Виховний захід до Свята Матері

 

« І буде син, і буде мати,

і будуть люди на землі.»

 

       Виконала Бугайова Л. В.,

       СШ № 62 м. Харкова

 

 

 

 

 

 

 

 

     2008

 

 

 

На стіні портрет Т.Г. Шевченка і слова:

1. « І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі.»
2. « У нашім раї на землі

    Нічого кращого немає,

    Як тая мати молодая

    З своїм дитяточком малим.»

   3. « Усім, що досягла я в пісні

   Завдячую тільки своїй добрій неньці.»

         Н.Матвієнко.

   4. « Слово - « мамо»- великеє,

  Найкращеє слово!»

   5. «Можна вибрать друга і по духу брата,

 Та не можна рідну матір вибирати…»

         В. Симоненко.

   6. « Лиш мати вміє жити, аби світитися, немов зоря.»

         В.Стус.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Голос за сценою:

 Зацвітає калина, зеленіє ліщина,

 Степом котиться диво-луна.

 Це – моя Україна, це – моя Батьківщина,

 Що як мама, як тато – одна.

  Мій отчий дім! Ти дав усе мені.

  Моя Вкраїна піснею багата,

  Ввійшла у серце співом голосним,

  Як та любов, яку дарує мати.

(Лунає пісня «Стежина»)-№1

1-й вед.:

Богиня-Берегиня…Яке поетичне, яке точне і загадкове наймення! Берегиня…- це та, що береже оселю, оберігає нас від невірного кроку, від непрошеного лиха і напасті. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім навіть життям. Це та, що темними ночами колихала тебе не зімкнувши очей ні на мить, лічила зорі, дивлячись у вікно, і тихо співала колискову… Ім’я цій Богині – Мати!

  Лунає «Колискова»-№11

Учень:

 Щасливий, хто рідну матір має,

 Хоч зморшки вкрили вже чоло,

 На світ спокійно поглядає,

 Не знає, що то в світі зло.

 Для матері ти все дитина,

 Хоч ти розрісся, наче дуб,

 Вона піклується тобою,

 Хоч в тебе вже сивіє чуб…

 Ти все для матері дитина,

 Мета життя її і зміст,

 Вона тобі вінки сплітає,

 Для тебе досягнеться скрізь…

 Вона все дбає, пам’ятає,

 Готовить тисячі утіх,

 Вона, як янгол – хоронитель,

 Змете з дороги зло і гріх...

2-й вед.:

Мамо, Богине наша! Це ти навчила мене жити по закону любові і правди! Ти вчиш мене людських правил, оживляєш мій розум, вкладаєш у мої вуста добрі слова. Перше слово, яке дитина вимовляє, це слово – «мама». Мама – наша берегиня.

Уч.:

 Ти всіх святіша, рідна ненько!

 Моя ти квіточко біленька.

 Моя маленька й неозора,

 Моя і втіха і опора.

 Моя весела і сумна,

 Моя небесна і земна.

 Моя стежина й Батьківщина,

 Моя, як білий світ єдина.

 Як білий цвіт, як білий квіт,

 З якого створюється світ.

 (Пісня № 44)

Уч.:

 Є немало мам на світі,

 Мами добрі, мами світлі.

 Та одна є наймиліша

 Хто така? Скажу вам я-

 Рідна матінка моя.

Уч.:

 Нема в цілім світі, всім вам признаюся,

 Кращої матусі, як моя матуся!

Уч.:

 А моя – наймиліші з усіх людей ненька,

 Тиха, мов голубка, щира і маленька.

Уч.:

 Я свою матусю щиро так кохаю,

 Як вам розказати – і сама не знаю.

 

Уч.

 Мама! Мама! Гарне слово…

 Тільки скажеш, все готово.

 Мамо, їсти – їсти є.

 Мамо чаю – вже наллє.

 Мамо спати – вже роздіта,

 І у ліжку і укрита.

 Мамо, ногу зав’яжи.

 Мамо, казку розкажи!

 Мамо, мама – гарне слово,

 Тільки скажеш, все готово.

Уч.:

 Кажуть, що на світі

 Сонце найясніше!

 Та всміхнеться мама і стає світліше.

