ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ

Пояснювальна записка

до курсової роботи

на тему: «ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ »

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП           3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЗАСОБУ ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.           Сутність та зміст ігрової технології. Значення ігрових .

прийомів у дошкільному віці       5

1.2.Особливості формування ігрової діяльності як основи педагогічний
ресурс у розвитку освіти         12

1.3 Основні методи та прийоми формування творчої гри. Фактори,
які впливають на розуміння та застосування ігрово -дидактичних дій
і стратегій педагога         17

Розділ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ

2.1. Основні показники психоемоційного когнітивного
(інтелектуального й емоційного) розвитку дітей середньої групи   24

2.2 Методика використання ігрових прийомів у розвитку когнітивних (пізнавальних) здібностей                                                                                                                 30

2.3 Використання дидактичних ігор та ігрових прийомів для розвитку когнітивних процесів дітей дошкільного віку                                                                      33

2.4 Аналіз результатів експериментального дослідження   37

ВИСНОВКИ          43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ     45

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що використання ігрових прийомів у навчанні дітей середньої групи має важливе теоретичне та практичне значення послідовного напрацювання і втілення у практику діяльності закладів дошкільної освіти. Реформування дошкільної освіти України є важливою частиною управлінських процесів та управлінських рішень та є стратегічною зброєю нашої держави, так як суспільство сьогодні насамперед очікує від педагогів нових підходів з формуванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. І першою ступеню формування особистості є дошкільна освіта.

Затверджений стандарт базового компонента дошкільної освіти, який є Державним стандартом в Україні, описує стратегії гнучкого навчання, процесів, у тому числі використання ігрових технологій як основного та ефективного інструменту педагога, який може бути корисним на всіх рівнях освіти, безпосередньо для дітей середнього дошкільного віку [1]. Міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет наголошує, що дошкільна освіта є невід’ємною складовою і першим рівнем у системі освіти, стартовою платформою для особистісного розвитку дитини.

Мета роботи: дослідити сучасний стан та перспективи розвитку використання ігрових прийомів у навчанні дітей середньої групи та зробити внесок у покращення попередньої підготовки дошкільної освіти щодо знання та застосування гри як навчального ресурсу.

Об’єкт дослідження: ігрова діяльність як основа педагогічного ресурсу

Завдання роботи:

- з’ясувати сутність та зміст ігрової технології;

- зробити аналіз терміносистеми дослідження,

- розкрити значення ігрових прийомів у дошкільному віці, що надають можливості використовувати методичні напрацювання в практичній діяльності;

- розкрити етапи формування ігрової діяльності як основи педагогічний ресурс;

- визначити види дидактичних ігор та ігрових прийомів для розвитку когнітивних процесів дітей дошкільного віку критерії методів криміналістики.

Методи дослідження: теоретичні: якісний та кількісний аналіз, синтез, спостереження узагальнення даних стосовно теми дослідження на основі науково-методичної літератури, офіційних наукових джерел; емпіричні методи: вивчення сучасних тенденцій в сфері дошкільної освіти.

Серед фахівців, які присвятили свою діяльність дослідженню теоретичних засад формування ігрових технологій та продемонстрували виховне значення у вітчизняній педагогіці такі науковці як К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, в зарубіжній - 3. Фрейд, Ж. Піаже, Ф. Фребель , Л.В. К. Гросу, Артемова, А.К. Бондаренко, Г.І. Григоренко, Р.І. Жуковська, В.Г. Захарченко, О.І. Сорокіна, О.П. Усова, К.І. Щербакова та інші. Визначенню характеристики гри присвячені праці іноземних класичних авторів, таких як Хейзінга, Морагас, Бюлер, Рюсселл, Аведон Саттон Сміт, Патрідж, Декролі, Піаже, Клапаред, Фребель тощо.

 

 

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЗАСОБУ ЕФЕКТИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1.           Сутність та зміст ігрової технології. Значення ігрових прийомів у дошкільному віці                                                                     

 

Ігрові технології – це одна з унікальних форм навчання, яка дає змогу зробити роботу з дітьми цікавою та захоплюючою на творчому рівні, яка корелюється з стратегічним напрям та завдання освіти в Україні прослідковується в Законі України про дошкільну освіту, м. Київ, 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ із змінами і доповненнями (остання редакція 02.04.2022) [2] і з Програмами розвитку дитини дошкільного віку рекомендованими Міністерством освіти і науки України[3] та низькою нормативних документів.

Суттєвою рисою сучасних інноваційних процесів у сфері освіти і навчання є їх технологізація – суворе дотримання змісту та послідовності етапів впровадження інновацій. Детальне визначення кінцевого результату і його точне досягнення вважається передовим у будь-якій технології. А передумовами застосування терміна «технологія» щодо процесів у соціальних сферах є їх програмування, опис кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів для його створення, цілеспрямоване моделювання умов його реалізації. , а також власне функціонування цих процесів. Зародження ідеї ігрової технології педагогічного процесу пов’язане перш за швидкістю змін, викликаних інформаційним суспільством, і нові профілі дітей вимагають нових педагогічних моделей, які допомагають покращити навчання та виховання.

У цьому сенсі використання ігрових прийомів у дошкільному віці відіграє важливу роль в особистісному розвитку дитини, оскільки враховує психологічні, когнітивні та вікові аспекти. Оскільки пропонується розуміти гру як дидактичну стратегію, яка сприяє активній педагогіці на відміну від пасивного та вербального навчання, очікується, що результатом буде покращення інтелектуальних та емоційних процесів, розвиток креативності та уяви, що корелюється з компетентністним підходом Державного стандарту дошкільної освіти в Україні.

Багатомірний аналіз складових аспектів використання ігрових технологій дозволяє стверджувати, що в останні роки ця тема послужила основою досліджень різних вчених. Якщо ми підійдемо до сутності терміну «ігрова технологія» більш чітко та вкажемо на попередні ідеї, то «технологія» походить від грецького слова: «techne» – мистецтво, майстерність, вміння і «logos» – наука, закон; «технологія» – наука про майстерність.

Однак це не виключає, а має на увазі необхідність роботи із загального поняття технологія виявлення її основних характеристик та видів. Насамперед, перейдемо до термінологічного розгляду категорії.

Сучасна наука використовує термін «технологія» в таких поєднаннях, як «технологія навчання освітнього процесу, лікування, керування» Сенсом будь-якої технології можна вважати ретельне визначення кінцевого результату і всі шляхи точного досягнення його. Зазначимо, що таке трактування терміну дозволяє зробити наступні висновки: термін прийшов в педагогіку з технічних наук; технологія – це спосіб перетворення чого небудь; технологія передбачає послідовність у діях. Як бачимо, розпочате тлумачення феномена «технологія» є спільним, стосовно до багатьох галузей знань.

У наш час немає єдиного погляду на поняття «ігрові технології» . Поняття «ігрові технології» включає велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. Якщо ми звернимося до «Великого тлумачного словника української мови», то «гра» розуміється як заняття, яке підпорядковане сукупності правил і прийомів або базується на певних умовах, що розкриває її процесуальний зміст. Багатогранність ігрової діяльності, яка розвиває, виховує, соціалізує та концентрується на конкретній меті, полягає у збагаченні особи знаннями, уміннями, досвідом (що є сутністю поняття «навчання») та є процесом опанування знань, досвіду з урахуванням досягнень і недоліків минулого, набуття навичок, умінь виконувати певні дії, виховувати та виробляти в собі певні якості, риси, уміння (що відображає сенс поняття «навчатися») [4].

Поняття «Ігрові технології», згідно з класифікацією, запропонованою Г. К. Сельовко, є складовою частиною педагогічних технологій [5].

Чисельні автори, як українські, так і іноземні, досліджували питання ігрових технологій та продемонстрували виховне значення. У вітчизняній педагогіці  К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, в зарубіжній - 3. Фрейд, Ж. Піаже, Л.В. Артемова, А.К. Бондаренко, Г.І. Григоренко, Р.І. Жуковська, В.Г. Захарченко, О.І. Сорокіна, О.П. Усова, К.І. Щербакова зробили багатий внесок щодо дослідження впливу ігрової діяльності на виховний процес дітей .

Спроби використання досліджень зарубіжних науковців щодо використання ігрових технологій як засобу ефективного навчання дітей надихнули на експеримент висвітлений в цієї роботі.

Проаналізувавши дослідження, які вивчають навчальні інструменти та ресурси, і особливо використання ігор як педагогічного інструменту, хочеться зосередити увагу на деяких трактування .

Ф. Фребель склав програму ігор і пісень для батьків, які б забезпечували всебічний розвиток дитини[6]. У цьому ж сенсі Ж. Декролі, використовуючи гру як «центр інтересу», комплексно опрацьовував усі аспекти розвитку дитини (когнітивні, психомоторні, емоційні, соціальні тощо), щоб вона знала, як протистояти повсякденному житті та розвиватися автономно [7]. М. Монтессорі пояснює, що дитина перебуває у фазі інтенсивної та безперервної трансформації тіла та розуму, тому необхідно дозволити їй вчитися через ту велику активність, якою вона володіє[8]. С . Френе запропонував гру як діяльність для підвищення динамізму та творчості дитини, оскільки, якщо ви пропонуєте йому заняття, які його захоплюють і мобілізують відповідно до його інтересів [9].

