Виховний захід "Віртуальна подорож Вінницею"

Тема: Віртуальна подорож Вінницею

Мета : Ознайомити учнів з історією рідного міста, прищеплювати любов до рідного краю, повагу до звичаїв і традицій, виховувати патріотизм.

                                                  Хід заходу.

1.Організаційний момент

2. Основна частина

Учень 1

Назва міста походить від старослов’янського слова «вьно»- дар.

Існують ще кілька версій, що пояснюють назву міста: « вінниця» - винокурня, де варилися винні пива, і Вінничка – річка. Заселені ці землі були ще в давні часи. На території міста виявлено поселення скіфських і давньоруських часів.

У IX столітті тут селилися племена уличів і тиверців ,які входили до складу Давньоруської держави. У XIII столітті територія входила до Галицько – Волинського князівство. Більше ста років тут панувала Золота орда.

Після перемоги 1362 року армії князя Ольгерда над армією монголо-татар Поділля потрапило під владу литовського князівства. Племінники князя Ольгерда Федір і Костянтин Корятовичі почали будувати на цих землях міста – фортеці. Про це вперше згадується   в документах 1362.

Корятовичі побудували на березі Бугу в частині міста ,званої « Стара Вінниця» , замок (на горі  вище миколаївської церкви ). Городище цього замку існувало до кінця XIX століття і близько 1890 було зруйновано каменоломнями ( під замком в лісі знайдений був скелет ( субдоліхоцефала), два кам’яних полірованих сокири і кам’яний молот.

Учень 2

Старий вінницький дерев’яний замок був розташований у Старому місті в районі вулиці Гліба Успенського . Він не міг служити надійним захистом міста як укріплена фортеця . Тому у 1604 році головна фортеця  була перенесена на півострів Кемпа , де побудували кам’яний укріплений  замок , оточений захисним ровом з водою. Тобто Кемпу  штучно зробили островом .

Але місце було незручне : острів підтоплювало водою і його постійно доводилося  досипати землею ( звідси й назва : «Кемпа» - земляний насип ) . Замок природним шляхом розвалювався . Не вважаючи на це , острів Кемпа  відіграв важливу роль у зимових подіях 1651 року.

Учень 3

Серед видатних сподвижників Богдана Хмельницького у боротьбі за визволення України почесне місце належить Іванові Богуну , полковнику Вінницького полку.

Про життя Івана Богуна до початку 1659 р. збереглося мало відомостей . Є свідчення , що він брав участь у козацько – селянських повстаннях 1637 – 1638 років проти польської шляхти . У списках козаків , складений після Зборівського договору , ім’я Івана  Богуна знаходимо серед вояків Чигиринського полку.

Воюючи з надзвичайною відвагою , він вражав ворогів своєю військовою завбачливістю , спритністю , а як треба – то й хитрістю. У бою шляхта намагалася уникати зустрічі з ним , навіть якщо переважала силою. Його ім’я було грозою для всього польсько – шляхетського війська.

Особливої слави здобув Богун , захищаючи Вінницю у березні 1651 р. , коли Калиновський з величезним військом відступив до цього міста. Сил у Івана Богуна було мало . Він вирішив заманити ворога в пастку . Після короткої сутички  з поляками козаки в удаваній паніці почали відступати . Але вони вели ворога на заздалегідь прорубані ополонки в річці Буг . Ополонки ці були притрушені соломою й вкрилися тонким льодом . Поляки зазнали значних втрат.

                                                                                                                                                  Учень 4    

Улистопаді 1911 року приймається рішення про спорудження електричного трамваю . Його лінія мала пройти від залізничного вокзалу до жіночої гімназії (сьогодні школа № 2). Це мотивувалось тим , що трамвай пройде «по вулицях з найбільшим рухом , з багатьма магазинами , з сімома навчальними закладами , шістьма банками , чотирма церквами та костьолом , двома базарами , трьома клубами , новим приміщенням думи , поліцейським управлінням , народним домом , шістьма готелями».

Планувалось , що два рейси від гімназії до вокзалу та назад будуть здійснені за 50 хвилин . Вартість проїзду – 5 копійок.

Роботи розпочались 1 вересня 1912 року . Ними керував інженер Артинов Г.С. . Більшість операцій виконувалася вручну , але  не тільки це перешкоджало будівельникам . Знаходились люди , які писали скарги , доводили , що насип під трамвайне полотно збирає воду на вулиці , заливає господарям городи . А 102 візники , угледівши в трамваї конкурента , в своїй скарзі вимагали припинити будівництво . Таким « помічникам» гідну відсіч дав час.

