Виховний захід "Український рушник у житті людини"

Український рушник у житті людини

 

МЕТА : Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу. Вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як оберіг.

Розширити, поповнити знання про традиції примінення рушника, призначення рушника. Виховувати любов до праці майстринь-виши-вальниць. Виховувати любов до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.

Обладнання : Рушники, український одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику. Грамзапис українських пісень.

Епіграф : " Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду Тільки той віддав всю душу, Все, що зміг, народу".

На дошці: 1) " Хата без рушників, що родина без дітей ". 2) " І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов ".

Учитель:

Сьогодні проводимо чергове засідання клубу "Обереги". Для цього ми вели пошукову роботу і на цьому столі представлені обереги наших родин. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського : " Маючи такі обереги, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять..."

Тема сьогоднішнього заняття : "Український рушник у житті людини", на яке ми запросили гостей - батьків нашого класу.

Гостей годиться хлібом -сіллю

Зустрічати Привітним гожим словом

Віншувати Прийміть же хліб на мальовничім

Рушникові Про цей рушник сьогодні йтиме мова

Вірш : " Мій народ якось вигадав...'

Мій народ якось вигадав

Український рушник.

Щоб і хата була - красивішою,

Щоб і доля була - прихильнішою,

Щоб весілля було - та й клечальнішим,

Щоб зажинки були величальніші.

Стежку Сковороди і Тарасову думу І безмежного поля солону могуть, І колосся любові, і зернятко суму, Рушники українські у вічність несуть.

Учитель:

Рушник... Як багато промовляє це слово ! Український рушник ! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

Вірш: "Рушничок'

Ой різними та нитками

Мережані рушники >

На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки.

Скільки себе пам 'ятаю Завжди світили мені Вікна в задумі розмаю І рушники на столі

Щоб лихо тебе минало, Щастя огортало, Щоби мале твоє серце Та й смутку не знало.

IV дівчинка : ( рушник-угарач)

- Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я". Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла : "Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький".

V дівчинка : (з рушником обрусом) Застеляє стіл обрусом.

- А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся Пряла і ткала, білила. Стелила на скриню святу білизну, В селянську хатину вселялася сила І пісня зливала гіркінь полину

Учень:

Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати".

Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!" Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Сім'я Гарус:

Бабуся:

Співає колискову.

Мама:

Ой прийми, синочку, рушничок від мене Від зла, від спокуси, най береже тебе, Його вишивала різними нитками, Стиха поливала дрібними сльозами. У цій вишиванці всі мої старання, На тебе мій сину усі сподівання, Ой іди, синочку, та скоро вертайся, Дарунка від мами, сину, не цурайся,

Пісня : " Рушник - рушничок "

Учитель:

Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".

Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

Учитель:

- А які бувають рушники ?

1) Діти

- Рушники необхідні були :

Обрядах: на родинах, на хрестинах, на весіллі,,на похоронах;

Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;

Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.

Учитель:

- А що про них ви можете розповісти ?

І дівчинка : (з рушником долі)

- Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

'

П дівчинка : ( рупшик-завивач)

- До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

Радуйся, земле, радій, родино Радуйся з нами, нова дитино, В тебе доволі і ласки, і дива, Хай не цурається доля щаслива.

III дівчинка : (рушничок уповивач)

- Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

Вповиваю тебе сину В рушничок біленький Щоб виростав ти великий Був все здоровенький

Додому вертайся скоренько-скоренько, Бо болить у мене за тобою серденько, Я буду за тебе та й Бога молити, Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.

Гин

Він причаївся на бильці мойого ліжка -

Вишиваний із країв пташками та піснями.

Увесь білий, а впоперек - червона стрічка,

Наче сонця схід над криницею

Вишивала бабуся його молодою

Тягнула голкою радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому - хліб і сіль.

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль

Він до мене прийшов

І мені приніс щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність бабусиних- сліз,

І народного генія невмирущу печаль.

Мати :

Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом. Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.

...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як 'їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть : "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".

Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила : "Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила : "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".

Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.

"Пісня про рушник".

Вчитель:

Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських "живе" поряд з нами від часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи

помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею ? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її проводжає рушник.

А ось про свої обереги розкаже нам сім'я Марковцевої Світлани.

Вчитель:

А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі. Цю колекцію зібрала мама нашої учениці Шестакова Тетяна Василівна.

Тетяна Василівна:

Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки ! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.

Ми маємо змогу порівняти рушники, причому дуже давні і з різних областей України. Талановиті мійстрині - Ганна Іванівна Верес, Ганна Василівна Василашук - лауреати Державної премії ім.Шевченка. В чому секрет їх успіху ? В їх працелюбності, в любові до рідної землі, глибокому розумінні породного мистецтва і використанні його скарбів, в його творчості.

Вчитель:

Ось таку майстриню і запросили ми до себе. Слово має Ганна Іванівна Рябко.

Вчитель:

На рушниках вишита доля нашого народу, свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут слова Дмитра Павличка:

Два кольори мої, два кольори,

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Звучить пісня "Два кольори".

Вчитель:

Багато ми сьогодні дізналися про рушники і я думаю, що кожен із вас захоче мати такий рушник для урочистої хвилини, який був би дорогий вам і був оберегом вашим дітям.

/ на тім рушникові

Оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука,

Й твоя материнська любов. Тож нехай і вам всім стелиться доля рушником.

І учень:

Хай сторона моя багата Красива квітами й людьми Найкраща в світі рідна хата Під ясеновими крильми Уній тепло і очі мами, І доброта її руки А над смутними образами Горять барвисті рушники.

II учень

Тут батьків труд і труд матусі Поліття чесне та рясне, А хліб домашній на обрусі, Неначе сонце весняне.

Виходять дві дівчинки в українських костюмах з хлібом і сіллю.

Вчитель:

Хліб і рушник - одвічні людські обереги. Хліб і сіль на вишитому рушникові - то є ознака українського народу.

Учень:

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю

Щоб легкі дороги вславили Вкраїну

Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі

Шанували в світі над усе людину.

Підносять хліб і сіль гостям свята.

Пісня "Про калину".