Немає сумніву, що як національна, так і міжнародна педагогічна практика накопичила корисну основу ігрових технологій. Вони широко використовуються в нашій практиці. Ігрова технологія має великі можливості для вирішення першочергових виховних завдань: формування у дітей суб'єктивних позицій щодо власної діяльності, спілкування та знань про себе саме середнього дошкільного віку.

Як один із найстаріших методів навчання та виховання, ігри зараз знаходяться в період розквіту. Що призвело до зростання інтересу до ігор зараз? З одного боку, гра є частиною нашого життя до такої міри, що в багатьох випадках ми не усвідомлювали цього або не приділяли їй значення та уваги, яких вона заслуговує. З другого боку, хоча походження гри лежить в інстинктивній поведінці, але вона стає можливою лише тоді, коли ви берете участь і взаємодієте соціально. .

Більшість аспектів гри виявляються в перших контактах дитини з батьками або вихователями. ООН вважає гру основою, тобто в Декларації прав дитини сказано, що «дитина повинна повною мірою насолоджуватися іграми та відпочинком, які повинні бути орієнтовані на цілі навчання; суспільство та органи державної влади докладуть зусиль для сприяння здійсненню цього права» (ст. 7).

Еволюція гри тісно пов'язана з усім еволюційним розвитком дитини. Гра є функцією, стимулюванням і формуванням розвитку, тому що для дитини вона є інструментом самоствердження. Це дозволяє йому реалізувати свої фізичні та інтелектуальні здібності. З цієї причини визначення гри є складним завданням, оскільки існують різні точки зору та автори, які розмежовують концепцію гри з тієї чи іншої сфери. Ці перспективи варіюються від психологічних, соціологічних, антропологічних до бачення фізичного виховання та спорту.

З психологічної точки зору швейцарський психолог і педагог Є. Клапаред розглядає це як інше ставлення організму до реальності. Ліназа вважає, що суть гри полягає не у зовнішній формі поведінки, яка може бути абсолютно однаковою незалежно від того, грається вона чи ні, а скоріше у внутрішньому ставленні суб’єкта до реальності[10].

Багато авторів дають визначення грі, але всі вони погоджуються щодо її загальності, її функціональної цінності та, як наслідок, її важливості для розвитку та зростання особистості.

Ж.Піаже проаналізував природу та диференціальні характеристики дитячої гри та вказав, що її можна звести до пошуку задоволення, але за умови, що цей пошук задуманий для засвоєння реальності[11].

Лінарес відрізняє характеристики гри від компіляції деяких класичних авторів, таких як Хейзінга, Морагас, Бюлер, Рюсселл, Аведон Саттон Сміт, Патрідж, Декролі, Піаже, Клапаред, Фребель тощо. Він стверджував, що соціально-емоційний розвиток дітей від 3 до 9 років зазнає значних змін. Вони можуть проявлятися в тому, як діти грають. Наприклад, у житті чотирирічної дитини більше рухливих ігор: дитина цього віку вчиться стрибати, кататися на велосипеді, лазити по деревах тощо. А дев’ятирічні діти люблять задавати запитання та досліджувати світ.

Приведемо основні ствердження, які імпонують: гра є добровільною і безкоштовною діяльністю; здійснюється в просторових і часових межах; гра не має мети, але вона самоціль; це джерело задоволення і завжди оцінюється позитивно; це універсально і вроджено; це необхідно і дорослим, і дітям; гра вимагає активності і вимагає певних зусиль; будь-яка діяльність повсякденного життя може стати грою; гра – це щось дуже серйозне; гра – це шлях відкриттів; це головний двигун розвитку в перші роки життя дитини; гра сприяє соціальній взаємодії та спілкуванню; іграшка є корисним ресурсом, але не обов'язковим для гри тощо.

Педагоги по-різному визначають термін освітня технологія та багато пов’язаних з нею термінів. Для нас термін освітня технологія є «поєднанням процесів та інструментів, залучених до вирішення освітніх потреб і проблем, з наголосом на застосуванні найсучасніших інструментів».

Що стосується освітньої перспективи гри, починаючи з фізичного виховання, Перес Лопес, Дельгадо та Рівера зробили ставку на вставлення моментів, коли рефлексія присутня на занятті. Основна мета цього факту полягає в тому, щоб діти усвідомлювали те, що вони переживають, і, таким чином, включали це не тільки моторно, але й когнітивно; що дозволить більше навчатися. «Гра передбачає діяльність, у якій можна практикувати фізичні та розумові навички, повторюючи їх стільки разів, скільки необхідно для досягнення впевненості та майстерності»[12].

Дошкільний вік – унікальний і визначальний період, у якому закладаються основи особистості, формується воля, соціальна компетентність.

Ці та інші важливі якості в процесі спеціальних занять, як і в грі, дають дитині: можливість «приміряти» найважливіші соціальні ролі; відчути особисту причетність до досліджуваного явища (мотивація, спрямована на задоволення пізнавальних інтересів і насолоду від творчості).

Сенс гри полягає не в тому, щоб вона була розвагою і відпочинком, а в тому, що під належним керівництвом вона стає повноцінною мотиваційною основою для формування навичок та умінь діяльності залежно від умов функціонування дошкільної установи та рівня розвитку дітей таких як:

1. Досягти високого рівня мотивації, усвідомленої потреби в засвоєнні знань і вмінь завдяки активності дитини.

2. Підбір таких ігор, які активізують діяльність дітей та підвищують її ефективність.

Але, як і всі навчальні технології, гра також повинна відповідати наступним вимогам:

1. Технологічна схема - опис технологічного процесу з поділом на логічно пов'язані між собою функціональні елементи.

2. Наукова основа: прив’язка  до певної наукової концепції для досягнення навчальних цілей.

3. Системність: технологія повинна мати логічність, взаємозв'язок усіх частин, цілісність.

4. Керованість - передбачається можливість постановки цілей, планування навчального процесу, поетапної діагностики, варіювання коштів і методів корекції результатів.

5. Ефективність – повинна гарантувати досягнення певного стандарту навчання, бути ефективною за результатами та оптимальною за вкладеними ресурсами.

6. Відтворюваність – застосування інших освітніх установ.

Ігрові педагогічні технології це організація педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор, послідовність якого складається з відбору, розробки, підготовки ігор, включення дітей у ігрову діяльність, здійсненню самої гри, підбиття підсумків та результатів ігрової діяльності.

 

1.2.Особливості формування ігрової діяльності як основи педагогічний ресурс у розвитку освіти

 

Хоча теоретичні формулювання пов’язані з вивченням гри з’явилися відносно недавно (ХІХ-ХХ ст.), історія освіти сповнена посилань, які свідчать про те, що гра використовувалася як засіб навчання з давніх часів.

Перш за все, слід відзначити посилання на Платона (427-347 рр. до н.е.) у його праці «Закони», в якому він визнає практичне значення гри як аутотелічної діяльності, вказуючи, що діти з трьох років повинні використовувати дійсно зменшені інструменти для майбутніх будівельників; так само як Аристотель (384-322 рр. до н. е.) вказує на нитку своїх спостережень, на потребу дітей грати з діяльністю, яку вони пізніше виконуватимуть, ставши дорослими..

У середні віки є кілька згадок про використання гри. З 17 століття відбулися значні зміни у способах використання гри як освітнього ресурсу. XIX вік, відомий педагогами як «століття дитинства», в якому дитинство загалом утверджується як поняття (як статус, відмінний від статусу дорослого), і з цього випливають численні дослідження розвитку дитини, а деякі з них пов’язані до феномену дитячої гри, що породило велику кількість теорій, спостережень, спроб їх визначення та класифікації, які тривають і досі.

Аналізуючи різні дослідження, ми помічаємо, що тема ігрових прийомів у дошкільному віці і сьогодні є дуже актуальною і має різні точки зору щодо формування ігрової діяльності.

Аналіз літератури з філософії, культури, психології та педагогіки показує, що в сучасній науці відсутня загальна теорія ігор і вона має багато концепцій.

Хоча освітня система України й відкрита до нових форм і методів навчання, розроблено багато нормативних документів для отримання знань, звичок і навичок, усвідомлюється необхідність адекватної інтерналізації ігрових прийомів у навчанні дітей та можливостей її розвитку серед інших видів діяльності особливо в середній групі дошкільної освіти. Потрібно замислитися над важливими питаннями: які характеристики має мати початкове навчання, щоб досягти мети навчання вихователем при правильному використанню гри як навчального ресурсу; чи можна вважати гру корисним інструментом у навчанні, фасилітатором навчання; чи ефективно саме я  використовую його у щоденній роботі; чи володіє вихователь достатніми компетенціями та належною підготовкою?

Найбільш інноваційні психолого-педагогічні течії показують, що гра є дуже ефективним засобом навчання , оскільки через неї дитина відкриває світ, спілкується, співпрацює, виражає себе, приймає рішення, розмірковує тощо. Крім того, під час гри повністю враховується підтекст, що змушує дитину розвивати свої інтелектуальні здібності, дозволяючи засвоєнню контенту ефективніше, ніж за більш звичайних процедур, це займе більше часу. Особливий інтерес також гра викликає як освітній ресурс, тобто засіб досягнення повного навчання.

Відповідно, ми виходимо з двох припущень: 1) гра, яка використовується як навчальний ресурс, стане потужним інструментом, здатним мотивувати, зацікавити та залучити учнів до їх власного навчання; 2) Ефективне використання гри як фасилітатора навчання покращиться, якщо вихователі в закладах дошкільній освіти будуть володіти достатньоми компетенціями з ігрових технологій.

Формування ігрової діяльності як основи педагогічний ресурс напряму залежить від уміння так організовувати  ігрову діяльність,, щоб забезпечити розвиток кожної дитини відповідно до його віковою й індивідуальною особливостями і схильностями.

Гра, яка має освітню мету, структурована як регульована гра, яка включає моменти попередньої рефлексивної дії та абстрактної символізації або присвоєння того, що було пережито для досягнення цілей навчального плану, кінцевою метою яких є присвоєння гравцем, зміст, що сприяє розвитку творчості. Використання цієї стратегії переслідує низку цілей, які спрямовані на реалізацію навичок у певній сфері. Ось чому важливо знати навички, які можна розвинути через гру, у кожній із сфер розвитку дитини середньої групи, таких як: фізико-біологічний; соціально-емоційний, когнітивно-вербальний та академічний вимір. Також дуже важливо знати характеристики, якими повинна володіти гра, щоб бути дидактичною, і керувати її класифікацією, щоб знати, яку з них використовувати та яка з них буде найбільш прийнятною для дітей середнього дошкільного віку.

У навчальному посібнику дошкільна педагогіка наведена одна з перших класифікацій гри, яка належить К. Гросу[13], який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. Їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Швейцарський психолог Ж. Піаже виокремлював:

– ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);

– символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

– ігри за правилами (ігри дітей від чотирьох  до семі  років).

Гра-вправа з'являється першою, відповідає сенсомоторному періоду; дитина повторює свою поведінку без нових зусиль навчання, без необхідності використання думки; не змінює структуру своєї поведінки. Ця форма гри виходить за рамки раннього дитинства, але має тенденцію до зменшення з розвитком від появи мови.

Символічна гра починається на останній стадії сенсомоторного періоду і збігається з формуванням символу. Піаже стверджує, що ігровий символ є необхідним кроком на шляху до розвитку адаптованого інтелекту. Символічна гра знаменує вершину дитячої гри, ця гра є не що інше, як егоцентрична думка в чистому вигляді; Це також часто відноситься до конфліктів, сексуальних інтересів, захисту від страждань, фобій, агресивності або ідентифікації з агресорами, відсторонення через страх ризику або конкуренції тощо.

Гра за правилами(в цей момент дитина виходить із власних потреб у світ реальності); Ця гра підходить для дітей з 4-7 років і є ігровою діяльністю соціалізованої особистості, правила обумовлені соціальними відносинами, які здійснює суб'єкт. Ці набори правил включають ігри-вправи з конкуренцією між окремими особами та регулюються кодексом, який передається з покоління в покоління. саме гра за правилами на нашу думку є дієвим засобом ефективного навчання дітей середнього дошкільного віку. Їх можна поділити на рухливі та дидактичні.

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

– ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

– ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі – практика і тренування до повного вдосконалення);

– мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, – пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

– ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Зазвичай, організація цих ігор проводиться самими діти самостійно, розвивається за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох стереотипних типів: (мама, лікар та ін.) і тих, з ким вони грають (донька, пацієнт);

– ігри за правилами, заданими дорослими;

– ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

Як згадувалося вище, існує багато типів ігор і різноманітних класифікацій які є досить умовними і не вичерпує всього різноманіття ігор, однак більш практичну та просту можна взяти як орієнтир та створити свою.

Перш за все, ігри можна класифікувати за кількістю гравців, які можуть бути індивідуальними або колективними. З іншого боку, залежно від культури, вони можуть бути традиційними та адаптивними. Вони також можуть бути керованими (з ініціативи дорослих), самостійними іграми з (з ініціативи дітей), які можуть бути керованими або вільними. За віком - для дорослих, молоді та дітей. Через різницю форм, обладнання та проблем. Відповідно до конфігурації дискримінації та відповідності зображення. Залежно від орієнтації міняються логічний порядок, послідовність часу, дії тощо.

Найбільш яскравим вважається розвиток дітей середнього дошкільного віку (4-5 років), який характеризується детермінацією психічних процесів, що свідчить про підвищення участі волі в процесах сприйняття, пам'яті, уваги. Крім того, в цому вікі поступово розвивається рольовий діалог навіть з уявним співрозмовником. У віці 4-5 років діти можуть самостійно домовитися перед початком гри. Ігровий контент часто стає відображенням різноманітних відносин між людьми. Сюжети ігор більш обширні та різноманітні. З’являються публічні історії. У грі діти часто поєднують епізоди з казок і з реального життя. Діти самостійно вибирають предмети-замінники для гри. Виконання правил гри контролюється самими дітьми.

 

1.3 Методологія та прийоми формування творчої гри. Фактори, які впливають на розуміння та застосування ігрово -дидактичних дій і стратегій педагога

 

Сучасність потребує нових досліджень в напрямі формування нових напрямків методології та прийомів формування творчої гри, ми знаходимо в грі ключовий і ефективний інструмент для педагога, який може стати корисним. Як зазначалося вище в підрозділі 1.1 нашого дослідження, гру пропонується розуміти як дидактичну стратегію, яка сприяє активній педагогіці на відміну від пасивного та вербального навчання. Крім того, це покращує інтелектуальні та емоційні процеси, обмін поглядами та точками зору, активну участь, колективну роботу, творчість та уяву, що корелюється з компетентністним підхідом Державного стандарту дошкільної освіти в Україні.

По перше, пропонується визначи поняття методологія та фактори.

Дослідження терміна «методологія» показало, що загальне значення терміна зазвичай вживається (грец. – methodos – спосіб дослідження, спосіб пізнання і logos – наука, знання) як вчення про методи пізнання і перетворення, світ або сукупність дослідницьких прийомів, які використовуються в будь-якій науці відповідно до особливостей об'єкта її пізнання.

Відповідно до вітчизняної наукової традиції методологія розглядається як вчення про науковий метод пізнання або як система наукових положень, з яких ґрунтується дослідження та вибір сукупності засобів, способів і методів пізнавальної техніки дослідження. Дуже часто методологію трактують як теорію методів дослідження, створення понять - як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження[14].

Методологія виконує такі функції [14]:

• визначає методи здобуття наукових знань, що відображають динамічні процеси та явища;
• веде, прописує той чи інший шлях досягнення певної мети дослідження;
• забезпечує повноту отримання інформації про процес чи явище, що досліджується;
• сприяє введенню нової інформації в основу наукової теорії;
• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять з природознавства;
• створює науково-інформаційну систему, засновану на об'єктивних фактах і логіко-аналітичний інструмент для наукового пізнання.

Таким чином, визначаючи термін «методологія» та її функцію в науці, можна дати таке загальне визначення, що методологія — це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної та достовірної інформації про процеси та явища які систематизовані та упорядковані.

Найвідомішим тлумаченням терміна фактор (походить від лат. “factor” – «той, що обумовлює») це рушійна сила або причина будь-якого процесу чи явища, що визначає його характер або окремі риси [15].

Згідно з таким тлумаченням під факторами впливу на розуміння та застосування ігрово -дидактичних дій і стратегій педагога доцільно розуміти всі умови, рушійні сили, що впливають на вибір методологія та прийомів формування творчої гри.

Весь набір сил, що впливають на вибір методології та прийомів формування творчої гри, можна об’єднати у дві класифікаційні групи: внутрішні фактори та зовнішні фактори.

Зовнішні фактори – це, як правило фінансово-економічні, техніко-технологічні, організаційно-правові, політичні, демографічні, соціокультурні фактори самого дошкільного закладу освіти, тобто це системна реалізація цілеспрямованих прийомів, засобів освітньої діяльності, що охоплює весь освітній процес від визначення мети до отримання результату.

До внутрішніх факторів, які впливають на педагогічні підходи при виборі стратегії застосування ігрово -дидактичних дій в дошкільній освіті , на наш погляд, відносяться рівень професійної майстерності вихователя та його творчий потенціал та кількість в групі творчих дітей та самовизначення і самоактуалізації кожної дитини. Розуміючи гру як активну методологію, здатну мотивувати, зацікавити та залучити дітей до власного навчання необхідно подбати про те, щоб вихователі мали знання та оволоділи необхідними інструментами для її застосування в освітній установі.

Необхідно звернути увагу на необхідність розгляду критеріїв відбору, використання та організації навчальних засобів і матеріалів, а також управління інструментами та підходами до оцінювання навчальних засобів і матеріалів. Усе це спонукає нас до думки про важливість активної методології в групі. Розгляд методології та засобів навчання – це єдиний спосіб винайти різноманітні шляхи, щоб кожна дитина зацікавлено йшла до цілей освіти та досягала їх.

