Виховний захід "Субкультури"

Мета:

вчити учнів:

• давати оцінку власній поведінці й поведінці однолітків;
• висловлювати власну думку щодо норм поведінки підлітків у суспільстві;
• тлумачити поняття «субкультура»;
• порівнювати культуру поколінь у різні історичні періоди;
• визначати роль молодіжних організацій у становленні творчої та активної молоді України;
• зіставляти та порівнювати молодіжні організації з молодіжними субкуль­турами;
• критично аналізувати молодіжні субкультури, виділяючи в них позитивне та негативне;
• визначити психологічні причини появи молодіжних субкультур.

Основні поняття: субкультура, молодіжна субкультура.

Обладнання: презентація про молодіжні субкультури, проектор, ноутбук

(комп'ютер), екран для показу презентацій.

Хід виховного заходу

І. ПРИВІТАННЯ, НАЛАШТУВАННЯ НА РОБОТУ

Показ єралашу «Как все!»

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА УРОКУ

Учитель. Підлітковий вік — надзвичайно складний і важливий пе­ріод у житті кожної людини. Саме в цей час, коли ви вже не діти, але ще й не дорослі, шукаєте свого місця в такій групі, яка може задовольнити ваші потреби, єднає спільні інтереси, спільне ставлення до світу.

Молодіжні субкультури... Що це? Пристанище для однодумців у океані суспільних догм, мікрореальність, яка повністю задовольняє «его» індивідуума, чи просто маскарад? Одна з багатьох вистав, де в ма­совці задіяна менша кількість акторів?

Спробуймо знайти відповіді на запитання.

З поняттям «субкультура» нас ознайомить... (прізвище, ім’я учня).

Виступ учня.

Учень. Субкультура — зведення накопичених певним світоглядом цінностей і порядків групи людей, об’єднаних специфічними інтереса­ми, що визначають їхній світогляд.

Молодіжна субкульту­ра — будь-яке об'єднання молоді, що має власні еле­менти культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності .Практично, всі підлітки проходять через певні групи, хай то якісь гуртки, секції чи ті ж неформальних рухи . Пси­хологи навіть вважають, що це сприятиме їхньому по­дальшому нормальному роз­витку. Субкультура — соціальне угрупування, у якому кожен з його пред­ставників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв’язок один з одним може від­буватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура «толкієністів», які грають у рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна, найчастіше мають власні клуби, а «потте- романи» (фанати Гаррі Поттера) — одна з наймолодших субкультур, що тільки формується, згуртовані лише віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг.

Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, ціннос­ті, картину світу, стиль життя та інше за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про прина­лежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіс­ка, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків — вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається «ірокез». Чи от інша ілюстрація: скінхеди за своє взуття вважають тільки черевики фірми «Dr. Martins», а бай- кери не визнають черевиків і воліють навіть улітку ходити в шкіряних чоботях, бажано з кованою підошвою.

Учитель. Отже, ми з’ясували, що таке субкультура. А як ви дума­єте, чому формуються субкультури?

Методом мозкового штурму учні дають відповіді на поставлені питання.

Орієнтовні відповіді:

пошук референтної групи для розв’язання подібних проблем;

потреба втечі від загалу;

пошук нового значення речей;

відповідь офіційній культурі, яка не може задовольнити потреби підлітків.

Учитель. Спроби заборонити, знищити молодіжні субкультури породжують протесні, агресивні групи.

Субкультура формується також у музиці, моді та ритуалах. Напри­клад, вершиною структури можуть бути модельєри, моделі, рекламні агентства та відомі особистості. Молодь, отримуючи інформацію з те­лепередач про моду, з музичних кліпів, журнальної реклами, створює власні бачення та стає носієм або представником відповідної субкультури. Що ж являють собою молодіжні субкультури?

Відповідь учня.

Учень. Молодіжні субкультури, практично, нічим не відрізняють­ся від опису субкультури загалом. Єдине, що учасником молодіжних субкультур є переважно молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкуль­турах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібни­ми, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі.

Загалом можна виділити п’ять головних характеристик молодіжних субкультур:

• специфічний стиль життя і поведінки;
• наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповіда­ють вимогам певних соціальних категорій молоді;
• протиставлення себе решті суспільству;
• зовнішня атрибутика, яка має символічне зна­чення;
• ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином, можна вивести означення: Молодіжна субкультура — будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.

Учитель.Я знаю, що ви готувалися до цієї виховної години. Ви об’єднались у групи і кожна підготувала матеріал про одну мо­лодіжну субкультуру. Зараз ви продемонструєте свої домашні заготовки.

Щоб більше зануритися в атмосферу тієї чи іншої субкультури, ми з класним керівником під­готували мультимедійну презентацію «Молодіжні субкультури». Спочатку пропонуємо загальну ін­формацію з теми заходу, а потім про найвідоміші субкультури.

