Виховний захід "Галина Гордасевич – символ наполегливості, правдивості, доброти"
Про матеріал
Літературний захід, присвячений життю та творчості Галини Гордасевич. Учні ознайомляться з біографією письменниці, її поезією та значення її творчості. Захід цікавий і пізнавальний, допомже краще пізнати українську літературу.
Виховний захід на тему:
«Галина Гордасевич – символ наполегливості, правдивості, доброти»
Чути дзвін. В кімнаті сидить мати з немовлям. Колискова. Заходить батько-священник і присідає біля матері.
Ведучий: В мальовничому містечку Кременець, що на Волині, 31березня 1935 року, в сім’ї священика і політв'язня Леоніда Гордасевича та Олени з родини Хомчуків, народилась донечка. Мати закінчила учительську семінарію, а батько — духовну семінарію в м. Кременець.
Батько: - Ну, що Оленко, як наша Галинка, наша люба донечка.
Мати: - Поїла і заснула.
Вірш «Я у Кременці родилась» - Твори. – том 1. - ст.73
Батько обнімає матір і виходить. Мати відкладає ляльку до неї підбігає і сідає дівчинка.
Галина Гордасевич: (маленька) «Так, я народилася у місті Кременці на Волині (тепер Тернопільська область) 31 березня 1935 року. Мабуть, не можна вибрати кращого місця для народження – це як на мій смак. Кременецькі гори, покриті лісом і каменями-валунами, глибока долина межи ними, а в тій долині містечко, невелике, з мало збереженою давньою архітектурою, з засміченою сухою канавою на місці легендарної річки Ірви, а проте саме повітря там насичене історією». І ще. «А скільки там лип, скільки білих лілей – голова паморочиться від пахощів! ...».
Звучить звук поїзда. І слова ведучого.
Підходить батько і прощається з ними, обіймаючи дівчат. Виходить з залу.
В цей час.
Ведучий: В липні 1946 року, коли маленькій Галинці було 9 років, заарештували батька.
Ведучий: Він був ув'язнений за ст. 54-1 «а» до 10 років таборів за відмову порушити таємницю сповіді. Карався на каторзі на Колимі. Повернувся в Україну у 1959 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами
Ведучий: У Крем’янці жили дідусь з бабусею, куди приїхали ще в Першу світову війну, і саме тут бабуся навчала дітей в школі, а дід був інспектором народних училищ.
Ведучий: Вона була старшою із двох доньок у батьків. І за її зізнанням – мистецькі здібності у неї від мами, як і одна з основних рис характеру – самолюбство, і – впертість. Нізащо не просити пробачення – було її дитячим кредом.
Ведучий: Зате кожну хвилину Галина читала, навіть ідучи до школи. Після уроків – вибиралася в поле і мріяла. Мрії часто відволікали навіть від уроків, заводили до лісу, до споглядання природи і тваринного світу .
Виходить середня дівчинка, а маленька виходить. Сідає за парту.
«Я йшла в ліс, а там так тихо, так гарно, так урочисто. Можеш уявляти себе ким хоче: партизанкою, яка ховається від ворогів. Мавкою, яка тут живе, сиротою, яку зла мачуха послала за пролісками. Я бродила в хащах, слідкувала за тими сумирними звірятками, які водилися в лісі: білками, зайцями, їжаками – годинами простоювала над мурашником, нарешті розводила вогнище і сиділа біля нього, заглиблена в мрії або читаючи книжку. Чи в той час збиралася я сама стати в майбутньому письменницею? Відповідь може бути лише однозначною: Ні! Хоча я так рано навчилася читати, так багато читала, добре писала шкільні твори. Більше того – я вже тоді навіть вірші складала. Перший вірш прийшов у мою голову, коли мені було шість років, і я дуже чітко досі пам’ятаю, як це було. Це було в Дібровиці одного літнього вечора, я стояла серед великого подвір’я, геть зарослого густим зеленим споришем, потім підвела голову вгору і глянула на темно-блакитне небо, де поміж зір вимальовувався тонкий серп місяця. Мабуть, перед тим я саме читала Шевченка, інакше чому мені спало на думку, що цей місяць схожий на той самий байдак, що на ньому козаки гуляли по синьому морі? І невідь звідки виникли рядки, наче хтось мені їх нашептав на вухо:
Висока могила з сирої землі,
Лежить в тій могилі козак молодий.
- Товаришу любий, мене схорони,
Хреста на могилі постав із сосни,
І хто тут проїде, пройде повз мене,
Той шапку зніме і мене спом’яне.