Вихователь схожий на садівника, який по-різному обробляє різні рослини, а не на великого фермера, який застосовує стандартизовану обробку максимально стандартизованої рослини. За таких умов зміна обробки забезпечує спробу кращого валового виробництва з метою максимізації виробництва кожної з одиниць; і це те, що потрібно в освіті. Вихователь повинен поставити діагноз перед призначенням, а потім змінити рецепт.

Щоб реалізувати ігрову методологію, необхідно впроваджувати нові моделі викладання та навчання, які не лише реагують на структурні зміни, а й сприяють оновленню методології навчання. Ця зміна вимагає трансформації процесу виховання та навчання, яка розвивається за допомогою справді важливих стратегій для дітей і сприяє більш рефлексивному, активному та автономному ставленню. Таким чином, основний намір полягає в тому, щоб просувати та розвивати підхід, який базується на навичках дитини, де гра як дидактичний ресурс є методом, який сприяє мотивації до навчання, участі та стимулюванню дитини.

І оскільки творчі здібності дитини формуються в процесі різних видів діяльності, педагогу варто постійно дбати про психолого-педагогічні умови для їх розвитку:

1. Забезпечення систематичного накопичення дітьми як найбільше позитивних вражень про навколишній світ під час різних видів діяльності.

2.Прагнення , щоб діти отримували задоволення від самого процесу діяльності і не займалися нею під примусом дорослого.

3.Забезпечення стимулюючого розвивального середовища, наявність необхідних для творчої діяльності дошкільників завжди доступних матеріалів.

4.В жодному разі не давати негативної оцінки дитячій творчості.

5.Заохочування цікавих та глибоких запитань від дітей.

6.Активне використовування в освітньому процесі нестандартних творчих завдань (зображувальні, музичні, словесні, логіко-математичні, творчі завдання комбінованого типу).

7.Не допущення надмірної опіки дітей, яка може заважати дитячій творчості.

8.Забезпечення позитивного психологічного мікроклімату у групі.

Методи ігрової діяльності мають низку характеристик, які відрізняють її від усіх інших видів діяльності, які потрібно усвідомлювати педагогу при виборі дій і стратегій щодо організації дитячих ігор. Гра є частиною нашого життя до такої міри, що в багатьох випадках ми не усвідомлювали цього або не приділяли їй значення та уваги, яких вона заслуговує. Походження гри лежить в інстинктивній поведінці, але вона стає можливою лише тоді, коли берете участь і взаємодієте соціально . Більшість аспектів гри виявляються в перших контактах дитини з батьками або вихователями, які повинні бути орієнтовані на цілі навчання.

Перша визначальна особливість гри задоволення. Гра — це завжди весела діяльність, яка, як правило, викликає хвилювання та викликає ознаки радості, але навіть якщо вона не супроводжується цими ознаками радості, вона завжди оцінюється позитивно особою, яка її виконує. Будь-який спостерігач може підтвердити, що діти отримують задоволення від усіх фізичних та емоційних переживань гри. Ця дитина отримує різне задоволення від гри, оскільки кожен тип гри створює різний ефект.

По-друге, гра є досвід свободи, оскільки основною психологічною характеристикою гри є те, що вона відбувається на загальному психічному фоні, що характеризується свободою вибору. Через гру дитина залишає сьогодення, конкретну ситуацію, і поміщає себе в інші ситуації, інші ролі, інші персонажі, з мобільністю та свободою, яких їй не дозволяє повсякденне життя. Однак, незважаючи на те, що гра є царством свободи і вибору, вона представляє внутрішній парадокс, оскільки передбачає низку добровільних обмежень для дитини, тому що, щоб грати, дитина повинна пристосуватися до моделей поведінки дитини. Характер (як лікар, він повинен бути добрим і виявляти повагу до пацієнта), а коли гра йде в групі, він повинен дотримуватися її правил.

По-третє, гра - це перш за все процес, нескінченна мета. Якщо вона стає утилітарною або засобом досягнення мети, вона втрачає свою привабливість і грайливість

По-четверте, ми визначаємо гру як діяльність, яка залучає дії та активної участі.

На п'ятому місці, художня література Вона розглядається як конститутивний елемент гри. Ця характеристика, яка виділялася З. Фрейдом і розділялася всіма авторами, означає, що гра - це не сама діяльність, а ставлення суб'єкта до цієї діяльності.

По-шосте, гра є серйозна діяльність. Якщо ми спостерігаємо за дитиною, коли вона грає, то перше, що привертає нашу увагу, це її серйозність. Дитина приділяє весь свій інтерес предмету, який їй під рукою, і так само поглинений ним, як дорослий, коли він зацікавлений і зосереджений на справі, яку виконує. Але ми, дорослі, розуміємо інше поняття серйозності, тому що ми пов’язуємо те, що серйозне, з тим, що є ефективним, з тим, які результати ми отримуємо. Дитина дуже серйозно ставиться до гри, тому що для неї це спосіб утвердження своєї особистості та підвищення самооцінки.

Гра дозволяє вдосконалювати навички за напрямками розвитку.

У фізико-біологічній сфері можна працювати над здатністю рухатися, швидкими рефлексами, спритністю рук, координацією та почуттями.

У когнітивно-вербальній сфері: уява, креативність, розумова спритність, пам'ять, увага, творче мислення, мова, інтерпретація знань, розуміння світу, логічне мислення, виконання інструкцій, широта словникового запасу, висловлювання думок.

У соціально-емоційній сфері: спонтанність, соціалізація, вираження почуттів, хобі, вирішення конфліктів, впевненість у собі, вміння відчувати насолоду та задоволення.

При використанні гри в дидактичному плані і для відбору змісту, виходячи з інтересів і здібностей дітей, необхідно враховувати внутрішній аспект. Крім того, сім’ї можуть сприяти використанню ігор і вдосконалювати їх для освітніх цілей. А також вихователі та використання методики можуть реалізувати гру як дидактичний ресурс і, у свою чергу, впливати на інші фактори. Якщо буде запроваджено інноваційну методологію, здатну привернути увагу дитини, стане можливим впливати на його мотивацію та інтереси.

Важливим фактором для вихователя є розуміння когнітивного розвитку дитини , яке безпосередньо впливає на вибір стратегії щодо застосування ігрово -дидактичних дій.

З усього ми робимо висновок, розглядаючи аспекти, які відповідають новим проблемам і вимогам сучасного суспільства про великий вплив освітньої цінності гри, який є важливим ресурсом як фасилітатор навчання, що заслуговує на постійну увагу.

 

Розділ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ У НАВЧАННІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОЇ ГРУПИ

 

2.1. Основні показники психоемоційного когнітивного (інтелектуального й емоційного) розвитку дітей середньої групи

 

Щодо основних показників психоемоційного когнітивного (інтелектуального й емоційного) розвитку дітей середньої групи (3-6 років) з еволюційної точки зору існують деякі суперечки щодо багатьох факторів, які впливають на еволюцію дитячого віку. Існує багато теорій щодо гри. З теорії когнітивної психології ми можемо знайти різні підходи, такі як психогенетична теорія Піаже, теорія когнітивної схеми Гудмена (1991) і Макука (2008) щодо процесу навчання читанню. Усі ці підходи мають спільним критерієм конструктивістський процес навчання, де дитина знаходиться у центрі освітнього процесу, а вихователь виконує роль радника та підтримує навчання.

Основні показники психоемоційного когнітивного (інтелектуального й емоційного) розвитку дітей середньої групи потребує окремого розгляду. Спочатку ми розглянемо в загальному вигляді ряд характеристик розвитку в цілому, щоб пізніше перейти до більш детального опису розвитку дітей середньої групи відповідно до різних аспектів цього віку.

Розвиток - це процес, який піддається впливу багатьох факторів зовнішнього середовища або спадкових факторів. Розвиток — це впорядкована послідовність змін, що передбачають не тільки кількісне, а й якісне зростання. Моделі розвитку однакові у всіх індивідів. Вони підкоряються певним законам; Незважаючи на це, кожен предмет має свої особливості та свій ритм розвитку. Однією з істотних характеристик розвитку є його інтегральний характер. Цей аспект проявляється через поведінку, залежну від попередніх процесів або поведінки.

Піаже визначив послідовність чотирьох чітко визначених «епістемологічних» стадій (зараз їх називають когнітивними) у людській істоті.

Сенсорно-моторна стадія: Від народження приблизно до півтора-двох років.

- Первинні циркулярні реакції: вони виникають між першим і четвертим місяцями життя позаматковий.

- Вторинні кругові реакції: між четвертим місяцем і роком життя,

- Третинні кругові реакції: вони виникають між 12 і 18 місяцями життя.

Передопераційний етап: передопераційний етап є другим із чотирьох етапів. Він слідує за сенсомоторною стадією і відбувається приблизно у віці від 2 до 7 років.

Етап конкретних операцій: Від 7 до 11 років.

Етап формальних операцій: від 12 і далі (все доросле життя)

Швейцарський психолог і педагог Є. Клапаред (1934 р. У Abd Rahman, 2012) виділяв чотири етапи в психічному розвитку:

1.На етапі від народження до 2 років у дітей переважає інтерес до зовнішньої сторони речей, а тому інтелектуальний розвиток пов'язано головним чином з розвитком сприйняття.

2.Від 2 до 3 років- у дітей розвивається мова, і тому їх пізнавальні інтереси сконцентровані на словах і їх значення.

3. На етапі від 3 до 7 років починається власне інтелектуальний розвиток, тобто розвиток мислення, причому у дітей переважають загальні розумові інтереси.

4.Від 7 до 12 років- починають проявлятися індивідуальні особливості і схильності дітей, так як їх інтелектуальний розвиток пов'язано з формуванням спеціальних об'єктивних інтересів.

Нашою метою буде зосередити наше дослідження на чотирьох та п’ятирічному віку, бо цей цикл на етапі дошкільної освіти має фундаментальне значення, оскільки для багатьох дітей він означає початок соціалізації через дитячий садок та групу товаришів, і передбачає конфігурацію особистості відповідно до розвитку дорослішання та вирішального впливу середовища. Беручи до уваги чотири великі розділи які вважаються важливими : когнітивний розвиток, мовний розвиток, соціальноафективний розвиток, фізичний і моторний розвиток, в межах нашого дослідження приділимо увагу саме когнітивному розвитку в ранньому дитинстві і позначає всі ті процеси, завдяки яким знання набуваються та використовуються. Таким чином, він охоплює процеси сприйняття, навчання, мислення, формування понять і вирішення проблем.

З того часу, як Піаже розробив свою теорію дитячого мислення, деякі психологи розвитку дивилися на дітей з зовсім іншої точки зору: а не як на «маленьких дітей», підкреслючи, що вони соціальні істоти. За концепцією Піаже про дитину як самотнього дослідника, який прагне осмислити світ. Але твердження в теорії Виготського більше відкликаються в роботі: що діти частіше інтерпретують свій досвід, спілкуючись з більш досвідченими людьми: батьками, вихователями чи старшими дітьми, які під час щоденного обміну інформацією , участь у правилах і очікуваннях суспільства. За словами цього великого психолога, дитина будує свої когнітивні структури з істотного впливу людей, які її оточують. .Оскільки когнітивні процеси дітей базуються на подіях реального існування, їхнє розуміння світу закладено в соціальних або культурних знаннях. Гра є основним засобом для того, щоб вивести дітей на більш просунутий рівень соціальних і когнітивних навичок.

Еволюція гри тісно пов'язана з усім еволюційним розвитком дитини. Гра є функцією, стимулюванням і формуванням розвитку, тому що для дитини вона є інструментом самоствердження. Це дозволяє їй реалізувати свої фізичні та інтелектуальні здібності . З цієї причини визначення гри є складним завданням, оскільки існують різні точки зору та автори, які розмежовують концепцію гри з тієї чи іншої сфери. Ці перспективи варіюються від психологічних, соціологічних, антропологічних до бачення фізичного виховання та спорту.

У психології розвитку за Еріксоном [16], стадія дитинства поділяється на три етапи, а саме раннє дитинство від 3 до 5 років, середнє дитинство та пізнє дитинство від 6 років до статевого дозрівання.

На етапі розвитку дитини є фаза, яка може бути використана як розвиток дитини на наступному етапі, ця фаза називається фазою або періодом оцінки (золотий вік) і критичним періодом. Ця фаза є правильною фазою для розміщення основних мисленнєвих (когнітивних), фізичних, мовних, соціально-емоційних, культурних, моральних і культурних цінностей. Ці зусилля потрібно докладати з раннього віку, щоб розвиток і ріст дітей можна було досягти оптимально.

У ранньому дитинстві дітей, як правило, навчають досліджувати, а також використовувати речі або теми, які їх цікавлять, наприклад ігри з використанням рухів, масок, ігор, музики, тощо .

Дошкільний період - це час, коли починає проявлятися пізнавальний розвиток дитини.

Діти, які ще перебувають у дошкільному віці, мають меншу ймовірність отримати стимул до гри, тому розвиток творчості дітей також важливий для їх когнітивного розвитку.

Згідно зі словником Дитячої психології – Т. В. Дуткевича [17] розвиток є прогресивною стадією змін протягом життя людей та іншої природи без різниці між аспектами, що містяться в іншому організмі. Термін когнітивний походить від слова, «когниция» і латинського cognitio «дізнаюся». Воно використовується в ряді складних наукових термінів, так або інакше пов’язаних зі здатністю людини до пізнання  і має широке значення, а саме придбання або упорядкування. Таким чином, можна витлумачити, що когнітивний розвиток — це дуже глобальний розвиток, а саме хороші речі з мисленнєвими здібностями, такими як здатність міркувати, запам’ятовувати, запам’ятовувати, логічно вирішувати проблему. реальні, мають ідею, а також креативні. Когнітивний розвиток також впливає на розумовий та емоційний розвиток дітей, а також на мовні навички та вміння складати слова. Таким чином, можна побачити, що когнітивний розвиток можна назвати основним розвитком нефізичного розвитку.

Діти дошкільного віку середньої групи мають пізнавальний світ, вільний, творчий, насичений фантазія, яка заохочує дитячу уяву працювати весь час, і їхня розумова здатність розуміти світ зростатиме

На когнітивний розвиток дітей можуть впливати такі фактори:

1. Соціальний статус в сімейній економіці.

2. Здоров'я.

3. Рівень стресу.

4. Стиль виховання, заданий батьками.

5. Обставини та умови атмосфери вдома.

Жан Піаже [17]стверджував, що з юних років людина вже має здатність поводитися з іншими предметами, які її оточують. ця здатність є дуже простою здатністю, а саме у формуванні сенсорних і моторних навичок. Для активного розуміння свого світу дитина використовує схеми, асиміляцію, акомодацію, організацію та врівноваження. Необхідно знати ці концепції, а потім досягти їх, щоб нам було легше зрозуміти теорію когнітивного розвитку, розроблену Піаже, а саме:

1. Інтелект. Інтелект можна інтерпретувати як форму здатності, яка може вирішувати проблеми, які можуть виробляти сприйняття, звички та можуть керувати руховими датчиками.

2. Організація. Це щось спільне для життєво корисних інтегрованих структур, або психічних, або фізичних у вищій системі.

3. Схеми. Схема тут – це форма психічного устрою людини, здатної інтелектуально адаптуватися до навколишнього середовища. Схеми будуть адаптуватися і змінюватися в процесі когнітивного розвитку.

4. Асиміляція. Асиміляція, а саме процес когнітивного розвитку людини для сприйняття, отримання нового досвіду в схему або шаблон, що міститься в її мисленні.

5. Розміщення. Пристосування, а саме формування нової схеми, і може змінити стару схему, щоб вона відповідала новому стимулу, або може змінити існуючу схему, щоб вона відповідала існуючому стимулу.

6. Врівноваження. Рівновагу також можна назвати рівновагою між асиміляцією та акомодацією.

Когнітивна поведінка - це поведінка, яка спонукає людей отримувати знання або те, що необхідно для використання знань. Когнітивне також приємно розглядати як широке поняття, яке стосується розумової діяльності, пов’язаної з отриманням, обробкою, організацією та використанням знань. Основні процеси, які класифікуються під терміном пізнання, включають: виявлення, моніторинг, класифікацію та запам’ятовування інформації, ідей, висновок про принципи та правила, уявлення про можливості, генерування стратегій та фантазування.

Крім того, останнім часом зростає занепокоєння щодо розуміння взаємозв’язку між соціально-емоційним і когнітивним розвитком дітей, особливо дітей молодшого віку, оскільки соціальні та емоційні – або некогнітивні – навички можна краще визначити та розвинути ще в дитинстві. Незважаючи на те, що ці фактори значною мірою пов’язані з розвитком окремої дитини, інтерес досліджень полягає у дослідженні того, наскільки соціальні та емоційні навички (наприклад, впевненість у собі чи навички міжособистісного спілкування) є пластичними та чи є вони хорошими прогнозами навчання .

Когнітивні фактори підрозуміють, що характеристика розташування в навчанні здобувати та використовувати форми репрезентації, які представляють об’єкти, з якими стикається дитина середньої групи, представлені через образи, ідеї чи символи, усі з яких є розумовими за своєю природою. Когнітивний — це розумовий процес, пов’язаний із здібностями у формі загального визнання, яке є психічним і характеризується представленням об’єкта в уявній картині людини у формі символів, відповідей, ідей або цінностей і міркувань. Навчання в ранньому дитинстві – це навчальний процес, який включає в себе гру.

Навчанні дітей середньої групи на етапі дошкільної освіти має фундаментальне значення, оскільки для багатьох дітей він означає початок соціалізації через заклад дошкільної освіти та групу товаришів, і передбачає конфігурацію особистості відповідно до розвитку дорослішання та вирішального впливу середовище.

 

2.2 Методика використання ігрових прийомів у розвитку когнітивних (пізнавальних) здібностей

 

При виборі ігрових прийомів для розвитку пізнавальних здібностей дітей потрібно враховувати вікові фактори саме когнітивного розвитку дитини та характеристики самої гри.

Як відомо, у структурі когнітивного розвитку дитини розрізняються три складові:

1. Визрівання (Maturation);

2. Навчання (Learning);

3. Розвиток (Development).

Визрівання, в основному, детермінується внутрішніми (біологічними) факторами, навчання ж і розвиток прямо залежні від особливостей взаємодії дитини з оточенням (як фізичним, так і соціальним). І якщо в навчанні ця взаємодія може опосередковуватись дорослими (батьками, вихователями), то розвиток (development) багатьма психологами, починаючи з Хайнца Вернера, розглядається як процес адаптації до середовища і є наслідком прямих контактів дитини із світом, у якому вона розвивається. Саме контакти зі світом, взаємодія з ним визначають швидкість розвитку і навіть час появи психічних функцій. Характеризуючи погляди Хайнца Вернера, М. М. Поддьяков зазначав, що для Вернера «питання про те, у якому віці у дитини з’являється та або інша психічна функція, не має смислу. Осмисленним може бути лише питання про рівні розвитку функції, яка знаходиться в процесі якісних змін та взаємодій з іншими функціями на різних вікових етапах» [19] чи інших психічний функцій.

Щодо характеристик гри, які є важливими для ранньої освіти дітей (PAUD), на нашу думку, можна виокремити п’ять, а саме: підвищення мотивації, вільний вибір (самостійно без примусу), нелінійна, весела та активна поведінка. Завдяки грі раннє дитинство росте та розвиває всі аспекти розвитку, які існують самі по собі, як фізичний, інтелектуальний, мовний, так і поведінковий. Гра функціонує як терапевт у житті дитини, тому що, граючись, діти виражають речі, пов’язані з почуттями, , емоціями, думками та когнітивними сферами. Виходячи з того, як мислення дитини все ще знаходиться на передопераційній стадії, у процесі навчання необхідно мати вступний інструмент, який можна використовувати як засіб, а також як джерело навчання дітей.

Традиційні ігри є одним із видів діяльності, який може допомогти дітям у кращому розвитку. Тут слід зазначити, що через гру відбудуться позитивні зміни у фізичному, соціальному, розумовому та моральному плані. Гра матиме значення для дитинства через ігри. Ця гра для раннього дитинства - це гра, яка може бути творчою та веселою для дітей. Саме традиційні ігри, як правило, розважальні, тому що для них потрібна дитяча творчість. Ця гра зазвичай реконструює різні соціальні дії в суспільстві. Результати дослідження показують, що традиційні українські ігри ефективні для покращення соціальної адаптації дітей. Це пояснюється тим, що в традиційних українських іграх діти можуть частіше грати в групах і часто спілкуватися з однолітками та вихователями, які дають вказівки, щоб діти стали ближчими та могли працювати разом зі своїми однолітками. Крім того, діти віддають перевагу заняттям в ігровій формі, щоб діти, беручи участь у заняттях у формі традиційних українських ігор, відчували себе щасливими, не нудьгували і не сумували.

Які кроки слід взяти до уваги, щоб розробити гру як навчальний ресурс?

Запропонуємо таку послідовність кроків для розробки гри як навчального ресурсу (з власного досвіду):

1) Враховуючи мету, розробіть структуру або адаптуйте з попередньо розроблених ігор.

2) Сформулюйте ідею через вибір найкращих ідей та зробіть попередній план (ескіз або малюнок).

3) Візуалізуйте найбільш підходящий матеріал.

4) Встановіть правила гри стільки, скільки необхідно, точні і дуже зрозумілі для вікової категорії дитини

5) Продумайте можливі  труднощі щодо проведення гри, наприклад такими як простір, достатність  часу, кількість гравців тощо.

6) Уявіть гру так, ніби це фільм.

7) Репетируйте щонайменше тричі, щоб перевірити, чи досягнуто цілей.

8) Проведіть гру разом з дітьми та записуйте все, що відбувається, щоб покращити чи спростити завдання.

9) Оцініть набуті знання відповідно до мети (перевірити дидактичний задум.

Тобто, щоб можна було представити гру як дидактичний ресурс, повинно встановити: навчальну мету, інструкції, зміст.

Далі наступним етапом є підготовка матеріалів, карток, ігрових карток чи інших форм.

Етапі створення гри починається с  запиту, як мені це зробити? Що я можу зробити? Які ручні навички мені потрібні? І саме тоді приймаємо потрібні практичні рішення, такі як: якщо він не вміємо малювати, можно використовувати копіювальний папір і шаблони; пишімо нерозбірливі літери та штрихи, це можна зробити на комп’ютері або за шаблонами; якщо  немає творчих здібностей, можна викроїти з журналів; якщо немає достатніх фінансових ресурсів, можна використовувати наочні матеріали вже з існуючих ігр; якщо не вистачає часу, можна замовити виготовлення дерев’яних або картонних виробів десь на фірмі. Тут вже потрібно вихователю включати критичне мислення. Головне, щоб освітній ресурс на виході був цікавим і корисним, щоб діти не тільки грали, а й отримували задоволення, докладали всіх зусиль для виконання заняття, робили це із задоволенням і хотіли грати знову.

Що має робити вчитель, створюючи гру як навчальний ресурс?

Залежно від контексту та ситуації гру як освітній ресурс можна розуміти так чи інакше. Коли ми поміщаємо це в освітню сферу, ми зосереджуємося на елементі сприяння навчанню дітей, підкреслюючи гру як дидактичний ресурс і вважаючи важливим, щоб педагог визначав і встановлював чіткі критерії для включення якісних дидактичних стратегій у свою практику. Іншими словами, викладаючи знання за допомогою активної методики, вчитель намагається викликати інтерес дітей і всебічно розвивати їх навчання (емоційне, когнітивне та поведінкове).

 

2.3 Використання дидактичних ігор та ігрових прийомів для розвитку когнітивних процесів дітей дошкільного віку

 

Перш за все, для забезпечення освітньоо-виховного процесу та якісного використання в ньому дидактичних ігор та ігрових прийомів для розвитку пізнавальних процесів дітей дошкільного віку звернемося до загальноприйнятої класифікації дидактичних ігор.

Отже, сьогодні можна говорити про існування традиційної класифікації дидактичних ігор:

1) Ігри з предметами. У таких іграх використовуються дидактичні іграшки (мозаїка, кубики), реальні предмети, різноманітні природні матеріали (листя, плоди, насіння), сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (м’ячі, циліндри, пірамідки тощо). ) дидактичні матеріали.

2) Настільне-друковані ігри . Вони відносяться до дій не до предметів, а до їх образів. Часто вони спрямовані на вирішення таких ігрових завдань: вибір картинок за ймовірністю (деякі види лото, парні картинки), карток із картинками під час наступного ходу (доміно), складання цілого з частин (окремі картинки, кубики) тощо.

 

3) Словесні ігри. Вони є найскладнішими, тому що змушують дітей працювати з ідеями, думати про те, чим вони зараз займаються, використовувати отримані знання в нових ситуаціях і стосунках. У середньому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення та закріплення словника, формування вміння лічити, орієнтування в просторі, розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Зазвичай дошкільнятам доводиться описувати предмети, відгадувати за описом, позначати схожість і відмінність, групувати за властивостями, знаходити виправдання в судженнях, складати власні історії.

Крім того, слід зазначити, що потрібно розглянути деякі ігрові стратегії , які доречно використовувати у середній групі.

- Індивідуальна - відбувається в ситуаціях психомоторних ігор або ігор без структури. Таким чином, стратегія визначатиметься невизначеністю, яка походить від середовища, яке його оточує, елементів, які він використовує, і його власних творчих чи уявних обмежень.

Рішення є особистими і не посередницькими іншими людьми, оскільки дії здійснюються самостійно. Приклад дитини, яка грає тільки з предметами (індіанці, машини, ляльки...).

- Співпраця. У цих іграх цінуються стосунки між людьми, які мають спільну мету і всі співпрацюють. Це дає "спілкування" що важливо для досягнення успіху в кінцевому результаті гри. До цього виду ігор належать соціомоторні ігри. Приклади будівельних ігор (замки з піску, сніговики, будівництво людської вежі...).

- Опозиція .Це ті, в яких беруть участь дві особи або дві групи, і успіх гри досягається виключно через невдачу іншого. Це соціомоторні ігри, оскільки в грі беруть участь двоє учасників. Основою роботи гри буде" зустрічне спілкування», тобто все, що я отримаю від іншого, буде проти мене. Наприклад, змагальні ігри.

- Розв’язання. Це ігри, в яких кожному учаснику надається можливість вирішувати протягом свого розвитку по відношенню до всіх інших, протистояти чи співпрацювати, породжуючи амбівалентність ситуацій (комунікація чи контркомунікація) і запроваджуючи можливий обман чи підтримуване ставлення. Ці ігри призводять до необхідності вирішувати нові та мінливі ситуації протягом усього розвитку гри. Наприклад, кімнатні ігри, ігри з переміщенням, такі як ниткоріз, чотири кути..

