Виховний захід "Від усієї душі"

 

 

                                                       Підготувала

                                                       класний керівник 9-А класу

                                                       Поліщук А. А.

 

 

 

 

Родинне свято

ВІД УСІЄЇ ДУШІ

Мета. Виховувати в дітей любов до найближчих і найрідніших людей – матері й батька. Вчити бути чемними, шанувати батька і матір, допомагати їм, любити і завжди пам’ятати місце, де народились, рідну оселю, свій народ, рідну мову, неньку Україну. Розширити духовний світ дітей, навчити виявляти увагу до рідних.

 

Вчитель. Шановні батьки, вчителі, учні.

Сьогодні в нашому класі велике свято – це свято подяки дітей своїм батькам. Якщо можна так висловитись, ми його задумали самі і ось чому. Незабаром для ваших дітей пролунає останній дзвоник, а там ми і не встигнемо огледітись, як наші учні будуть танцювати свій перший випускний вальс. Ці два урочисті дні, це свято подяки школі, вчителям. Звичайно, будуть згадані і батьки. Але на мою думку для тих батьків, які присутні в цьому залі, для тих батьків, які виховали цих прекрасних дітей, буде замало кількох хвилин з загальному сценарії. Тому вам, шановні, любі дорогі батьки, ми сьогодні присвячуємо ціле свято «Від усієї душі». Що ж, а тепер слово вашим дітям.

Ведуча. Добрий день вам, тата й мами,

Щиро вас стрічаємо

І на святі ми родиннім

Вас усіх вітаємо.

Ведучий. Нехай над вами небо голубіє

Не знають стоми руки золоті

Нехай душа ніколи не старіє

І серце не втрачає доброти.

Ведуча. Нехай для вас не згасне сонце

Нехай не віють в душу холоди

Хай жито на столі і бог на небі

Вас завжди порятують від біди.

Ведучий. Шановна, дорога родино! Так, так, якраз родино. Я не помилявся. Бо ми всі присутні в цьому залі – це одна велика родина – батьки, діти, вчителі. Ми родина з того дня, як пролунав для нас перший дзвоник, з тих пір, як вперше ми переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Не дарма ж у школі ми й сьогодні проведемо наше свято «Від усієї душі». Від усієї душі ми готувалися до цього дня, аби ви відпочили, забули про свої щоденні клопоти, отримали приємні хвилини і зрозуміли, хто ви для нас є.

/Пісня «Родина»/

Ведуча. У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, жаліють, тому ще ми для них теж рідні – це наші батьки. І ми їх також найбільше любимо, ми без них не уявляємо свого життя. Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержали життя. Вони вчать нас людських правил, збагачують наш розум, вкладають в наші вуста добрі слова.

Ми до батьків сказати хочем слово

Сповнене ніжності й любові

Бо без батьків чого ми в світі варті?

Без маминої ласки і тепла,

Без батьківської строгості і жарту,

Без нашого родинного тепла.

Ведучий. Недаремно образи батьків опоетизовані у віршах, оспівані у піснях, прославлені в казках і легендах. І недаремно наше родинне свято сьогодні якраз для них – для наших любимих, дорогих батьків.

1 учень. Ми любимо вас, кохані мами й тата

І вам бажаємо здоров’я ми багато

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

І щоб в житті ніколи не хворіли.

2 учень. Хоч часом ми буваємо нечемні,

І дуже ви хвилюєтесь за нас.

Але у серці, знаємо напевно:

Ми більше радуємо вас.

3 учень. Хай бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита.

Щоб ви були щасливі і здорові

На многії і многії літа.

4 учень. Хай щастя і радість вам ллються рікою.

Щоб ви не стрічались ніколи з журбою.

Хай пісня дзвінка виграє на вустах

Хай смутку ніколи не буде в очах.

/Пісня «Мамо, мамо…»/

Ведуча. «Шануймо наших батьків!» - так велить книга книг – Біблія. Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були вирізьблені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та довголітнім був ти на землі».

Читець. Шануйте матерів,

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів…

Працює вдень, на спить ночами,

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі,

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть: «Світе мій!                  

Як важко жить мені одній,

Одна-однісінька та й годі…»

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

Ведучий. Новий Завіт учить «Шануй батька та матір», «Хто злословить на батька чи матір – хай смертю помре». І не дарма, бо за Біблією найбільший гріх людини – це неповага, нелюбов, нешана до батьків.

