Виховний захід " З журбою радість обнялась…"

Про матеріал

" З журбою радість обнялась…" Вечір проходить у святково прибраному актовому залі школи. На сцені портрет О.Олеся, обрамлений українським орнаментом, під ним дати життя (1878-1944) і слова І я не виніс щастя муки, І задзвеніли в серці звуки. І розітнувсь мій перший спів.

Перегляд файлу

І я не виніс щастя муки,

І задзвеніли в серці звуки.

І розітнувсь мій перший спів.

Звучить пісня у виконанні Н.Матвієнко "Сміються, плачуть солов’ї ".

Ведучий 1: Добрий день, шановні гості! В грудні 2018 року виповнилося 140 років від дня народження Олександра Олеся - лірика, поета поезії серця.

Ведучий 2: Відрадно, що поруч з іншими прізвищами митців рідної культури, котрі знову займають гідне місце у скарбниці нашої спадщини, бачимо й ім'я Олександра Олеся. Цей поет довго замовчувався. Причина загальновідома: через те, що не прийняв революції 1917року, опинився серед емігрантів.

Ведучий 1: Щемливо-бентежна ніжність і інтимність, краса й романтична окриленість його слова наснажували українців життєствердною енергією, виховували естетичні почуття.

Ведучий 2: Але почали ми нашу зустріч з пісні на слова Олександра Олеся у виконанні сучасної виконавиці Марійки Бурмаки, що входить до лірики, перейнятої громадянськими мотивами, бо в творчості Олеся були помічені різні сторони його поетичного обдарування: одні бачили в ньому лірика, інші ж помічали його громадянські погляди. І в цих оцінках не було суперечності, бо молодий поет передавав як ліричне, так і трагічне в житті окремої людини, суспільства в цілому.

Ведучий 1: Огорнута серпанком "журби й радості", його інтимна й громадянська лірика захоплювала своїм настроєм, щирістю, свіжістю барв і мелодій, закликала до щастя й любові, сонця й свободи. Олександр Олесь став співцем природи, кохання і глашатаєм свободи.

Ведучий 2: Сьогодні ми з вами спробуємо у своїй уяві намалювати портрет поета, людини, громадянина Олександра Олеся.

Ведучий 1: "Поет - завжди казкар", - сказав якось М.Рильський. Справді, казковий погляд на світ породжує щемливе відчуття його краси, спонукає людину до творчості.

Ведучий 2: Саме таке сприйняття дійсності було притаманне поетові Олександру Олесю (справжнє прізвище - Олександр Іванович Кандиба), який народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що на Сумщині.

Ведучий 1: Його дід по матері орендував великий панський маєток у селі Верхосулі, на північнім краю українського степу, тут і прожив свої молодечі літа Олесь.

Ведучий 2: Краєвиди шовковистого степу, старі могили, спів жайворонків, дзюрчання витоків Сули, що брала свій початок біля Верхосулля, - все це, за словами поета, було для нього "суцільною казкою", одним золотим днем. Музика "тієї дивної весни" звучала в душі упродовж життя. Усе це й зародило поетичне чуття і натхнення, вимережилося рядками першого вірша.

Читець: В дитинстві ще... давно, давно колись

Я вибіг з хати в день майовий...

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились...

Весь Божий світ сміявсь, радів...

Раділо сонце, ниви, луки...

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів...

(В дитинстві ще ...давно, давно колись"...)

Ведучий 1: Батько працював на рибних промислах у Астрахані, але утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася до рідного містечка. Тут майбутній поет закінчив початкову школу й двокласне училище.

Ведучий 2: П'ятнадцяти років Олександр вступив до хліборобської школи містечка Дергачі, що неподалік від Харкова. Фахові дисципліни його цікавили мало, зате наполегливо працював хлопчина над вивченням мов. Музика слова настільки заполонила юнака, що бажання писати вірші дедалі міцнішало. І сімнадцятирічний Олександр виносить на суд друзів написані українською та російською мовами свої перші поетичні спроби, які вміщує в рукописному журналі "Комета".

