Виховний захід на тему: «Хліб—найцінніший скарб землі моєї»

Виховний захід «Хліб—найцінніший скарб землі моєї»

Ведучий1:          Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Від серця до серця хай пісня летить,

Любов’ю і ніжністю, щастям і миром,

Обійме весь простір і неба блакить.

 Ведуча1:       Із хлібом і сіллю, як завжди ведеться,

Ми зичим достатку усім і добра.

Хай сонце всміхнеться, життя удається,

І доля завжди щоб привітна була.

Ведучий2:  Наш щедрий край, багатий край

Старі прикмети має:

На рушникові коровай

Гостей своїх вітає.

Ведуча2: Ще здавна люди хліб і сіль

Підносили гостинно,

Лунала пісня звідусіль,

А за столом – родина.

Ведучий1:  Рясніють ниви і лани,

Простори колоскові.

Вклоняюсь вам, дочки й сини,

За хліб на рушникові.

Ведуча1:  Пухкий, мов хмара дощова,

В печі він визріває.

В сім’ї прадавній голова –

Окраєць короваю.

Ведучий2:  Засяє промінь золотий,

Щоб всі були здорові.

На рушникові хліб святий,

Любов на рушникові.

Ведуча2:  Наш щедрий край, багатий край,

А в нім робочі люди.

Хай буде сіль і коровай,

Тепло в родинах буде!

Ведучий1:    Доброго вечора , дорогі друзі! Ми раді вітати вас на нашому святі!

Ведуча1:      Яке щастя, яке добро, що є хліб на світі! Спочатку він у землі, потім у борошні й, нарешті, на столі.

Ведучий2 :   Хліб, який народжений працею, зарум’янений, пахучий,-- вірний наш годувальник. Споконвіку хліб  називали святим.

Ведуча2:     І саме сьогодні наше свято присвячене  йому –хлібові.

Ведучий1:   Мало у світі цінностей, котрі, як хліб, ні на день, ні на годину не втрачали б свого значення. У всіх народів в усі часи хлібові поклоняються. Його не порівняти ні з якими багатствами.

Ведуча1:      Ще з давніх-давен люди складали на честь хліба радісні й бентежні пісні, де з любов’ю говорилося про святість хліба, про його велич.

Ведучий2:     Сьогодні ми зібралися, щоб звернутись до давніх традицій нашого народу, поговорити про те, що завжди було турботою і радістю людини. Про те, без чого не уявити ні степової долі, ні світанку, ні рідного дому. Про те, що для кожного з нас  необхідне, як сонячне світло, чи дихання.

Ведуча2:   З давніх часів в усіх народів найбільшою святинею вважався хліб. Про нього писали поети і мислителі. Він прославлявся у піснях і думах. Коли його не ставало приходило лихо.

Ведучий1:  Недаремно люди, творячи щоденну молитву, просять Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні.» Ота святість, пошана до хліба, передавалася з покоління в покоління дітям, онукам.

Ведуча1:   Хліб наш насущний, будь в нас довіку

                    В кожній родині, на кожнім столі.

                    В трудну годину і в радість велику,

                   Сійся, родися на рідній землі.

 Ведучий2:   Хліб на столі - велика радість людям! Свіжий, духмяний, він увібрав у себе тепло сонця, всю наснагу і невтомність людської праці.

Ведуча2:     Хліб! Яке щире і тепле почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини! Споконвіку ведеться в Україні, що хліб у хаті - це багатство, сіль - це гостинність і щирість. Нашу Україну з давніх-давен називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут, завжди були великими працелюбами, вміли гарно обробляти землю і ростити на ній хороші врожаї.

Ведуча1: Для нашого народу хліб був не просто стравою - це була основа його життя і найдорожча святиня. За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб-сіль. Зайдеш - і одразу видно: тут радо почастують гостя званого і нежданого, людину подорожню. А ще було таке прислів'я: «Хліб на столі - Бог у домі». В усі часи хліб берегли.

 Ведучий1:   Хліб! Скільки б не мали його люди - завжди говорять про хліб зі щирою повагою, беруть його до рук трепетно й урочисто. Із хлібом пов'язано багато казок , легенд, прислів’я та пісень.

