Виховний захід "КРАСА Й МИЛОЗВУЧНІСТЬ ПОЕЗІЇ ДМИТРА ПАВЛИЧКА"

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВАСИЛЬКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

НАУКОВО - МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ЛІЦЕЙ «УСПІХ»

Розробка виховного заходу

для учнів 4 класу

Підготувала

Богдан Марія Михайлівна,

вчитель початкових класів

Васильківського академічного ліцею «Успіх»

2019

Тема: КРАСА Й МИЛОЗВУЧНІСТЬ ПОЕЗІЇ  ДМИТРА ПАВЛИЧКА

Мета: поглибити знання про творчість Дмитра Павличка; розкрити красу й своєрідність його поезії; навчити розуміти поетичну мову;

розвивати творчу уяву, здатність емоційно реагувати на художнє слово;

 виховувати інтерес до поезії українських митців слова та формувати патріотичні почуття любові і гордості за свою державу, опираючись на поезію нашого сучасника Дмитра Павличка

Обладнання: портрет письменника, книжкова виставка, мультимедійний центр, презентація «Дмитро Павличко», вислови про мову, магнітофон, звукозапис пісень, фільм « Дмитро Павличко».

Епіграф

Поезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це вища форма існування мови.

Й. Бродський

...У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією.

 М. Некрасов

Підготовча робота

1. Підбір і вивчення віршів.

2. Підбір та розучування пісень.

3. Виставка малюнків до поезій Павличка.

Сценарій заходу

Нещодавно у нашій школі проходили дні Української писемності. В цей час ми зазвичай  згадуємо  майстрів літературного слова: поетів, письменників, драматургів, літераторів, критиків. Сьогодні і ми з вами долучаємося до цього процесу і познайомимося з вкладом у розвиток літературного слова нашого сучасника.

З далекого краю

Лелеки летіли,

Та в одного лелеченьки

Крилоньки зомліли.

А чи знаєте ви, хто автор цих рядків? Ні? Ну що ж, тоді цілий урок присвятимо творчості поета, ім’я якого Дмитро Павличко. А працювали ми над уривком його поезії «Лелеченьки».

З якими творами Дмитра Павличка ви знайомі? (Вірш «Вітряк») Сьогодні ми будемо говорити про творчість Дмитра Павличка, декламувати його твори, аналізувати їх і вчитися виразно відтворювати кожний рядок поезії цього митця слова.

Проведемо ми урок не у звичайному класі, а перетворимо його на літературну вітальню.

Тому запрошую всіх вас до Літературної вітальні, де живе поетичне слово українського поета XX століття Дмитра Васильовича Павличка, який безмежно любив і продовжує любити свою Україну, свій народ. В одному вірші поет написав:

Яке то щастя — свій народ

У світі бачити! Мені

Оце найбільша з нагород...

За все, чим жив і що творив,

За кожен молодий порив!

У літературній вітальні присутні «Літературознавці», «Критики», «Юні театрали», «Юні декламатори».

Перша група «Літературознавці» вже готова презентувати свою розповідь про життя та творчість Дмитра Павличка

1-й літературознавець. Дмитро Васильович Павличко народився 1929 року в селі Стопчатові на Підкарпатті в багатодітній селянській родині.

2-й літературознавець. Батько Василь Миколайович був чоловіком освіченим, вельми працелюбним та енергійним. Пройшов через фронти Першої світової війни, побував у Києві та Львові, де його засудили на розстріл, а він утік, звільнивши із собою в’язнів Бригідок. Брав участь у сільських сходах, виступав у ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків.

3 - й літературознавець. Мати Параска Юріївна Бойчук була жінкою неписемною, але при тому багато знала з «Кобзаря» та Франкових творів, до читання вголос яких щонеділі навертала дітей. Мала чудову пам’ять і смак до поезії.

4-й літературознавець. Доля Дмитра Васильовича була важка: злиденне життя, тяжка праця, бідненька освіта — до того ж чужою мовою (польською), потім майбутній поет навчався в Коломийській гімназії, де звучала в основному німецька мова. І вже згодом юнак закінчив філологічний факультет Львівського університету. Але він не тільки поет, а й талановитий перекладач: перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської та багатьох слов’янських мов.

5-й літературознавець. 1964 р. Дмитро Павличко переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми "Сон" (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут" (1970 р.)

6-й літературознавець. 1997 р. поета нагороджено орденом "За заслуги" III ст., а 1999 р. - орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

7 літературознавець.

