Виховний захід "Скорботи полумя священне"

Районний

конкурс сценаріїв та методичних розробок виховних заходів

 «Перлина натхнення»

 

 

 

(Виховний захід для учнів 6 - 8 класу)

 

                                                   Номінація:  «національно – патріотичне виховання»

 

 

                                                             Бідна Анна Сергіївна

                                                                               класний керівник 7 класу

 

 

 

Чорноморська ЗОШ І-ІІІ ступенів

    2018р.

 

Тема: Скорботи полум’я священне

 

Мета заходу:

виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави;

 освітня: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу, з історичними переду­мовами виникнення голодомору, з політикою влади проти українського народу, з поняттями голодомор – геноцид;

 вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.

Методична мета: використати свідчення очевидців, аудіозаписи, архівні документи.

Форми, методи, прийоми:

Форма проведення: урок – скорботи;

Методичне, дидактичне та технічне забезпечення:

Міжпредметні зв`язки: історія, література, народознавство

Епіграф:

                  На вікні свіча миготіла,

Кривді з-за плеча тріпотіла, -

До правди летіла -

Там, де рідний край, де Україну

Голоду нагай шмагав до згину -

Не день, не годину.

 

Хід заходу

Вчитель. Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

 Помічаю: не замки — твердині, не храми

— Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори Надійшли.

 Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

 

Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

 Сталося це літа Божого 1932-го

 Сталося це літа Божого,

 Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

 

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верхвна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жолобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті

 

1933 рік. Найчорніший час  в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 85 років ступати  болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут зник хліб, люди залишилися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вмирали роди і села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

 

                  Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!

Прямо в яму.
                  Навіки-віків! Чорна сповідь
                  моєї Вітчизни...
                  І її затамований гнів”

 

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по – справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

 

(виходять учні в чорному одязі)

Учень .Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.

Учень. Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.

Учень.Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

 

Учень. На колосу, звичайному

І, водночас, дивовижному, сивому колоссі жита

І золотому пшеничному з віки у вік трималася в

України людська доля.

Учень. За всіх часів і в усіх народів хліб вважався святим. А як хліба не було - неодмінно лихо, яке забирало життя. Отож хліб був дорожчим за золото.

Учень. У нас хліба, ще ніколи, поки стоїть світ, не бракувало, бо українські чорноземи – найродючіші, бо українці – найкращі хлібороби, які добре знали ціну кожному колоску і в кожній зернині.

Учень. Чи можливо? Чи таке можливо?

Чи колись повірить чоловік,

Що багаті українські ниви

Народили 33-й рік.

Учень.  Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як Голодомор 1932 -1933 років. Він став національною катастрофою. За один рік загинула п`ята  частина населення України. Штучний голод за різними оцінками забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. Люди вмирали

цілими селами. Тож пам’ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити.

Учень. На початку 1933 року було дано злочинний наказ: забрати хліб у селян до останньої зернини. І в кожній сільській українській хаті після обшуків сталінськими опричниками справді не залишалося й зернини, а треба було дожити до нового врожаю.

Учень.Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небезпечних розмірів набув на півдні, сході та у центрі.

Учень .Ні крихти в роті уже стільки діб,

Немов у гарячці, я марила їжею.

І раптом десь голосно: «Свіжий хліб!

Кому, громадяни, хліба свіжого?»

Що кажете? Хліб?

Біля нашого дому!

А голос, мов дражнить,

Лунає на ґанку...

Мені! Я благаю! Нехай і не свіжого!

Ні-ні, я не їсти, я... нюхати буду:

Понюхаю тільки — і знаю... я виживу.

Вчитель. Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увіковічнити пам’ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть в 1932–1933 роках, по наших пращурах. Ця страшна трагедія торкнулась майже кожну українську сім’ю, можливо серед жертв голодомору були і ваші прадідусь чи прабабуся, можливо саме вони пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, додавали в їжу тирсу. І можливо саме їх… навіть все це не врятувало.

 Перегляд відеофільму «Німа правда. Свідчення загублені в стерні» (https://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4) до 3 хв 33 с.

 

Вчитель. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, блукати десь поміж могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитись у завтрашній день, а не озиратись назад. То чи варто говорити сьогодні про голод? Озиратися у минуле потрібно кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох основних часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому.

Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Необхідно осмислити власне минуле, зрозуміти його, адже історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони ходитимуть по колу. Отже, озиратися потрібно, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ще одна гірка істинна. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї.

«Не повертайтесь на згарище, бо здійметься вітер і запорошить вам попелом очі» - сказав колись класик, але ми не зможемо ввійти в день майбутній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все : і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день учорашній.

