Виховний захід "Народні символи в житті українців"

Народні символи  в житті українців

Виховний захід для учнів  5 -8 класів

Мета : поглибити знання учнів про народні символи України, розвивати творчі здібності;  прищеплювати  почуття національної гідності та високої моральності;  виховувати національну свідомість, розуміння своєї причетності до долі України.

        Обладнання : мапа України, Акт проголошення незалежності, плакати « Державні символи України», наочність для оформлення кабінету та позакласних заходів «Моя Україна»;  на столі – хліб на вишитому рушнику; калина ,дитячі малюнки з зображенням  вишиванки, вишитого рушника, коровая, писанки,  калини, верби, лелеки, барвінка.

Земле моя запашна, барвінкова,

Ріки медові, дощі золоті,

Тільки б побачить тебе у обнові –

Більше нічого не хочу в житті.

Михайло Стельмах

 

Україна — одна з найбільших країн Європи — наша держава,місце, де ми народилися й живемо, де пройшло наше  дитинство, юність. Це отча земля,де  народилися й жили наші предки. Україна має багате й славне минуле. Дорого заплатила вона за незалежність,та найбільшим  її багатством є народ, він гідний кращої долі. Ми повинні бути сильні духом, багато вчитися ,пам'ятати минуле, знати  не тільки державні символи, а й народні . Які ж вони,народні символи. що про них відомо?

Учитель

      До народних символів України належать:вишиванка – національна святиня, символ здоров'я і краси, щасливої долі і родинної пам'яті, любові і вірності; вишитий рушник – стародавній оберіг дому;  хліб – символ життя, його називають святим; писанка – символ сонця; життя, його безсмертя, любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості; калина – символ краси, кохання  щастя.  Це також уособлення дому, батьків, свого роду; верба – символ неперервності життя; лелека -  символ сімейного затишку і благополуччя, любові до батька – матері, рідної землі;барвінок – символ мужності, життя, символ справжнього козака.

Учениця

Вишиванка

Сорочка – оберіг

Вишивала мама синіми нитками,-

Зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку,-

Запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг – сорочку  вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

Маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Шила – вишивала хрестики зелені,-

Зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю , наче по долоні.

Оберіг – сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:

І верба , й калина, сонях біля хати.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

До ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

Щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг – сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна,

Мамину турботу збереже сорочка,

Захистять від лиха хрестиків рядочки.

Учень

       Святкові, а подекуди і буденні сорочки мали вишивку.  Нею прикрашали комірець, манжети, перед, поділ. Старі люди стверджували, що вишивка мала боронити людей від злої і нечистої сили. Дівчина напередодні весілля дарувала своєму коханому сорочку – вишиванку. Народна пам'ять зберегла чимало оповідок про те, як візерунки вишиванок боронили козаків від куль, допомагали їм у далеких походах долати ворога і переносити труднощі.                                                

Учениця                     

Україна вишивана

Одягнімо, друже, вишиванки –

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

 А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо, вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби ,одягнім

І відчуєм - вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ –

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

Учень

Вишитий рушник

А.Малишко « А мати вишивала рушник»

Тихо лине мелодія на слова А. Малишка «Рідна мати моя».

На її фоні звучить поезія А.Малишка

«А мати вишивала рушники»

А мати вишивала рушники

Думками й українськими піснями.

І слалися дорогами нитки,

І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починається і доля,

І зустріч, і прощання, і розлуки,

І житні колоски на тому полі.

Де сонце гладить материні руки,

Приходять і тепер безодні ночі.

Ті рушники , волошками розшиті,

І дивляться з них материні очі,

І чорнобривці росами умиті.

А мати вишивала рушники

Піснями й калинами край дороги.

Ішли у даль життєвії стежки,

Неначе журавлі в осінню пору.

Учениця

      Сивіють і народжуються роки, минають століття, однак у побуті значну і часом вирішальну роль продовжують грати прості речі, якими користувався ще наш далекий предок. Полотнище – убрус було для нього і скатертиною , і вузликом, де зберігалися харчі, і при необхідності елементом одягу, і оздобою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником (« ручником»). Чому так? Руками рушники були виткані і вишиті, руки знаходили їм застосування у побуті, врешті – решт, неможливо уявити руки господині, які хоча б раз на день не доторкнулися до того чи іншого рушника. “ Хата без рушника, що сім'я без дітей”,-- говорили в народі. Майже в кожній, навіть найбіднішій оселі завжди на видному місці висіло декілька видів рушників.

