Виховний захід «Небесна Сотня в вирій полетіла..»

Герої не вмирають

«Небесна Сотня в вирій полетіла..»

Зал прибраний до свята Героїв. На центральній стіні великий вінок з жовто-блакитними стрічками, а зверху опускається Ангел. Збоку – прапор і герб-Тризуб. Під центральною стіною утворені східці, на яких горять лампади.

На столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.
Демонстрація кліпу про Україну на пісню Т.Петриненка «Україна» ( або Н. Яремчук «Це моя Україна») без звуку, презентація).

             Ведучий:    

                    На білому світі є різні країни,

                    Де ріки, ліси і лани.

                    Та тільки одна на землі Україна,

                    А ми її доньки й сини.

                    Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

                    І квіти усюди ростуть.

                     Та тільки одну Батьківщину ми знаєм.

                     Її Україною звуть.

Ведучий 1. ( Можна супроводити слайдами презентації):

            В усі часи Україна відкрита душею, кришталево чиста, чесна, добра і справедлива, по-дівочому наївна, але горда і незалежна. Упродовж віків  вона гостинно відчиняла двері чужинцям і надавала на своїй землі притулок, але часто зайди над нею насміхалися і навіть плювали в її ніжне обличчя. Однак вона чомусь легко їм пробачала, тому вони нахабніли в своїй ненажерливості. Для них Україна була лише територією для зручного проживання, але аж ніяк не країною, а тим більше державою.

24 серпня 1991 р. незалежність нашої держави стала реальністю – на карті світу з’явилася незалежна, самостійна, європейська держава – Україна,  територія якої є неподільною і недоторканою.  Держава,  яка має свої державні символи (Слайд  – Державні символи України)

  

 

 Ведуча 2:

Україна! Країна  краси і радості, різних звичаїв та обрядів, гучної української пісні, чарівної природи, країна смутку і печалі…

    Під сумну мелодію заходять діти з лампадками і ставлять їх на східці.

  Ведучий 1:  Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

 Ведуча 2: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Вчитель: Всечесний отче,шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття. Бо в народі говорять «Пам’ять про мертвих оберігає живих»…

 Ведучий 1: Здавалось би, доля нарешті подарувала нам унікальну можливість стати незалежною Європейською державою, але…не судилося.

Ведуча 2: Знову молодь, студенти вийшли на майдан, вибираючи волю і гідність, повагу і незалежність. Нація потребує активності, єдності, самопожертви.

 Перша дитина:   Вставай, Україно, вставай!

                                 Виходь на дорогу свободи,

                                 Де грає широкий Дніпро,

                                 Де ждуть європейські народи.

    Друга дитина:  Вставай, і кайдани порви,

                               Дай познак ясніший від грому

                               Що ти не рабиня Москви,

                               І нею не будеш ніколи!

Ведучий 1: Ще рік тому вигуки «Слава Україні! Героям слава!» були просто вітальними словами... лише словами, якими розпочинали свою промову численні оратори зі сцен Майданів не лише на теренах нашої держави.

Але наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – Небесна Сотня. «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх у цій країні  та є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Ведуча 2: Кожен із Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Десятки молодих хлопців, як колись герої Крут, не вагаючись свідомо вирішили йти до кінця, лиш би бути вільними, лиш би самим мати змогу розпоряджатися своїм майбутнім, лиш би захистити Україну…

На фоні кліпу про Сергія Нігояна

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
-"За що тебе? "

-"За Україну, друже мій."
- Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
- А вас вбивають... Вас тепер за що?"
 Кліп про перші жертви Майдану (Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, Роман Сеник, Вербицький).

    Ведучий 1: На майдані в Києві вже були перші жертви, чути було стогони поранених, але українці з рідкісною впертістю боролися далі. Ніхто не думав відступати.

    Ведуча 2: Небезпека стала очевидною. Із останніх сил боронилася молодь від ворога,  прикриваючись від снайперських куль дерев’яними щитами та будівельними касками. Але не здригалася рука оскаженілого нелюда-беркутівця, який «чесно» відпрацьовував щедру винагороду злочинця-правителя. Холоднокровно і цинічно, вдивляючись крізь оптичний приціл снайперської гвинтівки в молоді ще майже дитячі обличчя, вони цілили прямо в очі, груди, виски. Розстрілювали патріотів на короткій дистанції.

Ведучий 1: Майдан щосекунди стікав кров’ю. Поранених не давали виносити, скажені пси цілили в саме серце тим, хто поспішав побратиму на допомогу. Вбивали всіх: молодих, старих, жінок, дівчат, медиків, представників преси. До кінця дня 20 лютого, пізніше названого у народі чорним четвергом, було вбито близько сотні героїв, названих пізніше Небесною сотнею.