Учень. Ти кажеш не було голодомору? 
І не було голодного села? 
А бачив ти в селі пусту комору, 
З якої зерна вимели до тла? 
Як навіть вариво виймали із печі 
І забирали прямо із горшків. 
Окрайці виривали з рук малечі, 
та з торбинок нужденних стариків? 
Ти кажеш, не було голодомору?

Учень. Чого ж тоді, як був і урожай, 
Усе суціль викачували з двору,- 
Греби, нічого людям не лишай! 
Хто ж села, вимерлі на Україні, 
Російським людом поспіль заселяв? 
Хто? На чиєму це лежить сумлінні? 
Імперський молох світ нам затуляв! 
Я бачив сам оту зловісну пору 
І пухлих, і померлих на шляхах. 
І досі ще вони стоять мені в очах... 
А кажеш - не було голодомору?

Учень... І от приходить тридцять третій рік,

Його проклятим називають люди.

В коморах, клунях, кожен кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

В колгосп погнали коні та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

Учень.  Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями,а сідало за обрій кольору крові та не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над нею, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

 

Учень. А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах –

Тай мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробоккопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці. Село…

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло…

Вчитель.  Голодомор мовою фактів.

Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.
Учень. Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали збирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги,печі,розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна – це було велике щастя.
Учень. Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці   на полях.

Учень. Листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, щ означало вилучення всіх харчів у селян.

Учень. Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

Учень. Блокада мешканців окремих територій на всієї України.

Учень. Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства.

Учень. Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані в той час переважно заселеної українцями.

Учень. Влада продовжувала вивозити зерно закордон.

Учень. Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати.  Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами

 

кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли  на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.  Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

Відео «Голодомор. Дід» (https://www.youtube.com/watch?v=3uTZR-dKCjs&list=PLa2Il4hU3faLcN7RoTJo_55eYOAsjAN04)

Учень.Про Нього й Неї згадувать несила.

Грицьку одбило ноги на війні…

Отож Оксана день у день носила

Його і до колбуду, ї до рідні.

Та якось… Ледь живі узріли Гриця:

Учень.Сам викотивсь, як пень, через поріг.

Нажерся й виліз на осоння гріться,

Вчинивши нишком людоїдський гріх…

Над морем Чорним чайка голосила.

І в берег бились хвилі день при дні:

«Нема Оксани,що Грицька носила, -

Нема…ані на лаві, ні в труні…»

Учень. Пограбовані, зламані голоді і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.  У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом.

Учень. «Боже, врятуй мою МАМУ!»

МАМО!!!  МАТУСЮ! РІДНЕНЬКА!

Не покинь мене, моя НЕНЬКА

Не лети ти до синього неба

Бо для доні тобі жити треба.

Твоя донечка їстоньки хоче.

Ось і мишка про жито шепоче…

Хоч не хліба мені, зернинку знайти

І до тебе тоді б було сили дійти.

Це зернятко тобі я усе б віддала

Учень. Аби тільки, МАТУСЮ, була ти жива!!!!!!!!!!!!!!!!!!

БОЖЕНЬКА! Чуєш?? Врятуй мою МАМУ!!!!!!!!!!!!!!

Братика й тата вже кинули в яму.

Від голоду вмерло все наше село

А людей тут багато-багато жило!...

Залишились тільки я і МАТУСЯ.

Тож до тебе, єдиного, я зараз Молюся!

Свіча. Остання молитва. Голодомор в Україні (https://www.youtube.com/watch?v=P9Ffwb00auo)

Учень. О, як же ти не вмерла, Україно?

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, —

Й ніхто за це ні в кого не спитав:

Чому, чому, чому, чому

Гонили правду у тюрму?

Чому від голоду вмирали?

Чому церкви поруйнували?

Чому так знищили багато?

Чому не судять винуватих?

Вчитель. Щоб майбутні покоління знали про народне лихо, кожен свідок трагічних подій має стати їхнім літописцем.

 Перегляд відеофільму «Німа правда. Свідчення загублені в стерні» Спогади очевидців(https://www.youtube.com/watch?v=Tjkxtc86IK4) з 5 хв 17с до 9 хв 34 с

Вчитель.У празькому архіві знайшли листи українських дітей про Голодомор (https://www.radiosvoboda.org/a/29606957.html)

Учень. Весна 1933 р., село Піщане: «Могилку для дівчаток довбала Маруся. І лопатою, і ломом. У кінці городу. Довбала довго й важко. На дно постелила соломи, схо­дила в сарай і підсипала ще. Вдягла дівчаток у квітчасті платтячка. Ніби вросла в долівку посеред хати. Мовчки. Довго-довго дивилася на ліжко, де лежали її донечки. І застогнала. Стогін той вирвався із самих глибин душі, зуби зціплені, очі сухі...

Маруся опустилася біля ліжка, обняла своїх дочок і заходилася їх обціловувати без сліз і слів. Маруся розтирала дівчаткам обличчя, руч­ки й ніжки, притискувала їх до грудей. І цілувала, цілувала...

