Виховний захід " Українська діаспора. Поети " празької школи"

Українська діаспора.

Поети «празької школи»

 

Мета. Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поетів «празької школи»; розвивати творчі здібності учнів; виховувати любов до поезії, пісні, Батьківщини.

Обладнання. Портрети поетів; карта світу «Нашого цвіту – по всьому світу»; аудіо-  та  відеозаписи,  музичні композиції  Д. Маруоні  ,«Космічна опера»Е. Маріконе.

Тип. Вивчення нового матеріалу.

Хід уроку.                                                                                                                                     Перегляд  пісні  ковбоя.

1. Вступне слово вчителя.

(На фоні музичної композиції Д. Маруоні «Космічна опера» вчитель декламує вірш)

Гострі очі, розкриті в морок,

Б’є годинник: чотири, п’ять…

Моє серце в гарячих зморах,

Я й сьогодні не можу спать.

Але завтра спокійно встану

Так, як завжди, без жодних змін,

І в життя, як в безжурний танок,

Увійду до нічних годин.

Придушу свій невпинний спогад,

Буду радість давати й сміх.

Тільки тим дана перемога,

Хто в болі сміятися зміг.

Я почала урок з вірша Олени Теліги. З вірша, який для неї став самовираженням глибин душі, який стає її поетичним кредом. Не плакати, не сумувати, не показати жодної сльози. А бути сильною і сміятися…І тільки вночі вона давала волю своїм почуттям, і розпач огортав її, бо вона знаходилися дуже далеко від рідної Батьківщини.

Олена Теліга – одна з поетів «празької школи», життєвий і творчий шлях яких ми будемо вивчати сьогодні на уроці. Під назвою «празька школа» гуртувалися поети-емігранти, що перебували деякий час в Чехословаччині.

Неординарною постаттю в ряді славних українок була Олена Теліга. Це той рідкісний тип жінки, в якому поєднуються сила, мужність, воля, безстрашність борця з жіночністю і чарівністю.                                                                                                                                        Перегляд  фрагментів фільму  про  О.Телігу.

Ось словесний портрет О. Теліги:

« Висока, тоненька, великі карі, дуже жваві очі, гарний ніс, чудове, з бронзовим відливом волосся».

Але не тільки в зовнішній красі були її чари, а передусім у життєрадісності, іскристому гуморі, сміхові, доброму й уважному ставленні до людей. Вона завжди і всюди всміхалася усміхом любові до світу, до сонця, і сама була як сонце, що обдаровує своїм промінням усі живі істоти, добрі і злі.

У кожного доля складається по-різному. Для одного вона привітна і ласкова, для іншого – гірша за мачуху…

Батько О. Теліги після Лютневої революції виїхав за кордон, бо був міністром Української Народної Республіки ( на той час це було небезпечним). А мати з двома дітьми залишилася в Києві. Голод, злидні, переслідування, трудова школа, виїзди за місто по картоплю, обмін речей на хліб – все це не зломило Олену Телігу. Дівчина жила і мріяла про світ романтичний, чистий, красивий.

II. Учениця декламує вірш «П’ятнадцята осінь».

І чула я: мої дитячі дні

Тікають швидко, як малі ягнята.

Злітають вділ, ховаються на дні,

А я не хочу бігти й доганяти:

Немов рослина в соняшнім вікні,

Яка неждано вигнулась стрільчасто,

Я відчувала стрункість власних ніг,

І гнучкість рук, що хочуть взяти щастя.

Незнана радість і незнаний сум,

Не розплеснувшись, - колихнули повінь.

Не буря ще – її далекий шум,

Ще не любов – передчуття любові.                                                                                                    Слухання  поезії  у  виконанні  акторів.

III.Розповідь вчителя

У 1923 році родина Теліги перебирається до Польщі, а вже потім до Чехословаччини (де входить в угруповання «празька школа»). Після одруження з кубанським козаком М. Телігою Олена переїхала до Варшави, де входила до складу літературного угруповання «Танк». При цьому вона не поривала творчих зв’язків з «празькою школою». Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Олена повернулася до Києва, щоб бути поруч із своїм народом. В Києві вона працювала в редакціі газети «Українське слово». В газеті розповідалось про силу українського духу, заклик до людини стати вільною, самою собою, відчути свою приналежність до народу, який бореться проти неволі. Цього німці стерпіти не могли і заарештували редакцію «Українського слова». О. Теліга могла залишитися живою, не пішовши 9 лютого до Спілки письменників. Але вчинити так вона не могла: «На мене чекають люди. Я не можу втікати, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патриотизм і жертвенність». За годину за нею пішов чоловік, хоча членом Спілки не був. Пішли обоє, щоб не повернутися. В 1942 році були розстріляні в Бабиному яру. У камері в’язниці на стіні знайдено надпис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Зверху – тризуб. Один з катів після розстрілу зізнався: «Я не бачив ще мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».