Пісня  «Гімн Хлібу»

Ведучий1:    А чи знаєте ви, звідки до нас прийшов хліб? Здається, що він був завжди. Але це не так.  Вперше хліб з'явився на землі понад п'ятнадцять тисяч років тому. В пошуках їжі давні люди почали вживати колосся дикої пшениці, жита, ячменю. Згодом навчилися розтирати його між камінням і варити на вогнищі. Перший хліб мав вигляд рідкої каші. Можна припустити, що якось частина каші вилилась на вогонь і перетворилася на рум'яний корж. Своїм приємним смаком він здивував людину, і хліб почали пекти.

Ведуча1:   Поява хлібних дріжджів пов'язана з такою легендою. Якось у Давньому Єгипті раб, який приготував тісто для хліба, десь забарився. Тісто підкисало. Переляканий раб кинувся випікати з нього хлібини. Вдалися вони смачними і пишними. Відтак, давні єгиптяни винайшли дріжджі й почали їх додавати до тіста. Тепер без хліба вже не сідали до столу.  Мистецтво готувати хліб від давніх єгиптян перейшло до Греції та Риму. Такий хліб вважався делікатесом, був доступний тільки багатіям. Хліб прирівнювався до Сонця і до золота. На його честь складали гімни. Пекарі давніх держав користувалися великою пошаною.

Ведучий2:   До наших часів у Римі зберігся пам’ятник пекарю, який жив дві тисячі років тому. А неповага до хліба прирівнювалася до найтяжчого злочину. Тих, хто випікав неякісний хліб, іноді суворо карали. Тепер хліб випікають машини. Вони просіюють борошно, місять тісто, викладають його у форми, направляють по конвеєру до печей. Та все одно у кожного майстра хліб має свій смак. Бо кожен вкладає в нього свою майстерність, свій досвід. А ще в духмяному ароматі хліба, батонів чи булочок – нелегка праця тих людей, які обробляють землю, вирощують жито чи пшеницю, відвозять зерно до млинів, перемелюють його.

Ведуча2: Він вічний і святий цей житній хліб. Чи в паляниці на столі чи зв’язаний в важкий тужавий сніп, де колоски шепочуться вусаті. Він чув у полі крик перепелів, чув жайворонків передзвін весняний. Він виріс для пісень і добрих слів, тому що народився під піснями.

 Віки проходять тисячами діб, і новим днем земля безмежно рада. Він вічний і святий, цей житній хліб, так як життя, добро, кохання, правда, Україна.

Ведуча1:  Але чи завжди було хліба вдосталь на столі?

Учениця 1. 

Священний хліб – так мовить наш народ.

Ця пісня народилась недарма,

В затишнім домі, у тяжкім поході

Нічого найдорожчого нема.

Ведуча2:  Є таке страшне слово – голод. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття.

У роки Другої Світової війни не тільки від куль, а й від голоду помирали люди. Ви, мабуть, чули про блокаду Ленінграду. Блокадний пайок важив трохи більше 100 грамів, а самого хліба у ньому була 10 частина.

Ведуча1:   Лініями окопів покраяні поля, сплюндровані війною села. Але тільки далі відходив фронт, враз люди бралися за хліб. Він був з домішками трав, картопляних лушпайок, але все таки хліб – і хліб для живих.

Учень.        Солдатський хліб – черствий сухар

І в казанку незмінна каша.

Ми винесли страшний тягар,

Така вже, видно, доля наша.

Тоді збагнули ми. Що хліб,

Здобутий боєм цієї роти,

Ми проміняти не змогли б

 На всі житейськії щедроти.

Ведуча2:   А ще був і страшний голодомор в Україні 33-го року. Скрізь, як говорив Шевченко, «село неначе погоріло. Неначе люди подуріли».

Ведуча1:   Від голоду помирали і дорослі, і діти. І такі, як ви, діти, промовляючи своє останнє слово в житті – «хліб». Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя.

Учениця 2.    Від хліба починається усе:

                        Дитя і пісня, радість і тривога,

                        Натхнення і життя ясна дорога,

                        Яка на крилах радість нам несе.

                        Без нього й небо сонцем не цвіте

                         І холодно біля вогню без нього,

                        А найсвятіший він від того,

                        Що на полях оновлених росте,

                        Які колись ми окропили кров’ю

                        І обігріли у боях любов’ю. 

Ведуча2:  І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи до кінця своїх днів не кине шматок хліба на землю, бо перед ним завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

 Сьогодні ми недаремно запалили свічки, як у храмі. Нехай в цю хвилину наш

зал стане храмом пам'яті. Вшануймо хвилиною мовчання тих, хто став жертвами

лихоліть, які випали на долю українського народу.( Хвилина мовчання. Діти гасять

свічки.)

Ведучий1:  Хліб – частина історії і її майбутнього. Він дивний початок і окреме щастя життя.

Ведуча1:  Коли вам скажуть, що є легкий хліб, то знайте – це неправда. Є гіркий – прошений, є солодкий – зароблений, є чорний – позичений, є білий – дарований, є солоний – горьований.  А легкого хліба нема.

Вірш «Твій хліб»

 Ведуча2: А чи знаєте ви, що в світі створено 14 музеїв хліба. Всі експонати в них пов’язані з хлібом та його виробництвом. Музей хліба в Україні відкрито в Києві, Львові,  в Одесі.   А ще в 2003 році у м.Санкт-Петербург, установлено єдиний в світі пам’ятник Хлібу. Пам’ятник тому самому чорному хлібу, 125г добових якого зберегли життя тисячам голодних блокадників.   А ще в Україні встановлено пам’ятник галушкам в місті Полтава, та пам’ятник варенику в місті Черкаси.

Учень 1.   Друже! Може ти не поет, а може збираєшся ним стати. Може ти станеш трактористом, чи шахтарем, але хто б ти не був і ким би ти не став, ти ніколи не зможеш обійтися без хліба.

Учень2.    Живи так, щоб хліб твій був завжди чистий, справедливий, стався до нього так, щоб і для твоїх дітей і для твоїх внуків, він завжди лишався прекрасним дивом, витвором рук людських.
Учень3.    Запам”ятай і скажи всім: у хліба душа твоєї землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.
Учень4.     Не топчи хліба, не кидай недоїдений, не гордуй ним. Пам”ятай за хліб платять життям. А шматок хліба, поділений на впіл, робить людей друзями.
Учень1.   Головним твоїм годувальником був завжди твій народ. Намагайся віддячити йому за хліб усім добром, на яке тільки здатний.
Учень2.  Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб. Тільки сильний духом вдячний за хліб. Будь те ж вдячними, друзі!
Учень3.  Віддаймо шану трударям, що виростили, вимолотили його, перемололи на борошно, рукам, які випекли оці смачні, рум”яні, схожі на сонце паляниці.
Учень4.    Хліб - совість наша, хай буде в кожній хаті на столі, прикритий вишитим рушником і освячений молитвою нашою. І ніколи не говоріть, що хліб черствий, недобрий. Хліб не буває таким. Бувають невмілі руки, що невдало випечуть його.
Учень 1. Тож вклонімось хлібові , щоб одвічно був у кожній хаті, щоб не черствів, не глевків. Бо в народі кажуть: “Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми!”

        Зростає колос золотий,

         Налитий сонцем й небом,

         Щоб ми вклонилися йому

         І багатіли хлібом.

         І кожен день, і кожну мить

         Дай, Боже, хліб насущний,

         Щоб ми могли у мирі жить,

         Щоб не були бездушні.

         Молись до хліба, не кидай,

         Хай хліб спасінням буде.

         Бо не черствіє хліб святий,

         Черствіють тільки люди.

Ведучий1:  Хліб українці називають «святим», «Божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах та звичаях хліб символізує життя

Ведуча1:  Здавна ведеться: хліб у хаті – то багатство, основа життя, найдорожча святиня. Хліб супроводжує людину від народження  і до смерті. Він єднає людей. Будь-яке   свято, ритуал чи дійство не обходиться без хліба.

Ведучий2:   І до сьогодні збереглися  численні народні  традиції, де хліб є символом благополуччя та достатку. Пригадаймо деякі народні обряди та звичаї, в основі яких – вияв глибокої поваги до  хліба.

Ведуча2:    Шана до хліба здавна закріпилась в українських звичаях. На покуті під образами, що є в хаті священним місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок хліба з’їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити.

Ведучий1: Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з’їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Хліб, який не з’їли в полі, приносили додому і давали діткам як гостинчик “від зайчика”.

Ведуча2:  Коли випадково кусень хліба упаде на підлогу,  його підіймають і цілують – перепрошують, у хліба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися. Про хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий. «Гріхом вважалося сказати “поріж хліб”, хліб не різали, а краяли і казати потрібно “покрай”».