 Кажуть, що без сонця

 Не розквітнуть квіти,

 А хіба без мами є щасливі діти?

 

 Сценка «Мама у відрядженні»

1 уч.

 Ой, Марійко-ученице,

 Ти куди біжиш така?

 Чом розпатлані косиці?

 Забинтована рука?

 Чом коліна, як на сміх,

 Визирають із панчіх,

 А на синьому жакеті

 Білий ґудзик, як горіх?

2 уч.

 Не розпитуйте дарма,

 Бо хіба ж я знаю?

 Третій день себе сама

 Навіть не впізнаю!

 Забруднився комірець,

 Загубився гребінець.

 Всі підручники з портфеля

 Перебрались на стілець.

 Кіт нитки загнав під ліжко,

 Поки я шукала їх.

 Ось що вийшло із панчіх.

 Ну й попала я в біду,

 Що нічого не знайду.

 Ані голки, ані нитки,

 Ні ножа , ні сковорідки,

 Ні у ванні рушника,

 Ні у кухні сірника.

 Ми й котлети з братом раз

 Їли так – не смажені.

1 уч.:

 Так ,що сталося у вас?

2.уч.:

 Мама у відрядженні. 

Уч.:

 І коли згрубіла ваша мова.

 Їй здобудьте ласку із грудей,

 Бережіть її від злого слова,

 Бо найглибші рани від дітей.

 

Учень:

Чоловіки стають на коліна лише в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері. І я низько вклоняюся вам, і не тому, що сьогодні свято, а тому що ви жінки. Це ваші муки дають нове життя. Це ваші безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчаток і безстрашних хлопчиків. Це ваше велике терпіння, ваші турботи, ваша любов. Кланяюсь вам за те, що рятували мене від хвороб, нещасть і труднощів. Кланяюсь тобі, мати роду людського, ім’я якій – Жінка.

 

Уч.:

 Радість, усмішки довкола

  Зелений, багряний цвіт.

 Шлем вам, наші рідні, любі, добрі мами,

 Всім дитячий наш привіт.

 Спасибі вам, рідні мами,

 Що ви тут сьогодні з нами!

 До вас наше добре слово:

 -Матусі! Будьте здорові!

Уч.:

 Матусю моя дорогенька,

 Це свято даруєм тобі

 Яка ж бо ти ніжна, рідненька,

 А очі які голубі!

 Такі голубі, ніби небо,

 Мов проліска синього цвіт,

 Ніколи їм плакать не треба

 Хай радість несе їм привіт!

Уч.:

 Бува не раз – ми скажем прямо,-

 Що через нас сумують мами.

 То ж всі сьогодні просим вас:

 Пробачте, любі мами, нас.

Уч.:

 Хай я не буду на вроду найкращий

 Доля хай буде не легка у мене,

 Тільки щоб був я такий роботящий

 Чесний та ніжний як ти, моя нене!

Уч.:

 Хто не мав дітей – не мав клопоту:

 А зростуть, то скільки дум у неньки,

 І тривог за їхнє кожне діло.

 Голова боліла за маленьких,

 Від дорослих серце заболіло.

 

Інсценізація віршу Г.Вієру «Мамо, чому?»

Син:

 Чому у тебе у косі ясна

 Забіліла раптом сивина?

Мати:

 Од любові, од тривог, надій:

 Ти ж один у мене, сину мій.

Син:

 А в бабусі голова біліш –

 То ж мене бабуся любить більш?

Мати:

 В неї діти – доньки і сини –

 Додають, сердешній, сивини.

Син:

 Чом же тітка, сива як зима?-

 В неї ж діток не було й нема?

Мати:

 Так, синочку, біла геть вона,

 Бо нудьгує цілий вік одна.

    --------------------------------

Уч.:

 Та що ті клопоти й тривоги,

 То хіба із щастям їх зрівняти,

 Як дитя, зіпявшися на ноги,

 Перший крок ступає по кімнаті.

 Як почуєш ти уперше – « Мамо!»,

 Як до школи поведеш за руку,

 Як уже й одержиш телеграму:

• Мамочко, вітаємо з онуком!