ОСНОВНІ ТВОРИ
Збірки :

«Любов і ненависть»,

 «Таємниця твого обличчя»

 Дитячі твори :

«Золоторогий Олень»,

«Дядько Дощ»,

«Де найкраще місце на землі»,

«Пригоди кота Мартина».

Вчитель. Діти! Тепер ви знаєте, які віхи життя пройшов український поет Дмитро Павличко.

Бібліотекар(про мову)

5-й літературознавець РІДНА МОВА

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

 І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

6-й літературознавець О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам'я. 

Моя ти — пісня, сила і відвага, 
Моє вселюдське й мамине ім'я. 
Тобою палахтить душа моя, 
Втишається тобою серця спрага. 

Тебе у спадок віддали мені 
Мої батьки і предки невідомі, 
Що гинули за тебе на вогні. 

Так не засни в запиленому томі, 
В неткнутій коленкоровій труні — 
Дзвени в моїм і правнуковім домі!

 А в нашій літературній вітальні є шанувальники його поезії. Слухаючи їх, ми матимемо змогу переконатися, на скільки Дмитро Павличко був різноплановим поетом. Він писав, прославляючи свій край, спонукав до патріотичних проявів любові і гордості за свою державу. А також писав для своїх дітей, збуджуючи любов до природи. Писав для внучат, щоб прищепити любов до тварин. Зараз і ми маємо з вами можливість насолоджуватися цим багатим надбанням поета.

«Юні декламатори» представлять твори Дмитра Павличка. Слухайте уважно й оцініть уміння читати поезії, підготовлені ними.

1-й декламатор читає вірш «Де найкраще місце на землі».

Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
— Всі народи бачиш ти з висот
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі? —
Сонце усміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
Виростай, дитино, й пам'ятай:
Батьківщина — то найкращий край! 

 2-й декламатор читає вірш « Вітряк »

Стоїть на пагорбі вітряк,
Де поле неокрає.
Хотів би він літати так,
Як вертоліт літає.

Такі ж у нього крила є,
Як мають вертольоти.
Але йому робить своє  —
На хліб зерно молоти.
І лиш тоді, коли згаса
Робота опівночі,
Вітряк злітає в небеса,
Де зір палають очі.
Він лине в зоряну блакить
Над тишею дзвінкою,
За ним Чумацький Шлях лежить,
Посипаний мукою.

3-ій декламатор читає вірш «Школа».

Наче вулик, наша школа.

 Вся вона гуде, як рій.

І здається, що довкола

розквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти,

та — лиш дзвоник задзвенить —

стане тихо, ніби в квіти

поховались бджоли вмить

4-ий декламатор читає вірш «Весна».

До мого вікна

Підійшла весна,

Розтопилася на шибці

Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло

Сонечко зайшло

І поклало теплу руку

На моє чоло.

 Видалось мені,

Що лежу я в сні,

Що співає мені мати

Золоті пісні,

Що мене торка

 Ніжна і легка,

Наче те весняне сонце,

Мамина рука

5-ий декламатор читає вірш « СИНИЧКА»

Синичка дзьобала сало,

 Прив´язане до вікна,

А потім сала не стало,

Та все прилітала вона.

На скрипці грала під хатою,

Але не просила їди,

Бо стала сама багатою –

 Минулися холоди.

І з вдячності вона грала,

 Неначе скрипаль-корифей.

А хата їй відповідала

Щасливим сміхом дітей

6 - ий декламатор читає вірш «Зажурилась квітка»

Зажурилась квітка

Небеса прозорі,

Як глибінь ріки.

 Падають, як зорі,

З явора листки.

А над полем нитка

 Дзвонить як струна,

 Зажурилась квітка —

Чує сніг вона. .

Вчитель. А група «Літературних критиків» представить нам поезію Дмитра Павличка, проаналізувавши його твори, присвячені дітям вашого віку

1-й критик. Ви вже прослухали вірші Дмитра Васильовича Павличка. А чи знаєте ви, що в нього є багато творів, які із задоволенням читають усі діти. Ось, наприклад, такий вірш.

Заєць

Заєць має двоє вух:

Як одним він рухає,

Другим слухає вітрець,

Що за полем дмухає.

Одним вухом чує спів

 Миші під копицею,

Другим чує, як іде

Дядечко з рушницею.

Так пасеться він собі

 Врунами зеленими,

Так працює цілий день

Вухами-антенами.

А коли настане ніч,

Спатоньки вкладається

Одне вухо стеле він,

Другим накривається.

