Виховний захід "Спочатку було Слово!"

Середня загальноосвітня школа №201 м. Києва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

учитель української мови та літератури,

класний керівник 7-Б  класу

Возна Світлана Анатоліївна

Київ – 2017

Мета: розкрити значення слова для духовного становлення особистості: ознайомити з історичним розвитком української мови; пригадати зачинателя української літературної мови І.Котляревського та на його творчості виховувати відчуття необхідності бути гідним носієм національної святині.

Обладнання: презентація Power Point  «Спочатку було Слово», відео «Наша мова», «Кухлик», декорації.

Хід заходу

Голос. Спочатку було Слово …

Ангел. Бог спитав у моєї Душі, чи хотіла б вона піти на Землю? Моя Душа відповіла, що дуже б хотіла!

 

Бог поділився зі мною Словом. І моя Душа стала Людиною. Слово Бога було схоже на пензлик, яким малюють. Бог сказав, щоб я змальовувала все, що побачу на Землі.

 

• тоді я спитала:

 

• Якщо Слово – пензлик, то де фарби? Він сказав, що вони повинні бути в моєму серці , якщо воно любляче. І тоді, притуливши до серця Слово, я пішла на Землю…

 

Я дуже -дуже втішилася з того, що там я не єдина.  А ще  Земля виявилася такою

 

неймовірно   гарною,   що   її   красою   можна	було   заповнити   безліч   сердець.
Я  зрозуміла,  що  можу знайти  тут  друзів  і	намалювала  сонячний  промінчик  ,

 

тоненький, теплий і прозорий . Він золотом переливався із одного серця в інше. І тоді я намалювала любов і взаємопорозуміння між людьми.

 

Та раптом мої босі ноги боляче вколола гостра стерня. Я відскочила, наступила на колючку і заплакала. Тоді я змалювала свій біль і свої сльози, що струмились аж із самого серця.

 

• Сама винна. Треба було під ноги дивитися!- порадив Бог.

 

• зразу ж глянула під ноги. А там простелилась ніжним мереживом польова біло – рожева берізка. І я, схопивши пензлик, забувши про біль, стала вимальовувати тепло і радість, що заповнювали все моє єство.

 

Я знову оглянулась на стерню. Зрізані гострі шпичаки стирчали із землі, і в них було коріння. Я тихенько стала босою ногою на стерню і вона чомусь більше не вколола мене.

 

Вітерець погладив мене по волоссю, і я глянула на небо:

 

• Боже, це ти?

 

Бог не відповів. І тоді я намалювала мовчання Бога. І було воно схоже на згоду, щоб я пішла далі…

 

Моє серце зайшлося від хвилювання, і я відштовхнулася від землі…

 

• злилася в одне єство, в одну суть із творінням Бога і з самим Богом.

 

• захотіла спитати у Бога:

 

• Що мені треба залишити по собі на Землі?

 

• Бог засміявся.

 

• вперше почула, як він сміявся. Небо блакитною зливою впало мені до ніг і розсипалось в озерах, річках та волошковому сяйві.

І у всьому тому я побачила матусині очі. На стежках своєї долі - сліди маленьких дитячих ніжок та впевнений поступ коханого. І навіть пензлик заговорив:

•          На Землі ти повинна залишити спомин про те, що найбільше любила… Мені ще довго йти по цій неймовірно гарній, подарованій Богом, Землі. І ще не один
•                 раз в мої босі ноги і в моє серце віпнеться колючка. Та я дійду. І збережу Слово, щоб повернути його Богові.
•                 Аби тільки не зрадило мене моє серце і не згубилось Слово, яке мені довірив Він.

 

Ведучий    1               Раді ми вас привітати,

                                 бо у нас сьогодні свято –

                                 будем нашу рідну мову шанувати!

 

Ведучий   2              Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

                                 стрічаємо з хлібом, любов’ю та миром!

