18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Виховний захід на тему: "Великий син українського народу"

Про матеріал

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Виховний захід

«Великий син українського народу»

 

 

 

 

Підготувала:

вчитель початкових класів

ОЗ «Мостиський ЗЗСО №1 І-ІІІ ст.»

Шеремета Н.А.

 

 

 

 

 

2018

 

Тема: Великий син українськогонароду.

/Біля імпровізованої хати сидить батько, мати, дитина./

Дитина (звертається до батьків)

Любий тату, милий тату!

                                        Ти скажи, навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

                                        Ніби в свято великоднє?

                                        День який у нас сьогодні,

                                        Що квіток отак багато?

      Батько                            Так, у нас сьогодні свято!

      Дитина (до матері)       Мамо, що ж за свято нині?

      Мати                               Та Тарасове, дитино!

   Знай, колись, моє серденько,

 Був у нас Тарас Шевченко.

     Дитина                             Хто ж він був нам, люба ненько?

     Мати                                Наймиліша всім людина

       І найкращая перлина,

      Яку має Україна,

      Наша рідная країна.

 

 

 

Уч. 2 У кріпаків великого магната,
Статського радника пана Енгельгардта,
Григорія й Катерини ,
Народилася дитина,
Як пророкував сам батько –
«…Велика людина.»
                        Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть? (Слайд 2) Мати.  Так синочку правда   (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати.  Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.

Хлопчик.  Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати.  Старайся, мій хлопчику.

 

Уч. 3 Рано залишився
Хлопчик сиротою,
Отоді в житті Тараса
Й не стало спокою.
Все на ньому та ж свитина –
Ходить – бродить бур’янами
Голодна дитина.

                Інсценізація «Розмова малого Тараса з Катериною»
 

Тарас. Катре! Де ти?
Катря. Я ось тут.
Мачуха.        Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!
Тарас.       Сестричко!
Катря.       Що?
Тарас.        Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно, чогось так зле.
Катря.        Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.
Тарас.       Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?
Катря. Всюди є сирітки по світі мій дороги хлопчику. Але ти не думай про се йди над потічок гратися.
 

Уч. 4 Нема мами, нема тата –
Тільки стара – стара хата,
Та природа чарівна –
Приголубить лиш вона:
І сиріточку умиє,
Заколише і укриє…
 

Уч. 5 Де високі бур’яни,
Бачив там він всякі сни:
І про бідних кріпаків,
Про своїх браті в й батьків.
Бачив море людських сліз,
Як ішло все під укіс
У стражденній Україні,
В кожній хаті і родині
Снились лютії пани ,
Як знущалися вони
Над знедоленим народом.
Бачив в сні Тарас і край
І життя у нім, як рай.
Люди ситі, не голодні,
І хатини в них добротні,
І тепленька одежина,
І доглянута дитина.
 

Уч. 6 А прокинувшись, Тарас
Завжди приязно молився
Тільки там, у бур’яні
Хлопчик зовсім не журився
І не плакав, не страждав,
Крадькома він малював –
Собі душу звеселяв.
Потішало і дитину
Ясне сонечко у небі,
Пестило його, як треба.
І Оксана звеселяла
Йому сльози витирала…

 

                        Інсценізація «Розмова малого Тараса з Оксаною»
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, краще від усіх ти читаєш, співаєш, ще й кажуть, малюєш. От, виростеш і будеш малярем, чи ж?
Тарас: Еге ж, малярем!
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату?
Тарас: Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.
Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, це твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, вони пити хочуть.
І Оксана, і Тарас
Узялись за рученята
І побігли, де ягнята…

 

Інсценізація «Розмова підлітка Тараса з Яринкою»

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло типу. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас (бере свитку)
О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).
Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию…
Тарас. Не треба я сам.
Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка. Коли ж це буде?
Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічо не хотів більше.
Яринка. То вчись у нього.
Тарас. А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати…
Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас. А там що? (розводять руками).

Уч. 7    І приходилось малому
У дитинстві все пізнати:
І ягняток випасати,
І теляток доглядати,
Й крадькома щось малювати.
Дай лиш крейду чи вуглину
Розфарбує кругом стіни
У похиленій хатині –
Так хотілося хлопчині
Де завгодно малювати:
Чи в саду, а чи на лаві –
Вмів Тарас завжди на славу
Чийсь портрет намалювати,
Чи статую на картину,
А чи птахів, чи людину
В вільну крадену годину.