Ведучий 1: Його ранні вірші, щирі й безпосередні, нагадують за своєю стилістикою думи та балади, часто зустрічаються й наслідування шевченківської тематики, ритміки. Прагнення людини до волі, світла пронизує один з найхарактерніших для того періоду творів поета - "До сокола" (1896).

Ведучий 2: В 1903 році Олександр стає студентом Харківського ветеринарного інституту. Після закінчення інституту молодий Олександр Кандиба працював земельним статистиком, потім ветеринаром. Робота стомлива, малоцікава, та вона не вплинула на його поетичне натхнення.

Ведучий 1: Перша збірка віршів Олександра Олеся "З журбою радість обнялась", яка вийшла у 1907 році, не лише привернула увагу літературної критики, а й викликала захоплення в читачів, особливо в молоді. Поет підписав її літературним псевдонімом - Олександр Олесь, який невдовзі став відомим усім, хто цікавився поезією.

Читець: З журбою радість обнялась...

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто - не знаю я...

("З журбою радість обнялась...")

Ведучий 2: В цій поезії образи побудовані на антитезі: журба і радість, сміх і сльози, ранок і ніч. Єдність і боротьба цих протилежностей - це і є сутністю людського буття в дуалістичному світі. Радість і журба борються між собою в поетовому емоційному сприйнятті дійсності.

Ведучий 1: Ліричний герой поезій перебуває в пошуках особистісного щастя і на шляху до нього постійно долає перешкоди. Життєві негаразди часто породжують зневіру, самотність, відчай. Серед безжурних, оптимістичних, сповнених радості поезій з'являються і сповнені песимізму, зневіри ("Душа моя - пустка холодна й німа...", "З пісень неволі", "Болить душа моя, болить", "Не заллється співом серце...").

Читець: Душа моя - пустка холодна й німа...

Нічого в тій пустці самотній нема:

То вітер розвіяв, то хвилі зірвали,

То, граючись, діти малі розібрали.

Душа моя - дно безджерельне й сухе,

Де тільки сіріє каміння важке...

Тим сірим камінням колись в мої груди

Все били без жалю, жалкуючи, людей.

("Душа моя - пустка холодна й німа -...")

Болить душа моя, болить...

Пекучий біль її проймає...

А день за днем пливе, біжить,

А там і смерть страшна чекає...

Я жив... а що кому зробив?

Куди я дів чуття і думи,

Коли й чиє життя зогрів,

Кого на світ я вивів з стуми?..

Бажав я тільки і співав

Про ніч землі, про сяйво неба,

І в людей пісню посилав

За мене здійснити, що треба.

("Болить душа, моя, болить...")

Коли б був я сокіл вільний,

Я б летів назустріч сонцю

І кричав би попід небом

Всім живим мерцям про його.

Коли б був я дубом пишним,

Простягав би я галуззя

До проміння золотого

І тягнувся б вгору, вгору.

Коли б був я вітром буйним,

Я б розгонив чорні хмари,

Щоб від хмар не слались тіні,

Щоб сміялось завжди сонце.

Коли б був я Богом дужим,

Я б приніс на землю сонце,

Щоб земля не розлучалась

І не плакала по йому.

Та, на жаль свій, я – людина,

І повинен я мовчати,

Не нагадувать про сонце,

І спинять свій льот до його.

Чом же я не сокіл вільний,

Чом же я не дуб зелений,

Чом же я не вітер буйний,

Чом же я не Бог великий?!

("З пісень неволі")

Ведучий 2: Таким настроям сприяла і тогочасна українська дійсність, невпевненість у майбутньому, втрата перспектив. Журба і сміх, сльози і радість - ось ті терези, на яких постійно балансують почуття ліричного героя Олесевих поезій. Мінливість настроїв властива його поезії всіх періодів творчості. Радість і журба проходять і через вірші пізнішого періоду творчості - "Моїй матері", "О, принесіть як не надію" та ін.