 Показ презентації «Молодіжні субкультури»

Розповідь учнів

Основну частину цієї субкультури складали діти цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гар­монії і щастя за межами матеріального світу, ти­сячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили незалежним ні від кого життям, відпускаючи якомога довше волосся.

Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі «Мані­фесті Сталкера» написано: «Недаремно спокон­віку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мисте­цтва — художники, музиканти, поети — не дуже поважали перукарів... Волосся — це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичного і біологічного поля.

Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали й інші форми відзнак, найвідомішою з яких є «фенічка», або «фенька», яку вважають вершиною хіповського самовираження. «Фенька» може бути якою завгодно. Саме слово походить від вільної інтерпретації англійського «thing», тобто «річ». Спочатку так називали будь-які дрібнички, які дарували одне одному. Пізніше так стали назива­ти прикраси, причому виключно саморобні. Най­частіше «феньки» — це сплетені з бісеру браслети, які, крім функції декору, несуть і інше смислове навантаження.

Окрім зовнішніх прикрас і яскравого одягу, дуже часто хіпі асоціюються у людей з уживанням наркотиків. Починаючи з 60-х років, коли різні психотропні речовини молодь почала активно ви­користовувати для «пробудження своєї духовної і творчої потенції», хіпі не стояли осторонь цього процесу. Історії відоме вживання хіпі двох нар­котиків — коноплі та LSD. Прикриваючись цим великомудрим філософствуванням, хіпі вживали наркотики, як вони це називали, для розширен­ня власної свідомості та виштовхування за звичні межі тогочасного світу.

Розповідь учнів

«Реп» — це виключно музичний стиль, у той час як «хіп-хоп» є тією субкультурою, якій при­свячено цей розділ і яка, окрім репу, вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто «реп».

Історія хіп-хопу — це приклад того, як бук­вально за одне покоління босяцький фольклор аме­риканського негритянського ґетто перетворився на світовий мейнстрим, а дворові хулігани — на світових суперзірок.

Почалося все приблизно 1969 року в «чорних» кварталах Нью-Йорка, які називають Південний Бронкс. За легендою, започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив у мову слівце «b-boys» (ско­рочення від «break boys», тобто «ламані хлопці», ті, які танцюють брейк). Але суспільство розшиф­рувало це як «bad boys» (хулігани), а їхніх подруг охрестили «flygirls» — тобто «мушки» — крикли­во одягнені й густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп, але початок було покладено.

Після нетривалих вуличних боїв і мирних пере­говорів між різними групами було встановлено ти­повий «прикид» хіп-хопера — зазавичай спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрич­но натягнуті на голову бейсболки й обов’язковий елемент — величезні кросівки (бажано білі) зі ще більшими «язиками». Аксесуарами до цього всього слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні золоті прикра­си в поєднанні зі спортивними костюмами були по­дібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам.

Розповідь учнів

Упізнати таких людей не становить жодних труднощів. Гот обов’язково одягнений у чорне і в нього обов’язково мармурово-біла шкіра. Готи­ка — явище естетичне, а похмурі образи — не біль­ше ніж епатаж.

На стиль вплинула не музика Середньовіч­чя, а атрибутика епохи романтизму з усією його вампірсько-вурдалацькою образністю й естетикою жахіття.

Характерний зовнішній вигляд готів:

• чорний (темний) одяг, чорне довге волосся, ви­сокі шнуровані черевики;
• чорний корсет, обтислі чорні нарукавники і чорне максі (для дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг;
• шипований нашийник;
• срібні прикраси окультної тематики.

Розповідь учнів

Часто скінхедів уважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи й дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплу­тався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять носити одяг темних кольорів. Насправді скінхедів- фашистів не існує, як не існує християн-мусульман чи українських індіанців.

Відома легенда про виникнення цього руху. Це сталося десь у портових містах Великобрита­нії наприкінці 50-х — початку 60-х років ХХ сто­ліття. Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих родин після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі й пили пиво в очі­куванні чергового конфлікту з матросами з тор­гових суден. Довго чекати не доводилося, прихо­дили матроси і давали хлопцям доброго прочуха­на... Якось після бійки хлопці поголили волосся, що дуже зручно у вуличних бійках, бо немає за що вчепитися (звідси і походить назва «скінхед» skinhead — у перекладі з англійської — гола голо­ва), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робочі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то принай­мні агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало, і вони таки давали хлопцям прочуха­на, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду країною.

Звісно, не можна стверджувати, що ця суб­культура була повністю англоподібною. Серед скінхедів набув поширення чоловічий шовінізм, а в 70-х роках до нього додали ще й побутовий расизм, хоча політичні погляди руху сформовані переважно в дусі інтернаціонального пролетариз- му. Але мудросплетенням політики рядові скінхе- ди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику «ска» і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка ста­ла сьогодні класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки.