Ведучи1:  Без хліба не обходиться в Україні жодна важлива подія. З’явиться на світ дитина – з хлібом йдуть на родини, з хлібом приходять і на хрестини. Хліб несуть зазвичай замотаним у рушник або хустинку, щоб дитя було з хлібом та не було голим.

Ведуча2:  З хлібом йдуть свататись, хліб повертають, щоб розірвати угоду про шлюб, хлібом благословляють на подружнє життя, з хлібом йдуть на новосілля, з хлібом проводжають покійника.

Ведучий1:  З хлібом-сіллю на вишитім рушникові зустрічають гостей. В наші дні такий ритуал символізує особливу гостинність, хоч у давнину він мав охоронне значення: «Хлібом-сіллю стрічали на дорозі сторонських гостей – щоб зло від них першим не зайшло в хату».

Пісня «Хліб на рушнику»

Ведучий2:   По тому, як вдався хліб, загадували яким буде наступний тиждень, по тому, якими вдадуться обрядові хліби (пироги, калачі, паски …) до календарних свят, загадували вдалим чи невдалим буде період до наступного свята чи увесь рік, а по тому, як вдасться весільний коровай, загадували чи буде вдалим все подружнє життя.

Ведуча1: «Випікали хліб раз на тиждень – у суботу. І по цій випічці мовби програмувався тиждень: буде гарний і якісний – матимеш вдачу у будь-яких справах, вдасться глевкий – на сльози, гризоту, потрісканий – новина прийде в хату, підгорить – так і чекай смутку»

Ведуча2:  Та найбільшим розмаїттям вирізняється українська святково-обрядова випічка, ми нарахували близько восьмидесяти її найменувань: книші, «рожество»,«жиляники», «жайворонки», «буслові лапи», «галепи», «великодні баби», «миколайчики», «манзарі», «мандрики», «шулики», «треби», «вертути»,  «нудлі», «калита», «коровай» і «коровайці», «шишки», «гуски», «голуби», «жевни», «помана» і багато інших. Кожен обрядовий хліб виготовляється до конкретного свята або важливої події, має свою неповторну символіку, обставляється ритуалами і піснями. Ним селяни пригощаються самі, частують гостей і домашню живність, вшановують предків, землю, сонце, Бога і святих.

Ведуча1:   Так наприклад,  Дідух –це сніп пшениці, є уособленням Святвечора, уславленням хліборобського роду. Його заносять до хати напередодні Різдва.

Ведучий2: Кутя і калач – теж символи різдвяних свят. Недарма в щедрівках співають: «Та печіть калачі з ярої пшениці». В українців, як і в багатьох народів світу, стійко побутувало повір'я: як почнеш новий рік, так він і мине. Новорічний стіл мусив буквально ломитися від страв, аби протягом майбутнього року не знати голодної скрути. Переддень Різдва — Святий вечір — припадав ще на піст. Але незважаючи на це вечерю називали багатою Кутею, бо на стіл слід було подати аж 12 страв, обов'язковою серед яких була Кутя, приготовлена з пшениці.

Ведуча1: За народним звичаєм господарі пригощають колядників пампушками. А на Василя ватаги засівальників промовляють: сійся, родися, жито-пшениця і всяка пашниця…

Ведучий2:  Особливі різновиди хлібних виробів виготовляли і вживали після Масниці під час Великого посту. Так, в Україні в перший день посту їли спеціальні сухі коржі — “жиляники”.

Ведуча1:    А весну зустрічали традиційними тістечками – жайворонками. Жайворонки  — печиво, що випікали на свято Сорока святих (22 березня). У кожному господарстві хазяйка робила у цей день 40 книшиків, колачиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок. Для цього з маленького шматочка тіста робили качалочку, зав'язували її вузликом, розплескували кінці, наче гребінчик і хвостик, і запікали. Цих Жайворонків їли протягом дня, причому обов'язково діти.

Ведучий2:  На Благовіщення 7 квітня колись частували дітей коржиками з маком.   

   Паска — це весняний обрядовий хліб, який готували до Великодня. Добра паска – гордість господині і вдома, і перед гістьми, бо славна паска – то на добрий рік.

 Ведуча1: На Петра це 12 липня-- пекли мандрики —це обрядове печиво, яке робили так-- сир змішували з мукою, додавали трохи масла, солі, яйця, замішували тісто й виробляли невеличкі пампушки. Пекли мандрики у кожній хаті й роздавали пастухам, які наймалися пасти громадську худобу. На Маковія 14 серпня готували шулики – коржі з маком, розламані на шматки й учинені медовою ситою.

