Виховний захід "Незламні духом"

Незламні духом

Сценарій виховного заходу, приуроченого до річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну

Учень.

 Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Учениця.

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

Ведуча. Слова Василя Симоненка, видатного українського поета, звучать сьогодні пророче. Кожне слово відгукується щемом у серці, бо «байстрюки катів осатанілих», намагаючись перекреслити нашу націю, відкрили світу очі на своє справжнє єство.

Звучить фонова музика.

Ведучий. Мирні українські села, оспівані в піснях та поезіях митців, одні з перших постраждали від вторгнення російських катів. Прикордонні села – другий рік страждають від щоденних обстрілів та руйнувань.

Ведуча. Чи могли мирні мешканці села в ХХІ столітті збагнути, що війна прийде в їхній дім, що саме вони і їх господи стануть ціллю ворога. Що ворог – це сусід, який безжально нищитиме все на своєму шляху.

Ведучий. «Село — це скарбниця нації, берегиня її традицій і найсвятішого, що у нас є, — землі української!.» цитата з книги «Село не люди» Люко Дашвар. А найсвятіше російські солдати руйнують, якщо не можуть вкрасти, це в них закладено генетично. 

Ведуча. Реальність жорстока, вже у березні колона ворожих танків була у сусідньому селі. Місцеві активісти разом з воїнами ЗСУ, щоб хоча на деякий  час зупинити їх, підривають мости.

Ведучий. Завдяки мужності і відвазі наших героїв, завдання виконано – мости знищено! Козацьке коріння давалося взнаки, наші партизани не могли сидіти осторонь, намагаючись хоч якось допомогти ЗСУ. На жаль, це ненадовго зупинило ворога.

Учні читають вірш Вадима Крищенка  «Щоб жила Україна!»

 

Учень 1.  Прийшла в нашу хату тривожна година,

Хай кожен збагне собі в безлічі справ:

Все мусим зробить, щоб жила Україна,

Щоб ворог підступний її не здолав.

Учень 2.  І хай доведеться колись недоїсти,

Чи буде в кімнатах поменше тепла,

Але не дамо ми лихим терористам

Чіплять в нашім небі чужого орла.

Учень 3. Вже час позбуватись солодких ілюзій,

Прийшла до нас правди оголена мить.

Тож викреслімо того з переліку друзів,

Хто словом кривим нашу волю ганьбить.

Учень 4. Не будемо прати чужинські онучі,

Загарбництва ми розпізнали секрет.

Нехай не зупинить вкраїнську рішучість

Російських рекрутів жаркий міномет.

Учень 5. Ми єдністю нашою Матір утішим,

Не біймося схвалених небом щедрот.

Як будуть пани наші трохи бідніші,

Лише стане ближчим їм рідний народ.

Учень 6. В ці дні хай єднає нас думка єдина,

Ми зло в нашім домі долали не раз.

Все треба зробить, щоб жила Україна –

Сприймаймо цей заклик як Божий наказ.

 

 

Ведуча. 8 березня колона ворожої техніки заходить у село Шевченкове. Люди чують шалений гуркіт та автоматні черги, росіяни розстрілювали все на своєму шляху: будівлі, машини, людей. Перші жертви – молоде подружжя, двоє діток залишаються сиротами. Серце не витримує, обливається кров'ю. За що?

Учениця читає вірш Інни Тарасенко

А надворі сонечко і весна.
І не скажеш, начебто, що війна.
Тільки в серці щем, а в очах – сльоза,
Бо далекі гупання – не гроза.
Бо шляхами рідними ворог йде,
За собою смерть і біду веде.

Та не стане плакати наш нарід –
Бо ми сильний, мужній, козацький рід!
Разом переможемо! Слава Україні!

 

Ведучий. Жах.. Страх… Невідомість… Почуття мешканців громади, коли вони дізнаються про смерть односельців.

 

Ведуча. Звірства «освободітєлєй» викликають паніку, і люди починають масово виїжджати зеленими коридорами.

Звучить пісня «У мене немає дому» у виконанні учениці ліцею

Слова: Ірина Швайдак. Музика: Ірина Швайдак, Устим Похмурський.