- Гра та розвиток здібностей учнів дошкільної освіти, є життєво необхідною діяльністю для розвитку людини. Це не лише діяльність для самовираження дитини, але це також форма самопізнання, дослідження та експериментування з відчуттями, рухами, стосунками, за допомогою яких вона пізнає себе та формує поняття про світ.

- Розглянемо більш детально гру та пізнавальний розвиток, бо для нас цікава як тема дослідження.

Гра створює та розвиває розумові структури, сприяючи творчості:

• Інструментом розвитку мислення є маніпулятивні ігри

• Гра є джерелом навчання, яке створює сфери потенційного розвитку.

• Ігрова діяльність стимулює увагу та пам'ять

• Символічна або репрезентативна гра сприяє когнітивній децентрації

• Гра зароджує і розвиває уяву та творчі здібності.

• Гра стимулює розрізнення фантазії та реальності

• Гра є спілкуванням і сприяє розвитку зв'язної мови

• Фантастика, яку передбачає гра, є способом розвитку абстрактного мислення.

• Гра сприяє емоційній рівновазі та психічному здоров’ю:

• Це приємна діяльність, яка приносить задоволення

• Дозволяє засвоїти важкий досвід, полегшуючи контроль над тривогою, пов'язаною з цими ситуаціями.

• Сприяє символічному вираженню агресії та дитячої сексуальності

• Це засіб для вивчення технік вирішення конфліктів.

• Сприяє прогресивному процесу психосексуальної ідентифікації

• Гра є інструментом спілкування та соціалізації дитини:

а) Символічні ігри, уявлення чи фантастика:

• Стимулює до спілкування та співпрацю з однолітками

• Розширює знання про соціальний світ дорослого та готує дитину до світу та праці.

• Вони стимулюють моральний розвиток, оскільки є школою самоконтролю, волі та засвоєння правил поведінки.

• Вони сприяють самопізнанню, розвитку особистісної свідомості

• Допомога в процесах соціально-емоційної адаптації

б) Ігри з правилами:

• Вони вивчають стратегії соціальної взаємодії

• Сприяти контролю над агресією

• Вони є проявом відповідальності та демократії

в) Кооперативні ігри:

• Сприяють спілкуванню та посилюють позитивні повідомлення в групі.

• Вони покращують самооцінку, підвищуючи прийняття себе та інших.

• Підвищують рівень участі в діяльності в групі.

• Вони заохочують позитивні фізичні контакти під час вільної гри та зменшують негативні фізичні контакти та негативну вербальну взаємодію.

• Вони посилюють поведінку співпраці та обміну, тобто просоціальну поведінку.

• Покращують поведінку шляхом зменшення пасивної та агресивної поведінки.

• Покращують атмосферу або соціальний клімат у освітньому середовищі.

• Сприяють міжрасовому прийняттю

 

2.4 Аналіз результатів експериментального дослідження

 

Усі фахівці сходяться на думці про психолого-педагогічну цінність гри в дитинстві. Гра забезпечує гармонійний розвиток тіла, інтелекту, емоційності, креативності та комунікабельності.

У дітей середньої групи значно підвищується фізична працездатність, зростає потреба в самостійності та руховій активності, рухові дії стають більш усвідомленими, цілеспрямованими ніж у молодшій. Дитина ускладнює сюжети в складних іграх, намагається поводитися за правилами гри, намагається виконувати більше ролей.

З власного досвіду, хочеться зауважити, що природним соціалізованим ігровим партнером для дитини є інша дитина. З цієї причини маленькі діти надають великого значення наявності братів, сестер і друзів, щоб розділити гру, таким чином збільшуючи свої можливості спілкування, взаємодії та соціальної адаптації. Однак, враховуючи поточну структуру сім’ї та демографічний розвиток, не завжди можливо мати брата або сестру такого ж віку. Також ритм життя, особливо в міському середовищі, не полегшує спільні ігри з іншими друзями.

В 3- 5 років дитина проявляє ініціативу в спілкуванні з однолітками, їм більше цікаво, в іграх виявляє свої здібності. Виявляється здатність продумувати наперед і узгоджувати з іншими простий сюжет гри, ролі та розподіл змісту гри. Дитина може свідомо узгоджувати свою поведінку і дії з поведінкою інших учасників гри. Крім того, дитина в освітній установі вчиться вибирати гру чи іграшку, йти за чергою, спостерігати за іншими, коли вони грають, вчиться грати паралельно, захищати свою територію, проявляти ініціативу, розуміти, що ігри належать кожному або кожному. принаймні вони не належать нікому конкретному, він навіть вчиться цінувати дорослих через гру, а також вчиться цінувати інших і цінувати себе через гру та спостереження за тим, як грають інші».

У цьому віці доречно використовувати гру з розвитком символічної функції.

Символізація - це відношення між матеріальним об'єктом, особою або дією на уявній площині. Символізація виникає, коли дитині вдається мати уявну репрезентацію об’єктів, навіть якщо вони відсутні, кульмінаційний момент і детермінант того, що вона має думати. Символічна функція гри збагачує задоволення від вправи, а імітація поведінки допомагає реалізації бажань, компенсації розчарувань і можливості повторення досвіду, який залишає йому життя.

Наприклад в своїй роботі я використовую корекційну гру «Як з цим можна грати?», яка розвиває знаково – символічну функцію свідомості, навчає аналізувати предмети і знаходити спільні риси. Для цього потрібно підготувати декілька предметів, які не мають чіткого призначення – палка, куб, коробка, картонка, камінець тощо.

Сенс гри полягає в тому, щоб придумати, як можна буде вищезгадані предмети використовувати в грі щоб була якась схожість. Наприклад, коробка може використовуватися як домівка в складеному виді, або як простирадло у розкладеному. Тобто пропонуємо дитині знайти, що це може бути в грі. Якщо виникають труднощі, допомагаємо дитині – паличка може бути термометром для ляльки, вудочкою; адже не можна коробкою впіймати рибу або виміряти температуру. Після поведінки, в якій дитина «грає, щоб робити», вона починає проектувати ці дії на нові об’єкти, приписує їм свою власну поведінку та узагальнює дію.

Цікаві в роботі ігри з використанням іграшок або предметними малюнками.

Наприклад, можна запропонувати дітям зварити борщ або компот. Для цього запропонувати поділитися на групи, та самим обрати хто в цих групах куховаре, хто приносе овочі/фрукти. Діти в ході гри з’ясовують, що для борщу потрібні овочі, які ростуть на городі в землі, а для компоту потрібні фрукти, що ростуть в саду на дереві, або ж ягоди, що ростуть на кущику близько до землі. Це є розвитком когнітивних процесів. Крім того, прослідковується наслідування поведінки, яку дитина бачить в інших(дорослих) . Хтось імітує дії з овочами та фруктами: миє, ріже, насипає в каструлю як матуся, хтось збирає в кошик овочі або фрукти як дідусь. Іноді хлопчики починають уявляти, що вони читають щось в телефоні, на питання чого вони не виконують правила гри, відповідають що очікують вже готову страву, тобто імітують поведінку батька /мати.

Тобто гра складається із застосування власного або імітованого досвіду дитини до нових об’єктів і навпаки. Це перехід від конкретної поведінки до поведінка «так ніби» є початком символізації, визначаючи як людську характеристику par excellence, мову. Тому що здійснення поведінки, яка «щось означає» в інший час, готує його поставити слово (символ) на місце предмета, особи та дії.

Символічна гра, характерна для цього віку, безпосередньо пов'язана з трьома областями знань, встановленими освітньою системою:

- Область спілкування та представництва. Тобто символічна гра сама по собі є способом репрезентації реальності, який передбачає форми спілкування та вираження. Цілями, встановленими в цій області, можуть бути класифікація або організація просторів.

-Особиста ідентичність і область автономії. Через гру дитина формує власну індивідуальність. Цілі або здібності, які можна розвинути в цій сфері, це поступове набуття впевненості в собі та безпеки; виявлення і використання власних рухових, сенситивних і виразних можливостей; вираження почуттів, потреб тощо.

-Зона фізичного та соціального середовища. Символічна гра дозволяє дитині перейти від егоцентризму до більш відкритого ставлення, експериментування та дослідження дійсності, збору інформації тощо. Як цілі можна встановити орієнтацію та присвоєння повсякденних просторів; дослідження та спостереження фізичного, природного та соціального середовища; організація об'єктів в рамках гри; вирішення практичних задач.

Також на прикладі куховарня можна прослідкувати диференціацію статей, яка  проявляється в умовах ігор. На цьому етапі істотна роль вихователя в плані зниження стереотипів дуже важлива. Тобто можна пояснити хлопчику, що матуся теж потребує його допомоги, що неможлива дискримінація за статтю.

Між 4 і 5 років особливо важлива сюжетно- ролева (соціодраматична) гра, тобто представлення ролей, за допомогою яких діти вчяться пізнавати себе та пояснювати реальність. Як методологія, у цьому типу гри можна проводити як вільну гру, так і організовану. На меті вихователь має навчити дітей самостійно обирати тему, сюжет, ролі, виходи з яких життєвих ситуацій. Наприклад гра «школа». Все залежить від ролі вихователя /дитини та мети гри. Вихователь може бути директором/вчителем або учнем або прибиральницею. Гра проводиться для розширення знань дітей про зміст та роботу школи та викликання бажання у дітей наслідувати дії дорослих. Потрібно заздалегіть підготувати необхідну атрибутику та продумати згідно своєї ролі бесіду з дітьми:((Вчитель приймає дітей, розмовляє з батьками. Учні сідають за парти, розпочинається урок, директор присутній на уроці, стежить за дисципліною. Прибиральниця під час перерви прибирає клас, витирає дошку, розважає або свариться ).

Крім того, хочеться ствердити, що середні групи дошкільних закладів потребують якісно заповненими ігровими куточками або зонами, бо через ігрові куточки організована гра набуває характеру автономного навчання дитини. Для досягнення всіх цих цілей ідеально підходять іграшки, які складаються з частин, пазли, конструкторські ігри, ігри зі складанням, ляльки та ляльки, костюми, маски, кухні, ринки, вантажівки тощо.

Пропоновані кути

Кут будинку: заохочує символічну та творчу гру; грати ролі та персонажів з оповідань; формувати звички поваги та порядку у користуванні куточком. (не битися, щоб усі зайшли в хату); заохочує групову гру.

Будівельний куточок: заохочує творче мислення; формує звички поваги та співпраці; заохочує групову гру; можна експериментувати з різними поняттями кількості, розміру та простору; маніпулювати різними геометричними фігурами.

Кухонний куток: формує звички поваги та співпраці в групі; заохочує спільне навчання; можна маніпулювати повсякденними предметами, розвиваючи ставлення до порядку та запобігання небезпеці; допомагає класифікувати різні продукти харчування.

Куточок пазлів: розвиває логіко-математичне мислення; допомагає класифікувати , упорядковувати, серіалізувати різні форми, розміри, кольори; спостерігати, досліджувати, маніпулювати різними елементами; розвивати просторовий інтелект; групувати різні кількості: розпізнавати числа.

Комп'ютерний куточок наближує нові технології до дітей та дає змогу здобути навички самостійної роботи.

Залежно від обраної програми можна навчитися розпізнавати кольори, знати числа (кількість і правопис), розпочати знайомитися з поняттями додавання та віднімання. Ігри за допомогою комп’ютерної техніки або інтерактивних дошок можна вивчати лексику, розвивати логіко-математичне мислення, заохочувати увагу, розпізнавати букви, слова.

Куточок міста допоможе дітям 3-5 років знати деякі правила дорожнього руху, виховувати навички порядку, знати різні види транспорту, поведінку у транспорті.

А також можна запровадити Хуторський куточок, Музичний куточок, Куточок кар'єри, Театральний та інші.  Перелік куточків невичерпний. Все залежить від закладу дошкільної освіти та креативності вихователей.

Принагідно зазначити, що дитячий садок, який ми знаємо сьогодні, не має нічого спільного із садком, в якій ходили наші батьки та діди. Старші дивуються, коли малі вчать нас користуватися комп’ютером, демонструючи неймовірну для нас звичність і легкість; коли вони з легкістю та знанням говорять з нами про теми, якими ми не займалися; коли коментують актуальні проблеми, які нам важко пояснити дитині.

У відповідь на ці та багато інших факторів дошкільна освіта повинна надати дитині позитивний досвід, який зміцнить її впевненість, пробудить її цікавість і заохотить дослідження для побудови власного мислення. А що є кращим інструментом, ніж гра?

 

ВИСНОВКИ

 

Зважаючи на значущість теми дослідження «Використання ігрових прийомів у навчанні дітей середньої групи», у даній роботі було розкрите теоретичні, методичні та практичні аспекти теми, що дозволяє прийти до певних висновків, що всі цілі і задач в роботі виконані. Аналізуючи різні дослідження, було помічено, що не зважаючи на то, що гра використовувалася як засіб навчання з давніх часів, тема ігрових прийомів у дошкільному віці і сьогодні є дуже актуальною і має різні точки зору щодо формування ігрової діяльності

Належний аналіз наукової літератури та досліджень видатних науковців з використання ігрових технологій як засобу ефективного навчання дітей, можна зазначити, що формування ігрової діяльності як основи педагогічного ресурсу є освітнім пріоритетом в дошкільної освіті. Гра займає великий простір дитячих вражень і переживань. Тут потрібно зауважити, що якщо гра є навчальною діяльністю й спрямована та орієнтована педагогом, то вона сприяє активізації мислення та дозволяє розвивати інтелектуальні здібності дітей. Використання ігор як дидактичного засобу має здійснюватися планомірно, відповідно до завдань програми, враховуючи також особливості дітей, їх вік, інтереси та потреби, оскільки їх застосування потребує адекватної методичної підготовки та орієнтації.

Розглянуті формулювання основоположних принципів складових аспектів використання ігрових технологій приводить до думки, що вирішальною особливістю гри є те, що вона складається з набутих рухових якостей, а також здібностей, умінь і навичок, які перевіряються, модифікуються, стабілізуються, варіюються і розширюються. Тобто еволюція гри тісно пов'язана з усім еволюційним розвитком дитини. У дитячій грі є всі можливості щасливого життя дитини.

Отже, підсумовуючи, необхідне зробити висновок, що гра є посередником між соціальними а також між когнітивним, оскільки це допомагає моторному та когнітивному. Крім того «соціальний вплив ігрових технологій на навчання дітей середнього дошкільного віку є незаперечним тому що ігрові ситуації забезпечують розвиток стимулювання, інтересів, концентрацію, різноманітність і мотивацію. З цієї причини через гру ми маємо сприяти всебічному розвитку дітей, особливо зосереджуючись на різних соціально-емоційних аспектах і розвитку їх творчих здібностей. Крім того, він призначений для соціальної інтеграції дітей, які мають труднощі в інтеграції з однолітками.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів вивчення сучасних тенденцій в сфері ігрової методології, є важливим продовжувати досліджувати напрями формування нових методик та прийомів формування творчої гри.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Стандарт базового компонента дошкільної освіти Режим доступу : https://cutt.ly/o2fg8oc

2. Закон України про дошкільну освіту, м. Київ, 11 липня 2001 р. №2628-ІІІ (із змінами і доповненнями)

3. Програма розвитку дитини дошкільного віку. Українське дошкілля” / О. І. Білан; за заг. ред. О. В. Низковської. — 256 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2009. – 1736 c., с. 706

5. Селевко Г.К. Современные образовтельные технологи / Г.К. Селевко – М.: Народное образование, 2002. – 256с., с.14

6. Фребель, Ф. Воспитание человека; Детский сад [Текст] // История зарубежной дошкольной педагогики: Хрестоматия / сост.Н.Б. Мчедлидзе и др. - М., 1986

7. История педагогики и образования: От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в./ Под ред. А.И. Пискунова.- М.,

8. Чепіль М. Педагогіка Марії Монтессорі : навчальний посібник / М. Чепіль, Н. Дудик. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2017. С. 10-42

9. Хуторський А. В. Педагогичеська инноватика: методологія, теорія, практика. Наукове видання. - М.: Изд-у УНЦ ДО, 2005. - 222 з.

10.(Vandewaetere). , Cornillie, Clarebout і Desmet, 2013

11. Kitchener, R. (1986). Piaget's theory of knowledge: Genetic epistemology & scientific reason. New Haven: Yale University Press. ISBN 0-300-03579.

12. (Moyles, 1990, стор. 23)

13.  Дидактична гра (Форми навчання у школі): Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К., 1992. – С.89-104.

14. Основи проведення експериментального дослідження Режим доступу //referatss.com.ua/work/osnovi-provedennja-eksperimentalnogo-doslidzhennja/ Г. Гросс. Руководство для судебных следователей как система криминалистики: Пер. с 4!го нем. Изд. СПБ, 1908. С. 111.

15. Краткий экономический словарь / под ред. А. Азрилияна. – М. : Институт новой экономики, 2001. – 1088 с.

16. І.В. Шаповаленко. Вікова психологія (Психологія розвитку та вікова психологія /http://medbib.in.ua/vozrastnaya-psihologiyapsihologiya-razvitiya.html)

17. Дуткевич Т. В. – Словник основних понять курсу дитячої психології https://subj.ukr-lit.com/dityacha-psixologiya-dutkevich-t-v-slovnik-osnovnix-ponyat-kursu-dityacho%D1%97-psixologi%D1%97/

18. Піаже Ж .Избранные психологические труды. - М., 1994. -580 с

19. Поддьяков А. Н. Сравнительная психология развития Х. Вернера в современном контексте [Электронный ресурс] / А. Н. Поддьяков // Культурно-историческая психология. — 2007. — № 1. — С. 63-71. — Режим доступа : https://cutt.ly/H2lneYi

20 Кукуруз а Н. В, Майстерність ведучого: Навчальний посібник. - Івано-Франківськ, 2010. - 176 с. ISBN - 978-966-668-244-7