Виховний захід «Порох афганських доріг»

Заболотна Ю.В.

с. Червона Кам’янка

Кіровоградська обл.

Олександрійський район

Червонокам’янське НВО

«Порох афганських доріг»

Мета:

•                         вшанування героїв афганської війни, як гідних синів своєї Батьківщини, тих, хто виконав свій громадянський обов’язок до кінця;
•                         виховувати в юних громадян незалежної України повагу і шану до воїнів – інтернаціоналістів та матерів, сини яких загинули в Афганістані.

Обладнання: свічки, переносна виставка із шкільного музею «Біль Афганістану», листи воїнів – інтернаціоналістів, гітари, слайд – шоу з «9 роти», плакати.

Хід

Зал для прийому гостей оформлений стендами з фото воїнів – інтернаціоналістів, окремо стенд з полум’ями вогню на яких розміщені учнівські твори – речення «Полум’я афганських доріг».

Гостей приймають у дружнє коло для теплої душевної бесіди.

Танок під пісню «Война»

Ведучий. Далекий грудень 1979 – лютий 1989… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – слід пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати.

Всі

Знати і пам’ятати

Ведучий

Листи, листи… Лише вони можуть повідати правду тих жорстоких днів. Лист від 15 березня 1982 року колишньої учениці Червонокам’янської школи до класного керівника Руно Галини Яківни: «Добре, що весна наступила. Третій день у нас тепло, уже навіть жарко, ще з неділю від жари будемо задихатися. Тюльпани на кожному кроці показуються з зелені. Цієї ночі пролітали зграї журавлів, їхнє курликання ми і крізь сон чули. Прокинулися усі у кімнаті від того крику і у кожної на душі такий же крик. Вони летять туди, де рідний край – наша Батьківщина. Як хочеться з ними полетіти.»

Ведучий

Це туди, де південний край,

Де вітрила над морем свистять.

Журавлі, журавлі, журавлі,

Це на наші левади летять.

Краю рідний! Вітчизно моя!

Чи прибудем живими до вас,

Чи нас доля не зрадить в боях

Дайте час, журавлі, дайте час.

А «нейтральну» окутала тиша,

А за бруствером – синь по ріллі.

Ми підтягуєм лямки тугіше

Скоро в бій журавлі, журавлі.

Пісня «Лелеченьки» (акапельно)

З далекого краю лелеки летіли,

Та в одного лелеченька крилонька зомліли. – 2р

Висушила сили чужина проклята.

Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята. – 2р

Ніч накрила очі мені молодому.

Несіть мене, лелеченьки, мертвого додому. – 2р

З далекого краю лелеки летіли,

Та в одного лелеченька крилонька зомліли. – 2р

Ведучий запалює свічку. Хай горить свічка пам’яті, як уособлення болючого щему про тих, хто навічно стали журавлями.

Сьогодні ми вшановуємо тих, хто поліг у афганських ущелинах, та вклонімося тим, хто прийшов з чужини додому живим, хоча і з пораненою душею. Наша золота молодь йшла туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

Звучить пісня під гітару «Господа офицеры»

Перший учень. «Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою, за друзів своїх», - говориться в Євангелії.

Другий учень. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни – інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

Третій учень. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

Четвертий учень. Багатьом з них ніколи вже не судилося повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних своїх, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто, пошматований, розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри.

П’ятий учень. В афганській війні загинуло майже 15 тис чоловік. 290 воїнів пропали безвісти.

Ведучий. Сивіли від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.

У скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Читець

Этот мир без тебя – просто серые скалы.

От палящего солнца не спрятаться в тень.

Здесь душманские буры стерегут перевалы,

И в тревожных рассветах рождается день.

Этот мир без тебя перечёркнут ракетой,

И погибшим друзьям не закончится счёт.

Здесь измерена жизнь пулемётною лентой,

Караванной тропой и чем – то ещё.

Этот мир без тебя – после рейдов усталость,

Недописанных писем скупые слова.

Здесь в сердцах уживается ярость и жалость,

Но по-прежнему – в душах надежда жива.

Этот мир без тебя неизменен и вечен –

Без случайных разлук и нечаянных встреч.

Здесь ремни автоматов врезаются в плечи,

И звучит иностранная странная речь.

Этот мир без тебя – он расколот войною.

Эхо выстрела скачет по склонам крутым.

Этот мир без тебя всё же полон тобою,

И становишься ближе далёкая ты.

Ведучий. Ветерани – афганці, скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані, і зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни. У листі Тані від 17 грудня 1980 року читаємо: «Всі, хто був тут, зрозумів і оцінив значення життя у повному розумінні. Ми майже щодня співаємо

Мы помним холмы и проселки родные,

Мы трудную службу сегодня несём

Вдали от России, вдали от России…

…Сюда мы с тобой непременно должны

Однажды вернуться, однажды вернуться.»

Перший учень.

Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.

Інтерв’ю з воїнами – інтернаціоналістами

1.         Чим до вісімнадцяти років була для вас війна?
2.         Як ви сприйняли звістку про направлення вас У ДРА?
3.         Якими були перші враження про чужий край?
4.         Чи відчували ви свою необхідність на афганській війні?
5.         Хто вас  ждав вдома під час вашої служби?
6.         З якими почуттями ви демобілізовувалися?
7.         Якою для вас біла зустріч з Батьківщиною після двох років чужини?
8.         Яким у вас сьогодні відношення до афганців?
9.         Яке значення для вас має слово душман?
10.    Чи змогли б ви сьогодні піти на війну?

Другий учень.

Вы не жаждали звёзд на челе,

Не искали на власть притязаний.

И как жить на афганской земле

Вам никто не давал указаний.

А за светлую, тихую грусть

И за скорбь, что из пламени родом,

Ты прости их, великая Русь,

Вы чисты перед нашим народом

Третій учень.

 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день завершив календар афганської війни для радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного літопису. Припинили надходити похоронки з Канадагару і Гардеса, Джелалабада і Кабула.

Четвертий учень.

 Афганська війна героїчна і трагічна, вона тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна війна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення

П’ятий учень.

Хочу я, щоб жорстока сваволя

Юнакам не приносила ран.

І  ніколи політика й доля

Не посилали їх в Афганістан

Ведучий

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів…

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять людей і живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Я знову звертаюся до листів Тані Шаповал, де вона пише «Хочеться тим, що зараз сидять за шкільною партою сказати: «Цінуйте дружбу, цінуйте життя, не бійтеся труднощів – це головне». Не завжди все подається на тарілочці, а коли у + 50 вода з калюжі стає смачнішою за цукор, а вони, трохи старші за вас виносять все.» І мріє най скоріше повернутися додому, забути всі страхіття і забутися. Та память наколи не зітре з Тетяниної доброї душі усіх побратимів афганських доріг: «И первый тост я подыму за тех, на камни упавших солдат.»

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули, щоб ніколи звук гармати.

Виконується пісня «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались»