Виховний захід "Калина"

 

 

       Виховний захід

  «Калина – символ 

        України».

 

Мета: ознайомити учнів із значенням калини в житті України як безсмертного символу українського народу; поглибити знання  легенд, повір’їв, приказок, прислів’їв про калину;  пробуджувати інтерес до історії свого роду, української нації; виховувати почуття гордості за своїх предків, за їх надбання.

Обладнання: ягоди калини, декоративні фрагменти, презентація, українські рушники, віночки, ілюстрації, кольорові ксерокопії, відео.

 

 

                            Класний керівник: Коротиш Т.М.

 

Вчитель. Ми сьогодні поговоримо про безсмертні символи нашого українського народу, про те, як їх знати і оберігати. Сьогодні ми будемо говорити про символи України. Майже в усіх народів є улюблені символи. В нашого народу  - це верба, калина, тополя. Правду каже українське прислів’я: «Без верби і калини нема України».

З давніх – давен наш народ опоетизував цей кущ калини, оспівав у піснях, легендах. Ось одна з них:

Учень. Жила собі дівчинка Калинка. Дуже  вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню! Їх вона попереносила з лісу. Видко, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре і щире серце.

Навесні Калинка, як завжди, пішла у ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай, - думає Калинка, - посаджу тут щось, нехай росте.» Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.

Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка й водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився. Піт витирає. Бачить – рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові  квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттям радісно щебечуть. Ну  як ти не сядеш тут перепочити? Усміхнувся весело подорожній і сказав: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!»

  Тут увесь кущ немов стрепенувся. Гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк – і враз укрився ніжним білим – білим  цвітом.

Дивиться перехожий – що ж воно далі буде? Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистини, виблискують.

І дивно – в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла й Калинка до свого улюбленця – і здивувалася. Звідки такі зернятка?

А кущ нахиляється до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко».

Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину – калиною.

Вчитель. А ось друга історія.

Учень. В час монголо – татарського лихоліття Україна лежала в руїнах. Монголо – татари все нищили. Чоловіків вбивали, маленьких хлопчиків забирали в яничари, а дівчат забирали в полон. Потім їх продавали на східних ринках або забирали до татарських і монгольських ханів. Дівчата. Щоб не  попасти в полон. Виходили на високу гору, зв’язувались своїми косами і кидались у прірву. Так було у Кременці. Ці скелясті гори носять назву «дівочі скелі»

 В одному селі була одна дуже гарна вродлива дівчина. Одразу татари запалили солом’яні стріхи. Розпачливий зойк пронісся над селом. Кричали діти, мліли матері. Кров лилася рікою. Дівчата, щоб не потрапити в полон до монголо – татар, побігли ховатися і лісові хащі, в болото. А болото було в’язкою трясовиною. І дівчата в тяжких муках потопилися. На цих місцях виросли розлогі кущі калини.

Вчитель. Люди України з давніх – давен шанували цю рослину. Не було хати, біля якої б не пишалася червона калина. Бувало, як зацвіте калина білим пишним цвітом, дівчата ними коси прикрашали. А коли кетяги дозрівали, то вішали їх попід стріхами. І довго – довго до морозів хати стояли неначе в коралях. Калина була потрібна і в численних обрядах.

Учень. Особливо в обряді, коли приходили привітати батьків з народженням дитини. Обов’язково приносили хліб, як символ багатства і обов’язково калину, як символ краси, нев’янучості, символ України, своєї рідної землі.

Учень. Обов’язковою була калина у весільному обряді. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його вервечкою калини. Калиновим цвітом та ягодами оздоблювали вільце молодої, тобто вінок молодої.   

(танець «Ой є в лісі калина»)

Учень. Коли його плели, то співали:

Як сяде сонце вдалині,

Дітей гойдають на калині

       Матусі, вічні берегині,

Колиски нашої душі. 

Ласкаві мамині казки

Під колискове засипання –

То сув’язь нашого ридання

 Передається у віки.

Як верби коло Умані,

Такі вони задумані…

У Каневі, в Розважеві,

Такі вони розважливі…

Мов клекоти Бандурині

Такі вони в Батурині…

Мов калина коло Ічні,

Такі вони вічні…

А вже виходили на стежки –

Встають до світу наші мами,

І стелять долю рушниками

На споришеві мережки.

В душах наших матері –

І всім багаті ми, багаті,

Щасливі, дужі і крилаті,

Бо в душах наших матері.

Учень. На весілля збирався весь рід. І співали:

Ой, у полі калина, ой у полі червона

Гарненько цвіте.

Ой роде наш, роде, роде наш  прекрасний

Не цураймося, признаваймося,

Не багато нас вже є.

Учень. А коли і далекі часи дружини виряджали своїх чоловіків, у далекі походи, то вони давали їм рушники з вишитими кетягами калини, ніби цей рушник в чужині буде оберігати життя чоловіка і простелить стежину до рідного дому.

(пісня «Ой у лузі червона калина…»)

Учень. А коли помирав суджений на чужині, то останнє, що він просив, як співається у козацькій пісні:

Посадіть мені в головах червону калину,

Будуть пташки прилітати – калиноньку їсти,

Будуть мені приносити з України вісті.

Вчитель. Часто на могилах садили в головах червону калину як символ безсмертя. У карпатській пісні співається:

Із Чорногори вітер буйненький

Приніс з калини цвіток біленький.

І виріс з нього серед могили

Замість хреста кущик калини.

У нашому краї дуже оберігали і оберігають калину. Наруга  над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали, не нівечили калину, казали: «Не ламайте калину, бо накличе мороз!» Справді, калина цвіте на самий кінець весни, коли вже відходять заморозки.

