Виховний захід "Європейський шлях украЇнця"

           Тернопільське вище професійне училище №4

                               імені Михайла Паращука  

 

 

 

 

                                               Виховний захід

                                                      на тему:

                             «Європейський шлях українця»

                            (до 145 річниці від дня народження     

                             скульптора, архітектора та різьбяра 

                                            Михайла Паращука)

 

 

 

                                                                   

 

                                                                

                                                                              Підготувала:

                                                                              викладач зарубіжної  літератури                                                                                                                

                                                                              Гешта Л.М

                                                       

 

2023

Тема заходу:       Європейський шлях українця

 

Мета заходу:  розвивати ключові компетентності, спрямовані на розвиток умінь і навичок, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, формувати громадянську і загальнокультурну компетентності. Розширити знання учнів про життя і творчість Михайла Паращука; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; виховувати повагу і любов до України; показати унікальність та неповторність  українського народу;  виховувати гордість за досягнення українців; привернути увагу до краси рідних куточків та культурної спадщини українців;  виховувати почуття патріотизму, сприяти  розвитку  пізнавального  інтересу.

 

Обладнання:          мультимедійна презентація,

                                 портрет та бюст М.Паращука

 

Очікувані результати: сформованість більш високого рівня громадянського самовизначення й відповідальності; розвиток почуття гордості за приналежність до української нації

 

Ведучий

Виступ  «Європейський шлях українця» ми присвячуємо 145 річниці від дня народження скульптора,  архітектора та різьбяра Михайла Паращука

 

Учень 1

Шепоче вітер тихо-тихо.

І чути подих далини...

Родимий краю, рідна стріхо.

Це мій привіт із чужини.

 

Учень 2

Десь за горою, між ланами,

Десь річки тиша залягла.

Стоять Варваринці кохані -

Моя батьківська сторона.

Учень1

Твої поля і запах рути,

Пташині співи у гаю.

Мені довіку не забути,

Як ранню молодість мою.

Учень 2

Україно! Рідний краю! Золота чарівна сторона! Країна смутку і краси, радості і печалі. Одягла ти розкішний вінок з рути й барвінку, над яким світять заплакані зорі.  Земля, яка подарувала людству геніїв, а сама їх зреклася.

Учень 1

Багато їх знаних і незнаних знайшли притулок у далеких Канадах і Бразиліях, Америках і Аргентинах, Польшах, Німеччинах, Чехіях, Болгаріях. Серед них вчені зі світовим ім’ям – Улас Самчук, Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Михайло Паращук.

Учень 2

Він звідси родом,

Малим стежками тут ходив.

 І пив з джерел криштальну воду

І, певне, річку цю любив.

Учень 1

А Україну він любив

І пам’ятав з якого поля.

За цим куточком він тужив,

Куди б не закидала доля.

Учень 2

Михайло Паращук був гідним сином Правди, яка споконвіку є матір’ю Мистецтва. Він їй служив своїм багатим серцем, могутнім талантом і вона, Правда, подарувала йому славу світового митця. Він робив усе для того,щоб звеличити рідний український народ!

Ведучий

Українська народна пісня «Там де Ятрань круто в’ється»

Ведучий

Учні розкажуть про дитячі та юнацькі роки Михайла Паращука.

Учень 3

У невеличкому селі Варваринцях, що знаходиться між Тернополем і Теребовлею,  16 листопада 1878 року в родині Ганни (з Бачинських) та Івана Паращуків народився старший син. Ім’я дістав від Архистратига Михаїла. Батьки мали скромну господарку, ледве стягуючи кінці з кінцями, але жили і раділи з дитини. А радіти мали з чого.  Ще маленьким Михайлик виявляв хист до різьби по дереву: робить собі та ровесникам цікаві забавки, рамки для картин.

Ось як  про це розповідав сам скульптор: «Змалоліт я мріяв стати артистом, поетом, скрипалем, художником. Не пам’ятаю як і де мені до рук потрапив журнал, де була репродукція рафаелевого «Парнаса». І все стороннє було забуто, цілі тижні я спав  із журналом під подушкою. Гадаю, що саме тоді окреслилося моє майбутнє».

Учень 4

Першими вчителями сільського хлопчини були польський різьбяр Ян Кіндельський і фігураліст Станіслав Вуйцик, які взяли  Михайла собі в помічники, щоб художньо прикрасити внутрішню частину і фасад Струсівського костьолу.

Професор Вуйцик, запримітивши обдарованість учня,  забирає його у містечко Новий Санч на Лемківщині, де споруджували Будинок Ратуші. Так тринадцятилітнім підлітком Михайло залишив рідне село, щоб вже його ніколи більше не побачити.

Учень 5

Яке б мене не терло люте лихо,

Домівки світ у серці не зачах.

Давно немає батьківської стріхи,

А мамине  оте благання тихе

Я і донині чую по ночах.

Учень 6

Не чекай мене, мамо, додому,

Я у рідний не вернуся край.

Не виходь ти на стежку знайому,

Коли в полум’ї весь небокрай.

Учень 5

Наша вишня в садочку одквітне,

Білим цвітом на землю сипне.

І калина, і квіти привітні -

Будуть згадувать часто мене.

 

Ведучий

Слова і музика Романа Рудого

Пісня «Рідна Тернопільщина»

 

 

Ведучий

Розповідь про роки навчання Михайла Паращука

Учень 7

   «Під час навчання у професора Вуйцика, - Михайло Паращук згадував, - вчитель ліпив погруддя міського старости. Я вирішив таємно позмагатися з учителем. І ось, коли староста приходив позувати, я забирався у сусідню кімнату і спостерігав за обличчям міського голови. Так  народжувалася моя перша скульптурна робота.

    За кілька днів навідалася комісія для приймання бюста і, проходячи залами майстерні, зазирнула у мою кімнату, двері якої були відчинені, випадково запримітила бюст старости, гадаючи, що це і є замовлена робота. Задоволено гості розсипалися у похвалах».

    Після такого випадку професор зрозумів, що вже не в змозі навчити його чогось більшого. Він рекомендує Михайла до Краківської Школи Красних Мистецтв. Чотири роки перебування Паращука  у Кракові мало вирішальне значення для його подальшої мистецької долі. Древній Краків вразив своєю історією, архітектурою, мистецьким багатством. Він набув досвіду в реставрації старовинної скульптури, удосконалював знання з пластики, опановував техніку ліплення та різьблення.

Учень 8

    Велике бажання стати скульптором заставило Михайла вступити до Віденської Академії  Мистецтв, де він опановує мистецтво пластики під орудою професора Венцеля. Йому вдалося осягнути вагу синтезу архітектури і скульптури, що стане пізніше у великій нагоді.

     Однак через нестатки з Віднем довелося розпрощатись. За порадою Венцеля Паращук у 1898 році прибуває до Львова, де вступає до Львівської політехніки на передостанній курс до прфесора Антона Попеля, який саме в цей час працював над проєктом  пам’ятника Адамові Міцкевичу, конкурс на який, у рік 100 літнього ювілею великого польського поета, оголосила міська влада. Пам’ятник було вирішено поставити в самому центрі Львова.

Ведучий

Розповідь про історію створення пам’ятника А. Міцкевичу

Учень 8

У 1889 році Антон Попель почав роботу над створенням пам’ятника А.Міцкевичу. Пройшло 16 років поки були зібрані кошти, щоб втілити проєкт у твір. На завершальному  етапі Попель запросив у співавтори Михайла Паращука.