                             Інсценізація «Розмова підлітка Тараса з Оксаною»   

Тарас.         Кінець, кінець, ні, досить, годі терпіти, жити, наче злодій, мов заєць                  

   травлений, сюди мені вже більше не вертатись до клятої цієї хати.

Оксана.      Тарас!

Тарас.         Тс-с-с!

Оксана.      Ти що? Куди?

Тарас.         Цить, не галасуй!

Оксана.      Чому поблід аж, чого дрижиш? Скажи, їй Богу.

Тарас.         Ходи там далі, на дорогу, там безпечніше. Знаєш, терпіти знущання

                     дяка не стало сили. Не вчить він – катюга лютий.

                     П'яниця злющий, дітей всіх б'ю і лає. Не вчить, лиш морить і карає.

Оксана.       Тарасе, друже, ну що ж, я знаю, це болить.

                      Та що ж робить? Терпіти треба.

Тарас.          Ні! Хто терпить, того ще дужче б'ють. Тобі скажу, що сталось.

                      Ось п'яний дяк прийшов до хати. Нас вибив, сам звалився спати.

                      А я, побачивши, що він лежить, взяв лозину і його висік.

Оксана.        Що, дяка?

Тарас.           Ні, ката свого.

Оксана.         Бійся Бога, він вб'є тебе!

Тарас.            Тепер він спить, а я піду, небого, далеко там , в широкий світ.

                        В цю безталанну Україну. Може до хати десь приймуть і розуму

                        навчать. 

Оксана.         Загинеш, хлопче, на чужині. Ти ще малий такий.

Тарас.            О ні, не буде гірше, як в тій хаті. Піду шукати тієї долі, що я за                          нею

                        все тужив. Щоб мудрі книги міг читати, учитись, гарно малювати.

                        І повернувшись із чужини, на службу стати Україні.

                        Прощай, Оксаночко, прощай. Не плач і не тужи…

 

Уч.8

                  В пана Енгельгар

                  В Петербурзі дім.

                  Кріпаком у пана

                  Був Тарас у нім.

 

                  Не згинався перед паном –

                   Служив , як умів.

                   Скуштував на юнім тілі

                    Не раз батогів.

 

                   Хоче  малювати,

                   Прагне він до знань.

                   Та за це багато зазнає знущань.

 

                    Нишком він малює

                    Статую в саду,

                     А вночі віршує

                      Про чужу біду.

 

                   Та в людському морі

                     Стрілися брати,

                      Що зуміли в горі

                      Щиро помогти.


 

Уч. 9  Бажаючи мати власного живописця, Енгельгардт віддав Тараса в науку до малярових справ майстра Ширяєва, у Петербург. Хоч від жорстокого маляра хлопцеві не раз діставалося, але терпів задля омріяного мистецтва. Одного разу, перемальовуючи статую в літньому саду, Шевченко зустрів земляка-художника Івана Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Спільними зусиллями котрих талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. Сталося це 22 квітня 1838 року.
 

ПІСНЯ    «По діброві вітер виє»

 

Уч. 10  Вже вільна людина –
Й додому стежина,
Де степ і долина,
Дніпро, Україна…
Туди він полине ,
До всіх завітає –
Та більшого горя
Ніхто хай не знає,
Як мучились люди
В селі і повсюди,
По всій Україні,
У кожні родині
Злиденне життя
І розтерзаний край,
Пани і кріпацтво
І плач та жебрацтво…
 

Уч. 11   Страждання кріпаків для Шевченка було особистим горем. Його серце заклекотіло полум’ям гніву до кріпосників і російського самодержавства. Він обрав шлях активного протесту, непримиренної боротьби.
Кругом неправда та пани,
Все біди та неволя,
Народ закутий у кайдани –
Усе кати та їх сваволя.
Як жити людям на землі?
Як вирватися їм на волю? –
Усе писав поет пісні
Складав вірші про їхню долю
 

Уч. 12 Просив прокинутись зі сну,
Такого довгого, страшного
І розвалити ту стіну,
Життя покірного й тяжкого
Він закликав народ до дій
На користь їм і Україні,
І прагнув виграти двобій
Зі злом й байдужістю людині.
Усіх на боротьбу підняв
За кращу долю України.