І в голову мені не прийшло, що в ту мить я зробила свій перший злочин супроти радянської влади, бо потім той вірш фігурував серед доказів моєї націоналістичної настроєності. Смішно, правда?”
Ведучий: Дитинство Галини Гордасевич минуло на Поліссі, в Рівненській області, де закінчила семирічку і в 1950 р. вступила в Острозьке педучилище.
ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 1
Тобі
я цей вінок сплела,
О місто юності
моєї!
Тебе увінчують лілеї
Довкруг
шляхетного чола.
Стрічало гідно
ти заброд,
Та нагороди не потрібні:
Твоїх
нарциcів зорі срібні
Дорожчі всяких
нагород.
Десь вітер у садах
затих,
Не подолав кущів бузкових,
А
з вуличок твоїх крутих
І легендарних
і казкових
Героїв тіні бачу я.
Тут
доля почалась моя.
ОСТРОЗЬКІ СОНЕТИ - 2
Тут
доля почалась моя,
А доля міста значно
старша.
Не воля княжа чи монарша
Отут,
де річка Вілія,
Його звела, а
предок наш
Сюди прийшов. Тут квітли
липи.
І він сказав: - О, як тут ліпо!
І
коней відпустив у спаш.
Та втім
же, він тут був один,
То ж шкоди не
було нікому,
І, може, декілька
родин
Прийшли ще рік чи два по
тому.
Щоб їх від ворога беріг,
Вони
отут звели остріг.
Ведучий: Через ув’язнення батька, відразу потрапила під пильний нагляд органів КДБ. 13 березня 1952 р. була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці.
Ведучий: При обшуку в неї виявили щоденник і вірші. У Рівненському обласному управлінні КГБ від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях.
Ведучий: Хоча її “зв’язків з бандерівцями” довести не вдалося, все ж винесли вирок - десять років “за складання націоналістичних віршів”. Після смерті Сталіна була амністована, відбувши неповних три роки.
Вірш «Передвиборча агітка» Твори. – том 1. - ст.123
Ведучий: Згодом приїхала на Донбас, де минула більша частина її життя. Спочатку працювала робітницею на будівництві й вчилась у вечірній школі. Потім - на труболиварному заводі, одночасно вступила на металургійний факультет Донецького інституту, але після смерті свого першого сина захворіла на депресію і залишила навчання.
За парту сідає старша дівчина, середня виходить.
Галина Гордасевич: Не стояла я осторонь активної громадської праці. В середині 1960-х років стала членом літературного об’єднання «Обрій» в Донецьку, була одним із організаторів на Донеччині Товариства української мови, Руху, «Меморіалу», Демократичної партії України, була делегатом усіх установчих з’їздів.
Вірш «Донецький кряж» Твори. – том 1. - ст.85
Ведучий: В 1961 р. народила сина Богдана. Згодом з чоловіком розлучилася.
Вірш зрада Твори. – том 1. - ст.216
Син був щастям і розрадою Галини
Вірш «Мій син заснув» Твори. – том 1. - ст.16
Ведучий: У середині 1960-х років знову почала писати вірші, трохи пізніше — прозу і критичні статті.
Вірш «А я тебе літо любила» Твори. – том 1. - ст.27
Ведучий: Новий імпульс у творчості надає переїзд із Донецька до Львова - хоч і недовго судилося тут пожити – лише трохи більше 10-ти років.
Вірш Повернення на батьківщину Твори. – том 1. - ст.72
Ведучий: 11 березня 2001 року перестало битися її мужнє серце.
Заповіт
Коли помру – колись таки помру –
Хоч вірю, що це станеться не скоро, –
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть,
Там надто пишно і до того ж тісно!
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так – хай буде нині й прісно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Ведучий: Виконуючи мамин заповіт, син Богдан хоронить її на старовинному Монастирському кладовищі у Кременці. Життєве її коло замкнулося: тут вона народилася, тут же віднайшла вічний спочинок.
Ведучий: Відспівували покійну в писанковій церкві Чесного Хреста, у тій самій, де й хрестили. В останню дорогу її провели львів’яни, дублянці, тернополяни і рідні кременчани. Сталось це 13 березня 2001 року. Відтоді вона належить Вічності. А ще вічності належать її високохудожні, зворушливі твори.
Під легку музику учні зачитують:
Ведучий: Які ж власне твори, книги створила Галина Гордасевич і залишила своїм нащадкам-читачам?
Ведучий: Найперше - це 16 поетичних збірок, вісім з яких уже побачили світ, решта ще чекає на видавництво. Їх тематика різноманітна.
Ведучий: Першою вийшла у 1999 році збірка «Вибране сином». Це поетичний збірник, який дає узагальнюючі уявлення про творчість поетеси з усього її багаторічного доробку.