14 жовтня 1913 року містом пройшов перший трамвай , (вперше трамвай в Росії було пущено в 1892 році в Києві , в Москві – у 1899 році). На трамвайній  лінії курсувало 6 вагонів.

Учень 5

Комплекс « Мури»

Мурами у Вінниці здавна називають комплекс оборонних споруд єзуїтського монастиря з костелем , колегіумом і гуртожитком , який оточений фортечною стіною . За рішенням брацлавського старости В. Калиновського монастир був зведений в 1610 – 1624 рр. , монахами – єзуїтами , ставши головною оборонною спорудою міста і виконував роль феодального замку. У  оборонний комплекс також увійшов домініканський костел , що став потім православним Преображенським собором . У 1907 р. будинок єзуїтського костелу було пристосовано під гімназію . Зараз у колишньому корпусі келій розміщується краєзнавчий музей , а в будівлі колегіуму – обласний архів . Комплекс займає квартал , обмежений вулицями Соборною , Осипенко та Володарського . Частина споруд знаходиться в аварійному стані.

Учень 6

Спасо – Преображенський кафедральний собор

Спасо – Преображенський кафедральнтй собор – головний діючий православний храм у Вінниці .  Споруджений у XVIII столітті за проектом італійського архітектора Паоло Фонтана , як домініканський костел . З 1839 року – православний собор Вінниці

У 1980 – х роках у приміщенні храму був розміщений зал органної та камерної музики , який проіснував до 1990 року , поки за рішенням обласної та міської влади собор був знову переданий церкві . Ще якийсь час тривало протистояння між представниками управління культури і віруючими , поки орган не був демонтований і перенесений в сусідній Капуцинський костел і поки тодішній міський голова Д.В. Дворкіс офіційно не передав церкві документи на соборну будівлю . В даний час храм знаходиться у віданні Української Православної Церкви.

Учень 7

Костел

Фасадом на вулицю Соборну , найстарішу транспортну артерію міста виходить архітектурний ансамбль монастиря домініканців (1624 р.). Першопочатково  домініканський монастир входив до складу оборонного комплексу Мури , оточеного потужними стінами з бійницями та бойовими баштами , займав його північно – західну частину.

З приходом до Вінниці козаків Максима Кривоноса домініканці втекли у сусідній Черленків і лише через сто років за підтримки можновладців повернулися в Мури. Міхал Грохольський , брацлавський суддя та магнат , відновив у 1758 – 1760 рр. домініканський монастир.Крипта собору стала усипальнею графів Грохольських .

1835 року царський уряд скасував домініканський кляштор , а через чотири роки костьол став православним собором . З метою надання йому належного статусу вигляду , на двох  фасадних баштах було зведено фальшиві шатрові завершення , а третє  піднялось над спеціально влаштованим фальшивим барабаном під  середохрестям . Нині памятка складається з костьолу , келій , які до нього примикають , та оборонної стіни з кутовою  баштою.

Учень 8

На початку вулиці Пирогова , власне названій на честь великого хірурга , розкинувся невеликий сквер , в центрі скверу встановлено пам’ятник Пирогову М.І., нашому знаменитому  співвітчизнику . У 1967  пам’ятки Вінниці поповнив , мабуть , єдиний пам’ятник Пирогову на весь зріст, причому його зовнішність передана цілком достовірно, так як Микола Іванович прожив у нашому місті значну частину свого життя . Пам’ятник був споруджений на честь 100 річчя  товариства Червоного Хреста .

Микола Іванович Пирогова – анатом і хірург , педагог , дослідник природи , автор атласу топографічної анатомії , засновник анестезії , військово – польової хірургії , був член – кореспондентом Петербурзької академії наук .

Учень 9

У Вінниці на вулиці Соборній ( колишня вулиця Леніна ) знаходиться пам’ятник Івану  Васильовичу Бевзу – активісту українського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни . Відшукати даний пам’ятник нескладно , так як він знаходиться поруч з будівлею обласного суду , прямо в центрі Вінниці . Пам’ятник І.В. Бевза являє собою бюст діяча , встановлений на чотиригранній колоні . Іван Бевз в роки Великої Вітчизняної війни брав участь в партійному підпіллі і входив до числа українських партизанів . Бевз був керівником Вінницької міської підпільної організації . У 1965 році він був посмертно удостоєний Героя Радянського Союзу.

Учень 10

Михайло Коцюбинський – одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця XIX сторіччя . В своїх творах він показав силу й енергію простих трударів , їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя , відобразив соціальні і національні прагнення українського народу , оспівав його високу поетичність . У 1989 році було споруджено пам’ятник на честь Михайла Коцюбинського . А в 2003 році його було відновлено .

Учень 11

Григорій Артинов народився в  1860 році в місті Ніжин на Чернігівщині , батько його був вихідцем з ніжинських греків . У Вінниці оселився  у вересні 1899 . Григорій Артинов претендував  на посаду Подільського губернаторського архітектора , але його призначенням завадила якась агентурна записка  губернської жандармерії. Помер творець архітектурного обличчя Вінниці від тифу 9 грудня 1919 року , але місце його поховання невідоме .

Автором  пам’ятника став львівський скульптор Володимир Цисарік .

« Артинов , прогулюючись вулицями міста Вінниці , присів на лавку відпочити . Творець , який постійно перебував в пошуку , незважаючи на звичайну лавку , почав моделювати різні архітектурні рішення , і  на лавці почало виростати місто . Ця ідея і підказала  композиційне рішення . Було вирішено саму крамницю зробити архітектурною» - повідомив  про своє бачення пам’ятника Цисарік.

Учень 12

 У 1912 році за проектом Григорія Артинова в центрі міста була зведена водонапірна вежа , що поєднувала функції пожежної каланчі , для цілей якої був пристосований верхній ярус. Башта -  це семиярусна восьмикутна витягнута в периметрі будівля  її перший поверх рустований для створення ефекту постаменту , наступні п’ять ярусів із червоної цегли розділяються між собою пілястрами та лжеарками , замикає будівлю купол з надбудовою – башточкою . Загальна висота споруди – 28 метрів . Риси середньовічних веж надають каланчі у Вінниці вузькі вікна – бійниці , мінімальні прикраси та міць цегляних стін . Основна відмінність між початковим проектом вежі та тим , який є після реконструкції – розташування годинників з двометровими циферблатами : раніше вони знаходилися з  чотирьох сторін купольної башточки – надбудови , а після реконструкції змістилися на ярус  нижче і щогодини радують городян і гостей міста мелодійним дзвоном .

Учень 13

«Савой» - перша будівля у Вінниці . «Рідним» забарвленням готелю був колір «слонової кістки» ( свій звичайний колір готель отримав на початку 1980 – х років ). Крім цього , в споруді нового готелю вперше в місті з’явились електричний ліфт , центральне водопостачання та каналізація , подача гарячої води та  електроосвітлення та асфальт ( ним було вкрито ділянку тротуару перед головним входом , прикрашеним двома мармуровими левами ).Архітектором був Григорій Григорович Артинов. Будівництво було розпочато в 1912 році коштом та на землі вінницького купця , почесного громадянина Вінниці Беріша Лехтмана на розі Миколаївського проспекту ( нині вулиця Соборна) та вулиці Богдана Хмельницького ( нині вулиця Козицького ). Цікаво що в готелі жив «батько» вертолітобудування Ігор Іванович Сікорський . 2 лютого 1919 року в наслідок подій 2 – ої українсько – більшовицької війни Директорія Української Народної Республіки на чолі з Володимиром Винниченком переїхала до Вінниці . Місто на місяць стає тимчасовою столицею УНР , а готель «Савой» стає де – факто будівлею «Кабінету Міністрів» . 13 лютого 1919  в стінах готелю зрікається своєї кар’єри Винниченко . Саме  тоді Головний отаман військ УНР Симон Васильович Петлюра стає фактично одноосібним керівником Директорії

Учень 14

Лариса Степанівна Ратушна  народилася в Тиврові 9 січня  1921 року  Вона була незвичайною людиною . Веселої і відвертої вдачі , метка й енергійна . під час Великої  Вітчизняної війни Ратушна була  учасницею вінницького підпілля . Вона ходила в розвідку , виготовляла фальшиві документи , брала активну участь в організації диверсій. Вона загинула 18 березня 1944 року.

Учень 15

Пирогов вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням . Всього великий хірург провів близько 10 тисяч операцій під ефірним наркозом . Пирогов перший в історії медицини застосував гіпсову пов’язку і позбавив багатьох солдат від ампутацій  у розквіті своїх творчих сил .Пирогов усамітнився в своєму маєтку « Вишня» неподалік від Вінниці , де організував безкоштовну лікарню.

Учень 16

Василь Стус народився 8 січня  1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району вінницької області. Закінчив Донецький педагогічний інститут , служив  в армії , працював учителем , робітником . Його поезії і статті були надруковані майже в усіх республіканських періодичних виданнях . Помер у 1985 році в карцері.