 

Ведуч.:

Народна мудрість говорить, що мати тримає хату за три кути, а батько – за один. Усі клопоти по дому, більша частина праці по вихованню дитини – все це на плечах матері. Мати – це той вогонь, який зігріває хату щирою любов’ю, який єднає всіх членів родини. Знаємо – як не стає матері, який холод віє по хаті, які діти – сиротята, а часом за смертю матері – розлітаються з рідного гнізда по світу. Мати – символ всього найкращого, найбагатшого, найліпшого. В народі кажуть: «Вдовець – не отець, бо й сам сирота».

Уч.:

 Вона посварить і покарає,

 І приголубить над усе.

 І кожен матінку чекає –

 Вона гостинець принесе.

 Вона нас всіх за руку в школу

 Колись уперше привела,

 Ясну усмішку світанкову

 Нам на дорогу всім дала.

Уч.:

 Перша вчителька! Добра. Терпляча,

 Наче мама, була нам малим.

 А любов її щира, гаряча

 Зігрівала сердечко усім.

 Пам’ятаю і зараз крізь роки

 Перші труднощі, гарний наш клас,

 І веселі, цікаві уроки,

 Як же швидко пролинув той час.

Уч.:

Учителю рідний!

 Ми любимо Вас!

 Хай буде Вам світлою доля!

 Щоб радісно з усмішкою йшли Ви у клас,

 Щоб кривди не знали ніколи ,

 Щоб Вам вистачало терпіння і сил,

 Нас мудрим наукам навчайте.

 Всі квіти чудові з весняних садів

 Ми хочемо Вам дарувати.

 

Вед.:

 Мати – вічність життя. То ж кажіть матерям ласкаві слова щоднини й щогодини, бо хто ж боронить вас від бід, та й від самого себе.

Уч.:

Найкращі дні для наших матерів –

 Це дні, коли щасливі їхні діти.

 Від нас залежить, скільки днів таких

 Ми можемо для матері зробити.

 Даруймо ж радість нашим матерям,

 Бо їм турбот і горя вистачає.

Сценка «Три мами»

2-й ведучий. Нелегко і непросто бути мамою. Дітей доглянути, все по-господарству зробити, обід зварити, попрати і пошити, ще й на роботу поспішити. А як зробити, щоб матері легше було жити? (Діти розказують про свою допомогу ма­терям).

1-й ведучий. А бувають і такі помічники.

Учениця.

Ой, сьогодні в мами свято,
І на кухні у нас тато.
Тато так обід варив,

Мало кухні не спалив.

Катя мамі помагала

      І на кухні прибирала,

     Коли посуд вона мила,

     Всі тарілки перебила.

 Учениця.

Ось почистити на свято

Вирішив каструлю Вася.

Але потім аж півдня

Васю мила вся сім 'я.

Учениця.

Ми салат святковий з братом

Готували мамі в свято.

Коли котик скуштував,

Цілий день і ніч нявчав.

1-й ведучий. На жаль, є ще й гірші помічники.

  (Пісня №8)

Сценка «Хто буде прибирати кімнату?»

1-й учень. Брате, йди сюди. Мама сказала, що треба прибрати кімнату!

2-й учень. Кому сказала?

1-й учень. Мені.

2-й учень. Ну, ось ти й прибирай!

1-й учень. Чому я?

2-й учень. Тому що ти.

1-й учень. Все я та я!

2-й учень. А що все ти та ти!

1-й учень. Я не все я та я! А ось ти — ледащо!

2-й учень. Хто ледащо?
і 1-й учень. Ти! .

2-й учень. Я?

1-й учень. Так!

2-й учень. За такі слова, за такі слова (починає наближатися до брата з кулаками).

1-й учень. А я можу і здачі дати!

(Хлопці починають битися. Заходить мама).

Мама. Досить битися вам, хлопці, я вже прибра­ла кімнату.

1-й ведучий. Оце такі горе-помічники. Ми га­даємо, ви не такі.

2-й ведучий. А ось ми зараз перевіримо, чи вмієте ви швиденько прибрати кімнату.

Гра «Хто швидше?». (На сцені розкидані іграш­ки, треба їх зібрати. Перемагає той, хто зробить це швидше).

Сценка «Помічник»

— Синку, а йди-но сюди.