Ведуча 2: У пам’ять про загиблих на Майдані давайте згадаємо їх імена (кліп з іменами та фото. Слухаємо стоячи).

Ведучий 1 :

Небесна Сотня віддала життя за кожного з нас! Не забуваймо про це! Вічна їм пам’ять!

    Перша дитина: А сотню вже зустріли небеса…

                                 Летіли легко, хоч майдан ридав.

                                 І з кров’ю перемішана сльоза

                                 А батько сина ще не відпускав!

 

    Друга дитина:  Й заплакав Бог, побачивши загін:

                                Спереду – сотник, молодий, вродливий

                                І юний хлопчик в касці голубій,

                                І вчитель літній – сивий-сивий.

 

    Третя дитина:  І рани їхні вже не їм болять.

                                 Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло,

                                 Як крила ангела, злітаючи назад,

                                 Небесна Сотня в вирій полетіла…

Кліп-пісня  «Небесну сотню, Господи, прийми»

    Ведуча 2: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран  Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.

 Ведучий 1: А по ліву – його побратими:  Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні.

Кліп про Устима Голоднюка, Романа Гурика (розповідь батьків, фото)

Перша дитина:   Сто життів – нанівець,

                                Швидше б кату – кінець

                                І початок новий Україні.

                                Без вагань і прикрас

                               Хтось вмирає за нас,

                              А точніше – за наше прозріння.

 

Друга дитина:    Там де мир і тепло,

                               Їм би краще було,

                               Але доля героїв така є:

                               Вмить усе – шкереберть,

                               Перемога чи смерть.

                               Бо ж - до Раю рабів не пускають.

Учень
Вони співали  “Ще не вмерла…” і вмирали…
Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
Їм янголи обличчя прикривали…
А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Де вбивці зуби свої скалили, як псини…
Озброєні, слиняві, до зубів…
Ніщо, собаки, проти вільної людини.
Ніщо, проти жертовних тих голів…

Ведуча 2: Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

    Пісня « Мамо, не плач. Я повернусь весною». (Євген Литвин,  МБК)

 

   Ведучий 1 (на фоні музики): Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

 

Ведуча 2 : Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

 

 

 

Вірш «Колись приїду до Києва..»
Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось ошатним Майданом…
Торкнуся,припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще гарячий!Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
- То сонце нагріло!-і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради…
- Ні,сину, не сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей,що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади
Лиш страх,брудні гроші та грати…
І люди боролись…І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше,-
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати…
Я всіх називати не стану…
-А що там? Чому стільки квітів там,тату?
- Це стела героїв Майдану…
- Цікаво?... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків…Це тепер,ніби символ.
Це знаки для всіх зрозумілі…
Мій син промовчить і спитає останнє:
( Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію…Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?

    Виходять троє дітей.

    Перша дитина: Прийшла в нашу хату тривожна година.

                                 Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

                                 Все треба зробить, щоб жила Україна,

                                 Щоб ворог підступний її не здолав.

    Друга дитина:  І хай доведеться колись недоїсти,

                                Чи буде в кімнатах поменше тепла,

                                Але не дамо ми лихим терористам

                                Чіплять в нашім небі чужого орла.

    Третя дитина: В ці дні хай єднає нас думка єдина,

                                Ми зло в нашім домі долали не раз.

                                Все треба зробить, щоб жила Україна –

                                Приймаймо цей заклик, як Божий наказ!

Ведучий  1: Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!

Ведуча 2: А ще маємо піклуватися про тих, хто залишився без найближчих людей. Без своїх: чоловіків і жінок, дітей та батьків, сестер та братів, рідних і друзів. Допомагати їм не раз в рік умовного 20 лютого, як у нас згадують про усіх потребуючих, а щоразу, при кожній нагоді. Не залишити їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них.
 Ведучий 1:  Ми мусимо пам’ятати не лише про родини вбитих, а й про скривджених і скалічених, чиї долі зламав цей жахливий режим.
         Ми повинні докласти усіх зусиль, щоби добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети.

Ведуча 2:  Такою має стати побудова нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.  Слава Україні! Героям Слава!  Слава Небесній Сотні!

Ведучий 1:  І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!

 

 

 

Ведуча2 :

 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведучий 1 : (Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки. )

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню - частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті вічно!

Ведуча 2:  Героям Майдану, полеглим  за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання. (Хвилина мовчання)

Ведучий 1:  Дуже болюча нині рана втрати, та ще не покарані вбивці героїв майдану, ще не тою є сьогодні Україна, яку вони омріяли.

Тому, гуртуймося, кріпімося, єднаймося задля жаданої перемоги, задля свободи, миру і самостійності. Задля волі та гідності.  Задля батьків і дітей, задля щасливого  майбутнього. Задля перемоги світла над темрявою, добра над злом. Господи, ПОМИЛУЙ НАС!