Вчитель. Як бачите, герой вірша заєць — дуже обережна тварина. Автор розповідає нам про його довгі вуха, які є справжнім оберегом, бо це вуха-антени, які допомагають йому добувати їжу, чути своїх ворогів, вчасно сховатися від небезпеки. Цей вірш дає нам, дітям, можливість засобами поетичного слова ще більше дізнатися про світ тварин, що мешкають в Україні, їхніх полях та лісах.

2-й критик. Я хочу розказати вам вірш «Баран». Він усіх нас змусить посміхнутися, навчить чемності, спонукатиме задуматися над тим, як треба пово­дитися з оточуючими.

Став баран серед дороги

І підняв бундючні роги.

Я кажу: «Привіт, баране!» —

А він бух мене рогами.

Ти до нього — чемно, мило,

Та дурило — то дурило.

Був і буде некультурним —

Краще не вітаться з дурнем!

3-й критик. Чи ви, друзі мої, бачили равликів? Ось яким уявляє равлика Дмитро Павличко.

Равлик

З'явився равлик на стежині,

Немов турист із рюкзаком.

Він власний дім несе на спині,

Ледь посувається повзком.

Прямує в далеч невідому,

Де світить голуба роса.

Здається, що від свого дому

Втекти він хоче в небеса.

Блискучі ріжки, мов антени,

Стримлять у небо — придивись:

Вивчає він стебло довженне

 І йде захоплено кудись.

Іде крізь трав зелені нетрі,

Понад калюжну каламуть,

Стає на кожнім сантиметрі

Перепочити — й далі в путь!

Він пізнає свої дороги,

І в ніч зарошену, м'яку

Йде, взявши дві зорі на роги,

Як місяць у муравнику.

Вчитель. Ви вже почули, як поет порівнює равлика з «туристом із рюкзаком». Равлик хоч і повільно, але прямує «в далеч невідому». Він любить подорожувати. А ще Дмитро Павличко використовує улюблене порівняння: у зайчика вуха — антенки, а у равлика — «блискучі ріжки, мов антенки». Равлик «пізнає свої дороги», а ми на уроках пізнаємо багато нового.

3-й критик. А я вам розкажу про зустріч маленької дівчинки із зайчиськом.

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Хтось постукав уночі.

Швидко я знайшла ключі,

Відчинила, і до хати

Зайченя зайшло вухате.

 Стало в кутику сумне,

 Каже: «Заночуй мене!

Бо надворі завірюха

І мороз хапа за вуха!»

Батьків я взяла кожух,

 Вкрила зайця з ніг до вух

І гадала, що гульвісу

 Вранці одведу до лісу.

 Встала рано, та дарма —

 Зайченяти вже нема!

Чи запізно я збудилась,

Чи зайча мені приснилось?

4-ий критик. А ось цей вірш нагадує гумореску на тему « Дієта»

Лелека

Ходить бузько по мочарах

У червоних чоботятах,

 Дивиться в прозору воду,

Ганить жаб´ячу породу:

 — Боже, як мені набридло

Це моє болотне їдло,

 Ці витрішкуваті жаби

Без найменшої приваби!

Десь читав я, що французи

Жаб їдять, як чорногузи.

 Але в них ті жабенята –

 Тільки на великі свята.

Ну, а я ж у свята й будні

Їм створіння ці паскудні;

На вечерю й на сніданок

Я ковтаю цих поганок.

 А в обід на перше й друге –

Холодушки й зеленуги.

Так навчився з лелечати,

Та пора вже з цим кінчати.

 Геть ненависну дієту!

 Краще їсти з очерету

 Листя! Все! Доволі! Крапка!

Втім, поглянув – скаче жабка.

Ось вона! – завмер лелека.

Придивляється здалека

І підходить неквапливо

Він до неї. Що за диво?!

Не така вона й почварна,

Просто навіть дуже гарна.

Очі завеликі трішки,

Та зате які там ніжки!

 Граціозна, наче скрипка,

 Жабка-лапка, жабка-рибка.

Викупана, чиста, свіжа,

Рай солодкий, а не їжа!

І дієту я ламаю:

Клац! – і жабки вже немає!

А зараз вашій увазі пропонується вірш-драма, яка передає безмежні хвилювання хлопчини про долю пташки.

Птиця

Тріпоче серце спійманої птиці,
В руках моїх не чує доброти.
— Я дам тобі водиці і пшениці,
Моя пташино, тільки не тремти!

— Хіба потоки загубили воду,
Хіба в полях уже зерна нема?!
Пусти мене, мій хлопче, на свободу,
І все, що треба, я знайду сама.

— Я ж лагідно тебе тримаю, пташко,
В своїх руках, легеньких, як вітрець.
Хіба неволя це? Хіба це важко—
Від мене взяти кілька зеренець?