Візьми прищіпки та розвісь на сонці білизну.

• Чого ти назад її приніс?
• Мамо, я до сонця не дістав.

1-й ведучий. Хлопці, а зараз ми дізнаємося, чи ви допомагаєте мамі під час прання.

Гра «Розвішай хустинки»

 

( Діти дарують мамам та бабусям виготовлені власноруч подарунки, класний керівник роздає мамам твори їхніх дітей на тему : « За що я люблю свою маму.»)

   Затемнення в залі.

Вед.:

Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись із самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! – почулося бабі Марусі, і вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини її? Ні. Знову почулося… Одинокість сивим полотном квітне попід вікнами бабці Ярини. «Не живу, а доживаю,» - мовить вона – « Ще хоча б раз подивитися на сина, то й помирати вже можна, бо важко не попрощавшись…

   Вмикається світло.

Уч.:

Шануймо матерів,

 Мені болить, коли матуся,

 Що має дочок і синів,

 Живе одна, мов та бабуся,

 На схилі посивілих днів.

 Працює вдень, не спить ночами,

 І часто зрошує сльозами

 Тверду подушку на зорі.

 Усе попорає в дворі,

 А вдень копає на городі…

 Уста шепочуть: « Світе мій?»

 Як важко жить мені одній!...

 Одна – однісінька та й годі!...

Вед.:

Виховує мати синів, дочок, сподівається, що буде до кого на старість прихилитися. А вони розлетівшись по світу, довго – довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу.

Уч.:

 Допоки нас чекають наші мами,

 І доки виглядають нас батьки,

 Провідуймо, та не лише листами,

 Хоч дорогі їм і скупі рядки.

 Коли неждано вдарять в дзвони далі,

 Тоді на все знайдеться час.

 Але ні сльози, ні вінок печалі –

 Уже ніщо не виправдає нас.

 Заниє жаль у щедрім слові «мама»

 І чайкою здригнеться синя вись.

 Провідуймо завжди і пам’ятаймо,

 Що можем запізнитися колись…

 (Лунає пісня - № 46)

Вед.

Коротке це слово - «мама», але все її життя з серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Все її життя – це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин. З добра і любові створили матір.

  Легенда про материнську любов

 Дівчину вродливу юнак покохав:

 Дорожче від неї у світі не мав.

 І клявся, божився, що любить її

 Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

«Тебе я кохаю, за тебе умру.

Віддам за кохання і неньку стару.»

Та мила його не боялась гріха:

Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

 Всміхнулась лукаво і каже йому:

 « Не вірю, козаче, коханню твому,

 Як справді кохаєш, вірний єси,

 Мені серце неньки живе принеси.»

Юнак розгубився: не їв і не спав,

Три дні і три ночі він десь пропадав.

І стався опівночі лютий злочин.

Мов кат , вирвав серце у матері син…

 І знову до милої з серцем в руках,

 Побіг і скажений гонив його жах,

 Ось – ось добігає не чуючи ніг…

 Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

І серденько мамине кров’ю стекло,

І ніжно від жалю воно прорекло,

Востаннє озвалось до сина в ту мить:

« Мій любий, ти впав… Чи тобі не болить?»

Кл. кер.:

Образ матері – це живий храм, повен смутку, жалю  страждання і нездійсненних, але вічних сподівань і мрій. Це наш дороговказ, це материнська мудрість. Скільки б не було 5 чи 50, завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. І чим більша наша любов до матері, тим світліше й радісніше життя.

 Не блукай між домами,

 Коли вдома жнива,

 Їдь частіше до мами,

 Поки мама жива.

  Пам’ятай: що не завше

  Ти застанеш її,

  Довгий шлях подолавши

  З міста в рідні краї.

 Може в серці заниє

 Той могильний горбок,

 Та боргів не покриє

 Ні твій плач, ні вінок.

  То хай, навіть, громами

  Доля путь пролива,

  Все одно їдь до мами

  Доки мама жива.

 (Пісня №21)

Уч.:

Як дарунок вічної любові,

Низький вам, матінко, уклін до землі.

Довгим і щирим хай буде поле,

Те що судилося в житті перейти.

