Виховний захід до Дня української писемності та мови "Рідна мова"

Рідна мова

 Мова - то не тільки засіб спілкування, а голос Землі і Космосу, ритм колиски з якої починається шлях людини у світ, це пам'ять і поклик предків, закодований у слові, пісня матері для немовляти і батьківська настанова для сина. Це й пісня закоханих, і плач осиротілих, щебет солов'я і каркання ворони. Це і критерій справжності людини, і її голос у Всесвіті. Т. Шевченко мав досить підстав твердити, що мова – від Бога. А згадаймо десять найголовніших заповідей свідомого громадянина, визначені лицарем українства І. Огнієнком:    1."Мова – то серце народу: гине мова – гине і народ.

2. Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ...

3.  Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією...

Стан розвою літературної мови – то ступінь культури розвою народу"

  Тож говорити про мову – це розмірковувати про універсальну єдність минулого, сучасного і майбутнього, здійснену завдяки мові. 

       Разом з щастям і журбою

       Зеленим листом шелестить,

       У небі яснім над водою

       Нам рідна мова мерехтить.

       Це символ мудрості твоєї,

       Моя Вкраїно. Він горить!

       Тож мови рідної своєї

       Не відцураймось ні на мить!

       К. Коврик.

 У всьому світі люди пишаються рідною мовою. Хай вони знають багато іноземних мов, але свою бережуть і плекають, розуміючи, що це основа їхнього життя і майбутніх успіхів.

 Мова -  школа й наука, мова й церква, мова й театр. Українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імператорської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 із них у радянський час.

 Ми українці. Живемо у вільній і незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. А мова у нас красива і багата. мелодійна і щира, як і душа українського народу.  Рідною українською мовою людина не тільки розмовляє, а й мислить. І навіть коли людина знає багато мов і вміє розмовляти ними, то думає завжди тільки рідною.

 Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови якою розмовляють ваші батьки. Та ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо. не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Що це? – Мова!

  Прислів'я та приказки.

• Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
• Слово до слова – зложиться мова
• Птицю пізнай по пірю. а людину по мові.
• Рідна мова не полова, її за вітром не розвієш.
• Без мови нема народу.

 

 

 

 

 

Рідна мова

  Спитай себе, дитино, хто ти є

  І в серці обізветься рідна мова,

  І в голосі ясній ім'я твоє

  Просяє, наче зірка світанкова.

 

  З родинного гнізда, немов пташа,

  Ти полетиш де світу далечизна,

  Та в рідній мові буде вся душа

  І вся твоя дорога, вся Вітчизна

 

  У просторах, яких немає меж,

  Не згубишся, як на вітрах полова.

  Моря перелетиш і не впадеш,

  Допоки буде в серці рідна мова.

 У зверненні до носіїв української мови Максим Рильський писав: "Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любіть її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за присутність мови, за багатство мови".

 Колись десь на світанні суспільного слов'янського життя, наша мова перенесла страшні лихоліття,  тортури,  пережила утиски Польщі, Москви, але, перегорівши, дійшла до нас свіжою, мужньою, незаплямованою, справді щирословянською мовою.

 А як же виникла наша мова, яка історія виникнення письма? 9 листопада. День української писемності й мови. Це свято відзначається з листопада 1997 року, коли Президент України підписав Указ про його святкування. Тож звернемось до історії нашої писемності.

 Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали можливість людям зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

 Поява письма в історії людства не випадкова: писемність виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім поколінням.

 Кожен народ ішов своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

           Перші спроби письма  відносяться приблизно до 35 – 50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім  - схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті ієрогліфи. Прямим попередником словянської мови є алфавіт , створений великими просвітителями  словян – братами  Кирилом  і Мефодієм.( 896р)

 А зараз ми згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, майже одночасно з приходом християнства на наші землі.

 Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках. У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора „Повість временних літ„

 Він прийшов до Києво – Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом – чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав він тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмову з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі і хотів щастя для кожної людини.