— Пусти мене! Мені, дитино мила,
Дорожча воля, ніж зерно твоє!
Страшна, хоч навіть лагідна та сила,
Яка розкрити крилець не дає!

— Лети! Співай у небі гомінкому;
Хоч і маленький, зрозумів я все.
Моя рука ніколи і нікому
Ні кривди, ні біди не принесе!

Бібліотекар. Дякую вам, юні критики. Ви відкрили ще одну сторінку творчості Дмитра Павличка. У поета багато творів, які живуть в інших видах мистецтва. Вони покладені на музику, їх можна грати на театральній сцені.

Група «Юних театралів» підготувала для вас інсценізацію творів Дмитра Павличка.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ «ДІВЧИНКА АЛІСІЯ»

Автор

 Дівчинка Алісія

В Африці живе.

В Дівчинки Алісії

Платтячко нове.

Дівчинку Алісію

Крокодил стріча...

Крокодил

- Леле! Що за дівчинка!

Рибка — не дівча!

Алісія

Гарно, крокодильчику,

Хвалиш ти мене.

Тільки чом не хвалиш ти Плаття чепурне?

Дівчинка йде від крокодила.

Автор

— Дівчинку Алісію

Стрів на стежці лев

Лев

Леле!. Що за платтячко!

Ніби в королев!

Алісія

В тебе, друже левоньку,

Такту геть нема.

Гарне в мене платтячко.

Краща ж я сама.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ «РОЗМОВА»

Де ти, киценько, була?

Я була аж край села.

Що ти, кицю, там робила?

Хвостом жито молотила.

А може, то був овес?

Ні, овес молотив пес.

Що за працю ти дістала?

А дістала кусень сала.

Де ж те сало, покажи ж?!

А те сало з'їла миш.

Де ж та миш, моя кицютко?

В нірочку забігла хутко.

Де та нірочка?

В траві, у шовковій мураві.

Де ж та мурава шовкова?

Випасла ряба корова.

Де корова та ряба?

В стайні коло жолоба.

Де та стайня, кицю мила?

Блискавка її спалила.

Де та блискавка лиха?

В тучах доню колиха.

А куди поділись тучі?

Порвав вітер на онучі.

А де ж він, скажи мені?

В димарі співа пісні.

Де ж димар?

Там, де на хаті хвилі диму волохаті.

А куди подівся дим?

Не дивилась я за ним.

А чому ж ти не гляділа?

Бо на хаті не сиділа.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ « Гном»

За кермом сидів гном.
Поруч його жона.
А позаду гноменята —
по троє біля кожного вікна.

Гном не більший за мухомора,
борода сива, горбатий ніс.
Маленька машина, але не дуже скора,
мчала дорогою через ліс.
Я руку підняв мимохіть.
Гном зупинився:
— Чого ти хочеш?
— Будьте ласкаві, підвезіть!
Він сміється:
— Гаразд, небоже,
мені чародійна сила відома,
щоб міг ти сісти в машину мою
я перетворю тебе на гнома!
Будеш малесеньким,
будеш мати маленьку радість
і маленьку біду.
— Та ні,— благаю,—
не треба, дідусю,
я не подумав, я пішки піду…

Інсценізація «Папуга»

До кравця, до свого друга,
Вбіг задиханий папуга.

— На концерт лечу,— кричить,—
Фрак поший мені за мить!—

 Неможливо,— майстер каже,—
Діло неквапливе наше.

— Що ти мелеш юринду?!
Ший негайно! Я пожду.

— Та нема ж матеріалу,
Знов кравець веде помалу.

— То бери шматочки ці
Клапті, линдики, клинці,

Позшивай те все докупи,
Буде модно, кравче глупий!

Майстер згодився: — Ах, так!..
Сів і вшив папузі фрак.

Жовті груди — цвіт люпина,
Синій хвіст, червона спина

І зелені рукави —
Колір ситої трави.

Каже майстер: — Я здурію
Через цю твою затію!

А папуга: — Ти — мастак!
Це найкращий в світі фрак!

Скільки кольорів прекрасних,
Головне ж — пошито вчасно!

Вийшло те, що я хотів! —

Одягнувся й полетів.

Бібліотекар. А я вам, дітки, теж підготувала ще одну сторінку творчості Павличка-пісняра. Багато його віршів покладено на музику, тому що вони мелодійні, співучі. Послухайте відому пісню «Два кольори». Слова належать Дмитру Павличку, а ось поклав їх на музику О. Білаш. Це пісня не лише про материнську любов до сина, а й про вишиту ненькою сорочку — оберіг. Багато співаків виконували цю пісню. Вам буде дуже цікаво, як з’явилася на світ ця пісня.