Не старійте, матінко, ніколи,

Молодість вам завжди до лиця!

Вед.:

У піснях, легендах, віршах український народ, поети оспівують безкорисливу материнську любов, тепло і ласку, яку вона віддає дітям.

Уч.:

 Мені сьогодні знов приснилась мати

 З усмішкою веселою весни.

 І ось ніяк не можу подолати

 Бажання знову бачити ті сни.

У сні я бачив, як вона руками

Мою голівку гладила щомить,

А очі наливалися сльозами,

Коли питала: «Що тобі болить?»

 А я горнувся до тепла живого,

 До матері схвильованих грудей.

 І вже тоді здавалося нікого

 Нема рідніш серед усіх людей.

Вона мою подушку поправляла,

Горнула в ковдру крихітне тільце.

За сон свій цілі ночі забувала

І я їй серцем дякую за це.

 (Пісня №23)

Уч.:

 Мій отчий дім, де всі стежки мої

 Веселками ясними перевиті,

 Де у садах співають солов’ї,

 Де шлях в світи проліг в високім житі.

Мій отчий дім, не перебудь в мені

Пристанищем дитинства тимчасовим,

Даруй мені легенди і пісні,

І мамине і батька рідне слово.

 1-й ведучий. А ще народ каже: «Діти — це діти, а справжні діти — це онуки». Тож наше слово і про ба­бусь — подвійних матерів.

Це вони — невтомні трудівниці, найкращі казкар­ки, хранительки мудрості нашого народу, берегині родоводу.

2-й ведучий. Як часто наші мами за щоденними турботами не мають багато часу для нас. А вони— бабусеньки, бабуні — і нагодують нас, і пожаліють, бо люблять онуків більше, ніж своїх дітей._;.

1-й ведучий. Це так, бо бабуся прожила на світі удвічі більше ваших матерів. І бачила удвічі більше за них. А ви для неї удвічі дорожчі, бо ви — діти її дітей.

(Дівчинка підходить до своєї бабусі, обіймає її і чи­тає вірш).

Бабусю моя дорогенька,

Матуся моєї матусі,

Присядь біля мене близенько,

Я ніжно отак пригорнуся.

Накину тобі я на плечі

Хустину тепленьку, пухову,

Як гарно мені із тобою,

Бабусю, завжди будь здорова!

На руки твої подивлюся,

Що ніжно голівку ласкали,

Ці руки моєї бабусі

В колисці мене колихали.

Вони хоч старенькі та вправні,

Все вміють ці руки робити:

Хустиночки вишити гарні,

Сніданки, обіди варити.

За все найкраще у житті,

За ваші руки золоті,

За ваші лагідні серця

Ми, внуки, вдячні вам, бабусі, без кінця!

  (Пісня №26)

Класний керівник: Українська мудрість говорить: «Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, пе­ред нею не можна зачинити двері, а від поганих дітей дім уберегти можна. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей. Тож намагайтеся бути слухняними, добрими, турбуйтеся про своїх батьків, не завдавайте їм прикрощів, і ваша мама проживе на світі довше на радість вам. А інакше...

Мати піде, в серці лишить рану,

Всохне корінь ваш і верховіть.

Закликаєм — бережіть ви маму!

Діти світу, матір бережіть!

 

1-а учениця.

Пам 'ятаймо любі діти,

Пам 'ятаймо завжди з вами,

Що для нас в усьому світі

Найдорожчі наші мами.

2-а учениця.

Нам, маленьким і дорослим,

Все дають вони з любов 'ю:

Ніжне серце, світлий розум,

Силу нашу і здоров 'я.

1-а учениця.

А як вивчитесь з літами,

Будьте вдячні за турботу,

Бо поїдете від мами

В інший край десь на роботу.

 (Пісня №32)

Ведуча: Послухайте сатиричні вірші про «хороших» сина й доньку.

   ТЕЛЕГРАМА

У селі жили щасливо —

Всім на радість, всім на диво —

Тітка Варка й дядько Гнат,

Усьому давали лад.

Мали хату і телицю,

їли сало й паляницю

 І пили солодкий взвар —

Не ходили на базар.

Вся біда для тата й мами

Почалася з телеграми:

«Оженився — щастя мить —

На весілля гроші шліть!»