Ведучий2

   Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій мальовничій землі, в нашій славній Україні. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки. Тут основа роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово…

Ведучий 2 Мова – душа народу. Без мови не може існувати народ, його культура. Мова - це один з найдивовижніших скарбів, які людина створила за свою історію

Ведучий 1 Дитина тільки народилася, а мамині слова сповивають її найсвятішою ніжністю . І вливаються вони в кожну клітиночку, перетворюючись у духовний оберіг.

Ведучий  2 До вашої уваги вірш «Наша мова солов’їна». Читає учень   7 Б класу Гайдаш Нікіта.

 

Солов'ї  розливаються ніжно 
У зеленім веснянім гаю, 
Син до матері каже: — Ця пісня 
Дуже схожа на мову твою.

Посміхається мати до сина: 
— Пам'ятай, моє миле дитя, 
Рідна мова завжди солов'їна, 
Зігріває людей все життя.

Наша мова живе й буде жити, 
Бо вона, ніби подих весни — 
Пам'ятай ти завжди про це, сину, 
Рідне слово теплом огорни.

 

 

Ведучий

Першим було слово! І всім нам дала це перше слово Україна-мати. І воно для кожного з нас повинне стати найсвітлішим і найріднішим.

Ведучий

Бо мудра і чиста, пісенна і поетична, щира і мелодійна наша рідна мова, як і душа народу, як наша Земля, яка подарувала нам таку чарівну, дивну, світлу мову.

 

Ведучий. Я нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову – ніколи; вимерла мова в устах народу – вимер і народ».

        Ведучий. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння нашого роду.

Ведучий. Яких тільки гонінь мова наша зазнала за свою історію. Видавались укази про заборону книгодрукування та викладання українською мовою, закривались українські театри, скасовувалась українська преса, заборонялась українська дитяча книга, вилучалась українська мова з навчальних закладів. Шлях розвитку нашої мови – це тернистий шлях її боротьби.

Ведуча. У світі налічується близько 3 тисяч мов. І серед них,  ніби запашна квітка в чудовому букеті,  українська мова. Її краса і багатство, витонченість і мелодійність визнана світом. У 1928 році у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла ІІІ місце (після французької та перської) за мелодійністю та милозвучністю.

Ведучий. Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, США, Німеччині, Парагваї, Греції, Китаї (близько 40 країн світу).  У штаті Парана діє єдиний у Південній Америці університет, де викладають українську мову, літературу. А в Парагваї деякі місцевості мають суто українську назву: Україна, Нова Волинь, Тарасівка.

        Ведучий

Гнана з рідного дому і принижувана віками, українська мова не втратила своєї привабливості і чарівності, чистоти і гумору, а ніби Фенікс встає із попелу, дзвенить піснями, звучить віршами, думами.

 

Ведучий  Вірш «Молитва» читає для вас учениця 9-А класу Голованова Ксенія

 

*****

Ведучий Рідна українська мова! Як же важко було їй протягом віків! Скільки разів її

забороняли законами, наказами, скільки висміювали і принижували , закривали рот українцям, які намагалися говорити рідною мовою. Не дозволяли летіти у широкий

світ, підтинали крила.

Ведучий

А вона жила... Жила у серці народу тихо і скромно, не маючи сили раптово піднятися, жила і розвивалася, збагачуючись потрошку новими словами, бо ж хіба можна забути рідні слова, рідну мову? Хіба можна відцуратися від рідної землі, від рідної матінки?

Ведучий

Вірш Володимира Самійленка «Українська мова « декламує учениця 6-б класу Панталій Марина

 

******

 

Ведучий

"У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявлявся в піснях так живо, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! "

 

 

Ведучий

 

"Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти," - захоплено писав              німецький поет Фрідріх Боденштедт.

Ведучий

Пісню «А сорочка мамина» виконує учениця 8-А класу Чернишева Юлія.

 

Звучить пісня

Ведучий Ми живемо в місцевості, де розмовляють багатьма мовами:  українською, російською, болгарською, молдавською, татарською та іншими. Але найчастіше ми чуємо українську і російську мови.