Ведуча. Ніхто не має права засуджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину – батьки нам дали життя. І кожен в хвилини непорозуміння чм образи повинен повторювати ці слова: «Своєю появою на світ я завдячую тобі…»

У багатьох найщасливіші хвилини пов’язані з матір’ю, з рідним домом. Наодинці  з рідними почуваємо себе щасливими, не дивлячись на те, хто є наші батьки. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це розуміють усі.

Читець. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можна вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибирати друга і по духу брата

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завжди будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

 Вибрати не можна тільки Батьківщину.

І-й учень. Схиляюсь над ліжком привітно чоло,

Дрімали натомлені очі…

Спасибі вам, мамо,

Спасибі вам, мамо, за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

Ведуча. Немає нічого більшого, як любов материнська. Про це розкаже «Легенда про матір».

Читець. Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, виписали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовувались на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитись на ці ігри виходив з морських морів цар морів та океанів Нептун. Це був незвичайно стриманий і сердитий володар морської стихії.

– Хоч як люди похваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь! – говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря всі, як один, пустили туди стріли. Розгнівався Нептун.

•                   Я всіх вас поховаю у безодні морській! – заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислились. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки, і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не відпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими. Ти бачив коли-небудь слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайсь: всю силу вони віддали таким самим дітям, як ти. Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск важкого валу, він люто вигукнув жінкам:

•                   Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому й сказали:

•                   Жінки, віддайте нам свою красу – за це ми дістанемо з морського дна трави, зів’ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки будуть у них такі ж, як у нашого батька.

Жінки погодились і віддали дочкам морського царя свою красу. Якщо ти побачив будь-де некрасиву жінку, не відвертайся від неї. Знай, що вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок, страшенно розгнівався і викинув їх з моря і перетворив на пташок чайок.

Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок завжди дивляться і надивитись не можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів. Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають-чекають матері – не повертаються сини. З’явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

•                   Не діждатися вам тепер синів! Вони заблукали. Вони забули, що на морі не має доріг.

Тоді жінки вигукнули:

•                   Хай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу до рідних берегів!

Тільки сказали це – і у небі ясно-ясно заблищали зірки…

Ось яка сила материнської любові. Пам’ятайте цю легенду, адже в ній сказано так багато…

/Пісня «Хай же роки твої, моя мамо»./

Ведучий. В народі кажуть: «Не та мати, що спородила, а та, що добру навчила».

Ведуча. А ще кажуть «Не та мати, що повила, а та, що до розуму довела». Саме тому українська народна мораль так суворо засуджувала розпусту, дівочу легковажність, так гнівно картала матерів-зозуль, які залишали напризволяще своїх дітей чи, народивши дитину, не подбали про її подальшу долю.

 

 

 

Ведучий. Шанування батьків – один з найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, виховали, навчили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм шаною, любов’ю, ласкою і допомогою? А власне, тільки цього на старість літ і хочуть від нас, дітей, наші батьки. А якщо уваги, піклування не відчувають, їм здається, що вони є тягарем, чимось зайвим, непотрібним для своїх дітей.

Читець. Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуйте, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі –

Уже ніхто не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові «мамо»

І чайкою здригнеться синя вись

Провідуйте і завжди пам’ятаймо,

Що можемо запізнитися колись.

Читець. Живе в народі хвилююча бувальщина про материнську любов. У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері – Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

•                   Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, - казала Білокоса мати. – Музикантом або письменником, відомим усьому світу. Або інженером космічних кораблів.
•                   А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, - сказала Чорнокоса мати. – Щоб ніколи не забував матері і рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки: затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяли щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки – Чорнокоса і Білокоса. В їх косах уже сріблилася сивина, але жінки були ж такими гарними. Їх обох поклали у одну палату, щоб лікувати серце. Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

•                   Ким же став твій син? – спитала нарешті Чорнокоса мати.
•                   Видатним музикантом, - з гордістю відповіла Білокоса.
•                   Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. – І назвала ім’я сина. – А твій ким став? – спитала Білокоса.
•                   Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей.
•                   А проте, щастя тебе оминуло, - сказала Білокоса, - Твій син став простою, нікому не відомою людиною. Їх мільйони.

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав з села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про всі болі.