 

Ведучий. Важко передати стан людей, що пережили окупацію в цілому. Без світла, газу, води, але з вірою в серці. Лихо об'єднало жителів села, вони згуртувалися,  допомагали один одному. Разом готували на вогнищі, ділилися харчами та ліками, підтримували морально.

Ведуча. Та яким би жорстоким та підступним не був наш ворог, знайшлися сміливці, котрі відважно протистояли цій орді. Серед них Сергій Сергійович. Важко писати про людину, котра віддала своє життя, щоб допомогти мешканцям села. Переживши окупацію Донеччнини, він переїздить в Шевченкове, але клята війна наздоганяє його .

Вірш Т. Семенченка  «Війна»

Учениця 1. Чому ти плачеш, душенько тендітна?

Чому ти, Україно, у сльозах?

Чом сива стала небосинь блакитна?

Чому від суму не співає птах?

Від горя плачу я , від туги і від болю,

За тих в сльозах, що згинули в боях.

Що матір затулили ви собою,

Долаючи нестерпний біль і страх.

Печаль і сльози розривають груди,

Учень 2. Як гинуть мої дочки і сини.

Якби ви тільки знали, добрі люди,

Як я стомилась від проклятої війни!

Нелюдський біль як тіло моє крають,

Як душу мою хочуть розірвати.

Та вороги мене не подолають,

Бо встали матір діти захищати.

Я витру сльози, залікую рани,

І прийде мир і спокій в наші хати,

І розіб’ються вщент ворожі плани,

Героїв буду вічно пам’ятати!

 

Ведучий. Історії, від яких холоне кров: втрата батьків, загибель друзів та страшний досвід війни. Все це лягло на плечі наших діток. Вони можуть розповісти про милосердя, про співчуття, про те, як поділитися останнім і як вижити, незважаючи ні на що.

Перегляд документального відео про окупацію села.

 

Ведуча. Герої серед нас. Гасло, яке ще донедавна видавалося таким патетичним, сьогодні сприймається зовсім по – іншому. Бо поряд живуть звичайні люди, здатні в критичні моменти на героїчні вчинки. І ми безмежно вдячні кожному з них.

Учні читають вірш Володимира Чоботаря

 

Учень 1. Піднімись козаче! Помирати рано!

Знаю неможливо, бо смертельна рана,

Та тебе чекає вся твоя родина,

За тобою плаче ненька Укаїна.

Учень 2. Піднімайся чуєш! Доки серце б’ється!

Рана несмертельна. Це тобі здається!

Не здавайся друже ! Не втрачай надії.

Доки кров гаряча твоє серце гріє.

Учень 3. Ти повинен жити! Жити та радіти,

Бо тебе чекають дружина та діти.

Піднімись козаче хай ворог здригнеться!

Хай відчує силу яка не здається!

Учень 4. Піднімайся друже, бо час не спинити!

Бо тобі, козаче, є для кого жити!

Є для кого жити, є чому радіти

Бо тебе чекають дружина та діти!

 

Ведучий. Свою історії має кожна людина, село, кожен йде своєю стежиною, але разом об'єднанні ті стежки становлять історичний шлях народу.

Ведуча. «24 лютого мільйони з нас зробили вибір: не білий прапор, а синьо-жовтий стяг. Не втеча, а зустріч. Зустріч ворога. Опір і боротьба. Це був рік болю, жалю, віри та єдності. І це рік нашої з вами незламності. Знаємо, що це буде роком нашої з вами перемоги», – написав  у фейсбуці Президент України Володимир Зеленський.

Ведучий. Ми можемо підписатися під кожним словом, бо,  залишаючись у рідному домі, кожен день запитували себе: « А що особисто я зробила для Перемоги?»

Ведуча. І ми робимо, знаходимо сили і можливість донатити, плести маскувальні сітки, виготовляти окопні свічки, робити обереги та писати листи вдячності нашим воїнам, готувати домашні страви і просто молитися…

Ми єдині у нашому прагненні здолати ворога, віримо у ЗСУ, у досягненні всеосяжного, справедливого та міцного миру.

Звучить пісня «Я – Україна!»

Слова: Олексій Потапенко. Музика: Настя Каменських