До країн колишнього СРСР цей рух потрапив разом з панк-рухом. На сьогодні цей рух зміша­ний з рухом футбольних хуліганів. В Україні скінхедів можна побачити, коли вони вболівають за свою улюблену команду в якомусь пабі чи на стадіоні.

Розповідь учнів

Це люди, які люблять яскраво одягатися і по­водитися, привертаючи до себе увагу. Тут і яскра­ві кольори одягу, і тату, і різноманітний пірсинг. По суті, ці люди не лише яскраво виглядають, а і яскраво мислять. Зазвичай це співаки, пись­менники, композитори. Переважно творчі натури. Фрик-культура — це культура сміливих і абсолют­но відв’язних людей.

Плюси: немає ніякого негативного ставлення до світу і до «не своїх». Немає нічого такого, проти чого вони вороже виступають.

Мінуси: саме їх свобода є головним мінусом. Вона дає все, тоді як на них самих неможливо вплинути ззовні, тобто доки це нешкідливо і весе­ло, але невідомо, у що це виллється потім... І ніхто їх не зможе зупинити.

Розповідь учнів

Їх надихає та об’єднує музика у стилі метал. Представники цієї субкультури зазвичай носять чорні джинси або шкіряні штани, шкіряні курт­ки «косухи», чорні футболки або балахони з лого­типом улюбленої групи, напульсники — шкіряні браслети із заклепками або шипами, ланцюги на джинсах, звичайні чоботи, кросівки. В основному мають довге волосся. Проте одяг не є основним атрибутом субкультури. Байкер — це водій мотоцикла. Для нього байк — стиль життя, а не просто швидкий та зруч­ний спосіб пересування. Серед байкерів зустріча­ються релігійні люди, чимало й атеїстів. Але всіх їх об’єднує віра в одного кумира — швидкість. Байкер живе і помирає, прагнучи до позамежно­го. У цьому байкери схожі на спортсменів. Певною мірою байкінг — спорт, але спорт екстремальний. Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до голови покритий татуюваннями, може виявитися май­стром спорту міжнародного класу з мотокросу та чемпіоном країни якогось року, але він прийшов у субкультуруру байкерів, щоб насолоджуватися свободою та швидкістю.

 

Розповідь учнів Термін «панк» увійшов в українську мову з ан­глійської, має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли слово означало найдешевшу ка­тегорію вуличних повій. У сучасній англійській «punk» означає «гниле дерево», «гниль», «непотріб», «неповнолітній сексуальний партнер» і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли влас­не і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків.Серед представників цього руху існує красива легенда про те, що панками стали хіпі, які розча­рувалися в ідеї загальної любові. Можливо, це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії, полягає у не­визнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

Для того щоб краще собі уявити суть панку, на­ведемо одну історію, яку можна вносити в підруч­ники з історії субкультури, оскільки є кольоровою ілюстрацією панківського духу. У світі корпора­ція McDonald’s відома своїми гамбургерами і без­коштовними туалетами. Так сталося, що в одному місті цей фаст-фуд було побудовано безпосередньо біля точки збору місцевих панків. Зрозуміло, що після пива, яке панки дуже поважають, мають по­требу часто бігати до туалету, що зовсім не сподо­балося менеджерам «ресторану». Тому через дея­кий час туалет вирішили зачинити. Що роблять панки? Вони викрадають пластмасового містера Рональда Макдональда (рудого кучерявого клоу­на, символу McDonald’s), і наступного дня на ім’я директора забігайлівки приходить пакет, у якому вкладено відрізаний палець ляльки. Пакет супро­воджується листом, у якому сказано, що у випад­ку, якщо туалет не відчинять найближчим часом, то панки кожного дня відсилатимуть керівництву фаст-фуду по якійсь частині тіла клоуна.

У цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але, для того щоб зрозуміти суть панку як моделі музики, слід послухати відповідні музичні групи. З найвідоміших рекомендують для прослуховуван- ня Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють у такому ж дусі. Саме з музикою пов’язані й «ірокези» — очевидно, най- відоміший символ панку.

Орієнтовна розповідь учениці

Виключно дівчача субкультура, яка з’явилася нещодавно.

Головні атрибути: фотоапарат з великим об’єктивом, окуляри, чобітки уги.

Полюбляють каву, сигарети з ванільним запа­хом, Нью-Йорк.

Плюси: наївні, ніжні, романтичні дівчата, чут­тєві, які «літають у небесах».

Мінуси: паління, надмірне захоплення кавою.

 

 

 

 

Розповідь учнів

Гопник (гоп, гопота) — представник радян­ської та пострадянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гро­ші або якісь цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай виходець із мало­забезпеченої родини. Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилося від старої абре­віатури ГОП — городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття в Петербурзі), за іншою — від слова «гоп-стоп» (на злодійському жар­гоні — пограбування, напад, збройний грабіж).

Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслі­док украй низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувалися ву­лицею, та тотальної зубожілості. В умовах такої «боротьби за шматок хліба» з хлопців-підлітків виростали справжні злодії.

Особливості гопів:

ходять зграйками по декілька осіб;

носять «кепку» та спортивні штани;

улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, за­втра віддам, мамой клянусь»;

усі один одного називають «васями»;

лузають насіння («сьомки»).

Стиль одягу середньостатистичного гопа вигля­дає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, поверх цього може бути надягнута шкірянка або сільська «дубльонка» (у зимову пору року), а най­головніше — «кєпка», цей елемент одягу є гордіс­тю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку зна­ходяться класичні чорні «шапки-воровки». Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи, та це й не дивно, адже вони — наслідок ніяк не задо­вільного стану державної економіки і суспільно- ментальної ситуації.

Розповідь учнів

Термін з’явився у середині 80-х як скорочення від слова «емоція». ЕМО — стан душі тінейджера, який чутливо реагує на те, що відбувається на­вколо, вразливий, часто не знаходить розуміння ні серед однолітків, ні в родині.

 

 

 

Мінуси: небезпека «загратися» за тим або ін­шим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких си­туацій людина просто вибивається з суспільства.

Емо — культура ідеально підходить для людей депресивних, пасивних, невпевнених у собі; для скромних і чутливих підлітків.

Існує спеціальний імідж емо: криве, рване пасмо волосся до кінчика носа, що закриває одне око, а на потилиці — коротко обстрижене. Їх легко можна впізнати по чорному та рожевому кольорах в одязі. Символіка — серце із поперечною тріщи­ною, череп з кістками, пістолет, чорна зірка.

Розповідь учнів

На їх погляд, можна: любити людей, палити траву, байдикувати, осягати сенс життя, розпо­відати іншим про растафарі, філософствувати, грати на барабанах, носити дреди і слухати реггі; не можна: вживати свинину, молюсків, сіль, оцет, рибу без луски, коров’яче молоко; палити тютюн; пити ром і вино; носити речі з чужого плеча; їсти приготовану іншими їжу; грати в азартні ігри; тор­катися мертвих; проповідувати негідним.

 

 

 

Розповідь учнів

Це люди, які люблять грати за сценарієм. Вони можуть поставити свою улюблену книжку як спек­такль і жити так довгий час. По суті все те ж саме як під час зйомок фільму, тільки без камер.

Плюси: тільки розвинені в інтелектуальному плані люди стають ролевиками. Вони обов’язково освічені, начитані і вельми інтелігентні й миро­любні.

Плюси: досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть «чим би дитя не тіши­лося».

Мінуси: по суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи стане кимось визначним у соціальному житті.

ІІІ. ПІДСУМОК ЗАХОДУ

Висновок

Молодіжна субкультура є формою соціальної адаптації молоді. Вона є своєрідним буфером між традиційною культурою та панівною системою мо­лодіжної культури.

Учитель. Сьогодні ми ознайомилися з найві- домішими молодіжними субкультурами.

Які особливості молодіжних субкультур ви б виділили?

Чи можна вважати молодіжні субкультури явищем, характерним тільки для сьогодення?

Чи можна назвати молодіжні субкультури спо­собом самовираження молоді?

Чи можна назвати молодіжні субкультури не­гативним явищем?

Яке майбутнє субкультур?

Щойно ви переглянули мультиме­дійну презентацію, театралізовані виступи ваших однокласників, почули позитивне й негативне кожної субкультури. Чи змінилося ваше ставлен­ня до молодіжних субкультур? Проголосуйте.

Підраховують голоси: позитивне, негативне, ней­тральне ставлення.

З дорослішанням людини потяг до тієї чи іншої субкультури минає. Неформальний спосіб життя притаманний особам підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури — це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам узагалі характерне протиставлення себе дорослим. Тому тінейджери об’єднуються з іншими однодум­цями й доводять, що в них є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. А батькам таких під­літків я б порадила не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх дітей. Між іншим, практич­но, всі підлітки проходять через певні групи, хай то якісь гуртки, секції чи ті ж неформальні рухи. Психологи навіть вважають, що це сприятиме їх­ньому подальшому нормальному розвитку.

Багато людей упереджено ставляться до пред­ставників молодіжних субкультур, зовсім не зна­ючи, що більшість з них не мають аж ніякого від­ношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. Навпаки — це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці — музикан­ти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних пра­вил і для цього об’єднуються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій. (Але слід зазначити, що існують соціально-небезпечні групи — гопники, сатаністи, скінхеди та інші.)

Кожен має право бути індивідуальним. Моло­діжні огранізації існували завжди, лише самови­ражалися по-різному.