 Українська мова, функціонує в нашій державі як національна мова українського народу. За даними перепису 1989 року, у складі населення України , Яке становило на той час 51,4 млн. осіб, налічувалося 374 млн. українців. Із цією кількістю, рідною Українською мовою вважали 32,8 млн. осіб.

Поза межами держави українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою користуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки,  Австралії.

Ведуча. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" І. Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Ведучий:  Ще одна дата 1840 рік, коли вперше видано Т. Г. Шевченка. Можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.

У зверненні звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий" (на сцені 12 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)

1720 рік – російський цар Петро І заборонив друкувати книжки українською мовою.

1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 рік – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 рік – закрито всі українські театри.

1908  рік – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, "Могущий визнать послєдствія угрожающіє спокойствію і бєзопасності Російской Імпєріі".

1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу – газети і журнали.

1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

 

Ведучий: Людина не може не пізнати себе, ні сформувати, ні реалізуватися без мови. Як і без батьківщини. Це добре розумів Т.Шевченко: без мови, наголошував він, ... погибнеш, згинеш Україно, не стане знаку на землі. Отож без української мови не залишиться на землі нашого з вами знаку.

Пригадаймо Шевченкові слова: "... що ми? Чиї сини? Яких батьків? Чому ми часом сміялися з тих народів, що вивчають походження свого роду вглиб тисячі років? Бо самі не знали навіть своїх діда та бабу. А не знаючи минулого, не можна усвідомити себе, зрозуміти перспективи майбутнього." У Шевченка був і інший аспект національного: "Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? На що живем?" Людина яка не знає історії, її уроків, не може зробити свідомий життєвий вибір.

 Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

  Якби тепер устав Тарас

  Та жив у наш славетний час,

  Не швидко вмер би знову,

  Коли б побачив, скільки прав

  Гурток писемний наш придбав

  Своїй країні й слову.

  Тепер уже не страшно нам

  У зуби впасти ворогам

  Та й згинути без бою.

  Ми вже зубів не боїмось,

  Самі гарненько гриземось-

  Найбільше між собою.

  Тепер не те вже, що було,

  Вже слово рідне ожило,

  Не спить уже Вкраїна:

  Складають нам тепер пісні

  Не тільки кобзарі – ба ні, -

  А кожная дитина.

  І наше слово скрізь гуде,

  Вже без цензури в друк іде,

  Прибравши форми гарні;

  Його не нівечать, не гнуть

  А часом пильно стережуть...

                     Щоб не втекло з друкарні.

                                        Володимир Самійленко

Висловлювання українських письменників про українську мову

"Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь-ласка,  а не по московському... не забудь же, зараз напиши письмо – та по-своєму" (Т. Шевченко, лист до брата 1839 року)

"А кажуть, є такі пани, що хотіли б відібрати нам нашу мову, заборонити нам думати і говорити по-своєму. Чи то може бути правда?" (І. Франко, "Байка про байку")

"Постойте, що ж це я, ви ж малорос, українець?" Я з цим згодився. "А-х, щоб вже нас! Так будем же розмовляти по-своєму" (В. Винниченко "Атерпреньор Гаркун- Задунайський")

"Та вже то розумію, що ті пани хотіли би накинути на нас свій язик. Але того не буде, бо учитися можна лише на своїй мові. Єсли ми будемо жити в Москві, там научимось по-московськи, але тут, вдома, будемо говорити вже лиш по-своєму." (А Волошин, "Анцька освідомилася")

"...  говорив заздалегідь вивчені фрази, що він також українець, та довгий час був у москалях, забув говорити по-своєму і легше йому говорити мовою російською" (В Затонський)

"А хіба неньо не були такі закаменні, як скала, коли, навіть будучі найголовнішим у селі, як тепер голова сільради, - по-румунськи  "примарем"-двірником говорили неньо з людьми по-своєму, так як навчила мама. А мав би говорити по-румунськи, бо Румунія тоді панувала..." (М. Матіос Нація). Рідна мова – найважливіше багатство нашої нації якщо втратити її, можна вже і не повернути.

Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе емоційно виважено. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне", а могутнє "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Учень: Говоріть, як колись вас навчала матуся,

             Говоріть, як навчав у дитинстві татусь.

             Легко так, вільно так, щоб слова в русі,

             Не тримайте слова, віддавайте комусь.

             Щиро так, м'яко так, починайте казати.

             Як воліла б відкритись ваша душа.

              Може хочеться їй у словах політати.

              Привітати когось, а чи дать відкоша.

              Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

              Кожен з них, лиш торкни – як струна виграва,

              Зрозумілі вагомі і усі вони ваші –

     Мелодійні, дзвінкі українські слова.

               Говоріть про любов і про віру у щастя,

              Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

               Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

               Говоріть, і продовжуйте мові життя.

                                                Олесь Лупій "Говоріть"

Ведуча: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань білу бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла.

Ведучий: Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я братовбивство... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого.

Ведуча: Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька, Боже! Біль безжалісний! Боже Буде багата буду будуччина Батьківщина? Буде.

Ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів, до одного вибраного слова. ось в англійській мові "хенд" – це просто рука і нічого більше, а у нас – ручка, ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова мама – неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

     Існує таке поняття як культура мови. Культура мови — це духовне обличчя людини, грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм, дослідження того, яким чином виникли ті чи інші форми, як те чи інше слово примандрувало до нас із інших країн, подолавши кілька кордонів. Адже ми не говоримо про культуру мови як про щось таке, що було створене в кабінетах. Сучасна українська мова виплекана століттями народом — носієм саме цієї української мови. Кожне слово несе в собі заряд певних позитивних або негативних емоцій, тому зі словами треба бути дуже обережними .Культуру людини можна пізнати по її мові, як вона говорить, як запитує, як відповідає. Мова людини – це показник її вихованості, культури, розуму і мудрості. Тому старайтеся діти, вивчити рідну мову так , щоб розмовляти нею правильно, красиво, вишукано. Українська мова того варта ! Будьте терплячими і наполегливими в оволодінні українською мовою, любіть і плекайте її, бо ви – патріоти своєї Вітчизни, ви громадяни вільної України, а це означає, що ви її народ, а народ без мови – не народ

Ось що мені розповіла бабуся зі свого дитинства. У селі на Полтавщині дітей змалечку привчали правильно говорити: по-перше, ніхто з ними особливо не сюсюкав, по-друге, коли малеча починала таки розмовляти, мовної культури навчали примовками. Наведу кілька прикладів.
Підходить хлоп'я до гурту і комусь каже: «Здоров!». Обов'язково хтось кине у відповідь: «Здоров» — до коров, а до людей — «здрастуйте». Або ще таке: в українській мові відсутнє слово «да», є слово «так», так от, щоб відучити неохайну в мові дитину від дакання, придумали приповідку. Відповідаючи хтось із дітей скаже: «Да». А йому у відповідь: «Да — свиня вуха пооб'їда» (це означає: треба казати українською мовою «так»). Часте й невиправдане вживання «ну» тут же буде припинене зауваженням: «Не запрягав, то й не нукай». Неправильне вживання слова «жалко» замість «жаль» спричинить зауваження: «Жалко у бджілки». І ще: часто діти, які особливо не турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального «Що?» можуть сказати: «Га?» На таке неввічливе «га» відповідь не забариться: «З'їж те, що плига!» Усі ці примовки, як і скоромовки, лічилки, з найменшого віку виховують у дітях культуру спілкування, культуру мови.

             Запросини

• Просили вас, вуйку, тато

І мама просили,

Щоб ви до нас  на весілля

З вуйнов приходили.

А як, може, не прийдете,

То сі ніц не стане,

Ми й так людий наскликали

До дідьчої мами.

• Чи твій тато переївсі ,

Чи побивсі з хати ?

Чи вже не мав дома мудрих

По людних післати?

• Ой то мама наказали

Мене й моїх братів,

Аби мудрі йшли до мудрих,

А я до варятів.

 

 Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці,

Попросив  він:

• Покажіть кухлик той, що з краю .-

Продавщиця :

• Что? Чево? Я нє понімаю.