Ведучий На жаль, не всі прагнуть добре вивчити рідну мову і частіше поєднують ці мови в одну.. До вашої уваги прегляд відео гуморески  Павла Глазового «Кухлик»

 

відео

 

Ведучий Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Ведучий

 Так Котляревський у щасливий час

 Вкраїнським словом розпочав співати,

 І спів той виглядав на жарт не раз,

 Та був у нім завдаток сил багатий.

 І огник, ним засвічений, не згас,

 А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Ведучий А зараз вашій увазі пропонуємо переглянути інсценізацію уривка п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».

«Наталка Полтавка».

Дія перша

 

Картина перша

 

Село над річкою Ворсклою.Уздовж сцени вулиця,що веде до річки;тут між хатами і Терпилищина хата.

 

Ява 1

 

Наталка виходить з відрами на коромислі; дійшовши до річки,поставила на березі,ходить задумавшись,потім співає:

 

Віють вітри,віють буйні,аж дерева гнуться; О,як моє болить серце,а сльози не ллються.(2)

 

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу, Тільки тоді і полегша ,як нишком поплачу.(2) Не поправлять сльози щастя,серцю легше буде, Хто щасливим був часочок,про смерть не забуде.(2) Єсть же люди,що і моїй завидують долі,

 

Чи щаслива та билинка,що росте на полі?(2) Що на полі,що на пісках,без роси на сонці?

 

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.(2) Де ти, милий,чорнобривий?Де ти?Озовися! Як я,бідна,тут горюю,прийди подивися.(2) Полетіла б я до тебе з горя висихаю.(2)

 

До кого я пригорнуся іхто приголубить? Коли тепер того нема,який мене любить?(2)

 

Петре!Петре!Де ти тепер?Може,де ти скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю;проклинаєш Наталку,що через неї утеряв пристанище;а може(плаче),забув,що я живу в світі.Ти був бідним,любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити;я тебе любила і тепер люблю.Ми тепер рівня з тобою;і я стала така бідна,як і ти.Вернися до мого серця!Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…

 

 

 

 

2

Ява 2

 

Наталка і Возний

 

Возний(ідучи повз Наталку,підходить до неї):Благоденственного і мирного пребиванія!

 

(набік)Удобная оказія предстала здолати о собі предложеніє на самоті. Наталка(кланяється):Здорові були,добродію,пане возний!

 

Возний:Добродію!Добродію!Я хотів би,щоб ти звала мене-теє-то як його-не вишепом`янутим ім`ярек.

 

Наталка:Я вас зову так,як все село наше величає,шануючи ваше письменство і розум. Возний:Не о сем галочко,-теє-то як його- хлопочу я,но желаю із медових уст твоїх слишати

 

умилительноє названіє,сообразноє моєму чувст

 

                              От юних літ не знал я любові,

                           Не ощущал возженія в крові,

 

Как вдруг предстал Наталки вид ясний, Как райський крин,пушистий,прекрасний, Утробу всю потряс;

 

Кров взволновалась, Душа смішалась; Настал мой час!...

 

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєї…Єй-єй,люблю тебе до безконечності! Наталка:Бог з вами,добродію!Що ви говорите?Я річі вашей в толк собі не візьму. Возний:Лукавиш –теє-як його- моя

 

галочко!І добре все розумієш.Ну, коли так,я тобі коротенько скажу:я тебе люблюі женитись на тобі хочу.

 

Наталка:Гріх вам над бідною дівкою глумитися!Чи я вам рівня.Ви пан,а я сирота;ви багатий,а я бідна;ви возний,а я простого роду;та й по всьому я вам не під пару.

 

Возний:Оная любов все –теє-то як

 

3

його-ровняєть.Рци одно слово:»Люблю вас,пане возний!»І аз,вишеупом`янутий,виконаю присягу о вірном і вічном союзі с тобою.

 

Наталка:У нас єсть половиця:»знайся кінь з конем,а віл з волм»;шукайте собі,добродію,в городі панночки,чи там трохи єсть суддівен,писарівен і гарних попівен.Любую вибирайте…Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві,то побачите таких гарних,що й розказати не можна.