Учень 17

Прогулюючись вулицею Архітектора Артинова , на одному з будинків ,( Артинова5) можна побачити пам’ятну табличку : «У цьому будинку в 1913 – 1914 роках жив визначний військовий  діяч Олексій Олексійович Брусилов» . Це відомий в усьому світі російський воєначальник , один з найкращих  полководців Першої світової війни , який залишив своє ім’я у назві  знаменитої битви . Цікаво , що «Брусиловський прорив» - єдина битва Першої світової війни , в назві якої фігурує ім’я полководця.

Учень 18

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця .   Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля ,куди  переводили батька по службі . Освіту здобував у Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі . Коцюбинський почав  пробувати свої сили в літературі рано , брався за поезію , переклади , нариси , та швидко головним полем його письменницької діяльності , справжнім покликанням стає художня проза . Помер Михайло Коцюбинський у 1915 році.

Учень 19

Вінницький державний академічний музично – драматичний театр імені Миколи Садовського є закладом мистецтв , що належить територіальним громадам  Вінницької області  і перебуває в управлінні Вінницької обласної Ради. Власне приміщення театру розташоване в центрі міста за адресою : вулиця Театральна , 13 і має зал на 700 місць.

Учень 20

Зараз, коли президент і уряд підтвердили необхідність шкільної форми , а по школах обговорюється її оптимальний зовнішній вигляд , було б цікаво знати, в чому ж ходили вінницькі школярі  100 тому. Повсякденна форма гімназистів складалася з гімнастерки темно – синього або сірого кольору , підперезаної чорним шкіряним ремінцем з нікельованою бляхою , світло – синього кашкета з білими кантами та чорних прямих брюк . На блясі ременя та на околиші кашкета містилася шифровка гімназії (наприклад , «ВГ№ - Вінницька гімназія ) в оточенні лаврового листя.

Цікаво , що кашкет був для гімназистів «всепогодним» головним убором : влітку на кашкет натягали білий полотняний чохол , а взимку під кашкетом носили суконні навушники . Особливим шиком серед гімназистів вважалося носіння м’ятого кашкета з розламаним козирком.

Учень 21

Гімназисти старших класів могли носити також і куртки із стоячим коміром та застібкою на гачках .

Як вихідна форма використовувався однобортний мундир із застібкою на 7 – 8 нікельованих ґудзиків та обшивкою срібним галуном по коміру та обшлагах .

Взимку гімназисти носили пальта , дуже схожі за кроєм та матеріалом з офіцерськими . Погонів , щоправда , не носили , але петлиці були сині , з білим кантом та ґудзиком . Учням молодших класів дозволялося носіння коміра з натурального каракулю . Носився також башлик з верблюжої вовни.

Невід’ємною деталлю гімназичної форми був ранець з кришкою зі шкіри тюленя.

Носити форму школярі мали і в позаурочний час , і під час канікул ( для полегшення контролю з боку начальства) . Про багатий набір покарань , що застосовувалися до порушників форми одягу , можна дізнатися з  «Кондуїту та Швамбранії» Льва Касилля . Щоправда , були і «послаблення» , наприклад , поза школою дозволялося носити вихідний мундир без ременя . На відміну від гімназистів , учні реального училища носили чорну форму . Канти та петлиці були жовто – оранжеві.

Учень 22

За шістдесят років свого існування Калічі стала чимось більшим , ніж базар . Це було місце , де зустрічалися з численними родичами і знайомими , ділилися міськими новинами і власними проблемами , вислуховували поради і самі давали їх .

Потім на місті відомого усій Вінниці допотопного , брудного і гамірного базару під назвою «Каліча» виріс великий універмаг.

Але на «Калічі» не завжди торгували . Коли і чому ця місцевість отримала таку назву? Існує дві легенди , які розповідають сторожили нашого міста . У ті часи , коли на одному схилі яру зупинилося козацьке військо , а на другому – польське . Почався у них бій .багато воїнів загинуло й ще більше покалічено . Потім загиблих поляків поховали з одного боку яру , а козаків – з другого . З того часу тут з’явилося два кладовища – католицьке і православне ,а яр назвали Калічей , пам’ятаючи про цю жорстоку битву. 

Друга легенда менш відома . Коли по наших місцях КатеринаII разом з Потьомкіним їхали до Криму , вона наказала по обидва боки Літинської дороги посадити липи , а ще наказала відрубати руки тому , хто посміє зрубати дерево . Тому коли таких злочинців ловили , їх вели у цей яр  й там кат їх калічив . Звідси й пішла ця назва.

3. Виступи учнів (вірші , пісні про Вінницю ) .

4. Підсумок заходу.