Виховний захід на тему "Голодомор 1932-1933 рр. - трагедія українського народу"

СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ

Тема заходу: Голодомор 1932-1933 рр. – трагедія українського народу

Очікувані результати

Учні зможуть:

1. Поглибити свої знання з причин, проявів та наслідків голоду в Україні 1932-1933 років.
2. Проявляти почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як свій власний.
3. Надавати оцінку історичним подіям 1932-1933 років.

Вид заняття: літературно-історичний вечір

Форма проведення: усний журнал та поетичні твори, у супроводі електронної презентації та музичних творів, у викладенні учнів згідно з темою виховного заходу.

Обладнання:

1. На стенді виставка малюнків та стінгазет, присвячених пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр.
2. Рушники, хліб, сіль, свічка, колоси пшениці.
3. Записи музичного супроводу (М. Скорик «Мелодія», Оксана Білозір «Свіча», І.О. Бах «Повітря»)
4. Електронна презентація, екран, проектор, ноутбук.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004
2. Слівка Ю. Історія України. -  Львів, 2003
3. Позакласний час. - № 10. – 2008
4. Класні години. – Х.: Основа, 2007. – 208 с.

ХІД ЗАХОДУ:

1. Організаційний момент.

• Вступне слово вчителя.

Доброго дня, шановні присутні! Ми раді вітати вас на нашому заході, присвяченому шануванню пам’яті жертв голоду в Україні 1932-1933 років. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислює своє минуле.

Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

2. Основна частина

Звучить повільна музика. На фоні музики лунає вірш

Учень. Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю,

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Йде кліп, присвячений жертвам голодомору. (Відео 1)

Ведучий 1. На початку 1990 року вперше була дана оцінка національної трагедії, якою став для українського народу голод 1932-1933 років. Понад 60 років замовчувалося це лихо. Архівні документи, які вдалося знайти, розкривають причини голоду. Поповнити картину тих страхітливих подій допомогла людська пам'ять, яка зберегла спогади про ці події та імена тих, хто загинув під час голодомору.

Ведучий 2.  Влітку, у серпні, зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують в останнє, перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі – душі безвинно вбитих діток. Постійте тихо в передсвітанні біля вікна, розчиніть його навстіж і прислухайтесь, про що зорі-душі гомонять.

Звучить повільна музика, йдуть слайди. На фоні музики лунає вірш

Учень. Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба.

Не ріжте ні брата мого, ні сестру,

А як серце моє навіки засне,

Не вбивайтеся з горя, нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене,

Забринить понад нами бджола золота.

А та вишня весняної ночі

Накриватиме цвітом наші чола й уста,

І росою вмиватиме очі.

Ведучий 1. У 1932 році більшовики, що прийшли до влади у 1917 році, розпочали індустріалізацію – будували великі заводи, електростанції. Після ліквідації поміщицьких господарств основними виробниками хліба були самостійні селянські господарства. Продуктивність в них була низькою. Не кожна сім'я могла продати хліб. До того ж держава платила за нього в два рази менше, ніж на базарі. Союзний уряд не задовольняли темпи хлібозаготівель в Україні. Тому до Харкова приїхав перший секретар Центрального комітету Всесоюзної комуністичної Партії більшовиків В. Молотов, який вимагав форсування темпів хлібозаготівель.

Ведучий 2. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичним та моральним знущанням. На кожну селянську родину було дано план здачі. За невиконання плану хлібоздачі позбавляли власного помешкання, худоби, землі, інвентарю. Селяни всіляко чинили опір, ховали на чорний день. Влада знайшла спосіб подолання зернової проблеми - масова колективізація. Погрозами і тортурами домагалися від селян вступу до колгоспу. Зараз вашій увазі пропонуються рідкісні документальні кадри вилучення у селян хліба.

Демонстрація документального фільму (відео 2)

Ведучий 1. У радянських газетах про голод не писали, тут були лише повідомлення про «шалений опір куркульства», про керівників, які не виконують затверджених планів здачі хліба державі, але тут є багато заяв про відречення дітей від своїх батьків-куркулів. Це робилося з метою отримання роботи або освіти – такою дорогою ціною сільська молодь виривалася з пазурів голодної смерті.

Ведучий 2. У радянські часи все, що стосувалося тієї страшної сторінки історії, було під суворою забороною. Селяни вимирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Газети захлиналися повідомленнями про успіхи соціалістичної індустріалізації, репортажами про звитяжну працю на колгоспних ланах. Жахливі подробиці про голодомор, які інколи потрапляли в закордонну пресу, оголошувалися злісними вигадками буржуазної пропаганди. Слово «голод» забороняли вживати навіть в документах партійних комітетів, які мали гриф «Цілком таємно». Усі наступні роки згадка про голод 1932-1933 років каралася статтею 58-ю Карного кодексу. Необережно промовлене слово могло запроторити людину в концтабір.