 

Возний:Бачив я многих-і ліпообразних,і багатих,но серце моє імієть-теє – то як його-к ним поползновенія.Ти одна заложила йому позов на вічнії роки.

 

Наталка:Воля ваша,добродію,а ви так з письменна говорите,що я того і не розумію;та й не вірю,щоб так швидко залюбитись можна.

 

Возний:Не віриш?Так і знай же,що я тебе давно уже-теє-то як його-полюбив,як тільки ви перейшли жити в наше село скажи ,говори,отвічай,могу лі бить-теє-то як його-мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

 

Наталка(співає):

 

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

 

Не багата я і проста,но чесного роду, Не стижуся прясти,шити і носити воду. Ти в жупанах і письменний,і рівня з панами,

 

Як же можеш ті дружити з простими дівками? Єсть багацько городянок,вибирай любую;

Ти пан ,возний-тобі треба не мене сільськую.

 

Так,добродію,пане возний!Перестаньте жартувати надо мною,безпощною сиротою.Моє все багатство єсть моє добре ім`я;через вас люди начнуть шептати про мене,а для дівки,коли об ній люди шепчуть…

 

Ява 3

 

Виборний і возний

 

Виборний(іде по вулиці й співає):

 

Дід рудий,баба руда, Батько рудий,мати руда, Дядько рудий,тітка руда, Брат рудий,сестра руда, І я рудий,руду взяв,

 

Бо рудую сподобав.

 

(Наталка взяла свої відра і пішла додому.Виборний підійшов до возного) Возний:Чи се-теє-то як його нова

 

пісня,пане виборний?

 

Виборний(кланяється):Та се,добродію,не пісня,а нісенітниця.Я співаю іноді,що в голову лізе,-вибачайте,будь ласкаві,я недобачив вас.

 

Возний:Нічого,нічого.Відкіль се так?Чи з гостей ідете –теє-то як його?...

 

Виборний:Я іду до дому.Випроводжав гостя:до мене заїжджав засідатель наш,пан Щипавка.

 

Возний:Не розказував же пан Щипавка

 

4

якої новини?

 

Виборний:Де то не розказував!Жаловався дуже,що всьому земству урвалася нитка,та так,то не тільки засідателям,но самому комісарові уже не те,як давно було…

 

Возний:Ох!Правда,правда…Трудно становиться жить на світі.

 

Виборний:Зате нам,простому народові,добре ,коли старшина,богобоязлива і справедлива,не допуска письменникам п`явкам кров із нас смоктати…Та куда ви,добродію,налагодились?

 

Возний:Я наміревал –теє-то як його-посітити нашу вдовствующую диякониху,но,побачивши тут Наталку (зітхає) ,остановився побалакати з нею.

 

Виборний(лукаво):Наталку?А де ж (оглядається) вона?

Возний:Може,пішла додому.

 

Виборний:Золото-не дівка!Наградив Бог Терпилиху дочкою.Окрім того,що красива,розумна,моторна і до всякого діла дотепна –яке у неї добре серце,як вона поважає матір свою;шанує всіх старших,себе і матір свою на світідержаить.

 

Возний:Нічого сказати-теє –то як його-хороша,хороша,і уже в такім возрасті… Виборний:Та й давно б час,так що ж?Сирота,та іще й бідна.Ніхто і не квапиться. Возний:Однако ж я чув,що Наталці траплялись женихи ,і весьма пристойні. Виборний:Що?Одказала?Добре зробила…Наталці треба не письменного,а хазяїна

 

доброго,щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір`ю годовав і зодігав. Возний:Для чего же неписьменного?Наука –теє-то як його- в ліс не йде…Признаюсь тобі,як

 

приятелю,буде чим і жінкц-теє-то як його- і другого кого годувати і зодігати. Виборний:Так чом же ви не одружитесь?Уже ж,здається пора.Хіба в ченці постригтись

 

хочете?Чи ще,може,суджена на очі нависла?Хіба хочете,щоб вам на весіллі сю пісню співали?Ось слухайте(співає):

 

Ой під вишнею,під черешнею, Стояв старий з молодою,як із ягодою.(2)

 

І просилася і молилася:

 

«Пусти мене,старий діду,на улицю погуляь!»(2) «Ой я й сам не піду,і тебе не пущу

Возний:Коли другії облизня поймають,то і ми остерігаємося.