Учень 9

Молодого скульптора захопила ця робота. Він запропонував до постаті крилатого ангела з музою додати колону, яка символізувала вічність прекрасного. Сам Попель шукав варіанти єднання ангела, що летить, з постаттю поета. Пропозиція Паращука була цікавою: колона не лише збагачувала пам’ятник, а й дозволяла розташувати ангела на значній відстані від постаті. Крім того, вона ставала організуючим стрижнем в загальній композиції пам’ятника. Михайлові Паращуку треба було завершити колону. Молодий скульптор розробив декоративну композицію, яку належало  відлити з бронзи й укріпити на вершині колони. Вона складалася  з капітелі і вічного вогню на підставці. Паращук підсилив символіку (вічний вогонь – безсмерття духу, краси) і декоративно увиразнив колону.

Учень 8

І все таки із кількарічної спільної праці з’явився дивовижний монумент – один із найвеличніших у світі. За участю сина поета Владислава Міцкевича його урочисто відкрили 30 жовтня 1904 року.  Він  і досі є мистецькою окрасою древнього українського міста.

Ведучий

Михайло Паращук задоволений. Його запрошують на посаду керівника скульптури Великого Варшавського Мистецького Салону. Починається робота у Варшаві.

Учень 10

Так, саме у Варшаві Михайло Паращук розпочинає самостійну творчу діяльність в галузі портрета і камерної скульптури. Перша робота – портрет-статуетка графині Бжозовської. За ним один за одним з’являються виконані ним скульптурні зображення видатних представників польської культури: Войцеха  Бредзінського, Мар’яна Керницького, Олени Павловської, Ванди Семашко. В цей час створює перший бюст Тараса Шевченка. Влаштовує свою першу художню виставку.

   Паращук окрилений. Його шанують, у нього вірять. І він приймає пропозицію Національного музею поїхати до Парижа, де вступає до приватної Академії Малярства і Скульптури Рудольфа Жульєна. Вчиться у професора Шарля Верле, відвідує уроки і кілька місяців працює у майстерні всесвітньовідомого Огюста Родена.

Ведучий

Уривок вірша Петра Маха «Урок Родена»

- ...питаю ще вас про таке я:

  Що ви любите в світі найбільше?

- Ну, звичайно, мистецтво, скульптуру...

- Ні не те мені кажете, любий пане...

  Ви звідкіль?

- З України...

- Так ви знаєте, що вам потрібно найщиріше любить, щоби скульптором стати?

- Що?

- Україну!!!

Учень 11

Але Париж все більше полонить українського митця. На Міжнародному Конкурсі в Академії отримує найвищу нагороду – Золоту медаль за бюст «Голова дідуся». Його запрошують на кафедри скульптури японці, американці, китайці. Але Паращук не погоджується. В цей час створює скульптури «Селянин» , «Вугляр», «Сидить самітна», «Танець», «Правда», «Старий», які позначені глибоким психологізмом і рисами роденівського імпресіонізму.

Він дотримувався заповіту Родена:

Україна завжди була у його серці!

 

Ведучий

Жиро Юбер.

 Вальс «Під небом Парижу»

Учень 12

Повернувшись до Києва, Паращук створює погрудні портрети Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, Богдана Лепкого, пам’ятник полеглим українцям у Раштатті та пам’ятник у Ветцларському таборі.

 

Ведучий

Болгарія стала другою батьківщиною для Михайла Паращука.

Учні  розкажуть про перебування  в Болгарії.

 

Учень 13

У 1921 році Михайло Паращук виклопотав дозвіл на проживання в Болгарії, де скульптор знаходить другу  батьківщину і де прожив половину свого життя, і створив близько сорока бюстів та портретних барельєфів видатним діячам Болгарії та України. Великою життєвою переконливістю, пластичною виразністю увічнені у мармурі, бронзі й граніті образи діячів революційного руху Стефана Караджі і Йордана Пекарєва, поета Христо Ботєва та письменника Генріка Сенкевича.