Телеграма, ніби свято,

Радий тато, рада мати.

Оженився — буде внук,

Не спускаймо його з рук.

Раптом інша телеграма,

Але просьба така ж сама:

«Продавайте ви теля —

Гарнітур надибав я».

 А вже третя телеграма

 Доконала тата й маму:

«Продавайте ви хатину —

 Я куплю собі машину.

А за себе не журіться —

Їдьте в місто, не баріться.

Будем жить, як я живу:

Їсти булку і халву».

Так були батьки хороші,

Поки витратили гроші.

Потім син з-за столу встав,

Батьку й матері сказав:

«Ви — це ви, а я — це я,

В мене є своя сім 'я.

Що було — то загуло,

Їдьте геть собі в село!»

Йшли до сина їсти булку,

А зостались без притулку.

 

КУРСИСТКА

Якось літом донечка залишила хату

І поїхала кудись на курси вступати.

Чи вступила, а чи ні (буває й помилка),

На четвертий день прийшла додому посилка.

Мати глянула, а там прозорий мішечок:

В нім картопля молода й цибулі пучечок,

І записка лежить тривожного змісту:

«Неможливо, мамо, жить без тебе в місті,

В мене вже не вистача ні часу, ні коштів,

Тож звари картоплю цю і неси на пошту.

Висилай же заказним, все точно, по списку.

Не забудь прислати ще вареників миску.

Ну, бувай! І ще одне: за тиждень приблизно

Надішлю тобі попрать пакунок білизни.

Не забудь пришить гаплик, бо лихо зі мною,

Щоб не спала кофта з пліч, тримаю рукою».

Прочитала мама лист і втратила спокій:

Має ненька радість, бач, на старості років.

1-й ведучий. Тож «шануй батька і матір свою, — вчить нас п'ята заповідь Біблії, — і добре тобі буде, і довголітнім ти будеш на землі, яку Господь твій дає тобі».

Хай ваші стосунки з матір'ю будуть такими ж щи­рими і чуйними, як у цьому діалозі матері й сина.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про вишні.

їх було так багато в саду.

Мати.

Були, сину, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

Мати.

А той, сину, хто виріс у горі —

Не часто на зорі дививсь.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про долю,

Чи людині підвладна вона?

Мати.

Наша доля, мій сину, як море —

Той пливе лиш, хто має човна.

Син.

Розкажіть мені, мамо, про роки —

Чи спливають помітно вони?

Мати.

Роки, сину, помітні, допоки

Матерів пам'ятають сини.

 

Вед.:

Милі мами й бабусі, любі наші жінки, вчителі гості! Свято наше закінчується, але завжди « І буде син, і буде мати. І будуть люди на землі.»

  (Пісня №49, 51)

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Був у матері єдиний син. Душі в ньому не чаяла ма­ти. По краплинці росу збирала для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Щоб не потрапляти невістці на очі, переселилася мати у хлів. Але й це не допомог­ло їй. Наказала невістка синові вбити рідну матір і серце вийняти з грудей. Зачарований красою дружи­ни, син сказав: «Наказала дружина вбити Вас, мамо... А не послухаю — піде від мене». Заплакала мати й ка­же: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце». Пішов син з матір'ю до лісу, розпалив вогнище, убив матір, вийняв серце й поклав у вогонь. Тріснув сучок, полетіла жаринка і боляче обпекла обличчя сина. Скрикнув той, закрив долонею болюче місце. Стре­пенулося серце материнське, що горіло у вогні, і про­шепотіло: «Синочку ми рідненький, тобі боляче? Зірви листок подорожника, приклади до обпеченого місця. А до листка приклади серце материнське, потім у вогонь покладеш!» Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, об­лив гіркими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніко­ли не любив його так гаряче й віддано, як мати. Й ожило серце матері, загоїлася рана, бо всесильним було її бажання бачити сина радісним і безтурбот­ним. Підвелася мати і пригорнула до себе рідну кро­винку. І осоружною стала йому дружина-красуня. Не повернулися вони додому, а пішли удвох степами ши­рокими та й стали високими могилами. Пам'ятай, си­ну, що найсвятіша любов — материнська.