 

Виборний:А вам що до Наталки?Будто всі дівки на неї похожі?Та до такого пана,як ви,у іншої аж жижка задрижить!

 

Возний:Послухай,пане виборний!Нігде –теє-то як його-правди дівати,я люблю Наталку всею душею,всею мислію і всім серцем моїм.Як ти думаєш?

 

Виборний:А що тут довго думати?Старостів посилати за рушниками та й кінець. Возний:Ох,ох,ох!...Стара не страшна,так молода кирпу гне!

 

Виборний:Що ж вона говорить,чим одговорюється і що каже?

 

Возний:Она ізлагаєть нерезонніі -теє-то як його-причини;она приводить в довод знакомство вола з волом,коня з конем;нарицаєть себе сиротою,а мене паном;себе бідною,а мене багатим;себе простою-теє-то як його-а мене возним!

 

Виборний:А ви ж їй що?

 

Возний:Я їй пояснил,що любов усе равняєть. Виборний:А вона ж вам що?

 

Возний:Что для мене благопристойніе панночка,ніж простая селянка.

 

5

Виборний: А ви ж їй що?

 

Возний:Що я її давно люблю. Виборний:А вона ж вам що? Возний:Щоб я одв`язався од неї.

Виборний:А ви ж їй що?

 

Возний(загально):Що?Нічого!...Тебе чорт приніс-теє-то як його-Наталка утекла,а я з тобою остався.

 

Виборний:Ой ви письменні!Вгору деретеся,а під носом нічого не бачите;Наталка обманювала вас,коли говорила,що ви їй не рвіня.У неї не те на серці…

 

Возний:не те?А що ж би такеє?

 

Виборний:Уже не що,другого любить;ви може,чували,що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був,то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця.Хлопць виріс славний,гарний,добрий,проворний і роботящий;він од Наталки старший був годів на три або чотири;з нею вигодувавсь і ріс вкупі.Терпило і Терпи лиха любили годованця свого,як рідного сина,та було й за що!Наталка любилась Петром ,як брат сестрою.Но Терпило,понадіявшись на своє багатство,зачав знакомитись не з рівнею:зачав,бач,заводити бенкеті з повітчиками,з канцеляристами,купцями і цехмістрами-пив,гуляв і шахрував гроші;покинув свій промисл і мало-помалу розточив своє добро,розпився,зачав гримати на Наталку ,на доброго Петра і вигнав його із свого дому;послі,як не стало і посліднього сього робітника,Терпило зовсім ізвівся;в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

 

Возний:Яким же побитом –теє-то як його-Терпилиха з дочкою опинився в нашем селі? Виборний:Терпилиха по смерті свого старого все те продала,перейшла в наше село,купила

 

собі хатку і тепер живе.

Возний:А вишереченний Петро де-теє – то як його – обірається?

 

Виборний:Бог же його зна.Як пішов з двора,то мов у воду впав,і чутки нема.Наталка без душі його любить,через його вім женихам одказує,та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

 

Возний:Наталка неблагорозумна,любить такого чоловіка,котрого –теє-то як його-можеть бить,і кістки погнили.Лучче синиця в жмені,як журавель в небі.

 

Виборний:Або ,як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий,як мертвий сотник»…А я все-таки думаю,коли б чоловік добрий найшовся,то б Наталка вийшла заміж,бо убожество їх таке велике,що невмолоту становиться.

 

Возний:Сердечний приятелю!Возьмися у Наталки і матері хожденіє іміти по моєму сердечному ділу.

 

Виборний:Що ж?Спрос не біда.Тут зла ніякого нема.