     Дівчата, що вже могли тримати голку в руках, починали вишивати рушники. «Не лінися, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати», --наказувала мати дочці.

Учениця

Хліб

Допоки хліб - допоки світ,

З ним щастя і великі справи.

Подоба в ньому від землі,

А суть – од правди.

Учениця

     Мешканці малих і великих поселень на українській землі були насамперед хліборобами – людьми, що « робили» хліб і на золотавій ниві, і на млинному майданчику, і біля печі. Хліб у кожній родині – найперший годувальник, дарунок Божий, батько, всьому голова і розпорядник. Де хліб і вода, там вже нема голода , коли є хліба край, то і під вербою рай, і стіл – престіл. А як хліба ні куска, то і в палаці тоска , і любов тане, і бесіда суха, і рибка бридка. Без перебільшення можна сказати: без хліба немає життя. Недарма у слів «жито» і «життя» - один корінь.

   Які тільки прийоми вишивки, орнаменти  і візерунки не зустрінеш на українських рушниках!  Рушники,  розвішані над вікнами і дверима, мали оберігати оселю від усього нечистого, що могло до неї потрапити , тому й орнамент, і візерунки  відігравали роль оберегів, символічних  позначень дуже важливих для людини предметів і явищ. Ромб із крапкою посередині означав засіяну ниву; вазон чи квітка – дерево життя, розетки сонячне благословення… Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При  цьому, бажаючи щастя, вона говорила: « Нехай стелиться тобі доля цим рушником!» Червоні й чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба. Наша споконвічна доля.

Учениця

Він шишкастий і рум'яний,

Ліг на вишитий рушник.

А на тому короваї – солі білої дрібок.

Коровай прийшов із поля,

Це не тільки коровай,

Це наш щедрий урожай!

Пахне сонечком він красним

І промінням теплим, ясним.

Пахне полем, колосками,

Цей хороший коровай.

В ньому труд і тата, й мами,

Що збирали урожай.

Працьовитими руками

Пахне красень коровай.

Писанка

Учениця

     Писанки – по – мистецькому розписані яйця – належать до найкращих виробів українського народного мистецтва. Чому писали на яйцях? Людина віддавна  була дуже близька до природи, спостерігала життя птахів, бачила, що з яєчка вийшла жива пташка. Був здогад, що яйце знає таємницю природи. Сама форма яйця і круглість жовтка нагадують умовно сонце. Так яйце стало символом сонця, нового життя. Щороку на яйці писали знаки ( символи), за допомогою яких люди ніби прикликували весну до себе. Поступово писання писанок стало вже традицією, що йшла зроду в рід.( З

журналу « Берегиня»)

Учень   Писанки

Виводить мати дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулиним золотим узваром,

З настоями на траві і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

І писанка оранжево горить

У філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить , як згусток сонця,

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

У маєві густих обрамлень.

Мереживом найтоншим мерехтить

Геометричний космацький орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

На білі колискові оболоні…

Котились писанками ізгори

Ясні сонця у мамині долоні.

Учениця

Хай ізнов калина

Червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

«Я – країна Україна –

На горі калина!»

Калина

   Калина символізує мужність і незламність духу у боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив цю незалежність відборювати, відстоюючи рівночасно свободу і гідність людську:

Ой у лузі при дорозі

Зацвіла калина…

Виряджала в доріженьку

Мати свого сина.

    У народі живуть легенди про оборонців від полчищ завойовника Батия.  Саме з крові цих самовідданих патріотів ніби й зросли калинові кущі. У легенді «Дівочий ліс», наприклад, це мужня дівчина Маринка. Завела вона турків – бусурманів у непрохідні нетрі, там вони і загинули. Але султан – турок стяв Маринці голову, заструменіла гаряча кров. І де та крівця на камінь упала  - калиною стала.

Калина – це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати. У розлуці з цими неоціненними вартостями ми тужимо, згадуємо калину, і вона співпереживає разом із нами. Козак  у похід готується, і думи тяжкі обступили його:

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,

Тепер моя головонька і серденько в тузі.

Калина – це символ, що  і пам'ять  людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Козак , умираючи на чужині, просить:

Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити в головах високу калину –

Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,

Будуть мені приносити від родоньку вісті.

Учениця

     Калина – все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття. Через калиновий міст , через цю заповідну межу повинна пройти кожна дівчина, бо на тім боці живуть три нерозлучні сестри: Надія Віра і Любов. З калиною пов'язане народження Всесвіту богині Лади, її вогненої трійці: Місяця, Сонця і Зорі, тому й назва калини походить від давньої назви сонця – Коло. Цвітіння калини – пора кохання для дівчат. Цвітом калини на весіллі оздоблюють коровай, гільце, вбрання нареченої, бо в тому цвіті – вічна краса, міцне кохання, дівоча чистота та невинність. Червоні кетяги калини дівчата вплітають у вінки на веселому святі Обжинків. Коли калина одцвітає – то знак печалі; коли хитається без вітру – то дівчина тужить за милим, коли опускає віття – сумує. Ходити по калину – шукати милого, судженого.  Доспілі ягоди калини – то зріла жінка, а  зламана – покинута. Калина має чарівну властивість чути, бачити, думати і говорити. З кетягів калини люблять звивати собі вінки мавки.

Учениця

Верба

   Гляньте на вербу ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита серпанком ніжних молодесеньких духмяних листочків. І не зможете відвести од неї очей. І в серце ваше увійде радість, бо відчуєте, що нарешті настала довгождана весна. Підійдіть до неї ще раз через кілька днів, то вона зацвіте своїм запашним жовтим цвітом, послухайте гул бджіл, які вирвалися з вулика після довгої зимівки і збирають перший пилок і нектар для свого розплоду. І тоді ви зрозумієте, що красуня верба неабияка корисна рослина, і збагнете, чому народ здавна оспівував вербу, ввів її в легенду, казку.

«Ой, вербо, вербо», «Ой вербиченько, біле личенько»,  « В кінці греблі шумлять верби» та багато інших пісень, у яких славиться верба, яка символізує дівочу красу, дівочий сум.

Верба – то символ України. Тож не міг розлучитися з нею великий Кобзар і 1850 року привіз з собою на заслання вербову гілочку, з  якої розрослося велике дерево. Образ верби ми зустрічаємо в багатьох  його поезіях.

Верба – важлива технічна, медоносна й танідоносна рослина. Кора з верби попелястої, білої, ламкої, прутовидної й особливо козячої є сировиною для добування найкращого дубильного екстракту. Ряд видів верб, зокрема верба пурпурова, верба порпуровидна, широко використовується для виробництва плетених меблів, кошиків, сумок тощо. Всі верби – гарні весняні медоноси. Кору верби білої і верби козячої використовують для фарбування тканин. Верби ціняться в зеленому будівництві та залісненні берегів водойм.

Учениця             Верба

Знов до порога повертаю

По радості чи по біді

І поглядами обіймаю

Ці тихі верби при воді.

Хвилини кращої немає,

І зайві будь – які слова,

Як їх зелена кров скіпає

Й мою червону зігріва.

Учениця

Легенди про лелеку

    1 Вірили, що цей птах приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо.ЇЇ господар вважався шанованим  у селі чоловіком. Якщо ж хтось поруйнує це гніздо, то станеться біда – лелека принесе вогню і спалить хату або накличе грозову хмару. Щодо походження лелеки існувало чимало легенд. За однією з них , Бог дав людині лантух і наказав віднести далеко в ліс з умовою: не розв'язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що ж він несе. Тоді з мішка повистрибували жаби , вужі та змії і розповзлися по всьому світові. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по болотах та полях, шукаючи усяке гаддя.