Ведучий 1: Окремим пластом можна виділити поезію, яка пройнята громадянськими мотивами. На думку літературознавця Сергія Єфремова, у своїй ліриці Олександр Олесь "...дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої по Шевченкові ніхто ще так високо не здіймавсь на Україні. Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові".

Ведучий 2: Його вірші засвідчують активну позицію поета-громадянина і патріота, його оцінку тих подій, що відбулися в Україні: лютневої революції, революції 1917 року, громадянської війни, голоду, репресій ("Голод", "У Степана - рана, а в труні Марина...", "1918 рік", "Горіла хата. Три брати...", "А ти, Марку, грай...", "Синіла ніч, дивились зорі...")

Читець: На небі хмари. Все більш смеркає,

І ніч безмежна, як світ іде.

Все скуте жахом, а Марко грає,

А Марко грає, що сонця жде.

Посуха. Голод. Народ вмирає.

Де ж Милосердний? Нема ніде.

Нема й не буде! А Марко грає,

А Марко грає, що Бог іде.

Не стало Марка: упав голодним,

Упав на землю мерцем німим...

Засяло сонце над ним, холодним,

І Бог в задумі схиливсь над ним.

("А ти, Марку, грай...")

Ведучий 1: У частині віршів Олесь застосовує один зі своїх улюблених прийомів - паралелізм. Так, скажімо, в поезії "Ллється море, плеще в берег"... автор художньо порівнює волелюбні прагнення українського народу з могутньою стихією моря, яке "з кайданів хоче вийти"; або ж утверджує глибинний світоглядний оптимізм українства, змальовуючи образ беззахисного, але усміхненого проліска, який вже скинув ланцюги, у вірші "Зима... і пролісок блакитний"...

Читець: Зима... і пролісок блакитний!

Навколо ще лежать сніги,

А він всміхається, привітний,

А він вже скинув ланцюги!

Така і ти! Ще ніч навколо,

Весь край в руїнах і хрестах,

А в тебе сміх, безжурне чоло

І пісня ранку на устах.

("Зима... і пролісок блакитний"...)

Ведучий 2: Звертався митець і до історичної тематики. Під впливом перечитаних популярних курсів історії України Івана Крип'якевича Олесь написав історичну поему "Княжа Україна", яку, звичайно ж, не можна оминути увагою. Вона була створена поетом восени 1920 року, коли Українська Народна Республіка зазнала поразки. Ці вірші є поетичною оповіддю про минуле українського народу, про князів Київської Русі, про їхню мудрість, любов до рідної землі, хоробрість та мужність.

Ведучий 1: На початку 1919 року почалася трагічна сторінка життя поета, яку можна назвати одним словом - чужина. Олесь виїздить за кордон, зупиняється у Будапешті, Відні, а потім оселяється у Празі на постійно. На чужині поет жив Україною, марив рідною землею, вважав себе її сином, сподівався до неї повернутися.

Ведучий 2: Продовжуючи тему громадянських мотивів у поезії Олександра Олеся, просто неможливо оминути поезії, у яких простежується зв'язок із рідною землею, сподівання на повернення додому, бо усі думки і спогади, минуле і майбутнє, усе його життя, кожна його поезія назавжди пов'язані з Україною. Журба пекла душу за покинутою вітчизною. Він завжди був вірним сином України, беріг її образ як найбільшу святиню, писав про неї так:

Читець: В вигнанні дні течуть, як сльози,

Думки в вигнанні сплять, як мертві,

Солодкі спогади сичать, як змії,

Душа ридає, як дитина.

Душа розірвана, як рана...

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

("В вигнанні дні течуть як сльози"...)

Ведучий 1: У страшний час голодомору 1921 року О.Олесь працює у закордонному українському товаристві у справах надання допомоги голодуючим. Він залишився вірним сином свого народу і, розуміючи, що без Батьківщини щастя неможливе, благає:

Читець: О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.

("О принесіть як не надію"...)

Ведучий 2: Прийняв Олександр Олесь рішення не повертатися в Україну, коли зрозумів, що молодій УНР не подолати більшовицькі збройні сили. Залишившись на чужині, О. Олесь швидко почав каятись у цьому. Настали тяжкі роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку і спокути. Розпач і журба поета вибухнули у поезії "Коли б я знав, що розлучусь з тобою". Рядки вірша виражають глибоку любов автора до рідного краю і страждання, викликані розлукою з Україною.

Читець: Коли б я знав, що розлучусь з тобою,

0 краю мій, о земленько свята,

Що я, отруєний журбою,

В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті.

Про сміх і глум на чужині,

Що в мене будуть руки скуті

І в мури замкнені пісні, -

Я попрощався б хоч з тобою,

До лона рідного припав,

Прислухався б до шуму трав

І зник...Ні! Не пішов би я з ганьбою

Шукать ганьби на чужині...

На хрест?! Однаково мені!

("Коли б я знав, що розлучусь з тобою"...)

Ведучий 1: У своїх поезіях поет часто вдається до алегорії. Україну ми впізнаємо в найрізноманітніших трагічних образах: то "білий лебідь", що "в знесиллі бився" ("Лебідь"), то айстри, які загинули під "холодним дощем".

Читець: Опівночі айстри в саду розцвіли...

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать...

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, -

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в'януть, де вічна весна...

Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни...

А ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем...

І вгледіли айстри, що вколо - тюрма...

І вгледіли айстри, що жити дарма, -

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

("Айстри")

Ведучий 2: Туга за рідною землею звучить у сумовитій пісні "На чужині", в поезіях "Швидко, швидко ми побачимось", "Стомився я вкрай в цій безмежній пустелі", "Моїй матері". У цих поезіях органічно поєднується національний біль із глибоко особистим, аж інтимним, - і таким чином ця частина творчості Олеся становить собою особливу цілісну художню систему.

Ведучий 1: Вірші останнього періоду творчості О.Олеся позначені філософічністю, драматизмом переживань, що спираються на суперечливий досвід прожитих років.

Читець: Приснилося, що я вернувсь додому.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,

Сміються в сонці золотому

Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,

Де мати жде мене й не жде,

Я скрикну "Матінко!" до неї,

Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки

І в них бринітимуть слова:

"Я ждала, ждала цілі роки

І в'яла, сохла, як трава..."

Іду зеленою межею,

Кругом хвилюються жита,

І в'ється щастя над душею –

І на плечі нема хреста...

Прокинувсь в морі раювання

І все збагнув, і похолов...

Іду дорогою вигнання,

І по сліду моєму - кров.

("Моїй матері")

Ведучий 2: Олександр Олесь ніколи не стояв осторонь тих процесів, які відбувались у його країні, навіть перебуваючи в еміграції. У художнє вирішення традиційної для української літератури теми про роль поета і поезії в суспільстві він вніс свій вагомий внесок віршами "Рідне слово в рідній школі", "О слово рідне! Орле скутий", "О правда! Мій народ смішний безкрає..." Ці твори засвідчують, що поет глибоко перейнятий долею свого народу. Збереження національної самобутності народу він вважав своїм обов'язком.

Читець: 0 правда! Мій народ смішний безкрає...

Сліпий, горбатий і чудний,

Він старцем з лірою блукає

І навіть - хто він, - він не знає

Такий... безпам'ятний такий!..

Але я всім вселюдно признаюся:

Я - син його, я - старців син...

За руку, гляньте, з ним беруся

І завжди з ним іти клянуся

Кудись на гори із долин.

Брати! ваш глум і дикий сміх лунає!..

Людці!.. Ні, той навік ганебний син,

Хто п'є, і їсть, і в злоті сяє, -

А батько руку простягає

І на ніч спати йде під тин.

("О правда! Мій народ смішний безкрає"...)

Ведучий 1: Турбота поета про долю рідного слова, "чужинцям кинутого на сміх", особливо гостро поставлена у поезії "О слово рідне! Орле скутий!" Як і в багатьох інших випадках, громадянський пафос вірша тут поєднано з глибокою задушевністю, ліричністю. Вже у другій строфі значення рідної мови у духовному житті людини та її велич асоціюється з розкішшю природи, яку О.Олесь завжди вмів змалювати найкращими барвами.

Читець: О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

0 слово! будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

("О слово рідне! Орле скутий!"...)

Ведучий 2: Пейзажна та інтимна лірика варта не меншої, а може й більшої уваги, ніж громадянська.

Ведучий 1: В поезії "Любов" автор майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до різних прийомів, щоб передати глибину його переживань. Блакитна ніч така неповторна, бо, як уявляється юнакові, чекала на прихід його коханої. Герой переконаний, що прозора "срібна мла", якою все оповите, не випадкова, адже "ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло розлила".

Читець: О, не дивуйсь, що ніч така блакитна...

Що вийдеш ти, то знала ніч оця, -

І через те вона така привітна,

Ясна і ніжна без кінця...

0 не дивуйсь, що пахощі навколо,

Що мов зомлілі, дивляться квітки, -

Ця ніч твоє квітчає ними чоло

І з них тобі плете вінки.

О, не дивуйсь, що стільки зір на небі,

Щоночі так прозора срібна мла, -

Ця ніч ясна вбиралася для тебе,

Для тебе й срібло розлила.

І тільки ти в кімнату підеш з ґанку,

Погасне тихо й журно свято скрізь,

А хмарна ніч проплаче аж до ранку

Дощем рясним невтішних сліз...

("Любов")

Ведучий 2: Твори поета декламували гімназисти й студенти, на літературних вечірках. Звукова інструментовка творів О. Олеся чарує і мистецтво звукопису можна порівняти із творчістю П. Тичини, особливо з творами із "Сонячних кларнетів". Звукові поєднання викликають музичні асоціації.

Ведучий 1: Тому до поезії О.Олеся дуже часто зверталися композитори. Понад 30 музикантів здійснювали обробку його поезій. Серед них Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич.

Ведучий 2: Так, наприклад, поезія "Чари ночі" стала улюбленою народною піснею "Сміються, плачуть солов'ї!" Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини та природи.

Ведучий 1: Святковий бенкет весни, коли "уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче", природно відтінює "летючу мить життя" людини, нагадує, що життя тільки "єдина мить". А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент "сум, думки і горе", влити струмінь власної душі в буйне, "шумляче море" життя природи.

Ведучий 2: Текст цієї пісні дуже сподобався студентці Бестужевських курсів, майбутній дружині поета Вірі Свадковській. Вона почала називати Олександра ніжно і ласкаво — мій Олесь, давши життя його літературному псевдоніму.

Ведучий 1: Завдяки глибокій поетичності, мелодійності, поезія "Чари ночі" стала улюбленою піснею українців. Вона виконувалася в народі і в той час, коли поезія Олеся була недоступною: у радянські часи її називали народною піснею - авторів замовчували, бо вони обидва стали емігрантами.

Ведучий 2: Доречним буде назвати автора мелодії Василя Безкоровайного, якого так схвилювала поезія Олеся, що він створив невмирущу, жагучу, щемку мелодію, що тоді схвилювала усіх і нині бентежить кожного з нас. Важливим штрихом її музичної інтерпретації на сьогодні є своєрідне виконання Ніною Матвієнко.

Ведучий 1: А ми послухаємо її у виконанні викладача дитячої школи мистецтв Ірини Чупик.

Звучить пісня на слова О. Олеся "Чари ночі" ("Сміються, плачуть солов'ї")

Ведучий 2: Пісня "Тайна" покладена на музику Станіславом Людкевичем і входить до класики українського романсу. Виконує Ірина Чупик, акомпанує викладач дитячої школи мистецтв Алла Церіх.

Звучить пісня на слова О. Олеся "Тайна"

Ведучий 1: І ще один класичний український романс - "Не беріть із зеленого лугу верби", музику до якого написав Яків Степовий.

Звучить пісня на слова О. Олеся "Не беріть із зеленого лугу верби"

Ведучий 2: У кожної людини бувають в житті якісь особливо хвилюючі дні, після яких вона стає наче зовсім іншою. Так сталося і з Олександром Олесем після того, як 1907 року у нього народився первісток - син Олег, якого поет називав ласкаво і ніжно Лелекою, Бубою.

Ведучий 1: Саме народження сина дало натхнення створити безліч творів для дітей: "Поєдинок", "Рак-рибалка", "Вовченя", "Ялинка", "Іменини", поеми "Грицеві курчата", "Водяничок"; незаперечний внесок Олеся у розвиток драматургії для дітей. Він плідно працював над інсценізаціями народних та літературних казок, таких як "Івасик-Телесик", "Лісовий цар Ох", "Лисичка, Котик і Півник", "Микита Кожум'яка" та інші. Малеча залюбки сприйняла й власні поетові драми-казки.

Ведучий 2: Показовою є драматична трилогія про стосунки людини з природою: "Бабусина пригода", "Бабуся в гостях у ведмедя", "Ведмідь в гостях у бабусі". По суті, у 20 - 30-х роках Олександр Олесь був чи не єдиним творцем української драматичної казки. Відомий Олександр Олесь і як перекладач: казки В. Гауфа, "Пісня про Гайявату" Г. Лонгфелло, арабські казки та інше. Він є автором драматичних творів "По дорозі в Казку", "Над Дніпром", "Ніч на полонині".

Ведучий 1: Всього у закордонний період письменник видав п'ять поетичних книг, писав п'єси для дорослих, вірші, інсценізації казок. Протягом 1924-1925 років у серії "Українській дитині" видавництва "Чайка" (Відень) вийшли вірши для дітей: "Ялинка", "Поєдинок", "Рак-рибалка", "Вовченя", "Іменини". Всі вони були гарно ілюстровані художниками Оленою Кульчицькою та Юрієм Вовком.

Ведучий 2: Окремими виданнями вийшли поеми Олеся "Грицеві курчата", "Мисливець Хрін та його пси", "Водяничок". Усі ці твори збагачують внутрішній світ дитини, розвивають фантазію та уяву, вчать любити природу, сприяють гармонізації дитячої свідомості.

Читець: Раз я взувся в чобітки,

одягнувся в кожушинку,

сам запрігся в саночки

і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,

ледве став ялинку брати,

а на мене зайчик - плиг!

Став ялинку віднімати.

Я - сюди, а він - туди...

"Не віддам, - кричить, - нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись:

порубаєте ліси -ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки, і ведмеді,

і лисиці, і ворони, і граки,

і розбійниці-синиці".

Страшно стало...

"Ой, пусти!

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости, -

я не буду більш ніколи!"

Низько, низько я зігнувсь,

і ще нижче скинув шапку...

Зайчик весело всміхнувсь

і подав сіреньку лапку.

("Ялинка")

Ведучий 1: Двадцять п'ять років Олександр Олесь пробув за кордоном. Тяжкими були останні роки життя поета. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину, де перебував Олесь, угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. В останні десятиріччя життя Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібрето для дитячих опер.

Ведучий 2: На відміну від свого батька з його співучою лірикою, Олег Ольжич – син Олександра Олеся - хотів бути "маломовним, простим, кам'яним ...". Дійсно поетична творчість Олега дуже різнилася від співучої лірики його батька. Розбіжності у поглядах нерідко викликали гострі суперечки між ними.

Ведучий 1: Незважаючи на те, що Ольжич завжди з повагою ставився до батька і тримав у пам'яті кожний його твір, Олег скептично ставився до лірики Олеся. Інколи він називав батька "поетом для гімназисток та телефоністок". В "поетичній дуелі" Олександр Олесь висловив і свій погляд на погляди сина:

Поклони б'ють неправді-сили,

Замість вина - в піалах кров ...

І на Голгофу йдуть похилі

Братерство, Воля і Любов.

Ведучий 2: 3 боку могло здаватися, що творчі протиріччя сильно впливали на особисті відносини між Олегом та Олександром Олесем. Одначе дискусії між ними ніколи не віддзеркалювалися на взаємній повазі та любові.

Ведучий 1: За кордоном поета не покидають тривожні думи про сина Олега - активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета Ольжича.

Ведучий 2: 22 липня 1944 року у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега, помер і Олександр Олесь, змучений хворобою, війною, самотністю на чужині і був похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Ведучий 1: Олесь лишив після себе величезну спадщину, у якій журливий настрій переплівся з радісною вірою в щасливе майбутнє. Про що б не писав О. Олесь, - про кохання чи природу, Батьківщину чи народ, - у всіх його творах Журба і Радість утворюють феєричний тандем. Палаючим метеоритом пронісся Олександр Олесь небосхилом української літератури і залишив по собі яскраві снопи іскор — неповторні поезії. Творчість Олеся -визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст.

Ведучий 2: Отже, перед нами вималювався портрет Олександра Олеся - неперевершеного автора інтимно-особистісних та громадянських мотивів, одного з найкращих продовжувачів справи Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інших корифеїв української літератури.

Ведучий 1: Олександр Олесь повернувся до нас з чужини піснею, яку Україна щиро вітає любов'ю і визнанням. Навіть у трагічні десятиліття сталінщини в народі не забувалася його творчість, хоча 27 років - з 1930 по 1957 рік - вірші Олександра Олеся не друкувалися в нашій країні. Чому так сталося? Чим завинив майстер перед своїм народом?

Ведучий 2: Переконані: нічим він не завинив, народ його не карав осудом, не обійшов забуттям. Намагався покарати поета сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи із масових бібліотек його книги і забороняючи їх друкувати. Олесь завинив перед своїм народом лише тим, що не розділив із ним страхіття голоду 1932-1933 років, жахів сталінського беззаконня, ненависної фашистської окупації. Та він себе жорстоко і покарав. Покарав тим, що 1919 року залишив рідний край і опинився на чужині.

Ведучий 1: Але душа Олеся, його поезія - в Україні, якій він віддав кожен удар свого великого, щедрого серця!

Читець: Натхнення час - то час св'ятий!

В той час душа моя літає

Вгорі в блаженному розмаї

І слуха голос неземний.

І чує те, чого другий

В той час душею не вчуває.

В той час стиха моя печаль

І власне все в загальнім гине,

В той час прощаю я людині,

В той час мені й рослини жаль

І дух мій чистий, як кришталь,

По небу з янголами лине.

("Натхнення час - то час св'ятий!"...)

Ведучий 2: Тож ж поет повернувся на батьківщину, до рідного народу. Поезії митця навчають нас берегти, любити і цінувати свою землю, вірно служити ідеалам миру і добра. І ми сьогодні віримо, що доля творчої спадщини Олександра Олеся буде щасливішою, ніж його особиста доля.

Ведучий 1: 140 років минуло з дня народження видатного українського літератора - творця класичних мистецьких шедеврів української поезії, а поезія його і досі надихає на створення нових пісень. Тож на закінчення нашої зустрічі прослухайте пісню "Ворони" на слова Олександра Олеся у виконанні сучасного гурту "Кому вниз". І хай ніхто ніколи не засумнівається у вашій волі! І хай радість і журба дарують вам два крила натхнення, як дарували вони їх Олександру Олесю.

Дякуємо за увагу! До побачення!