 

Возний:Осмілься!Ти умієш увернутись-теє-то як його- небрешеть і хто обманиваєть? Виборний:Воно так,конечно,всі люди грішні,однако ж… Возний:Що однако ж?Всі грішні,та іще й як!...І один другого так обманюють,як того треба,і

 

як не верти,виходить-кругова порука.Слухай:

 

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свій ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.	2
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує,	2
Всякий другого бере за своє.

 

Всякий,хто вище,то нижчого гне, Дужчий безсильного давить і жме,

 

6

Бідний багатого певний слуга, Корчиться,гнеться пред ним,як дуга. Всяк,хто не маже,то дуже скрипить, Хто не лукавить,то ззаду сидить; Всякого рот дере ложа суха,

 

Хто жєсть на світі,щоб був без гріха?

 

Виборний:Воно так!Тільки великим грішникам часто і даром грішникам такого задають бешкету,що і старикам возний,я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи.

 

Картина друга

2

 

 

 

 

2

 

проходить,а маленьким невпам`ятку.Добре,пане

 

Ява 4

 

Терпилишина хата. Мати пряде, а дочка шиє.

 

Терпилиха:Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Наталка: Мені з думки не йде наше безталання.

 

Терпилиха: Що ж робить? Три роки уже, як ми покинули Полтаву і перейшли сюди жити. Наталка(кладе роботу): Через мою непокорність ви біду терпите? –Мамо!

 

Терпилиха: Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Чотири годи уже як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

 

Наталка: Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він живе і так же пам'ятає об нас, та боїться вернуться.

 

Терпилиха: Ти не забула, як покойний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословення на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

 

Наталка(підбігла до матері, хапа її за руку):

 

О мамо, мамо! Не губи дочки своєй!(Плаче)

 

Терпилиха:

 

Чи я тобі, дочко, не добра желаю, Коли кого зятем собі вибираю?

 

Ой дочко, дочко! Що ж мні начати?

 

Де ж люб'язного зятя достати?.. Петро десь блукає, може оженився, Може, за тобою не довго журився. Ой дочко, дочко!..плаче)

 

Наталка: Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.

 

Терпилиха: Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі!-Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?(виходить)

 

Ява 6

 

Увіходить виборний, а за ним Терпилиха.

 

Виборний: Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

 

Наталка: Ат живемо і маємося, як горох при дорозі; хто не схоче, той не вскубне. Терпилиха:Не багаті! Та така бідність, таке убожество, що я не знаю, як дальше й на світі

 

жити!

 

Виборний: Та можна вашому горю і пособити;(лукаво) у мене єсть на приміті чолов'яга- і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.

 

Терпилиха:Жартуєте, пане виборний!

 

Виборний: Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте…Чим же не чоловік? Наталка: Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний! Терпилиха: Я душею рада такому зятеві.

 

Виборний: А ти, Наталко?

 

Наталка: Бога бійтесь, пане виборний. Пан, котрий жениться на простій дівці, чи буде її вірно любити? Чи буде їй щирим другом до смерті?

 

Терпилиха: Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця. За твою повагу і любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!

 

Наталка: Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені Бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі!

 

Терпилиха: Прощайте, пане виборний. Спасеть вас Бог за вашу приязнь. Наталка(сама): Не минула мене лиха година, возний гірше реп'яха причепився.

 

Дія друга Микола(сам): Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота –без роду, без племені,

 

без талану і без приюту. Що робить-і сам не знаю.

 

Петро(виходить, він не бачить Миколи, співає):

 

Сонце низенько, Вечір близенько, Спішу до тебе, Лечу до тебе, Моє серденько! Ти обіщалась Мене вік любити, Ні з ким не знаться…

 

Микола(набік): Се не із нашого села і вовся мені незнакомий.

 

Петро(тихо): Яке се село?Воно мені не в приміту.

 

Микола(підходить до Петра): Здоров,

 

пане-брате! Ти, здається, не тутешній.

 

Петро: Ні, пане-брате. Микола: Відкіль же ти?