«Два кольори, мої два кольори!»

Легендарному хітові українців виповнюється піввіку! У 1964 році поет Дмитро Павличко написав вірш «Два кольори», який буквально за півгодини перетворився у пісню. Павличкові вдалося у невеличкому за розміром творі вмістити усе життя: від того часу, коли він був малим, до того, коли йому «війнула в очі сивина». А композитор Олександр Білаш написав музику, яку добре знає вже декілька поколінь українців.

Написання пісні «Два кольори» відбулося за цікавих обставин. У високосний 1964 рік, 29 лютого на з’їзді комсомолу України, у приміщенні  Верховної ради УРСР нудьгували поет Дмитро Павличко та композитор Олександр Білаш. «Було нецікаво, тому вони роздивлялися по залу» — згадує донька композитора Олеся Білаша. «Раптом батько попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на  чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що вбирають очі!

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович».

У інтерв’ю львівській газеті «Високий замок» Павличко зізнався, що гарні плечі, вкриті чорною хусткою з великими червоними трояндами, належали Любі Молдаван, тодішній колгоспниці з села Бочківці Хотинського району Чернівецької області (пізніше вона стала відомою вченою в галузі сільського господарства, доктором наук). Саме її образ нагадав поетові вишивані хустки і сорочки, які одягали в його селі на Івано-Франківщині. «Хустка Люби навіяла мені спогад про батькову улюблену пісню, що вишита хустка любить молдаван. Від тих спогадів я на тому з’їзді на колінах написав першу строфу». Після цього, згадує автор, вони разом із Олександром Білашем потихеньку втекли зі з’їзду комсомолу до Будинку творчості у Ворзелі, що під Києвом. Там композитор мав свою кімнату і перебував певний час на відпочинку. Там для праці та натхнення стояв рояль. За короткий час народилася пісня, яку заспівав Олександр Білаш.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними
Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі оїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливі і сумні мої,
Щасливі і сумні мої дороги.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя,
І вишите моє життя на ньому.

Першим професійним виконавцем пісні став Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді на Українському радіо. Рада не допустила пісню до запису. Заперечень до музики не було, а от в тексті знайшли «блуд», мовляв, «якщо людина посивіла і нічого не везе додому, значить вона повертається з тюрми». Крім того, партійно-радянська цензура вважала пісню «Два кольори» гімном ОУН. Неодноразово доводилось авторам відстоювати право на існування національного за своїм духом твору. Але жодного разу, ані композитор, ані поет не відцуралися від неї.

Завдяки цій впевненості, 7 жовтня того ж 1964 року світ почув «Два кольори» на радіо, у виконанні Дмитра Гнатюка, який був на той час у фаворі. Пісня полетіла за моря і океани: її співали в Канаді, Америці, Аргентині, Австралії – всюди. Завдяки своїй ліричності, задушевності, теплу і мелодійності вона стала народною, її любитимуть завжди. Її важко перекласти іншими мовами, адже сорочка-вишиванка, як оберіг, в ній споконвічні українські традиції, народні символи. Любов і щастя, сум і журба, радість і печаль – саме з таких почуттів, про які йдеться в пісні, складається людське життя. І вони життєво поєднуються та переплітаються, як червоні і чорні нитки на рідному до болю маминому вишитті…

Вчитель. Мабуть з таких заходів, таких життєвих уроків, перших пошукових завдань , перших успіхів і перемог народжуються перші патріотичні почуття. З маленьких років ми берем приклад з таких людей як Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка. Саме вони нас вчать любити  свою Україну, дорожити нею, збагачувати її надбання. А Дмитро Павличко став нашим сучасником, живим прикладом , який показує, що любов до Батьківщини , до України починається з любові до природи, до рідного краю, до пташки, до всіх, хто нас оточує. Тільки тоді у нас проявляться щирі патріотичні почуття до своєї рідної мови , до свого народу, до неньки-України.

Звучить пісня на слова Д. Павличка «Вставай ,Україно, вставай».

Вставай, Україно, вставай,

Виходь на дорогу свободи,

Де грає широкий Дунай,

Де ждуть європейські народи.

Вставай та кайдани порви,

Дай познак, ясніший від грому,

Що ти не рабиня Москви,

Й рабою не будеш нікому.

Вставай, Україно, вставай,

Єднай Чорне море й Карпати,

І свій переболений край

Не дай ворогам розламати.

Вставай та здіймай знамено

Вселюдської згоди й любові,

Щоб волі святої вино

Спожити без помсти і крові