Слухання поезії у  виконанні     акторів.                                                                                                                                    IV. Аналіз поезії «Вечірня пісня».

1. Учениця декламує поезію.
2. Аналіз вірша.

• Кому присвячує поезію Олена Теліга?
• Якою ми бачимо ліричну героїню?
• Яким називає Олена Теліга свого чоловіка?
• Як героїня ставиться до чоловіка?
• Якою їй бачиться власна роль зараз і в майбутньому?
• Знайдіть художні засоби у вірші.

V. Аналіз поезії «Літо».

1. Читання учнями поезії.

2. Яким настроєм прийнята поезія?

3. Визначіть художні засоби.

VI. Розповідь про Євгена Маланюка.    Перегляд уривків  про  творчість.

Порівняймо два уривки свідоцтв про долю Євгена Маланюка. Спочатку послухайте його першу дружину, тоді студентку медицини в Подєбрадах (Чехословаччині) Зою Плітас         ( Равич):

«Раптом…до їдальні ввійшов надзвичайної вроди молодий чоловік. Він справив на мене велике враження: високий, стрункий, чорнявий, з гордовито піднесеною головою, з блискучими карими очима... Незнайомий, що зацікавив мене, легким кроком перейшов їдальню й сів коло порожнього столика, сам-один, не підійшовши ні до кого. Відразу витягнув з кишені перо й записник і почав щось писати».

      А тепер зазирнімо до «Енциклопедії українознавства»:

«16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер на удар серця у своєму самотньому помешканні у Нью-Йорку. Його знайшли днем пізніше на підлозі в його кімнаті в позі молитви. У кишені його був квиток до опери якраз на вечір його смерті. Помер на ходу».

     Енциклопедія є енциклопедія, характерна її риса – лаконізм. За стислими рядками доля непересічної людини, найбільшого поета української діаспори і одного з визначних українських поетів ХХ ст., який потужністю таланту не поступається Максимові Рильському та Павлу Тичині.

     Що поєднує ці два уривки, між якими майже півстоліття? І в далекому 25-му закохана студентка, й у ближньому до нас 68-му році по-науковому неемоційні укладачі «Енциклопедії українознавства» помітили одне й те саме: самотність поета, точніше – самотність Маланюка-людини:

Мушу випити келих до краю –

Полиновий мед самоти…

«Біографія» (1925)

Завжди один – бо завжди проти течій. Може, це і є ознака таланту, адже мужність таланту – пливти туди, куди вважаєш за потрібне, а не туди, куди несе течія. У більшості не стає сил гребти проти бистрини. У Маланюка – вистачило. За це його не любив дехто. За це його любить багато хто. За це не можуть не поважати – всі.

  Слухання  поезії   у  виконанні  акторів.                                                                                      Шлях «проти течії» - найважчий. Однак Маланюк не зраджував ні віри, ні мети. Але змушений був стати вигнанцем. Про це – у вірші «Ісход».

VII. Аналіз поезії Маланюка.

1. Поезія «Ісход»

• Слухання  поезії    у   виконанні  акторів.    Читання вірша учнями.
• Яких днів не може забути поет? Чому?
• Які рядки вказують на те, що, незважаючи ні на що, поет залишився вірним Украхні?
• Які художні засоби використовує поет? (епітети, метафори, порівняння)

2. Поезія «Шевченко».

• Читання поезії ученицею.
• Чому автор заперечує звичний образний вислів «Кобзар Тарас»? (Бо це звужує роль Шевченка як геніального поета і пророка)
• Яка думка висловлюється в останніх рядках? (Шевченко не тільки поет-борець, він неперевершений лірик, митець)

Творчість Маланюка не обмежувалася віршуванням. Він був культорологом, літературним критиком, мистецтвознавцем. Як ерудована людина, поліглот, багато перекладав французьких, польських та інших поетів, з багатьма з них був знайомий особисто. Він увічнив своє ім’я, бо його творчість стоїть на трьох китах, які – перевірено усім розвитком всесвітньої літератури – забезпечують поетам безсмертя. Це:

• Щира, аж до болю, душевного щему любов до Батьківщини;
• Надзвичайно високий інтелект;
• І, головне, непересічний поетичний талант.

VIII. Життєвий і творчий шлях О. Ольжича.

1. Перегляд     фрагментів про життєвий шлях поета.
2. Доповнення.Олег Ольжич – яскравий представник дітей емігрантської хвилі, які спромоглися не лише зберегти, а й примножити енергію національного відродження. Про таке покоління і напише О. Ольжич.

А гострозоре, мужнє покоління

Уже зросло на молодій землі.

Воно зросло з шукання і розлуки,

Безжурно-мужнє, повне буйних сил,

Закохане в свої тугії луки,

І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,

Не знаючи вагання і квилинь,

Покірну землю чути під ногою

І пити зором синю далечінь.

           IX. Психологічна пауза.

(Музична композиція Е. Маріконе)

Ці поети дуже хотіли повернутися на рідну Батьківщину, бо людина ніколи не зможе забути той рідний куточок землі, в якому народилася.

   З чого починається любов до отчого краю? Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м’яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїм умілим квачиком і не визолотила його. А навколо гречки вже все покошено, і біло-жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами застигли на яскравій стерні. Її ще не витіпала негода, не зчорніла бита дощами земля, а тому вона аж сміється, і добрий од неї йде дух, хлібний дух достиглого збіжжя.

З чого починається любов до отчого краю? Ген по згірку темно-зелено причаївся гайок, а самий верх згірка вільний од дерев, там, либонь, щось було засіяно, а тепер скошено, й стерня ясна, свіжа, ще чистішою здається вона від синього неба, що прихилилось до неї своїми широкими грудьми.

На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, а він облягає тебе… І ти відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куточок землі.

Х. Написання реквієма емігрантів «Чуєш, брате мій».

Вчитель.

Стояла пізня осінь 1912 р. По вулицях Кракова до вокзалу йшов зажурений поет, професор Краківського університету. То був Богдан Лепкий, поет-емігрант, творчість якого ми будемо з вами вивчати пізніше. Він повертався з театру. А в надвечірньому небі журливо курликали журавлі, покидаючи рідний край. Їх пронизливе курликання зливалося з болючим лементом на вокзалі галицьких і буковинських емігрантів, які відправлялися на чужину. У серці поета, чуйного до народного горя, народжувались зворушливі слова про знедолених журавлів-емігрантів.

XI. Дві учениці співають пісню «Чуєш, брате мій».

XII. Вчитель.

«Нашого цвіту – та й по всьому світу» - вигукнув відомий поет і закликав розсіяних по континентах діточок прилинути в Україну, вимученим серцем і спраглими вустами припасти до Матусі-землі, котра все пробачить, теплом огорне і сили додасть.

(Показ на карті світу міст, де знаходилися письменники української діаспори, що розлетілися по всьому світу. Місця перебування поетів позначені жовто-блакитними прапорцями).

XII. Вірш Л. Горлач «Українці».

Ми поки що листя осіннє,

Розвіяне вітром по світу,

Ми поки що крона обдерта,

Що плоду заждалась од цвіту,

Ми поки що лиш вузловате коріння

В спресованій глині,

І кров наша німо холоне

В снігами покритій калині.

Та ми уже є! Вертається пам’ять розкута

І листям зеленим весніє,

Вертається віра й покута

І плодом на кроні важніє,

І пружиться юне коріння,

Аж репає глина затята,

І кров наших лицарів кращих

Була недаремно проллята.

Бо ми уже є!

XIV. Підсумки уроку. Слухання   пісні  про  Україну  у  виконанні  тріо « Крайня   хата».

Рефлексія  «Незакінчене  речення»                                                                                                    --На  сьогоднішньому      уроці  для  мене    найбільшим   відкриттям  було …

Інформація,  отримана   на   уроці,  дозволяє  зробити  висновок…                                           Сьогодні  я  дізнався..;  навчився..;  зрозумів..;  змінив  погляд  на..;  мені  сподобалось…  XV. Завдання додому.

Вивчити улюблений  вірш поетів «празької школи».