Учень. А які цілющі властивості калини. У козачій і народній медицині помічніших ліків від калини не було. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком калини навіть очищали обличчя, щоб рум’янилось. 

 Учень. У святкові дні на столі української господині разом з слив’янкою, тернівкою та вишнівкою стояв напій з калини. А які смачні пиріжки з калини – це національне блюдо українців.

Учень. Із калиною український народ пов’язував назви своїх поселень – Калинівка, Калина, Калинова.

Учень. Через творчість великого Кобзаря Т.Г.Шевченка також проходить образ калини, як безсмертний символ України. Тарас Шевченко дуже любив цей кущ. І тому багато творів його оспівують калину. Хоча б «Зацвіла в долині червона калина».

(відео «Калина» у виконанні Оленки Потюк)

Учень. У своїй творчості до калини зверталась і Леся Українка. У драмі – феєрії «Лісова пісня»,  де сопілка з калини в руках Лукаша стає живою пробуджує із сну Мавку, оживляє природу, заставляє жити думати, мріяти, бути безсмертним.   

Учень. У «Лісовій пісні» Леся українка чотири рази звертається до образу калини. Калина в неї живуча, гірка і солодка, безсмертна, як Україна.

Учень. На нашій планеті росте понад 200 видів калини. На Україні два види – калина звичайна, калина цілолиста. Вона невибаглива до кліматичних умов і тому росте всюди, окрім Криму. В кожному регіоні вона має свою назву: калина лісова, карліса, калина черлена, бамбара, гордина, свіба.

Учень. Але б яку назву вона не мала, де б не росла – вона для українця рідна і священна. Емігранти – українці, приїжджаючи як туристи у рідні краї, як найдорожчу реліквію хочуть із собою взяти калину. Як частину землі своїх предків, вона для них пахне: і хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом, пахне рідним селом, його отчим домом.

Вчитель. Діти, а чи є у вас вдома кущ калини? Піднесіть руку, в кого є калина. Ось  бачите, як багато кущів калини є у нашому селі. Очевидно, любов до калини така палка і велика, що кожен хоче цей безсмертний кущ посадити біля своєї оселі. А чи знаєте ви пісні про калину, вірші?

Учень.  Я записав пісню, яку пам’ятає моя бабуся, на слова Т.Г. Шевченка. Ось зараз я вам її прочитаю:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає-

А де дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Учень. А мене моя мама навчила пісню на такі слова:

Калино, калино,

Чого в лузі стоїш,

чого в лузі стоїш,

Гей, чом не розцвітаєш?

А я в лузі стою,

Стою та й думаю,

Стою та й думаю

Гей, ще цвісти маю.

Зацвіла б я білим,

        Вітер обшугає,

        зацвіла б червоним,

        гей, дівки обламають.

       Учень. А я ще пам’ятаю з молодших класів такий вірш Т.Г.Шевченка:

Тече вода з – під явора,

       Яром на долину,

       Пишається над водою

       Червона калина.

 Пишається калинонька,

Явір молодіє.

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Учень. А я знаю таку приказку: «Цвіте, як калина в лузі».

Учень. А я знаю таке прислів’я: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

Учень. А мені мама співала таку колискову, як я був ще маленьким:

Знайдеш у гаї тую калину,

То пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

 Учень. І сьогодні є багато пісень про калину і багато віршів. Оспівується калина як символ України, як дар рідної землі, як символ гордості, стійкості, незламності. Живучості у творах Петренка, Павличка, у музиці Івасюка і Білаша.

Учень. А мені подобаються такі слова про наш край і диво– цвіт калину:

Знайомі стежини і безліч калини,

Барвінку й латаття тут цвіт.

Нетека струмує в широкій долині

І дорога, що кличе у світ.

Учень. Я  розкажу вірш І.Я.Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

Червона калина, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому

Не страшно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Та в гору не пнуся, бо сили не маю, бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я в гору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара.

Та ти ж мене, дубе, отінив, як хмара.

Учень. Я написала такі слова про калину:

Калино, безсмертна, калино,

Ти в нашому краї зросла.

Вкраїно, моя Батьківщино,

Ти  символ калини й добра.

Учень. А як не сказати таких слів:

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я.

Звешся веселково Україною,

Нене, зачарована моя.

Вишиту колоссям і калиною,

Виборену кров’ю і вогнем.

Називаєм гордо Україною.

І ніхто нам цим не дорікне.

Вчитель. Я горда і рада за вас, що ви знаєте так багато пісень і віршів про калину. Бережете її вдома, любуєтеся її цвітом і плодом. Кожен повинен посадити цей кущ калини біля своєї оселі.

То ж пам’ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте, а тільки у щирих, добрих. То ж будьте добрими і чуйними, всі, як один, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво – кущ прикрасить ваш дім, хай у кущі калини соловейко зів’є своє гніздечко і співає вам. З калини зробіть сопілку. Бо калина співуча, як наша Україна і її діти. Червона калина біля батьківської хати – це не тільки окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина.

Якщо троянди і виноград, за висловом Рильського, красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює і духовний потяг до своєї землі, до свого берега, своїх традицій, хіба ж не про це говорить народна пісня:

Калиновий міст,

Калинова сопілка,

Калинова мова,

Калинова колиска.

(танець «Рідний край»)

Дорогі діти! Ніжними струнами своїх душ доторкніться до рідної історії, українських традицій, народних чистих джерел мудрості. Хай ваші душі не заростуть ряскою байдужості, бо такий вам батьківський наказ, клич рідної землі, то ж будьте гідні цього.