Ведучий: Далі йде нумерація циклу збірок усього поетичного доробку, який розпочала видавати сама поетеса, а продовжити довелося її синові Богданові. Першою в серії значиться збірка поезій на історичну тему – «Рядок з літопису».
Ведучий: Друга збірка має назву «Ера України» – громадського звучання та патріотичного виховання. Тут увагою не можна обійти жодного твору. І скільки рядків бере за душу.
Ведучий: У третій збірці «І сказав Ісус» подаються поезії релігійної тематики і просто роздуми про життя, бо поетеса йшла до релігійного світобачення не вимушено, а органічно, відтоді, як ще себе й не пам’ятає, але, за оповідями мами, ще малям у неї на руках підспівували хорові «Господи помилуй».
Ведучий: Релігійну тематику змінює лірика піднесено-веселого й радісного настрою. Її назва – «Ішла весна по місту». Заголовна поезія стала ліричними крилами, заспівом книги.
Ведучий: «Над озером холодної води» – назва наступної, п’ятої збірки. У ній зібрано ліричні вірші смутного та журливого настрою.
Ведучий: Шоста збірка «Сонце, вітер і жінка» присвячена знову коханню і жіночій долі.
Ведучий: Не менш значимим досягненням Галини Гордасевич є автобіографічний роман «Соло для дівочого голосу». А про данину нам усім - документальний роман «Степан Бандера: людина і міф». Письменниця на підставі багатьох джерел розповідає про Степана Бандеру, про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.
Ведучий: А ось книжка, яка започатковує кількатомне зібрання творів письменниці. Перший том об’єднав поетичний доробок письменниці. Сюди увійшли поезії усіх сімох попередніх збірок. Це із збірки «Вибране сином», «Рядок з літопису», «Ера України», «І сказав Ісус», «Ішла весна по місту», «Над озером холодної води», «Сонце, вітер і жінка», «Станція Ворожба». А наступний, другий том, укладено з прозових творів, а саме повісті «Ноїв ковчег», «Із сімейного альбому» та автобіографічного роману «Соло для дівочого голосу».
Ведучий: І ось ми повертаємося до останньої збірки поезій Галини Гордасевич «Станція Ворожба». У передмові до неї син Богдан додав: «Тільки одна збірка повністю залежала від мами, бо це історія її особистого одного кохання, і тільки вона могла визначити вибір і послідовність віршів у цій збірці. І ось коли я в лютому 2001 року поклав на її робочий стіл верстку збірки «Станція Ворожба», то в заключній частині роботи над нею з мамою трапився інсульт, від якого вона незабаром померла. Я не випрошую співчуття: мені воно мами не поверне. Я тільки прошу звернути увагу на те, як красиво, як романтично пішла з життя поетеса Галина Гордасевич: вона наново переживала те своє кохання – і не змогла пережити... Вона померла як справжня Жінка: вона померла від Кохання».
Ведучий: Підводячи риску у цьому короткому дослідженні життя і творчості Галини Гордасевич, спробуємо визначити основні постулати:
1 Як людина Галина Гордасевич пройшла важку, страдницьку дорогу, всіяну гострими шипами, і пройшла її з честю.
2. Як письменниця — поетеса, прозаїк, публіцист, драматург - створила непересічні твори, які залишать, після їх ширшого оприлюднення, слід в українській літературі.
3. Як мати - народила двоє дітей, але доля судила виховати тільки одного сина і втішитись онукою. Отже, залишила для України продовження свого роду, самої себе.
4. Як громадська діячка - була активним трудівником на ниві новітнього українського життя: стояла біля витоків кількох організацій, партій, товариств, була членом ДемПУ.
5. Для рідної землі — Крем’янеччини, як і для всієї України - вона символ наполегливості, правдивості, доброти
Галина Гордасевич: Я народилась на Волині, дитинство пройшло на Поліссі, працювала на Донбасі, але все ж повернулась на свою Волинь. Тут, навіть, школа, в улюбленому Кременці, носить моє ім’я. Тут я і залишилась…
Звучить пісня «Волинь моя»
Поліський
краю дорогий,
Мені
ти став
колискою.
Озер
блакить і синь лісів
Для
мене стали піснею.
Приспів:
Волинь
моя,
Краса
моя,
Земля
моя сонячна.
Шумлять,
колишуться хліба,
Як
хвиля в морі грається.
Моя
заквітчана земля
До
сонця усміхається.
Приспів.
Де
ще знайти таку красу,
Як
в казці намальовану,
Як
нерозплетену косу,
До
серця причаровану.
Приспів.