Учень

    2 Давно це було, коли на українську землю нападали орди кочівників. Налітали, підпалювали хати, виганяли худобу, забирали у полон жінок та дітей. А малюків кидали на призволяще на згарищах. Це побачили лелеки і стуком дзьобів почали кликати козаків на допомогу. Але далеко були козаки, не почули птахів. І тоді птахи підхопили на крила заплаканих малюків, піднялися високо – високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів, а лелеки кружляли над ними, вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і порубали. З того часу в Україні лелекам завжди раді.

Учениця

    3  Вороги напали на місто й осадили храм, в якому шукали порятунку жителі. Одна жінка побачила біля дзвіниці лелеку. Протягнувши йому сповите немовля, почала благати : «Лелеченько – серденько, врятуй його». Почув лелека, підхопив немовля і врятував від неминучої  загибелі.

Можливо, тому в народі склалося повір'я про те, що лелеки приносять дітей. Саме тому діти, забачивши лелеку, кричать:”Бузьку, бузьку, принеси мені Маруську!”

Господарі дуже раді, коли на їхнє обійстя залітає лелека. Як тільки цей великий птах вгледить покладене ким – небудь на хаті чи на вершечку дерева старе колесо від воза, одразу починає зносити галузки та мостити гніздо. Чорногуз – лелека -- бусел – розумний птах, знає, що людина  не робить йому зла і вже через кілька днів спокійно розгулює по подвір'ї, а коли господиня годує курей, - часто  допомагає курям спожити харч. Погана прикмета, якщо хтось зруйнує гніздо: тому не уникнути нещастя-- лелека неодмінно підпалить хату. Саме тому господар має берегти те місце, де лелека зробить гніздо. Птах пильно стереже свою оселю; повернувшись із вирію на своє місце, лагодить  гніздо і летить зустрічати  свою пару. Повернувшись через три – чотири дні з чорногузихою, живе уже з нею. Незадовго до відльоту лелеки збираються десь на болотистій галявині у значній кількості – 20 - 30 і навіть 50. На «Чорногузячім суді» вибирають ватажка, щось клекочуть, слабких та калік на цьому зібранні закльовують, а потім десь у кінці серпня здіймаються і відлітають на зиму у вирій. В одній зграї число їх може досягати кількох тисяч осіб. А навесні несподівано для господаря повертаються до своєї оселі. Враження таке, ніби ніколи звідси не відлітали.

Дітвора, побачивши навесні лелеку, не стримує свої радості, пританцьовує, підскакує і запрошує птаха:

Лелеко – татку,

Збудуй у нас добру хатку

Та виведи діток.

Коли дівчина вперше побачить навесні лелеку, що летить,  того ж року вийде заміж; коли побачить бусла у гнізді ,сидітиме ще рік, не прийдуть старости. Молодій жінці, яка недавно замужем, кажуть: « Скоро лелека тобі подарунок принесе». Коли народжується дитина, то батьки кажуть дітям, що то «лелека  приніс».

Учениця ( читає вірша Т.Кирдій)

Відлітають у вирій лелеки

З дорогої, святої землі

Через холод, і бурю , і спеку

В сяйві сонця, в холодній імлі.

Там, в далекім гарячім роздоллі,

Серед сяйва чужої краси,

Не дарує чужина їм долі.

Вдома плачуть за ними ліси.

І серця їх у сумі чекають,

Коли в край отчий прийде весна,

Щоб вернутись до рідного  раю,

Що їм бачиться в райдужних снах.

Повертаються білі лелеки,

Покидають чужинський той край,

Через море, дощі, через спеку,

В свій омріяний батьківський край…

Загадки

Які ноги, такий ніс,

По болоту ходить скрізь,

Хату на хаті має,

Жабам рахунок знає.

(Лелека)

Майстер цей з'явився рано,

На даху помудрував
І без цегли ,і без  крана

Дім собі побудував.