•                   Видужуйте, мамо, - сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

•                   У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би, - задумано мовила Білокоса.

На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої матері світилося і зморшки розправилися. До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки.

Чорнокоса посміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб її зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не приїхав. Лікар сказав Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій тихо мовив: «Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою». Говорячи це, лікар дивився чомусь у бік. За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись з Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати зі сльозами на очах сказала: «Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я …» - І вона заплакала.

•                   Ми розлучаємось, і ніколи більше не побачимось, - сказала Чорнокоса. –Тому я скажу тобі свою правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер. Помер, коли йому не було ще й року… А це не кровний мій син, але рідний! Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але я для нього рідна мати. Ти це бачила своїми очима. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я страждала за ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставитимуться до нього. Байдужість до батька й матері не прощаються.

Читець. Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туман обснує,

Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє.

Забувайте обов’язок, втому,

Не марнуйте дрібницями дні,

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте в нім душі свої.

Там ростуть чорнобривці і м’ята,

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там вічними стати

Руки мамині – крила святі.

Щоб не мучила совість потому –

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви – сонячний промінь,

То ж не гасніть у рідних очах.

Ведуча. За шану до батьків Біблія обіцяє добро, благополуччя. А хто не відчував турботу матері, її молитви в тяжких життєвих обставинах? У Святому Письмі можна знайти багато місць, де батьки просять в Ісуса Христа здоров’я для своїх дітей. Прикро, що не має звертань дітей до Бога, аби допоміг їхнім батькам. Та чи це так? Послухайте пісню «Молитва за маму» і ви переконаєтесь, що ні.

/Пісня «Молитва за маму»/

Читець. Ми знаємо всі, що в кожен час

Господь ласкаво дивиться на нас,

Все дивиться з заквітчених ікон,

Як ми встаєм й лягаємо на сон.

В здоров’ї тата й маму зберігай,

Сестричці й братикові щастя дай,

Зроби, щоб всі вдоволені були,

На лихо-горе раду щоб знайшли.

Благослови наш любий, рідний дім

І всіх-усіх, що проживають в нім,

І неньку нашу, і садок-розмай,

І рідний наш народ, і рідний край,

І ті могили, що в полях стоять,

І тих героїв, що в могилах сплять

Під пишним кровом квітів і трави,

На віки вічні, Боже прослави.

Читець. Молитва за батьків.

Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків та за все те добре, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А ти, Господи, допоможи нам у цьому твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров’ям та довгим і щасливим життям, охорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного царства. Амінь.

Ведучий. Найдорожчі в світі люди – рідні батьки. Вони завжди простять, зрозуміють, вислухають. Поки живі батьки, ми всі щасливі, поки живі батьки – кожен з нас залишається дитиною. І в 10, і в 20, і в 40  років.

Читець. Заваріть мені, мамо, рум’янку і м’яти,

Щоб була моя доля на радість багата,

Щоб була моя доля, як поле, широка,

Заваріть мені, мамо, чебрецю, звіробою,

Щоб ніколи не буда я в дорозі слабкою,

Щоб зневіри не знала я в дружньому слові,

І щоб щастя спізнала у взаємній любові.

Заваріть мені, мамо, зілля чари медові,

Від народу щоб мала я мудрість у слові.

Від води непокірність і тепло від землі,

Заваріть диво-чари, мамо, мені.

Ведуча. спочатку батьківські очі дивляться на нас з любов’ю, потім – з гордістю, а далі з надією. Зростають діти – стають старими батьки.

Це неминуче, це – як невблаганний час.

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучив вас сором потому.

Не привозьте ні грошей, ні слави,

Будьте з рідними рідні, ласкаві,

Зачерпніте водиці з джерельця,

Прихиліться серцем до серця.

Пригадайте дитинства стежки,

Розцілуйте батьківську сивину,

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Часом можете ви не застати.

Щоб не мучила совість потому –

Приїжджайте частіше додому.

/Пісня «Чорнобривці» сл. М. Сингаївського, муз. В. Верманича./

Ведучий. Готуючись до нашого свята, ми не лише шукали вірші та пісні про батька, а й поцікавилися прислів’ями та приказками про них. І ось що ми зрозуміли – ці прислів’я становлять начебто правила, якими людина має користуватися в повсякденному житті і завжди їх пам’ятати. Ось вони.

Ведуча. 1. Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько.