Потім чіткими автоматичними рухами почала вкладати в один мі­шок Надійку, а в другий — Галинку. Взяла голку – циганку й ниткою зашила мішки. Виносила на город дівчаток обережно, перед собою, на витягнутих руках, як носять немовлят, які заснули, і мама боїться сполохати їх сон...».

Вчитель. У молитві «Отче наш» є сім прохань, які людина просить у Бога. Од­ним із них є: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Повірте, коли нічого їсти — найбільше хочеться хліба. Коли хліб є — людина про нього не думає.

Перегляд фрагменту новин ТСН на 1+1 за 19.11.2018р. о 16.45 з 13 хв 08с до 15 хв 25 с «Який був хліб за часів Голодомору»

На скибку хліба я дивлюся,

Рум'яну, білу, запашку.

На скибку хліба я молюся.

До неї руку протягну

Молюсь за тих, хто скибки тої

Не дочекавсь, заснув навік

І Зими холодної, лихої

В той чорний, 33 рік.

Вчитель. Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло 85 років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми. Ми пережили катастрофу, що могла зупинити життя всього народу. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх поміж людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.

Я закликаю Вас згадати усіх тих, хто страждав і помер під час великого голодомору. Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом’янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть.

У день ушанування пам’яті невинних жертв Голодомору 24 листопада о 16.00 запаліть поминальні свічки, об’єднайтесь у слові й молитві за Україну.

Перегляд відео «Де б ти не був»  https://www.youtube.com/watch?v=3GWoxrpRCOc

Учень. Поставте свічку – за Марічок,

Поставте свічку – за Іванків,

Учень. Що відійшли у вічну вічність…

Поставте! Хай горять до ранку…

Учень. За всіх бабусь запалим свічку…

За дідусів – хоч невеличку…

Учень. Вселенський біль – батьківські очі!

Поставте свічку до ночі…

Учень. Всім матерям –

Хоча б по свічці!

Хай на весь світ кричать!

Хай світять!

Хай люди чують!

Космос бачить!

Учень. Бо ні забуть, ані пробачить

Не можна і не в силах того,

Як нелюди дурили Бога!.

(звучить пісня О.Білозір «Свіча» учні запалюють свічки)

Вчитель.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

 Хвилина мовчання (метроном)

Забутись можуть всі трагічні строфи

Про чорні ночі й про голодні дні, 

Але не вщухне біль в душі нітрохи, 

Й голодна смерть з кривавої Голгофи, 

Залишить в серці нації сліди.

В душі у нас завжди живе надія, 

І після бурі сонечко зійде.

Я вірю, я про це невтомно мрію, 

Я знаю те, що лихо не посміє

Знов статися ніколи і ніде!

Вчитель. Наприкінці хочеться звернутись до вас… Злетимо в думці над Україною й зримо побачимо, жахаю­чись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. Великими й малими, відомими й невідомими. Мусимо сказати, що Україна — то велика могила, у якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти цю глибину, і копають нам її протягом століть чужі й свої. Копають і закопують нас мільйонами, а серед них 7 мільйонів замо­рених голодом. І серед них ті, які могли стати великими вченими, по­етами, хліборобами, зварювальниками, пекарами, кондитерами, слюсарями й не

 

 

стали. Тож хай земля їм буде пухом, а пам'ять про них залишиться серед живих. Пам’ятайте…Поважайте…Шануйте…

Ви!!! Саме ви, майбутнє нашої держави!!! Ніколи не допустіть повторення…

Кліп «Ми – діти твої, Україно»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:                

Піст від диявола. — К. : Мистецтво, 2003.  — 112с. : ілюстр.
Смертю смерть подолати : Голодомор в Україні 1932-33 / П. П. Панченко [та ін.]. — К. : Україна, 2003. — 350с. : фотогр.
Шмалюк А. М. Вкрадена правда : оповідання, новели, вірші / А. Шмалюк. — Житомир : Полісся, 2004. — 108с. 
Макаренко Н. Погляд із ХХ століття : [голодомор, 1932-33 рр.] / Н. Макаренко // Молодь України. — 2007. — 6-10 верес. — С. 8. — (Таємні архіви).
Мочалова, Наталія. «Очима болю і вустами гніву…» : відлуння трагедії голодомору / Наталія Мочалова // Культура і життя. — 2008. — 25 червня. — С. 3
Паливода, Г. Прощай, пам’ять! / Г. Паливода // Житомирщина. — 2007. — 2 жовтня. — С. 2.
Філіп’єва, В. І. Прости нас, пам’яте, прости! : [сценарій уроку] / В. І. Філіп’єва // Позакласний час. — 2006. — № 19-20. — С. 9-12. -(Скорботні дати).