 

Петро: Я (Усміхається) не знаю, як би тобі сказати-відкіль хочеш…

 

Микола: Та що ж ти за чоловік? Петро: Як бачиш: бурлака на світі;

 

тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву.

 

Микола: Може, у тебе родичі єсть в Полтаві або знакомі?

 

Петро: Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти? Микола: Так ти, бачу, такий як і я- безприютний.

 

Петро: Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут.

 

Микола: О, братику! (Бере Петра за руку) Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити.

 

Возний і виборний виходять з Терпилишиної хати. У возного рука пов'язана шовковою хусткою; у виборного через плече старостинськи йрушник. Микола й Петро відходять набік.

 

Возний із задоволеним лицем походжає. Микола підходить до возного. Микола: Поздоровляю вас, добродію…А з ким же Бог привів?

 

Возний: З найкращого зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею. Виборний: Не скажемо, нехай кортить.(Одходить). А се що за парубок? Микола: Се мій знакомий: іде з Коломака в Полтаву на заробіток.

 

Возний: Хіба-развє-теє-то як його-із Коломака через наше село дорога в город? Петро: Я народне прийшов сюди з ним побачитись.

 

Виборчий і возний виходять.

 

Петро: Се старший в вашім селі?

 

Микола: Який чорт, він живе тільки тут, бач, возний- так і бундючиться, що помазався паном.

 

Петро: А то, другий?

 

Микола: То виборний Макогоненко: чоловік і добрий був би, так біда-хитрий, як лисиця. Петро: Так він штука! Кого ж вони висватали?

 

Микола: Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці. Петро(набік):На Наталці…(Заспокоївшись). Но Наталка не одна на світі.

 

Микола: Вони недавно тут поселились, і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

 

Петро:Де ж вони перше жили? Микола: В Полтаві.

 

Петро(жахається): В Полтаві!

 

9

Микола: Чого ж ти не своїм головом крикнув?

 

Петро: Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді: чи давно уже Наталка з матір'ю тут живуть і як вони прозиваються?

 

Микола: Як тут вони живуть…(Говорить, розтягаючи, немов собі на думці враховує час).

 

Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро(скрикнув): Так він умер!

Микола: Що з тобою робиться?

 

Петро: Нічого, нічого…Скажи, будь-ласка, як вони прозиваються? Микола: Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка Наталка.

 

Петро сплескує руками, закриває ними лице, голову схилив, стоїть непорушно. Микола:Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся.

 

Петро: Я –той нещасний Петро, якого Наталка любила і обіщала до смерті не забути, а тепер…

 

Микола: Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали.

 

Петро: Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки?

 

Микола:Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю.

 

Ява 5

 

Петро(сам):Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тоді і любив Наталку без всякої надіжди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька, найшов мать і дочку в бідності і без помощі…

 

Микола: Не успів ніого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюди вийти.

 

Ява 10 (Наталка виходить; Петро ховається)

 

Наталка: Говори ж- що такеє? Микола: Хочеш бачити Петра?

Наталка: Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?

Микола: Він тут, та боїться показатись тобі потому, що ти посватана за возного.

 

Наталка: Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана…Та ти обманюєш!..

 

Микола: Не обманюю,-ротглядайся! Петре, явись!

 

Наталка(побачила Петра, скрикнула):

Петро!

 

Петро: Наталка!(Обнімаються).

 

Наталка: Петре! Любиш ти мене?

 

Петро:Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

 

Наталка: Дай же мені свою руку!(Взявши руки). Будь же добрим і мені вірним, а я навік твоя.

 

Микола:Ай Наталка! Ай Полтавка!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читці виходять і читають вірші

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне!

Ти зрікся мови рідної. Заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі!

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закаменіє друг

І посивіє рідна мати.

Ти зрікся мови рідної. Віки

Ти йтимеш темний, як сльота осіння.

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому...

Впаде на тебе, наче сніг, журба —

Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма —

В твій слід він кине сміх-погорду.

 

 

Фінальна пісня Н.Бучинська «Мова єднання!