Михайло Паращук спорудив, художньо оздобив або реставрував такі монументальні  споруди у Софії: Народний Банк, Судова палата (нині Національний історичний музей), Міністерство оборони, Військова академія, Національна книгозбірня імені Кирила й Мефодія, Національна бібліотека імені В.Копарова, Академія Наук, Народний театр імені Кристо Сарафова, Музичний театр імені Стефана Македонського, Національний театр імені Івана Вазова, театр «Рояль», театри «Трудовий фронт» та імені Димитрова, училище ім. Николи Вапцарова, Партійний дім, Мовзолей  Георгія Димитрова – всього 45 будівель, які стали предметом національної гордості болгар.

Ведучий

Паращук і Болгарія  - це

Учні:

-         Пам’ятник великому письменникові – сатирику Алеко Константинову

-         Проєкт пам’ятника болгарським воякам для Пловдива

-         Проєкт пам’ятника жертвам Другої світової війни

-         Пам’ятник євреям, що полягли на полі бою

-         Фабрика Мистецького фаянсу

-         Михайло Паращук розшукав і впорядкував на Софіївському цвинтарі загублену могилу видатного діяча українського та болгарського народів, дядька Лесі Українки Михайла Драгоманова.

Учень14

В Болгарії Михайло Паращук знайшов особисте щастя. У 1927 році він одружився з донькою одного із засновників Болгарської Землеробської народної спілки Цвєтаною Пекарєвою.

 

Муз. Олександра Зуєва , слова Дмитра Луценка

«Дорога спадщина»

 

Ведучий

Болгарія високо оцінила талант і особистість Михайла Паращука.

Ось як характеризують його самі болгари.

Архітектор Сава Овчаров писав:

«Він не скульптор, а архітектор. Кращого од нього Болгарія не знає досі».

Журналіст Красимир Друмєв говорив:

«Михайло Паращук  - українське ім’я, яке назавжди залишиться в історії болгарського мистецтва. Він зробив  для болгарської культури більше, ніж самі болгари».

Ведучий

Скульптору і архітектору присвячували свої твори поети

Учень розказує напам’ять вірш Василя Пачовського «В святая святих із сафіру»

     В святая святих із сафіру,

Спить любка, царівна моя –

Осліпла, утративши віру,

Що рай на землі засія!

 

Край неї на злотім помості

Сів демон, прекрасний , як ніч.

І різьбить з слонової кості

Царівну, красуню без віч!

 

Учень читає напам’ять вірш П. Карманського «Емігранти»

Я плакав у сні, мені снилася мрія,

Десь ніби я пташка, лечу уві сні,

А долом сія Україна

Красується вольна, своя, у весні!

Я з радості плакав у сні...

 

Я плакав у сні, мені снилася слава,

Десь ніби я в трумні, сміюся у сні,

А там на горі Україна співає,

Весь світ після неї складає пісні –

 

Проснувся я в сльозах і ревно заплакав,

Всі люди побачать здавалось мені.

Вільну Україну! А я ще невольник!

Останній невольник  - умру навесні...

І хлинули сльози рясні!

     Учень 14

Помер Михайло Паращук 24 грудня 1963 року. Похований на центральному Софіївському цвинтарі поруч з могилою Михайла Драгоманова.

Ведучий

За дорученням дирекції, всіх працівників та учнів училища, пропонуємо покласти квіти до меморіальної дошки всесвітньовідомого скульптора Михайла Івановича Паращука, ім’я якого носить наше училище.

Звучить мелодія «Чуєш, брате мій»

Ведучий

Паращук був справжнім великим Майстром, який віддав його величності Мистецтву 65 років життя. В його руках камінь умів співати, від тепла його рук,  камінь дивно розплющував очі.

Паращук розумів, що народові потрібні пам’ятники у мармурі, бронзі. А ще  - у Слові. Він писав: «Усе моє життя я віддав українському народові, стараючись,  де б я не був, підтримувати його престиж і славу.

  Пісня «Ми діти твої, Україно»