(Лелека)

Учениця

Барвінок

Україно моя рідна,

Барвінковий краю,

Я без тебе на чужині

Від туги вмираю…

Легенда про барвінок

Учениця

    Жили колись давно чоловік із жінкою у любові й злагоді. А найбільшою потіхою для них був їх маленький синочок на ім'я Бар. Незабаром виріс він видним парубком. А що був одиноким у заможної родини, то багато дівчат мали собі на думці вийти заміж за нього.  Сохло серце за Баром у дівчини, яка подобалася матері Бара. Та сталося інакше. Посватався Бар до іншої дівчини, що називалася Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

І от прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротях для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкви до шлюбу. А тут де не взялася ворожка, яку накликала дівчина, що подобалася матері Бара. Вона стала перед молодими, проголосила своє прокляття, окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю, де стояли Бар і Вінка, вже нічого не було. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і окропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненькими блакитними квітами…

І назвали його Барвінком. І потягнувся він до людських осель, а люди шанують його, вважаючи символом життя. Його тулили до всього, що  потребувало життєстійкості: народженикові до свічки, щоб гарне та довге життя мав, до свічок весільних, щоб любощі не зів'яли, до весільного калача, до весільного вінка…( Із календаря «Мальовнича Україна»)

« Ті гуцульські гори, барвінковий край…»Такі несподівані й поетично барвисті слова Юрія Федьковича. Благословенним і чарівним той край вважається, де барвінок росте.

«Цвіте синьо , лист зелений, квітник прикрашає, хоч мороз усе побив, його не займає»; « Все мороз поглушив, а мого цвіту й не зайняв».

Учениця

    Недарма в народі кажуть: «Стелися, барвінку, аби любов із любов'ю зустрілася». Споконвіків в'ється барвінок, аби з ним завжди розвивалася дівоча краса. Зелений барвінок, запашний васильок --то символ першого кохання та дівочої краси, що приноситься з вирію навесні разом із перелітними птахами. Він і хрещатий, бо росте в усі сторони світу; він і запашний, тому з нього плетуть вінки на весілля, бо вельми полюбляють те святе плетиво душі прародителів наших. Добрі духи – Лада приносить тоді любов і розуміння для молодої і молодого. Вінки з барвінку плетуть ще на похоронах та на родинах. Посаджений на могилах барвінок – то вічна пам'ять за померлими, а квітучий барвінок – освідчення в коханні. Це  - той одвічно  «  Хрест» чи «перехрестя» вічного життя з безмежним зоряним небом предків.

Хрещатим барвінком прикрашають і  обжинковий вінок після завершення жнив на веселому святі врожаю Спаса. Барвінок відомий і як приворотне зілля. Варто  хлопцеві і дівчині з'їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання. Віночок із барвінку вішають над дверима і вікнами, аби злі духи не проникли у дім. Вінки з барвінку одягали також на голови злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу. Віночок із барвінку – символ чистоти, незайманості та чесного дівування.

Барвінки відомі як дуже гарні декоративні рослини, які широко культивують. Потребують бережного ставлення.

Учениця Барвінок

Недавно ще гула метелиця,

Іще лежить в низинах сніг,

А вже барвінку листя стелиться

Зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою

Всю зиму зелень берегло,

І перше стрінуло з відлигою

Весняне сонце і тепло.

Із перемогою і славою

Весна з'являється на світ.

І квітне радістю яскравою

Барвінковий зірчастий цвіт.

Учитель

Висновок

На нашій щедрій землі росте чимало чудових рослин, які були невід'ємною частиною українського фольклору і творчості багатьох митців України. Нехай же й для наших нащадків ніколи не зів'яне і буде вічною їхня краса.

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна – єдина,-

Писав в своїх віршах Тарас.

Молюсь, - казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі,

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

Література

Войтович  В. Міфи та легенди давньої України, - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005, - 392с.

Єлін Ю.А. Наші зелені скарби. – К.: Рад.шк.,  1986. – 208 с., іл..

Приходченко К.І. Календарний рік у вправах і завданнях  ВЕСНА: Бібліотека журналу « Вивчаємо українську мову та літературу». – Харків : Видавнича група «Основа», 2005

Супруненко В.П. Ми  - українці: енциклопедія українознавства. У2кн к.:   Дніпропетровськ: ВАТ « Дніпрокнига»,1999. Кн.1. – 412 с.: іл..

Павлюк Н.І. Наочність для оформлення кабінету та позакласних заходів. ТОВ Видавнича група « Основа», 2016

Чупринін О.О.

Усі уроки української літератури в 7 класі. – Х.: Вид. група « Основа», 2007. – 544с.