Кухлик люба покажіть , той , що з боку смужка.

Дід у кухлик взяв і нахмурив брови:

• На Вкраїні живете й не знаєте мови ,-

Продавщиця теж була гостра та бідова.

• У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова,-

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід, бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

 

СУПЕРЕЧКА

Матір звуть Елеонора, а батечка – Савка.

Синок у них підростає, імя йому Славка.

Батько щирий українець, мати – сибірячка.

• Нє говорі, - учить мати, -  гавкаєт  собачка.

Вєдь нє гавкаєт собачка, она,  дєтка  лаєт.

Єто тєбє твой папаня язик засоряєт.

Сколько раз я говорила: пожалєй рєбйонка!

Зачєм жє ти уродуєш, долаєш подонка?

• Прошу слова вибирати, - насупився Савка.-

 Це ти мене зараз лаєш, а собака –ГАВКА !

 

Тож не засмічуймо нашу мову різним непотребом, дбаймо про культуру душі, а відтак — про культуру мови.

 Ой, яка чудова українська мова!

 де береться це, звідкіля і як?

 Є в ній ліс, лісочок, пуща гай, діброва

 Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

 І така ж розкішна і гнучка, як мрія...

 Є в ній хурделиця, віхола,

           завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

 Та не в тому справа, що така багата.

           Помагало слово нам у боротьбі,

 Кликало на битву проти супостата.

 Та звучало сміхом на полях плаката,

 І за все це, мово, дякуєм тобі.

Яка чудова рідна мова!

 Рідна мово моя, поетична пісенна,

 Пелюсткова і ніжна, як спів солов'я!

 Як народу душа, щира, ніжна, натхненна.

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги землі.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги й щастя дзвінкого і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що лиш просто говориш – виходять  вірші!

То струмочком біжить, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити,

Ти весела і ніжна, неначе весна!

Звучить пісня "Рідна мова"

 

Ведучий.     Мова – краса спілкування,

  Мова – як сонце ясне,

  Мова – то предків надбання,

  Мова – багатство моє.

  Мова – то чиста криниця,

  Де бє, мов сльоза, джерело,

  Мова – це наша світлиця,

  Вона – як добірне зерно.

  Мова – державна перлина,

  Нею завжди дорожіть:

  Без мови немає країни –

  Мову, як матір, любіть.

    (Ф. Пантов)

 поговоримо про дивовижний "інструмент", який Господь подарував людині, - дар мови, силу слова. Як відомо (так вважали ще древні мудреці, філософи, письменники, поети), зброєю слова можна зробити дуже багато. По – перше, воно є засобом передачі думок, почуттів, бажань, потреб. Без слова неможливо спілкуватися, передавати інформацію, обговорювати важливі суспільні проблеми. Словом можна збудувати і зруйнувати, зцілити, підтримати, розрадити, і навпаки – поранити, зневажити, вбити людину морально. недарма у книзі премудрого Сираха написано, що "удар бича призводить до рубців, а удар язика – сокрушає кості"

 Класичним прикладом і переконливим аргументом великої сили слова є Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Згадаймо, за допомогою чого був створений світ. На початку Книги Буття читаємо: все з'явилося з небуття, виникало за допомогою Божого Слова. Одна лиш фраза "І сказав Бог..." а які дивні речі творилися. З нічого поставали небо, земля, ріки, моря, рослини, птахи, риби і як кінцевий, найдосконаліший "продукт" Божого творіння – людина.

 Святий Іван Богослов на початку свого Евангелія пише: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього"

 Наведені цитати, як і взагалі ці вступні міркування, використовую для того, щоб ви, шановні учні і присутні  пройнялися незбагненою силою і величчю цього чудодійного Слова і водночас, щоби у вашому серці зародилися почуття великої вдячності Богові за отриманий дар мови, за те що ми як найдосконаліші землі істоти теж володіємо цим чудесним засобом. І важливо, щоб усі ми пройнялися високою відповідальністю за щоденне, щохвилинне застосування цього Божого дару, використовували його тільки за призначенням. Але скільки людей забули про це! Або ще гірше – просто не знають для чого Всевишній подарував їм цю здатність – говорити? Їх "мовний апарат" нерідко працює з величезним перевантаженням, а ще частіше – просто намарне. Поки що не беру до уваги таке негативне і гріховне явище, як осуд, обмови своїх ближніх, а також лихослів'я, оскільки ця тема потребує окремого обговорення. Йдеться про елементарне пустомовство,  якого сьогодні не бракує на кожному кроці. Не раз слухаючи цю порожню, нікому не потрібну балаканину, думаю: як нераціонально, навіть безпощадно і безумно люди витрачають дорогоцінний час, який могли б використати для якихось корисних справ.

 Якщо ж говорити з духовної точки зору, то з надмірною балаканиною, тобто під час викидання із себе великої кількості слів, ми викидаємо зі свого серця Божі дари – внутрішню теплоту, благодать Святого Духа, яку отримали від хрещення, миропомазання, інших Святих Тайн. Особливо слід бути небагатослівними або ще краще в цей день протягом хоч би деякого часу перебувати у мовчанні – після прийняття Святого Причастя, коли в нашому серці перебуває сам Ісус Христос. Він хоче, щоб ми у тиші і спокої розмовляли тільки з Ним, а не вдавалися до галасу, суєти і пустослів'я.

 Духовні люди, святителі нашої Церкви до володіння словом ставилися з особливою увагою і відповідальністю. Вони вважали: для того, хто прагне жити вищим, досконалішим життям, найбільшою потребою є вміння належно керувати своїм язиком, а і найкраще взагалі загнуздати його.

 Апостол Яків, показуючи, як важко говіркому втриматися від чогось некорисного, шкідливого, грішного, вважав, що утримання язика на прив'язі є набутком лише досконалих людей: "Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло". Язик, якщо почне швидко говорити задля свого задоволення, несеться в промовах, як розгнузданий кінь, і теревенить не тільки добре й пристойне, а й недобре та зле, - пише у книзі "Невидима боротьба"  Н. Святогорець. Він вважає, що не потрібно говорити суворим та високим тоном, бо одне й друге дуже ненависне і спонукає до думки, що ти надто суєтний і забагато про себе думаєш.

 Для тих, хто має подібні проблеми і намагається їх позбутися, є дуже добра порада: коли вам потрібно говорити, наперед подумайте, що хоче сказати ваше серце, перш ніж це перейде на ваш язик, і ви переконаєтеся, що було б краще, якби чимало з того не виходило із ваших уст. Для того, хто прагне виробити у собі високу духовність, досконалість, мовчання є чудовим і надійним засобом. Воно сприяє формуванню чеснот і є ознакою духовної мудрості. Святий Ісаак говорив,що мовчання є "тайною майбутнього віку, а слова є зброєю світу"

Ведучий.     В землі віки лежала мова

  І врешті вибилась на світ.

  О мово, ночі колискова!

  Прийми мій радісний привіт.

  Навік пройшла пора безславна...

  Цвіти і сяй, моя держава...

    (О. Олесь)

Учень.         Що я ціную понад усе?

  Слово, що правду нетлінну несе,

  Можна на нього накинути пута,

  тільки ж від совісті не відвернути.

  Мова шовкова, батьківська дяка,

  Мовцеві з ходу – тавро селюка.

  Мову сусідню велику псують,

  Не перейнявши взірець, її суть.

  Що це? Чи світу приходить кінець,

 

  Чи перевівся народ нанівець,

  Чи благоглупість уже – наша суть,

  Чи нам до розуму вже не вернуть?

  Я не лякаю і не повчаю.

  Вірю у слово правдиве – без краю.

  Ним – заклинаю.

Учениця.     Мова, наша мова –

  Мова кольорова,

  В ній гроза травнева

  Й тиша вечорова.

  Мова, наша мова –

  Літ минулих повість,

  вічно юна мудрість,

  Сива наша совість.

  Мова, наша мова,

  Мрійнику – жар – птиця,

  Грішнику – спокута,

  Спраглому – криниця,

  А для мене, мово,

  Ти, мов синє море,

  У якому тоне

  І печаль, і горе.

  Мова, наша мова –

  Пісня стоголоса,

  нею мріють весни,

  Нею плаче осінь.

  Нею марять зими,

  Нею кличе літо.

  В ній криваві рими

  Й сльози "Заповіту"

 

  Я без тебе, мово, -

  Без зерна полова,

  Соняшник без сонця,

  Без птахів діброва.

  Як вогонь у серці,

  Я несу в майбутнє

  Невгасиму мову,

  Слово незабутнє.

  

  Слова летять у душу, як лебідки,

  І пахнуть пянко житом і росою,

  Калиною, цілющою травою

  Вербички юної дівочою косою...

 

Учень.         Слова летять у душу, як лебідки,

  О Боже, це неждане щастя звідки?!

  Чи ненькою дароване, весною,

  Чи сивих предків піснею дзвінкою?

  

 Мова дається одвіку й довіку, це – спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова – це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу:

  Ми з нею відомі усюди,

  Усе в ній, що треба нам, є,

  А хто свою мову забуде,

  Той серце забуде своє.

  Вона, як зоря пурпурова.

  Що сяє з небесних висот

  І там де звучить рідна мова

  Живе український народ

    (В.Сосюра)

Пісня "Мова єднання"

 

Учень.        Як гул століть, як шум віків,

  Як бурі подих, - рідна мова,

  Вишневих ніжність пелюстків,

  Сурма походу світанкова,

  Неволі стогін, волі спів,

  Життя духовного основа.

  Цареві блазні і кати,

  Раби на розум і на вдачу,

  В ярмо хотіли запрягти її

  Як дух степів, гарячу,

  І осліпити й повести

  На чорні торжища, незрячу,

  Хотіли вирвати язик

  Хотіли ноги поламати,

  Топтали під шалений крик,

  В'язали, кидали за грати,

  Зробить калікою з калік

  Тебе хотіли, рідна мати.

  Ти вся порубана була,

  Як Федір у степу безрідний,

  І волочила два крила

  Під царських маршів тупіт мідний, -

  Але свій дух велично гідний

  Як житнє зерно, берегла.

  І цвіт весняний – літній овоч

  На дереві життя давав,

  І Пушкінові Максимович

  Пісні вкраїнські позичав,

  І де сміявся Іван Петрович, -

  Тарас Григорович повстав

  А там, де піт росив священний

  Народу – велетня чоло,

  Де мислі пагілля зелене

  Вітрам наперекір цвіло, -

  Там зводився язик вогненний,

  Там пісні полум'я росло.

  Мужай, прекрасна наша мово,

  Серед прекрасних братніх мов,

  Живи, народу вільне слово,

  Над прахом царських корогов,

  Цвіти над нами веселково,

  Як мир, як щастя, як любов!

    (М.Рильський)

 Мова – це універсальний чинник пам'яті: матері – батька, природи, історії життя державного і суспільного. І разом з тим – осмислення того, що є. Ось чому мова несе в собі все, що дають історія, природа, рід, нація.

 Усе з часом минає. Зникають могутні фортеці і будівлі, та людина спроможна створити нові матеріальні цінності. Але не мову. Ось як казав видатний український педагог Костянтин Ушинський: "Навіть нову батьківщину може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу, вимер і народ".

 Наукою доведено: майбутня людина формується в основному до семи років. Саме тоді закладаються і основи духовності. Якщо в цей час дитина не чула рідної мови, то потім хоч і зможе її вивчити, але ніколи не вбере у свою душу, не наснажить нею.

 Ще в "Літописі руському", написаному в XII столітті, мова прирівнюється до морських глибин, а в функціональній ролі – і до засобів спілкування, і до чинників моралі, етики, мудрості, блага доброчестя. А ще прирівнювалась до коня і зброї воїна, до божественного порадника в житті. Князь Володимир Мономах, навчав дітей: що знаєте, не забувайте, чого не знаєте, вивчайте, особливо мову, адже мій батько, сидячи на престолі в Києві, опанував п'ять мов і за це мав шану сусідів.

 Традиція київсько – руських князів знати і свою і чужі мови перейшла і в козацьку добу, і в пізніші часи: по шість мов знали гетьмани Б.Хмельницький та І.Мазепа, десять – П.Орлик, багатьма мовами володіли М.Грушевський та І.Огієнко, понад сто мов знав, академік Агатангел Кримський.

 Сьогодні питання стоїть так: або ми повернемося до своїх джерел, або виростемо бур'яном. І скаржитися уже немає на кого – Україна незалежна держава.

 Залишається   тільки повторити слова Шевченка:

  Ну що б, здавалося слова...

  Слова та голос – більш нічого.

  А серце б'ється – ожива,

  Як їх почує!... Знать, од Бога

  І голос той, і ті слова

  Ідуть між люди!

 Один давньогрецький філософ казав: "Заговори, щоб я тебе побачив". Це дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитись любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

  Діамант дорогий на дорозі лежав, -

  Тим великим шляхом люд усякий минав,

  І ніхто не пізнав діаманта того.

  Йшли багато людей і топтали його,

  Але раз тим шляхом хтось чудовий йшов,

  І в пилу на шляху діамант він найшов.

  Камінець дорогий він одразу пізнав,

  І до дому приніс, і гарненько, як знав,

  Обробив, оточив дивний той камінець,

  І уставив його у коштовний вінець.

  Сталось диво тоді: камінець засіяв,

  І промінням ясним всіх людей здивував,

  І палаючим огнем кольористо блищить,

  І проміння його усім очі сліпить.

  Так в пилу на шляху наша мова була.

 

  І мислива рука її з пилу взяла.

  Полюбила її, обробила її,

  Положила на ню усі сили свої,

  І в народний вінець, як в оправу, ввела,

  І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

  І на злість ворогам засіяла вона,

  Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

  І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

  І лихим ворогам буде очі сліпить.

  Хай же ті вороги поніміють скоріш,

  Наша ж мова сія щогодини ясніш!

  Хай коштовним добром вона буде у нас,

  Щоб і сам здивувався у могилі Тарас,

  Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

  Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"

 

  Гріховний світ вирує неспроста,

  Підступний Демон, що керує нами,

  Та піднімається нетлінно над віками

  Велична постать вічного Христа.

   О, Господи! знайди нас всіх, знайди

   Бо ми блукаєм хащами ще й нині.

   Прости гріхи й провини безневинні.

   І до спасіння всіх нас поведи!

  О, Господи! Зціли нас всіх, зціли

  Всели в серце неопалиму мрію.

  Щоб ми, пізнавши віру і надію.

  Жорстокий світ добром перемогли.

   Моя прекрасна українська мово.

   Найкраща пісня в стоголоссі трав

   Кохане слово, наше рідне слово

   Яке колись Шевченко покохав. 

  Ти все знесла: насмішки і зневаги

  Бездушну гру ворожих лже – людей

  Та сповнена любові і відваги

  З – за грат летіла птахом до людей

   Ти – наш вогонь на темнім полі битви

   Невинна кров, пролита в боротьбі.

   Тебе вкладаєм тихо до молитви

   І за спасіння дякуєм тобі.

 

 

      Наше свято наближається до кінця . Ми дуже раді і щасливі що сьогоднішнє свято  заронило у ваші серця ще одну краплину любові до рідної мови, до України, до родини, до всього українського народу. Багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а її немає ні кінця, ні краю.

 

                   Учи, дитино, рідну мову,

                    Гордися нею і лелій,

                    А зрадити голубоньку чудову

                    Ти навіть в думці не посмій.

                    Молися юними устами

                    Вона твоя, як серце і душа,

                    Вона від прадіда, від тата, і від мами,

                    Вона Шевченкова, Франкова, Куліша.

                    Люби її, як матінку й природу,

                    Горнись до неї – ти ж бо її син!

                    Вона безсмертя рідного народу,

                    Могутній , вічний України дзвін.