Виховний захід " Умійте кохати" 11 клас

 

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНИЙ

ВЕЧІР

 

 

 

 

 

 

 

«Умійте кохати!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій підготувала

Іванченко Надія Петрівна

вчитель-методист

БCШ І-ІІІ ступенів №1

з поглибленим вивченням

слов’янських мов

м. Білої Церкви

                 Київської обл.

 

 

2014р.

 

 

 

Літературно-музичний вечір «Умійте кохати!»

Для учнів 11 класу

 

 

Мета: Глибше ознайомити учнів з інтимною лірикою українських поетів ХІХ–ХХ століть; виховувати взаємоповагу, щирість, сердечність, шляхетність у стосунках; продовжувати  формувати почуття людської гідності.

Наочність: портрети поетів вірші яких використані в сценарії ( Л. Костенко, В. Симоненко, В. Сосюра, І. Франко, О. Теліга, Л. Українка).

Музичне оформлення: «Вальс» Є.Доги, «Я помню чудное мгновение»: музика М. Глінки, слова А. Пушкіна, «Апасіоната»Л.Бетховена, «Среди шумного бала»: слова О. Толстого, музика П. Чайковського, «Утро туманное»: слова І. Тургенєва, музика С. Абазе.

Реквізит: яблука, коробка цукерок, скатертини, свічки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий: У ранню пору життя в душі людини виникає кохання, перше, трепетне, юнацьке, світле, що боїться розчарування, підбадьорююче… Так умійте ж дорожити коханням!

              Кохання – одне з піднесених, шляхетних і прекрасних людських почуттів. Воно неповторне і вічне, як життя. Скільки поколінь пройшли по землі, передаючи одне одному безсмертя  і доброту.

              Кохання панує над світлом. Воно поза віком і часом. Кохання і пов’язана з ним радість, захоплення, ніжність, насолода позитивно впливають на людину і викликають у неї приплив енергії, високу працездатність, загальне піднесення.

 

Учень:

Так ніхто не кохав…

Так ніхто не кохав. Через тисячу літ

Лиш приходить подібне кохання

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки…

В день такий розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

Що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

Ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні! Тихий місяцю мій!

Де ви бачили більше кохання?

Я для неї зірву Оріон золотий,

Я – поет робітничої рані…

                                                         В. Сосюра

 

Ведучий: «Кохання відточило олівець першого художника», – стверджував Гельвецій. Кохання звеличує людину. Пам’ятаєте слова М. Горького: «Усі закохані талановиті»!

 

Учень:

 

Марії

Якби помножити любов усіх людей.

Ту, що була, що є й що потім буде.

То буде ніч. Моя ж любов –як  день.

Не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки

І всі сонця з усіх небес на світі, –

Моя любов горітиме яркіш

За всі сонця, на тисячі століттів,

Якби зірвати квітки з усіх планет,

Що вітер їх під зорями колише, –

Моя любов пахтітиме міцніше

Над квіти всі, крізь років вічний лет

Якби зібрать красунь усіх віків,

Повз мене хай ідуть вони без краю,

Марії я на них не поміняю,

Ні одній з них не вклониться мій син.

Хай очі їх зіллються в зір один,

І в серце зір цей буде хай світити,

Зачарувать мене не зможе він –

Твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди,

Така ясна, що спів про тебе лине?

Світи ж мені, світи мені завжди,

Над зорі всі, зоря моя єдина!

                                           В.Симоненко

 

Звучить «Вальс», музика Є.Доги

 

Ведучий: Справжнє кохання завжди безмежне і самовіддане. Аристотель говорив з цього приводу: «Кохати – значить бажати другому того, що вважаєш за благо, і бажати при цьому не ради себе, а ради того, кого любиш, і прагнути можливості дати це благо ». Для закоханого головніше – щастя коханої людини.

 

Учень:

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке не сповнене бажання

На них, мов зерево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього вирвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні.

В житті мене ти знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хотя знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити –

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха, –

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людські вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

                                                  І. Франко

 

Ведучий: Навряд чи будь-хто з вас скаже: «Я не хочу кохання». кохати хочуть усі. І це природно. Кохання… Про нього мріють. Його чекають. І ось воно прийшло до вас. Стільки сердечних переживань! Це почуття чудове своїм духовним збагаченням, яке наповнює серце закоханих.

 

 

Учень:

Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягнула,

І  так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана –

Ну як мені за нею не піти?

                                                   В. Симоненко

 

Звучить романс «Я помню чудно мгновенье », слова А.Пушкина, музика М. Глинки

 

Ведучий: Так, дійсно, це нез’ясоване диво, де прихильність і обожнювання, і невгасима пристрасть, і принадна ніжність поєднані з відданістю, з постійною готовністю до будь-якої пожертви заради коханого.

 

Учениця:

Вечірня пісня

За вікном день холоне,

У вікнах перші вогні…

Замкни у моїх долонях

Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна

Каміння жорстоких днів.

І срібло свого полину

Мені поклади до ніг.

Щоб ти, найміцніший, сперся,

Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,

М’яким, мов дитячий сміх,

Згашу полум’яне пекло

В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма –

В задимлений, орний морок

Зберу я тебе сама.

Не  візьмеш плачу з собою

Я плакать буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок, гострий як ніж.

Об мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань

Уста рішучі, як постріл,

Тверді, як лезо меча…

                                                     О. Теліга

 

Ведучий: Чи вмирає це почуття? Іноді так. Питання тільки в тому, чи було це справжнє кохання? Якщо так, то залишиться болюча рана і нестерпний біль, деколи на все життя.

Все, все покинуть, до тебе полинуть

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!

         Так писала Леся Українка до Сергія Мержниського, до свого нареченого, до свого товариша порадника. Вона переживала смерть коханої людини, так писала друзям: «Не давайте свого товариша на поталу недузі! Рятуйте його… боріться на життя, а не на смерть, бо інакше се такий розпач!..».

 

Учениця:

Душа моя плаче, душа моя рветься,

Та сльози не ринуть потоком буйним.

Мені до очей не доходять ті сльози,

Бо сушить їх туга вогнем запальним

Хотіла б я вийти у чисте поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати,  щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

                                                    Л. Українка

 

Ведучий: Тяжко пережили Леся Українка втрату коханої людини. Цей розпач залишився з нею протягом всього життя. Пізніше вона напише пораду своїй сестрі. Ця порада залишається цікавою для нас і буде актуальною для людей різного віку: «Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш  і як можеш,  то менше буде жалю , вір мені , ніж коли б ти все розміняла, розважила і відклала  на завтра, бо» завтра « не завжди приходить».

 

Учениця:

Чари ночі

Сміються , плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди :

«Цілуй, цілуй , цілуй її, -

Знов молодість не буде !

Ти не дивись ,що буде там ,

Чи забуття ,чи зрада :

Весна іде на зустріч вам .

Весна в цей час вам рада.

На мент єдиний  залиши

Свій сум , думки і горе –

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море .

Лови летючу мить життя !

Чаруйсь мелій впивайся

І серед мрій  забуття

В розкошах заховайся .

Поглянь ,уся земля тремтить

В палких обіймах ночі ,

Лист квітці рвійно шелестить ,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді ,

Летять до хмар тумани …

Тут ллються пахощі густі ,

Там гнуться верби п’яні .

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла ,

Гори !Життя – єдина мить ,

Для смерті ж – вічність ціла .

Чому ж стоїш  без руху ти ,

Коли увесь світ співає?

Налагодь струни золоті :

Бенкет весна справляє .

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем , з піснями в гості

На свято радісне квіток ,

Кохання , снів і млості .

Загине все без вороття :

Що візьме час , що люди ,

Погасне в серці багаття ,

І захолонуть груди .

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст дні минулі…

Та знай : над нас – боги скупі  ,

Над нас – глухі й нечулі …»

 

 

Ведучий: Згадаємо Івана Франка. У листах до Кримського Іван Якович писав: «Ще в гімназії я влюбися в дочку руського попа. І та любов тяглась 10 літ, батьки були зразу схильні мені, надіючись, що зроблю блискучу  кар’єру. Та по моїм процесі 1878-1879 рр. заборонили мені бувати у своїм домі, а в 1880 році примусили вийти заміж за іншого… Се був мені серйозний удар». Він любив її усе життя. Ідеал ніколи не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають.

 

Учень:

Як почуєш вночі край свого вікна

Що хтось плаче і хлипає важко.

Не тривожся зовсім, не вбавляй собі днів

Не дивись в інший бік моя пташко

Се не та сирота, що без мами блука

Не голодний жебрак, моя пташко

Се розлука моя, невтишима туга

Се любов моя плаче так гірко.

 

Ведучий: Іноді кохання переживаєме людиною залишається яскравим прикладом для нащадків на віки:  любов Ехнатона і Нефіртити, Петрарки і Лаури. Про кохання багато написано, про нього складають драми та поеми, пишуть романи та вірші. І  будуть писати про це почуття завжди поки живе людина на землі, поки б’ється її серце, візьміть Шекспіра, прочитайте його сонети. Ахматова, Леся Українка, М. Цвєтаєва, О. Блок, В. Сосюра,

              С. Єсенін, Д. Павличко, перерахувати усіх не можливо, але усі вони допомагали нам усвідомити, що кохання велике почуття і заради нього люди ідуть на подвиги, творять дива.

 

Звучить «Апасіоната» Л. Бетховена

 

Ведучий: Кохання – є вимогливе почуття як до себе, так і до коханого. Музика кохання звучить у кожного з нас. Але людина тим і велична, що вона диригент цього оркестру життя. Вона може все, або нічого. Зробити цю музику чарівною чи перетворити на тріску, яка буде плисти, підхоплена хвилями почуттів. Кожному потрібно навчитися керувати своїми почуттями, а головне – вміти чекати справжнє глибоке кохання.

 

 

 

Учень:

Світлий сонет

Як пощастило дівчинці в сімнадцять

В сімнадцять гарних неповторних літ.

Ти не дивись, що дівчинка сумне ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще. Завтра буде вишенька

Але печаль приходить завчасу.

Це не сльози – це квітуча вишенька,

Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю

Хлопчина їй не відповів взаємністю

І то чому: бо любить іншу дівчину.

А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчина сумна ця.

Я пощастило дівчинці в сімнадцять.

                                           Л. Костенко

 

Звучить романс «Среди шумного бала» сл.О. Толстого,

муз. П. Чайковського

 

Ведучий: Жінка – найпрекрасніше творіння природи. Вона собою уособлює початок життя,  кохання, щастя на землі. Тому ви, дівчата, повинні гідно з повагою ставитися до себе. Знаючи собі ціну, дівчина не дозволить принизити себе, не дозволить юнакові розповідати в її присутності не зовсім пристойний анекдот, а тим більше лихословити, дівчина не повинна втрачати себе як особистість, не бути рабою почуттів.

              «Природа сказала жінці: будь прекрасною, якщо можеш, мудрою, якщо хочеш, але розсудливою ти повинна бути неодмінно», - писав Бомарше. Але ось не було розсудливості. Що ж тепер? Безперечно в житті дівчини, жінки трапляються, як  і будь якої людини розчарування. Все це завдає болю, але в той же час і загартовує людину, робить її більш сильною, мудрою, вчить життю з усіма її складностями. Іноді в житті доводиться стиснути в кулак усі свої почуття і пережити, і вистояти, і не втратити себе як людину, як жінку.

 

Учениця:

Моя любов! Я перед тобою.

Бери мене в свої блажен сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

Не допусти , щоб світ зійшовся клином,

І не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

Важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

Не розміняй на спотички доріг,

Бо кості перевернуться в гробницях

Гірких і  гордих прадідів моїх.

І в них було кохання як у мене,

І від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки тримали за стремена,

Та що робити, - тільки до воріт.

А там, а там…Жорстокій клекіт бою

І дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою

Бери мене в  свої блаженні сни

                                              Л. Костенко

 

Звучить романс «Утро туманное» сл.І. Тургенева,

  муз. С. Абазе

 

Ведучий: Правий був педагог В. Сухомлинський, коли говорив: «Якби всі, всі без винятку молоді люди розуміли мудрість кохання – наше життя було б ще більш красивим, ще більш гармонійним». У коханні є страждання, розчарування, непорозуміння і образи. У майбутньому сімейному житті не давайте на розшматування життєвим негараздам, накопи чинній роками утомі, копійчаним труднощам, сімейним сваркам зруйнувати ваше кохання.

 

Учень:

Є в коханні і будні і свята,

Є у ньому і радість, і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,

Обіймав би нас часто сум,

І, бувало б, темніла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що кожного разу

І вагання, і сумнівів час

Дріб’язкові хмарки образи

Не закрили б сонця від нас.

Бо тебе і мене б судила

Не образа, ні гнів – любов.

В душі щедро вона б світила,

Оповняла їх знов і знов,

У мою б увірвалась мову,

Щоб сказати в тривожну мить

- Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!..

                                         В. Симоненко

 

Ведучий: Знайдіть в собі джерело, котре буде живити ваше кохання, щоб воно не вичерпалося. Бережіть кохання! Не спішіть у коханні. Перевірте глибину і міцність почуттів. Чи дійсно ви кохаєте, чи це тільки захоплення? Якщо кохання справжнє, то чисті, доброчесні стосунки зроблять його ще глибшим. Л. М. Толстой говорив, що все приходить вчасно до тих, хто вміє чекати. Треба навчитися чекати кохання.

 

Звучить романс «Я помню вальса звук прелестный»

 сл. и муз. И. Булахова.

Після композиції проводяться ігри:

«Хто найбільш знає ласкавих слів»;

«Танець із яблуком»;

«Запрошення до танцю через коробку цукерок»;

танець «Віднайди свою пару»