2. У сокола і діти соколята.

3. Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – батькам кінець.

4. Яке дерево, такі й квіти, які батьки, такі діти.

5. Яка сім’я, такий і я.

6. Який дуб – такий тин, який батько – такий син.

7. Який кущ – така й калина, яка мати – така й дитина.

8. Мати одною рукою б’є, а другою гладить.

9. Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів батька.

Ведучий. Які ми щасливі, що у нас є все – наші любі, дорогі батьки – тато й мама. Мама – то ніжність, ласка, тепло, а батько – то впевненість, мужність, сміливість. Мати нас вчить співати, вишивати, а батько – поратись по господарству. Уже так склалося, що якщо в сім’ї син, то він тягнеться більше до батька, а дочка – до матері. Та до кого б ми не тулилися, нам потрібні обоє батьків. А якщо в сім’ї немає одного з них – ми тоді, як птах без крила, як пісня без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця.

Читець. У Івася немає тата,

Не питайте тільки, чому.

Лиш він матері ласку знати

Довелося хлопчину цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим пролопотіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній грізній козі.

Але в грудях жаринка отука

Є завітне в Івася одне –

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз, чи два, -

Всеодно він би тата слухав,

І ловив би його слова.

Раз Івась на толоці грався,

Раптом глянув – сусіда йде.

•                   Ти пустуєш тут, - озвався,
•                   А тебе дома батько жде…

Біг Івасик, немов на свят,

І вибрикував, як лоша

І, напевно, була у п’ятах

Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,

Але в хаті – мама сама.

•                   Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?

Раптом стало Івась стидно,

Раптом хлопець увесь поблід –

Догадався, чому єхидно

Захіхікав сусіда вслід…

Він допізна сидів в коноплях

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки        

І додому спати помчав…

Бо ж немає іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє бездумно в рани,

У болючі рани, чужі…

Ведуча. Про маму, матусеньку, матінку я хочу зараз сказати.

Ти нелегке життя прожила, моя мамо,

В мозолях твої чесно спрацьовані руки.

Скільки ти, моя рідна, не спала ночей.

Аби нас довести до ума, до науки.

/Пісня «Ой мамо, мамо…»/

Читець. В хаті сонячний промінь косе

На долівку лягая з вікна…

Твої чорні шовкові коси

Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили –

Це життя трудового плід.

Але в кожному русі – сила,

В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,

Образ в серці такий несу –

Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти, як ти, любити,

І трудитись, як ти, уміть.

Ведучий. Слово «мама» росте з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так тихо приходить на вуста – промінець маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світанком сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю і вечірньою молитвою.

Ведуча. І з букви-крапельки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «ма-ма», мовлене устами янголятка і осяє хату – як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мама. Ця мить є вічність, бо мати живе завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово – як остання надія на порятунок: «Мамо!» То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину.

/Пісня «Прийди до мене, матінко…»/

Читець. Кожна моя дорога –

Зморшко нова у неї,

Кожна моя тривога –

Пасимце сиве у неї.

Ясиста нездоланна!

О, Мамо рідненька!

Пресвяті твої сльози,

Піт і труд, спів і сміх.

Руки ласкаві цілую,

Скільки з них випите сили:

Жали вони і косили,

Прали і тісто місили…

Руки красиві – цілую…

Здолала усе й заспівала дзвінко

Лиш ти, рідна мамо,

Вкраїнська жінко.

Тож слава хай лине

І гінко, і плинко

Тобі, рідна мамо,

Вкраїнська жінко!

О, мамо! Мелодіями молодієш…

Надійно торкатись твого плеча,

Вже скільки ти вдіяла…

Скільки ти вдієш!

Ти гідна пісень

І пісня звучить!

/Пісня «Мамина вишня»/

Ведучий. Колискова пісня… Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до рідного краю, до мови, до пісні. Під спів маминої колискової виростають майбутні поети і композитори, хлібороби і захисники рідної земні, космонавти і вчені, просто мудрі, працьовиті люди. Мелодії цих пісень виховують чуйність, милосердя.

Ведуча. Заспівай мені, мамо…Заспівай мою дитячу колискову, мою колискову барвінкову, в яку переливається твоя любов, в якій веселкою виграє лагідний світ з пухнастими працьовитими котиками, турботливими гулями, ніжними сон-дрімотами.

