Виховний захід до Дня трагедії на ЧАЕС "України гіркий біль"

Про матеріал

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; формувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім`я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Перегляд файлу

УКРАЇНИ ГІРКИЙ БІЛЬ…

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; формувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім`я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

(етнічна музика)

Вчитель Самотня мати розстиляє домотканну скатертину. Ставить полив`яні миски з коливом, узваром, медами. Засвічує поминальні свічі. Тоді дзвонять дзвони монастирів,церков. І звучить голос посивілої від горя землі.

Учень Ходи до мене, роде мій, вечеряти! Покірно прошу до святої вечері. Пригощайтеся, причащайтеся, роде мій скорботний! Діти мої - квіти викошені! Ключ мій журавлиний на рідній землі підстрелений! Муко моя довічна! Скорбото моя всевишня!

Вчитель І пливуть Чумацьким шляхом білі тіні з  небесної України й сідають до поминальної вечері.

Учень Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? Чи ж ростуть і

там тополі, мальви, калина? Чи  білі у вас хати? Як сіється, жнивується?  Чи заручини і хрестини, чи  радість є?

Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, регоче лихо, жнивує горе на чорнобильській межі.
(звук набата)

Учень

Як листя в садах,

Як в річці вода,

Спливають, злітають роки…

Горта й одрива календар сторінки…

Та в пам'ять вкарбована дата одна –

День смутку, скорботи, біди.

Учень

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші – роздуми і факти,

Це все було, було, було…

Птахи складають гімн весні.

Всміхаються до сонця квіти.

А пам'ять лине в моторошні дні.

Гудуть короткі дзвони квітня.

Вчитель

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о 1 годині над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну тишу велетенське полум’я. Країна ще нічого не знає. Ще довгі дні правда буде захована за муром мовчання, і ще більше часу буде потрібно, щоб повною мірою зрозуміти те, що трапилося.

(Набат обривається. Під звуки метронома на сцену виходять учасники композиції)

 

АвторЗойкнула Земля чайчиним криком:

Учень- Сину, вбережи і захисти! –

АвторВийшла мати із іконним ликом:

Учень- Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?...

АвторСпалахнуло небо, впало крижнем!

Учень- Сину, вбережи і захисти! –

АвторВийшла жінка з немовлятком ніжним:

Учень- Йди коханий. Хто ж, коли не ти?

АвторІ уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч-о-пліч стали

Біль і мужність

Дух і воля

Небо і земля

(Пісня і відео до трагедії)

Вчитель

А смерть уже відкрила свій рахунок і забрала найкращих. Трохи згодом людство взнає їх імена – перших тих, хто затулив собою світ від найстрашнішого лиха.

Учень

Безумство хоробрих – вогонь на вогонь:

І полум’я серця, і вітер долонь.

Де подих і подвиг – в єдине злились,

Як рідна земля і розбурхана вись,

Безумство хоробрих – життя за життя.

Учень

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

Не всі виживають, та житиме світ, -

І спів материнства, і день-першоцвіт.

А дума людська пам’ятатиме вас,

А пам'ять людська повертатиме вас.

Учень

Який предивний ти, людський характер.

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

Учень

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалось вмить…

Реактор врятувать не мав він сили –

Вони ж бо мали право й відступить.

Вчитель

Тієї трагічної ночі рятівники пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна – поруч «дихав» смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували.

Вчитель

Хай пам'ять про них буде вічна!

(Учні запалюють свічки)

Вчитель

Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

Вшануємо пам`ять загиблих хвилиною мовчання.

( Хвилина мовчання)

Вчитель

Минає тридцять перший рік з того трагічного дня. Люди переселені із зони відчуження. Життя не стоїть на місці. Воно швидкоплинне, але крик душі виривається в кожного, хто покинув рідну домівку!

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.
(Виконується пісня “Два кольори”, танець з рушниками)

Вчитель

Приживаються люди на нових місцях, народжується нове покоління, загоюються душевні рани, але спогади про покинуту рідну землю, рідний край залишаються навіки. Мертві чорнобильські села… Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що прийшла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір’я, стара груша, стежки…

Учень

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль

(На сцену виходить Дівчина в чорному з квітами в руках. Сумна музика)

Дівчина

Як тільки світ занурюється в ніч

Я бачу безліч оченяток-свіч.

Дитячі очі дивляться на мене

Й благають тихо: «Порятуй нас, нене!...»

До них тягну я руки, хочу їх обняти…

Та далі й далі їх відносить вітер клятий,

Страшенний вітер болю і біди.

Він посланий Чорнобилем в світи

Хворобу страшну у світи носити

І очі дітям назавжди гасити,

В безсиллі руки я ламаю,

І в ніч іду, і в світі щось шукаю,

Щоб вітер той приборкати змогло,

Щоб зупинило чорний біль його.

Нехай весь світ до краю обійду,

Та я знайду… знайду… знайду…

Не все, не все пощезне в світі.

Ще в зорях сад, Земля - у цвіті.

Лист подорожника. Дорога…

Та в серці – атомна тривога.

Учень

Людство прагне всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне «Бути чи не бути»?

Страшно над планетою висить.

Учень

На землі, у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів – тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому.

Іншого житла у нас нема.

Вчитель

(набат)

Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони нагадують: Пам’ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, радістю. Пам’ятаймо!

Пісня Найдюк Н. В.

Учень в кінці пісні під реквієм

Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

Її народ, синів її і дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

 

 

docx
Додано
4 січня 2019
Переглядів
332
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку