Виховний  захід  Пам'яті жертв голодомору            1932-1933 рр.

«Запалимо свічку пам'яті»

                                             Підготувала учитель КГ №130 м. Кривий Ріг

Валентина Салогуб

Вступне слово учителя

(лунає ніжна сумна українська мелодія. На сцену виходить Мати-Україна, сідає на край сцени і розкладає вишивані сорочки, в руках колоски)

Мати-Україна

Як тужить дзвін,

Як серце рве до болю…

Безвинно убієнні діти всі мої,

Голодна смерть страшна і невблаганна

Забрала вас… Але чому, чому?!

(залишається сидіти в глибокій задумі)

(виходять читці)

Чит.1.        Була весна, і нива вже засіяна зерном,

                   Було колосся, збіжжя, хліб пахучий…

                   Та чорним круком розлетівся більшовицький клич :

                    « Всю землю у колгоспи передати!»

 

Чит.2.        Оту святую землю, що рясно скроплена і потом і слізьми,

                    Віддати землю, за яку боролись покоління?

                   Бо так рішив той головний «совєт»

                   Так Сталін приказав, щоб знищити Вкраїну

 

Чит.3.        Село повстало: землю не дамо,

                   Наші батьки, діди за неї голови поклали

                   Та більшовицький кат голодом рішив

                   Село вкраїнське у колгоспи заганяти

 (танцювальна композиція)

Україна збирає колоски – більшовицький  поплічник відбирає колосок, топче його, Україна у розпачі ридає.

 

 

Чит.4.           Ось так усім сказали: вмри!

                       І хліб на станцію повезли

                      Усе забрали, вигребли усе :

                      Ні колоска, ні крихти, ні зернини

 

Чит.5.           Я бачу той розпач безсилих людей

                      І погляд голодних дитячих очей,

                      В долоні затиснуті п'ять колосків

                      Гвинтівку і вирок жорстоких катів

 

Чит.6.             Я чую той стогін крізь щільність років,

                         Крізь спогадів тугу померлих батьків….

                         У вічність нестиму сторінку сумну –

                         Про жертв геноциду пам’ять святу.

 

Чит.7.          Мовчати про це не можна, не сила,

                     Від спогадів кров аж холоне у жилах.

                     Вмирали діти і немовлята,

                     Старі бабусі, вродливі дівчата.

                     Вмирали села. Зникали птиці,

                     «Буксири» скидали трупи в криниці .

 

Чит.8.           Опухла матір, не може сісти…

                      «Уповноважені» і «активісти»

                      З-під немовляти, із-під ряднини

                      П'яні згорнули останні зернини.

                      Тиша і смуток. Запалі могили…

                      Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

 

 

Чит.9.             Трагічна подія відома планеті –

                        Голодне море у тридцять третім.

                        Пекельні цифри і слова

                        У серце б'ють неначе молот

                        Немов прокляття ожива

                        Рік тридцять другий… 

                        Голод… Голод.

 

 

 

Чит.10.          У люті сталінській страшній

                        Тінь смерті шастала по стінах. 

                        Сім мільйонів, Боже мій, 

                        Недолічилась Україна. 

(виходить Україна) 

Мати-Україна (на фоні музики) 

Літо 1933-го від Різдва Христового був великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля більшовицьких катів. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще не народжених- у лонах матерів.

Без болю не згадати страшні муки і переживання мого народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати спогади про тих, хто залишив життя земне у пекельних муках. 

(музика наростає) 

Народе мій, тебе більшовицька орда хотіла знищити голодом, голодомором! 

Це був геноцид українського народу!!! 

(музика)

Ведуча: 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову "Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра соціалістичного захисту» - розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цей закон « закон про п'ять колосків»

Ведучий                 Залишившись без хліба, селяни їли мишей, пацюків та горобців, кісткове борошно і кору дерев. Мали місце численні випадки канібалізму. Конфіскації збіжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села.

 

Ведуча                Чи була того злощасного 1933 року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї?

 

На сцену виходить жінка в білому із запаленою свічкою і стає в кутку. З іншого кутка сцени стоїть дитина в білому. Батько старий, сивий сидить біля дитини в задумі і дуже повільно говорить:

 

« На світі весна, а над селами нависла чорна хмара. Діти не бігають, не чути людського голосу, тільки смерть, голодна смерть, куди не поглянеш – смерть.

 

 

ДИТИНА 1: Їсти… Їсти… Їсти…

( дитина падає на коліна і промовляє)

 Бозю!

Що там у тебе в руці!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитина,

Тож підрости хоч би трохи бодай

Світу не бачив ще білого, Бозю

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось

Холодно, Бозю…

Сніг дуже білий…

Бозю, що там у тебе в руці ?

(Друга дитина звертається до батька. Припадає до ніг)

ДИТИНА 2

Хлібця! Хлібчика дай!

Тату… мамо! Батечку!

Крихітку! Крихіточку хлібчика!

Дай!

(схиляє батько голову і схиляється до ніг знеможена дитина)

Дай крихіточку…

Жінка в білому: ( на фоні сучасної музики).

Хто се?

Чий голос просить хлібця! Крихітку хлібця? Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима у яких переплелися всі страждання, муки й скорботи роду людського. Чий же це стогін? Хто щоночі будить, стогне, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу, У ній ні дна, ні берегів.

Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих, Спаси! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Сили дай! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай, не в липні, а у весняну пору!»

(Діти падають замертво)

Жінка в білому.

Нема. Зотліли. Відлетіли ключами в небо.

( падає навколішки, бере в руки ікону – музика скорботи)

Спасителю наш! Порятуй від смерті народ мій. Ти ж умів двома рибинами і п’ятьма хлібинами п’ятсот тисяч наситити. Сотвори диво! Нагодуй! Порятуй! Богородице! Матір наша Небесна. Свята Покрово! Куди ви всі відійшли? Чого ж ви залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ви всі не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи не бачите криниці повної українських сліз? Чи не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила. Де ж ви, сили небесні!

( зрив музики – танець молитва)

 

 

Ведуча

І щоночі чути, як оплакують велетенські могили лише солов’ї та зозулі, білий квіт садів, на цвинтарі бузьки. Плачуть молоді трави, стогнуть жита, ридма ридають зорі, летять у ніч над спорожнілими хатами журавлі.

Танець чорних журавлів

(пісня на мотив «На Чорнобиль журавлі летіли»)

1.В Україну журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Замість хат лише хрести і могили

Скрізь голодна смерть і ріки сліз

2.Вимерли і села і містечка

Посивіла голодом земля.

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятева.

1.Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Голод, туга і мільйон могил.

2.Не спинились птиці на кордоні,

Де стогнали небеса й земля

Україну розіп’яло горе,

Та вона нескорена й свята

 

 

 

 

(виходить читець)

 

Чит.11             У той рік заніміли зозулі,

                          Закували знедолений рік.

                          У той рік мати рідну дитину

                          Клала в яму копнувши під бік,

                          Без труни, загорнувши в ряднину.

 

 

Чит.12              У той рік збожеволіла мати від горя,

                           Від гріха, що здригнув небеса,

                           Бо зварила вона наймолодшого сина,

                            щоб врятувати старше дитя.

 

Чит.13                У той рік світ брехнею накрили,

                            Щоб правду сказати ніхто не посмів

                            Розіп’яв кат мою Україну

                            На голодну Голгофу повів

 

Звучить Реквієм

Танок смерті, розпачу, голоду

(пара у чорному)

 

Чит.14             Ніч огорнула мою Україну.
                         В небі високо засяли зорі.
                        Чому ж до зірок я думкою лину,
                         Схиляючи голову в тихій покорі?

                        Може ті зорі – то душі людей,
                         Які відлетіли в Голодні часи?
                         ...А серед них скільки було дітей!..
                          Їм не бачити більше земної краси.

                          Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
                          Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
                         Голод знищив життя і сподівання...
                          Збережи, Боже, рід наш!
                          Повернись до нас, Доле!

                          Раптом туга стискає душу мою...
                         Свічку поставлю в вікні. Запалю.
                         Прошепчу я тихенько молитву свою-
                         Тих, голодних, 30-х,  я гріх замолю.

                           Хай світло від свічки у небо летить-
                           Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
                          Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
                           у Вічність до Бога вона відійшла.

 

Відеокліп «Свіча». Оксана Білозір. Учні виходять на сцену із свічками. Стають у шаховому порядку

 

Чит.15                       Хвилина мовчання сльозою горить,

                                   Пронизує струмом немов би ця мить,

                                   Щипає за душу, бере за живе

                                   І дзвоном тривожним у серці гуде

Учитель 1

Їм- неоплаканим і неоспіваним,

Їм – похованим без труни і молитви,

Позбавлених могили і шани – наша пам’ять, наш сум

Учитель 2

У пам’ять за них, безневинно замордованих голодною смертю, оголошується хвилина мовчання

(метроном)

 

Учень 1 (10 клас)

Моя Вкраїно, вистраждана доле,

Тобі б до сонця гордою рости,

Тебе ж із дому нелюди вигонили,

І мусила свій хрест тяжкий нести.

Тебе з корінням – та на попелище,

Тебе у воду з каменем тяжким.

А ти злітала усе вище й вище,

Нескорена й незламана ніким.

 

Із серця слово рідне виривали,

Палили вроду у сліпім вогні.

А ти весною знову зацвітала

У вишитім вкраїнському вбранні.

 

Учень 2   (10 клас)

Тебе топтали, били, розпинали,

Стріляли у калину і пісні,

А ти співала, як же ти співала!

Й верталися до саду солов’ї.

 

Моя Вкраїна гарна, як тополя,

Я – українка із прапрадідів.

Схиляюсь в молитовному поклоні

Щоб наш не перевівся родовід.

 

Пісня «Боже великий, єдиний»