Читець. Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили крилами півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Ведучий. Думаю, усім нам сьогодні хочеться послухати мамину добру казку, що до кожного в дитинстві заглядала в шибку «сивими очима», чи послухати колискову, яку співала нам ненька. А може, хтось з мам виконає колискову, яку співала своїй донечці чи синові.

/Мама виконує колискову пісню/.

І-й учень. Мамо! Немає милішого слова

Ти ж бо життя і творіння основа.

Пензель, перо надихались тобою,

Вічна ти в пісні – з болем, любов’ю.

ІІ-й учень. Земля дочекалась і сонця, і світу,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Аби тільки мама на білому світі була.

ІІІ-й учень. Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі вам, мамо, за вічну любов

І щедру незміряну ласку.

Ведуча. Ставлячи високі вимоги до жінки-матері, народна мораль водночас вимагає шанобливого ставлення до неї її дітей.

Ведучий. В народі мовиться: «Материнська молитва з дна моря дістане».

Ведуча. Та мовиться і така: «Материнське прокляття й під водою знайде». Справіку вважалося, що немає нещаснішої людини, ніж та, на яку впало материнське прокляття, як і не буває успіху у справі, що розпочата без материнського благословення.

Ведучий. Священна думка-заповідь шанувати батька і неньку так само, як і молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки скрилилась і шевченковому слові.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

 В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає тому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

/Пісня «Мамина коса»./

Ведуча. В усіх піснях і закликаннях бачимо на зорях – вранішніх і вечірніх. І сама вона давно стала зорею, образом усього нашого життя. Зорею, що світить звідусіль – з усіх доріг і відстаней. Адже тільки мати була, є і залишається для нас живим символом рідного дому, рідної землі.

Ведучий. І куди б не кинула нас доля, яка б дорога не покликала нас у великий світ, завжди будемо пам’ятати:

Проліта дитинство,

Наче плин води.

Проліта дитинство

Та у спадок

Зостається материнська пісня,

Повна казок,

Пам’ять зостається назавжди.

/Мама виконує пісню «Сину, ангел мій»/

Ведучий. Багато ми уже сказали про найближчу, найріднішу нам людину – маму. А тато? Хіба він не найближчий і не найдорожчий? Авжеж, але чомусь всі пісні про маму, всі вірші для мами, а про батька нема. Готуючись до свята, ми і зіткнулись з цією проблемою.

Ведуча. Мені здається, якби я була поетом чи могла писати музику, я б не лише про маму складала вірші і співати пісні, а про тата – свого рідного, дорогого батька, бо він в мене най, най, найкращий батько в світі.

/Пісня «Смерекова хата»./

Ведучий. Ми добре розуміємо, що хоча ззовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в своїй душі вони добрі, ласкаві і ніжні, як мама. Це їх чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

Читець. Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Усе, що є в хаті, то долі повеління,

А все, що в мені, то батька учіння.

Від батька в мене є терпіння і удача,

І розум, батьку мій – це твоя добра вдача.

Люблю усе живе, що квітне і буяє,

Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.

Ти передав мені усе, що сам умієш.

Життя іде-бреде, квітує і згасає,

Науку цю твоя я завжди пам’ятаю.

Нехай ідуть роки, і дні у млі згасають,

А ти для мене є теплом землі – я знаю.

Твоє добро святе і людяність велика,

 І відданість і совість у душі –

Це те усе в тобі, за що я поважаю,

 І голову свою в уклін тобі схиляю.

Ведуча. Тато, як і мама, піклується про нас. Коли ми хворі, підійде до ліжка і стримане скаже: «Нічого, скоро видужаєш». Або накиває пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше одягатися…» Ось такі вони: серйозні і стримані в своїх очах.

Ведучий. Або не таке: накоїв щось. Мама свариться, кричить, зразу за зошоти й щоденник береться, а тато – підійде, гляне і скаже поважно: «Щоб більше цього не було, інакше…» Що то «інакше» означає? Але він так це слово скаже, що ого! – більше нічого не хочеш накоїти.

Ведуча. Мати доглядає дітей, порається по господарстві, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім’ю. Щоб жили ми в достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб в хаті було тепло і на подвір’ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копійку заробити.

Ведуча. Татова любов до нас отримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов. Про це ми знайшли такі прислів’я:

«Батькова лайка – дужча за материнську байку».