Ведучий2: А далі наші пращури святкували у серпні свято жнив. Жнива для українців мали дуже важливе значення, адже від того, як пройшов збір урожаю, залежав достаток селянського господарства в наступному році. Початок і кінець жнив були для селян урочистістю.

Ведуча1: Калита  — обрядовий хліб із отвором посередині, який готували на Андрія (13 грудня). У цей день відбувалися великі молодіжні гуляння, дівочі ворожіння на пампушках, варениках. 

Вареники були і є обрядовою стравою в українців з давніх давен. Вони символізують культ небесного світила – Місяця. 

Ведучий2:  Коровай — обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Але для української обрядової традиції коровай як символ має особливе значення, використовується у численних обрядових діях і вирізняється багатоманітністю варіантів.Особливе значення Коровай має в українському весіллі. Його відсутність означала неповноцінність обряду.

Ведуча2: Як бачимо, вся історія  нашого народу пов’язана  з історією хліба. А ще з мистецтвом його сіяти, плекати, збирати, розчиняти  тісто, пекти хліб.

Ведучий1: Це цілий цикл, за яким можна вимірювати літа людського життя. І думали про хліб, про врожай не тільки в час жнив, а впродовж усього року, усього життя.

Ведуча2: Українці здавна вважають хліб святим, Богом даним, і осквернити його – тяжкий гріх.

Ведуча1:     До наших днів дійшла з уст народу така християнська легенда.

       Колись під виглядом простих людей Спаситель із апостолом Петром вирішили подивитися, як живуть люди і дотримуються Заповідей Божих. Зайшли  вони до однієї жінки, а вона саме млинці пекла. «Подай, жінко  добра, подорожнім щось зі свого столу, три дні ми нічого не їли», - попрохали вони. Жінка та була скупа, а до того ще й нечупара, перед цим лишень лавку млинцем витерла, то й кинула його подорожнім. Вражений такою наругою над хлібом, спаситель вирішив покарати людей. А колись колосся починалося від самої землі. Отож вийшли вони в поле, і почав Христос теребити колос знизу догори. Побачив це якийсь пес і загавкав, почав вити. Апостол Петро вмовив змилуватись хоч над собакою і лишити невеличкий колос. Старі люди і понині кажуть, що їмо ми собачу пайку, і , коли не будемо шанувати хліб, то Господь і те відбере.

Ведучий1: Нас змалечку навчають шанувати хліб. Бо не ми хліб носим, а хліб – нас.

Ведуча1:  З давніх давен в кожній родині він був у великій пошані, бо з роду в рід в українського народу була прекрасна традиція виховувати дітей у святій повазі до хліба.

Ведучий2: Тож сьогоднішнє наше свято має закріпити у вас ще більшу повагу до хліба, до людей, які його вирощують.

Ведуча2: І за давньою традицією наших предків не відпускати гостей з дому без шматочка хліба, ми хочемо пригостити вас  пиріжками.

Ведучий1:  Ми пропонуємо нашим гостям  пиріжки щастя для солодкого життя. І додаєм до цього ще й рецепт:

Учень1: До двох повнісіньких жмень думок додати серця свого шматок,

     Додати трішки вибачливості і дві ложки ввічливості.

Учень2: Відтак два грами порозуміння і ясного усміху щире проміння.

     І ще повну склянку без вагань доброзичливих додати бажань.

Учень3: Щедрості душі не пожаліти, щирістю все це здобрити.

Трішки привітності в тісто додати – все це добре премішати.

Учень4: Потім пекти в спеціальній печі, щоб пиріжки були усім до душі.

А як вже смаколики готові – то посипте ще зерням любові.

Ведучий1: Саме на такій щирій розмові ми завершуємо наше свято.

Ведуча1: Щирі друзі, добрі люди! Хай завжди вам добре буде!

Вік живіть у вашій хаті і щасливі, і багаті!

Ведучий2: В ім’я хліба земного і пісні небесної нехай долається зло і кривда.

Ведуча2: В ім’я  справедливості і добра нехай благословенною буде рука, яка сіє хліб.

Ведучий1:  Шануймо хліб – і він віддячить нам добром, забродить у діжі запарою й вином, жива його душа в мені, і золото перейде у пісні!

Ведуча1: Так хай же щедро наливає соком і колоситься золотистий сніп. І хай же родить з кожним роком  його величність годувальник хліб!