Ведучий 1. Проте деякі державні службовці знаходили в собі мужність не додержуватися інструкцій і заборон. Завдяки їм відтворено дійсну картину голодомору.

Учень. За Петра, за Дмитра, за Антона,

За Галин, за Оксан, за Докій

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій…

Ні труни, ні хрестів і ні тризни,

Прямо в яму. Навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамовує гнів.

Ведучий 1. Зі спогадів Дмитра Трохимовича Лихоліта. Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один із них знайшов у печі горщик зі пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці, почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

За нашим городом було кладовище. Сільрада видавала тим, хто копав великі ями для померлих, кілограм хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам’ятав одну дівчинку, років дев’яти. У неї були кіски та сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому.

Ведучий 2. Свідок Петро Кирилович Бойчук із Вінниччини. Я – лікар. І цілком природно, що я дивлюсь на трагедію голоду не тільки очима малої дитини, яка трохи не вмерла від голоду. Я запитую себе як лікар, чому люди під час голодомору втратили людську подобу і дійшли до канібалізму.

Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втрачали розум. 

Ведучий 2. Свого піку голод в Україні сягнув навесні 1933 року. найжахливішою ситуація була в березні-червні, коли у селян після довгої виснажливої зими не залишалось жодних продовольчих запасів. Держава ніякої допомоги не надавала.  На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер».

Учень. Я ще не вмер…

Ще промінь в серці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік, до вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер.

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

А житечко моє таке густе.

А мамина рука іще гаряча,

Вам стане соромно, колись за те.

Та я вже цього не побачу.

Сценка «Молитва Катерини Мотрич за убієнних голодом 1932-1933 років»

Хлопчик. Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця».

Дівчинка. Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала до зернини.

Хлопчик. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько рожу святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?

Дівчинка. Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?

Хлопчик. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи.

Разом (дівчинка і хлопчик). Нині, прісно і навіки вічні відведи! Амінь.

Йде відеоролік «Остання молитва хлопчика» (Відео 3)

Ведучий 1. На Заході про голод почали говорити у 1933 році, хоч інформація з’являлась ще раніше.. одним із перших, хто написав про голод у той час, був кореспондент англійської газети «Манчестер гардіан» Малькольм Маггерідж. Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70% припадала саме на неї. Далі йшла Вінницька область, яка мала 17 районів масової смертності та голодування, а за нею Донецька – 11 районів, Одеська – 14 районів, Харківська – 9 районів.

Ведучий 2. Уряд свідомо приховував наслідки голоду, прагнув замаскувати сліди власного злочину, переселяючи у спустошені села України селян з інших регіонів СРСР. Масове переселення в Україну розпочалося восени 1933 року. Це було своєрідне «велике переселення народу». Його мета – заселення спустошених голодом сіл.

Учень. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного селі?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Іншим людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумління?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш –не було голодомору!

Йде відеоролик (відео 4). На його фоні йде закадровий текст

Ведучий 1. Голод 1932-1933 років визнано геноцидом українського народу. У, здавалось би мирні 1932-1933 роки українців загинуло більше, ніж у Другій світовій війні.

Ведучий 2. У селян відбирали врожай і худобу. Більшість загиблих під час цього страшного голоду є діти. У 1932 році було прийнято ганебний так званий «закон про 5 колосків», згідно якого розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом. Фактично людям було заборонено володіти їжею.

Ведучий 1. За перший рік дії закону за ним засудили 150 тисяч людей. Люди їли «оладки», «хліб» та «кашу», зроблені з кропиви та іншого бур'яну. Їли мишей, ховраків, кротів, щурів, їжаків, жаб, розкопували дощових черв'яків. Радянська влада заборонила збирати жолуді, ягоди, фрукти.

Ведучий 2. Факт, політично організованого голодомору в Україні, визнаний в більш ніж ста державах світу. Верховна Рада України 28 листопада 2006 року визнала Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу. В 1932-1933 роках від голоду загинуло від 4 до 8 млн. українців.

Ведучий 1. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні в 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Хвилина скорботи (відео 5)

Ведучий 1. Прошу всіх сідати. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторові чи скоротечному ідеологічному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Ведучий 2. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і сьогодні досі незагоєна рана. Україна досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. Невже ж він не має права на щастя?

Вчитель. Голод поклав у сиру землю від 3,5 млн. до 9 млн. селян. Третина померлих – діти, які не дали нащадків. Наслідки голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, зреклися від своєї селянської долі, зреклися мови, звичаїв, традицій. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а живе у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не роблять висновків, то вони будуть ходити по колу. Озиратися треба, щоб покаятися. А головне – щоб зрозуміти.

Ведучий 1. Дякуємо за увагу!

Звучить музика. Присутні покидають зал