«Батько не мати – не буде голубити й цілувати».

«З батьком суд коротенький».

/Пісня «Батько і мати»./

Читець. Батьку любий, тату милий,

Нинішнього свята

Ти від нас прийми, щиренький,

Ці слова подяки.

Ці слова – це щира мова,

Щире побажання,

Щоб прожив ти многа літа,

Не зазнав страждання,

Щоб усе тобі велося,

Щоб твоє любляче серце

Смутку не зазнало.

Щоб благословив всевишній

Твій доробок всюди,

Щоб усе перемагав ти,

Перешкоди й труди.

Щоб ти вивів нас у люди,

Та втішався нами,

Щоб гордитись міг своїми

Донями й синами.

Щоб навчив нас здобувати

Щастя боротьбою,

Щоб ввесь народ український

Тішився тобою.

Ведуча. Батько – це захисник, годувальник. Батькове слово – це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він – голова сім’ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, щоб був мудрий і мужній.

Уклін тобі, наш рідний тату,

За те, що ласка в тебе є,

Нехай же рідну нашу хату

Біда і горе обмине.

За те, що можем мирно жити,

За те, що все ти бережеш,

 За те, що вмієш нас любити,

То ж будь щасливим ти без меж.

Ведучий. Не одні ми сказали багато слів про наших батьків, але в нас ще є бабусі й дідусі…

Учениця. Свою бабусю знаю

Я з давніх, давніх пір,

Її обличчя любе,

Її ласкавий зір.

Замислиться бабуся,

Зажуриться на мить,

І знов, дивись, сміється

Ласкаво гомонить.

Та над усе на світі

Сподобались мені

Її ласкаві руки,

Умілі та міцні.

О, цій руці хорошій

Робота не важка.

Бо жиє, варить, пише

Бабусина рука,

Буває щось пошиє,

Ви скажете: краса!

Вона робить уміє

Ну просто чудеса.                  

І я в бабусі руки

Цілую залюбки,            

Вони немов співають,

 Розказують казки.

Я слухаю бабусю,

 І вся немов у сні.

Розумні, ніжні руки

Умілі та міцні.

Вчитель. Шановні батьки! Ви вже сьогодні чули на декотрих з нас. Але ви всі заслуговуєте на увагу, тепле слово, а тому ваші діти підготували для вас сюрприз. Це міні-твори про своїх батьків. Послухайте їх, і ви переконаєтесь, що в цих творах зібрані всі найніжніші слова у світі, які діти присвячують своїм батькам.

/Учні зачитують міні-твори про батьків, в яких не лише характеристика, а й подяка та побажання/.

Ведуча. Шановні наші батьки. Ось і прийшла пора завершувати нашу свято подяки вам – нашим дорогим, любим, чуйним, ніжним, відданим, найкращим батькам у світі.

Ведучий. Ми хочемо, щоб у вас не лише сьогодні, а й завжди був хороший настрій, щоб кожен весняний день вам додавав бадьорості, щоб сонячне проміння зігрівало серця, а наші слова подяки возвеличували ваші душі.

Ведуча. Ми щасливі, що сьогодні свято відбулося, і ми змогли висловити все, що почуваємо до вас: свою повагу, шані, гордість, ніжність, відданість, любов. Але це лише слова, лише крапля в морі. Наш обов`язок перед вами куди більший, і ми будемо намагатися показати це не лише на словах, а й на ділі.

І-й учень. Нехай для вас це сонце світить

І квіти ніжності цвітуть

Нехай в добрі і щасті, мирі

Усі роки ваші прийдуть.

ІІ-й учень. Нехай же вам квітує весноцвіт,

Життям стають найкращі мрії,

І доля посилає много літ,

Добра, бадьорості, любові і надії.

ІІІ-й учень. Посивіли ваші скроні

Від турботи про дітей.

Шану праці, шану долі

Віддаємо ми в цей день.

Хай рясним буде суцвіття

У саду, що ви садили,

Зичим миру, довголіття,

Щастя, радості і сили.

IV-й учень. Хай роки ідуть, а чоло не сивіє,

Хай внуки ростуть, а лице молодіє.

Хай серце не знає печалі й розлуки,

Хай радість приносять вам діти й онуки,

Бажаєм прожити в силі й здоров’ї

Ще многії літа щасливії долі.

/Пісня «Бажаю щастя»./