 

Мультфільм «Садок вишневий коло хати»

УЧ. 13 Вірш   «Садок вишневий коло хати»

 


Уч. 14   Ні суд, ані слідство,
Арешти й заслання,
Ніякі знущання –
Ніщо не скорило,
І там – не зломило,
Бо волю і силу,
Й поетові крила
Нікому обтяти,
Й любові відняти
До рідного краю,
Співочого гаю,
Вишневих садів
І широких степів,
Де сонця краса
І краплиста роса,
Де сум матерів
І стогін вітрів
Від лиха людського
і болю гіркого.
Бо він – із народу,
Кріпацького роду.

 
Уч. 15    Шевченко писав, ховаючись від унтерів і офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, на берег моря, довіряючи тільки сонцю, вітрові і хмарам. Писав ночами при світлі місяця.
До «захалявних книжечок» записував вірші, «омиті кров’ю та сльозами». Але, на жаль, така воля тривала недовго. Один нікчемний офіцерик доніс начальству, що Шевченко всупереч волі царя живе не в казармі, а до того ж ще й малює, і пише. При обшуку не найшли нічого, бо поет спалив різні записи, а «захалявні книжечки», на щастя, передав на зберігання.
 

Уч. 16   Настало життя раба. Як тінь, ходив за поетом наглядач – єфрейтор, тому не міг він ні писати, ні читати. Лише любов до України, духовний гарт та рідна українська пісня переносила його на береги рідного Дніпра, на волю.
Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».
 

Уч. 17    Подорожуючи по Україні в 1859 р., Шевченко облюбував невелику діляночку землі на кручах Дніпра, щоб оселитися тут, коли одружиться. Десятирічна солдатчина не очерствила його ніжного серця, він завжди мріяв про сімейний затишок, але поета заарештовано втретє. Правителі, як вогню, боялися перебування Шевченка на Україні, маючи великий авторитет серед селян, міг підняти їх на визвольну боротьбу. Йому негайно наказано повертатися до Петербурга

 

Уч.18   Давній задум одружитися і жити на Україні ще дужче оволодіває Шевченком. Та щастя не усміхнулося поетові – він розумів одне, повну і довічну самотність.
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди одним в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись. Нема,
Анікогісінько нема!

Уч.19    З   того часу Шевченко був постійно сумним. Тяжко хворий, він складає і видає український «Буквар». Творча і життєва сила Великого Кобзаря була такою незвичайною в останні місяці свого життя, що він смертельно хворий, працює інтенсивно, пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання ряду підручників.

 

Уч.20  10 березня 1861 року не стало геніального поета, великого художника, що все своє життя віддав боротьбі за кращу долю народу.

Помер Тарас Григорович не на Україні і був спочатку похований в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Але ті, хто любив і поважав Шевченка, вчинили його волю – з Петербурга перевезли тіло на рідну Вкраїну і поховали на Чернечій горі над Дніпром, недалеко від міста Канева, що було останнім заповітом Кобзаря.

 

Уч. 21  Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степи широкого,

На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути

Як реве ревучий.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кровю

Волю окропіте.

І мене в сімї великій,

В сімї вольній, новій

Не забудьте помянути

Незлим тихим словом.

 

УЧ.22    І помер Тарас…

Неволя підрубала його сили,

Зашуміли сумно-сумно

По Славуті хвилі,

Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море,

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина,

Пісняра ховала.

 

Поховали тебе, батько,

На Чернечій кручі,

Серед степу широкого,

Де Дніпро ревучий.

І барвінком уквітчали

Ми твою могилу.

Видно тобі степ широкий

  І любу Вкраїну.


 

Уч.23  Життя і творчість Великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, доброзичливішими. Без таких людей давним-давно зачерствіло б людське серце і зачахла б нива життя.
З 1918 року вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка 9 березня стало в нашій країні всенародним і щорічним.
 

УЧ. 24    На Чернечій горі
Вічним сном спить Тарас,
Як він мріяв колись,
Як просив він у нас,
Щоб могутній Дніпро
Було видно йому…

Уч. 25    Тож Кобзарю, дивись
І на кручі, й лани,
Де вкраїнська земля,
Рідні дочки й сини,
Ти народ свій любив
І за ним сумував,
Мріяв вільним щоб став,
І царизм розігнав
Ти за вірші каравсь,
Але вірив – й діждавсь,
Що день світлий прийшов -
Народ щастя знайшов.

УЧ. 26    Все, пророче, здійснилось:
Так як мріяв – звільнилась,
Відродилась держава,
Їх воля і слава.

 

Уч. 27    Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

 

УЧ. 28   Багато літ минуло з того часу

Праправнуки вивчають Заповіт”

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

 

 

docx
Додано
24 березня 2018
Переглядів
518
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку