Використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

КАФЕДРА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ПРЕДМЕТІВ

 

 

 

 

 

КуРСОВА РОБОТА

Використання рухливих ігор та естафет

на уроках фізичної культури

 

 

 

 

 

 

 Виконав:

Кузик Юрій Миколайович

слухач курсів підвищення кваліфікації,

вчитель-методист вищої категорії,

вчитель фізичної культури

загальноосвітнього НВК№4 м. Бердичева

кваліфікація за дипломом про вищу освіту,

проходження курсів

з 19.01 пр 23.01 2015р.

 

 

 

 

 

 

Житомир – 2015
План

 

Вступ

Розділ 1. Спортивні ігри  - як головні засоби фізичного виховання

1.1. Значення спортивних та рухливих ігор у фізичному вихованні

1.2. Ігровий та змагальний методи у фізичному вихованні

Розділ 2. Види спортивних ігор та естафет, особливості їх проведення під час фізичного виховання

2.1. Позаурочні заняття як можливість організації спортивних ігор

2.2. Некласифікаційні змагання школярів

2.3. Організація спортивних свят і спортивних ігор

2.4. Дні здоров'я і спортивні ігри

Висновки

Список використаної літератури

Додаток. Рухливі ігри для використання на уроках фізичної культури

Вступ

Актуальність обраної роботи “Використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичної культури” полягає у тому, що спортивні ігри дають як фізичне, так і колективне виховання,  об’єднують гравців, що є вкрай важливим. Роль рухливих ігор у системі фізичного і спортивного виховання величезна. Рухлива гра, як і будь-яка інша супроводжує людину все його дитячі роки, рухливі ігри не тільки зміцнюють здоров'я і розвивають організм, але вони також є засобом культурно - морального виховання і залучення людини до суспільства.

Об’єктом дослідження виступає педагогічна діяльність учителя фізичної культури, педагогічні стосунки між суб'єктом і об'єктом навчання та виховання, особистістю і колективом, організація та управління пізнавальною діяльністю дітей.

Предметом дослідження є зміст, форми й методи організації й проведення педагогічного процесу, характеристики діяльності учня й учителя в процесі використання рухливих ігор на уроках фізичної культури.

Метою роботи є дослідження теоретичних засад фізичного виховання,  визначення місця спортивних ігор у фізичному вихованні, особливості та форми проведення спортивних ігор, їхні види та особливості проведення в навчальних закладах.

Завданням дослідження є експериментальна або дослідно-експериментальна перевірка ідей, висловлених у даній роботі, апробація на практиці запропонованої мною педагогічної технології використання рухливих ігор та естафет на уроках фізичного виховання у школі.

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності.

Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу.  Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки.

Спортивні ігри – це особливий вид ігор, які не стільки дають пізнавати світ, скільки підготовлюють дитину фізично до цього світу.

Розділ 1. Спортивні ігри  - як головні засоби фізичного виховання

1.1. Значення спортивних та рухливих ігор у фізичному вихованні

Останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості молодих людей, що мають відхилення в стані здоров'я. Їх адаптація до інтелектуальних, фізичних і нервових навантажень стає актуальною проблемою, що вимагає у навчальних закладах різного типу свого рішення протягом всіх років навчання.
 Загальне зниження психосоматичного здоров'я учнів та студентів повинне привести до системного підходу для зміцнення здоров'я, заснованому на глибокій диференціації і важлива роль у рішенні цієї проблеми належить фізичному вихованню.  (Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.)

Ще Арістотель найважливішим завданням виховання вважав розвиток розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Не випадково у школі педагога-гуманіста Вітторшо да Фельтре, що була названа ним "Будинком радості", велика увага приділялась фізичному розвиткові вихованців. 3 цією метою тут використовувались рухливі ігри, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання. Також, велике значення надавалось загартуванню.

Мішель Монтень вважав, що фізичне виховання повинно робити вихованця сильним, витривалим, загартовувати його і таким чином розвивати в ньому Душевну велич і міцність духу

На території України ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом, їздити верхи, а з дванадцяти років — мистецтву ведення бою.

Про важливість спорту і фізичного розвитку яскраво говорить і фольклор. У народі з покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей, наділених незвичайною фізичною силою, — богатирів Іллю Муромця, Кирила Кожум'яку, Добриню Никитича, Микулу Селяновича, Івася Коновченка (Удовиченка), Федька Ґанджу Андибера, Котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеністю. Усі вони завжди на перше місце ставлять громадські справи, борються зі злом, відстоюючи інтереси народу. Тому й народ їм завжди глибоко симпатизує. Цікаво, що в українському народному епосі богатирями були не тільки чоловіки, а й жінки, народною уявою. Наприклад, створено такі прекрасні образи жінок-богатирок, як Настасія Микулична — дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна — дружина богатиря Дуная, Маруся — козацька дочка. Це переконливо свідчить про однаковий підхід народної педагогіки до фізичного виховання юнаків і дівчат. (Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах. – К., 1998.)

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку ("Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє"), однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості. Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини та її працездатність ("Щоб працювати, треба силу мати").

Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку, тому що він створює добрі передумови для повноцінної й активної трудової діяльності. (Сатиров Г.Н. О связи, коротую не расторгнуть //Физическая культура в школе. — М., 1994. — № 5. — С.16.)

 

1.2. Ігровий та змагальний методи у фізичному вихованні

Ігровий та змагальний методи  проведення уроків фізичної культури є одним із найбільш ефективних засобів і методів, які сприяють розвиткові рухових здібностей дітей, прививають стійкий інтерес до занять фізичними вправами.  (Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.)

Ю.Старосольський писав: "Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання". Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Через ігрову діяльність дитина входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями.

Особиста рухова участь у грі допомагає педагогу скоротити відстань між собою і дітьми. Вихователі-майстри володіють ігровими ситуаціями, які дозволяють їм увійти в духовний світ учнів, направити їх ініціативу і творчу активність у потрібне русло. Платон розглядає гру як умову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователя розкриваються здібності, інтереси, якості їх особистості, які залишаються прихованими за інших обставин.  (Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. — М., 1990.)

Зрозуміти природу ігрового методу можна на основі розуміння суті гри, тому що для нього притаманні ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші від останніх за формами реалізації. Не використавши жодної відомої гри, можна провести все заняття ігровим методом. Характерною оцінкою методу є сюжетна організація рухової діяльності. Сюжет визначає змістовну канву поведінки і взаємодії тих, хто виконує тренувальне завдання. Виконання навчально-тренувальних завдань ігровим методом слід розглядати як систему різноманітних рухових дій, які виконуються у межах прийнятих правил. Практично будь-яку фізичну вправу можна виконати ігровим методом.

Використовуючи ігровий метод, уважно слідкуйте за тим, щоб гравці чітко дотримувались прийнятих правил, але не заважайте частими втручаннями творчому пошуку оптимальних рішень поставлених завдань.

Отож, найхарактернішими рисами ігрового методу є:

• швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення коректив у дії гравців з метою оперативного вирішення проблем, що виникають;

• можливість надання гравцям широкої самостійності вибору засобів діяльності і способів поведінки, прояву ініціативи і творчості в діях;

• навантаження, яке одержують учасники, залежить від активності гравців

• широкі можливості відтворювати стосунки між людьми у вигляді взаємодопомоги і гострого суперництва;

• яскраво виражена емоційність, що вимагає старанно регламентувати і регулювати стосунки між гравцями;

• комплексне використання рухових навичок, прояву фізичних, вольових і моральних якостей для досягнення успіху, що визначає комплексну дію гри на організм учнів. (Фізичне виховання. Словник-довідник. – К., 1998.)

Вимоги, яким повинна відповідати ігрова діяльність:

• форма ігрової діяльності, її зміст визначається метою. В ній головними є дії, пройдені за програмою навчання. Мета кожного учня — виконувати ці дії з великою швидкістю, оптимальними зусиллями і максимальною доцільністю;

• дії, що здійснює учень у грі, повинні відповідати його вмінням управляти собою та його силі і спритності. Якщо вимоги, які ставить гра перед дитиною, можна легко виконати, то це забезпечить їй почуття задоволення;

• ігри повинні поступово і послідовно ускладнюватись та урізноманітнюватись. Всі дії учнів при цьому обумовлюються певними правилами, які теж поступово і послідовно ускладнюються. Окремі ускладнення і видозміни правил можуть вводитись і з ініціативи учнів. Контролювати дотримання правил можуть особи, обрані самими учнями із свого складу.  (Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. — М., 1990.)

Спрямування ходу гри, вибір учасників, нагляд за суворим і точним дотриманням правил повинні цілком належати учням. Вони при цьому повинні привчатись ставитись до правил, як до закону.

Працючи з ігровим методом, важливо пам’ятати, що це не є виключно розвагою, а доволі серйозною справою. У процесі гри в дітей розвиваються рухові якості, формуються навички і ставлення до інтересів інших дітей, усього колективу, виховується почуття справедливості, чесності і взаємоповаги.

При використанні ігрового методу в роботі з дітьми актуальним є й аспект дозування навантаження. Дитина молодшого шкільного віку краще, ніж дорослий, визначить, скільки їй стрибати і бігати. Це закладено в її природі. Така регуляція своєї рухової активності в дітей постійна. Коли вони втомлюються, то самі намагаються або відпочити, або змінити характер рухів. (Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991)

Пісумовуючи, варто зробити важливий педагогічний висновок: не треба дитину стримувати, перешкоджати їй гратись, рухатись, розвиватись.

Стає очевидним, що дитячі ігри моделюють усі сторони спорту: хто краще, хто точніше, хто швидше, хто вище, хто дальше, хто сильніше? Отже, характерною ознакою змагального методу є зіставлення рухових можливостей в умовах упорядкованої боротьби за першість чи якомога вищий результат. Цей метод має багато спільного з ігровим, але між ними існує принципова відмінність. Ігровий метод завжди має сюжет. Змагальний метод цілком спрямований на досягнення перемоги, або якомога вищого прояву фізичного потенціалу людини.

Наприклад, проведемо вирішення педагогічного завдання — вдосконалення витривалості і вольових якостей названими методами з використанням одного і того ж засобу (біг):

• ігровий метод — гра "Біг з вибуванням". Учні біжать по колу певного і діаметру. Сюжет гри: хто після пробігання чергових двох кіл останнім перетинає лінію старту — вибуває. Переможцем вважається той, хто залишиться, одноосібним лідером;
• змагальний метод. За командою педагога учні стараються подолати визначену дистанцію за менший час, або за визначений час — якомога більшу відстань. (Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. — М., 1990.)

Найбільш характерними ознаками змагального методу є наступні:

• зіставлення сил учнів з метою виявлення переможця. Перемозі підпорядкована вся діяльність відповідно до встановлених правил;

• змагальний метод дає можливість повністю розкрити функціональні та психічні можливості учнів і вивести їх на новий рівень підготовленості;

• стимулювання творчої активності самостійності, ініціативи тощо;

• обмежені можливості регулювати навантаження учнів. Змагальна діяльність сприяє вихованню і вчить максимально проявляти фізичні і психічні сили, в повній мірі реалізувати свій руховий потенціал.

Лише у процесі ігор та змагань учень може вийти на рівень граничних функціональних проявів і виконати таку роботу, яка під час тренувальних занять виявляється непосильною.

Змагальний метод — це школа загартування волі і характеру, виховання бійцівських якостей, мобілізаційної готовності, стійкості, вміння ефективно перемагати та гідно програваги, мужньо переносиш невдачі. (Фізичне виховання. Словник-довідник. – К., 1998)

Виховання дітей зі стійкою психікою, які відносно легко адаптуються до різних стресових ситуацій — завдання надзвичайної ваги в збереженні і зміцненні фізичного та духовного здоров'я підростаючого покоління.

Змагальна діяльність — це незамінна школа вдосконалення інтелектуальних здібностей дітей, їх уміння раціонально й оперативно вирішувати рухові завдання різного рівня складності як в індивідуальних, так і колективних діях, збагачення спеціальними знаннями, нагромадження рухового досвіду, перевірка технічної і фізичної підготовленості.

Змагальний метод можна реалізувати в двох варіантах. По-перше, в елементарній формі з метою стимулювання активності дітей при виконанні різних допоміжних завдань (прибирання приладів, шикування та ін.). По-друге, в самостійній формі організації занять, де провідною є сама змагальна діяльність. Фактично на кожному уроці будь-яке навчальне завдання, будь-яка вправа може стати предметом зіставлення колективних та індивідуальних рухових можливостей на якість виконання (вийшло — не вийшло; краще — гірше; за умовною шкалою оцінок); на результат (час, віддаль, вагу, точність, рахунок, бали).  (Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах. – К., 1998.)

При правильному використанні ігрового і змагального методів розкриваються широкі можливості для виховання в учнів почуття колективізму, виховання командного духу, бережливого ставлення до товаришів, ініціативи, наполегливості, витримки, свідомої дисципліни. Проте, якщо педагог у процесі керування іграми і змаганнями буде допускати помилки, недооцінюючи негативних проявів у поведінці учнів, то у їх вихованні будуть зроблені досить серйозні помилки.

Тому не можна не рахуватись і з позицією вчителів та методистів, які обмежують використання змагального методу через його негативні сторони. Противником змагального методу був і відомий педагог П.Ф.Лесгафт. Адже фактор суперництва та пов'язані з ним взаємостосунки можуть сприяти формуванню не тільки позитивних, але й негативних рис характеру: егоїзму, надмірного честолюбства, пихатості тощо. В даному випадку застосування названих методів не буде сприяти підвищенню зацікавленості до занять фізичними вправами і може спричинити їх припинення. Щоб цього не трапилося, підбирайте завдання з урахуванням можливостей конкретного складу учнів. Бажано, щоб кожен із учнів відчув себе як переможцем, так і переможеним. Тому що, надмірні програші викликають відчуття власної неповноцінності та можливих образ зі сторони колективу, постійне лідерство – як було сказано вище – риси, що не повинні домінувати у членів колективу. (Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. — М., 1990.)

 

Розділ 2. Види спортивних ігор та естафет, особливості їх проведення

під час фізичного виховання

2.1. Позаурочні заняття як можливість організації спортивних ігор

Головною функцією позаурочних форм занять є створення відповідних умов для виховання звички до систематичних занять, і як наслідок, сприяння запровадженню фізичної культури в побут народу. На позаурочних заняттях закріплюються і вдосконалюються засвоєні на уроках фізичної куль­тури вправи, набуті знання. Інакше кажучи, шкільними уроками фізичне виховання не обмежується. Уроки є лише початком всієї складної системи цього процесу, який передбачає заняття протягом шкільного дня, позакласну і позашкільну фізкультурно-спортивну й оздоровчу діяльність. (Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.)

Великим плюсом позаурочних занять є відсутність оцінювання, відповідно діти зможуть більше насолоджуватись процесом ігор і вправ. В позаурочний час, можна повністю насолодитися фізичними вправами, а не сприймати їх як обов’язок, що веде лише до отримання оцінки в журнал.

У групах подовженого дня треба привчати дітей чергувати розумову і фі­зичну діяльність, тому організацію спортивної години треба розглядати в тісному взаємозв'яз­ку з іншими формами занять, їх розміщення в режимі шкільного дня повинно здійснюватися з урахуванням часу проведення години здоров'я, прогулянок, а також прийому їжі та відпочинку.

У багатьох школах (особливо малокомплектних) в одну групу входять учні з різних класів. Зрозуміло, у цих випадках зміст занять і навантаження для них повинні бути різними. Учні, віднесені за станом здоров'я до спеціальної медичної групи і тимчасово звільнені від занять після хвороби, займаються за індивідуальними завданнями вчителя фізкультури. Тренуються учні у спор­тивній формі.

За найменшої можливості заняття проводяться на свіжому повітрі і тіль­ки за несприятливої погоди — у приміщенні (залі).

Особливістю методики занять є те, що вони відбуваються у вільній, невимушеній обстановці і мають ігровий характер. Проте заняття треба чітко організувати, на його початку визначити завдання, провести розминку. Розминка переважно відбувається у вигляді рухливих ігор або естафет зі вклю­ченням ходьби, бігу, подолання перешкод, танцювальних та інших підготовчих і підвідних вправ. Тривалість розминки — до 15 хв. Далі (за тривалості за­няття 60 хв) біля 25-30 хв відводять на організовану частину під керівництвом вихователя (інструктора), 15-20 хв — на самостійну роботу і 5-8 хв — на завершення у вигляді ігор низької інтенсивності.

Зміст основної організованої частини складають добре засвоєні на уро­ках вправи в бігу, стрибках, кидках, рухливі ігри, естафети; взимку — лижі, ковзани, санки. Під час самостійної роботи учні виконують завдання щодо засвоєння й удосконалення розучених на уроках вправ.

Молодшим школярам подобаються прості змагання, конкурси. Вони мо­жуть мати форму завдань: хто швидше пробіжить 25-30 м, хто покаже кращий результат зі стрибків у довжину (висоту) з місця чи з розбігу, хто якнайдалі кине м'ячик (сніжку, камінець), хто влучить у ціль. Бажано використовувати й такі види змагань, як біг з обручем (в обручі), скакалкою, стрибки на швид­кість і точність. Ці та інші змагання, які організовуються дітьми самостійно у дворах за місцем проживання, дають значний ефект у фізичному вихованні дітей. Цікаві та корисні для молодших школярів спортивні розваги й атракці­они (катання на санках, велосипедах, накидання кілець, ігри в кеглі, їзда на самокатах тощо).

Частина форм позакласних занять (робота гуртків, секцій, змагання, індивідуальні заняття та ін.) вивчається у процесі викладання спортивно-педагогічних дисциплін. Ми розглянемо лише ті форми, які не мають чіткої предметної належності (наприклад, гімнастика, легка атлетика), а об'єдну­ють матеріал із різних розділів програми фізичного виховання школярів, для яких властиві широкі міжпредметні зв'язки.

2.2. Некласифікаційні змагання школярів

Сьогодні актуальним є питання про спортизацію школи. Це є одним із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Адже вона повинна розвиватися не шляхом звуження кількості фізичних вправ, а через збагачення всіх сторін змісту занять; використання спортивних методів роботи, духу спорту, його ідеї, атрибутики, а також мобілі­зації ініціативи і творчості учнів.

Змагання можна розглядати як головний спортивний атрибу­ту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емо­ційного тонусу й активності учнів. Той добре відомий факт, що специфічні змагальні відносини мають влас­тивість до виявлення фізичних і психічних можливостей кожного учня аж до екстремальної мобілізації функціональних резервів організму і тим стиму­люють їхній розвиток, зумовив поширення різних варіантів змагальних форм не тільки у спортивному русі, а й у більшості сфер фізкультурної практики. (Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических сочинений. — М.: ФиС, 1951. — Т. 1.— С. 295.)

У межах обов'язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній - школі змагальні форми занять — не стільки спосіб досяг­нення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв'язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння роз­рядів, оскільки:

•    вони не передбачені спортивною класифікацією;

•    їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених роз­мірів, із скороченням часу, використанням нестандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складаєть­ся вчителем і повинна сприяти розв'язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програ­ми

Змагання за шкільною програмою на уроках і в позаурочний час доціль­но проводити, починаючи з першого класу, поступово ускладнюючи їхню програму і привчаючи дітей мобілізувати всі сили на досягнення високих результатів і чесне суперництво.

Конкурс. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­ристуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію, їх можна організовувати як самостійні захо­ди на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.).

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями або групою.

Змагання "з листка". Мета змагань — спонукати учнів до рівноцінного засвоєння усіх розділів шкільної програми.

Практика показує, що діти виявляють неоднаковий інтерес до засвоєння окремих розділів шкільної програми. При цьому одні надають перевагу легко­атлетичним вправам, другі — гімнастичним, треті — іграм. Останній вид (у силу його емоційності) подобається більшості школярів. Для того, щоби стимулювати засвоєння всіх розділів програми, вчитель за місяць-два оголо­шує програму змагань "з листа". За десять хвилин до їх початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт (листок), де обумовлено, які вправи та теоре­тичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує впра­ви та відповідає на запитання. Такий своєрідний іспит доцільно проводити наприкінці чверті, однак із таким розрахунком, щоби залишити учням час для усунення виявлених вад у знаннях, фізичній та технічній підготовці. (Закон України "Про фізичну культуру і спорт")

"Веселі старти". Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літньо­го відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентаря та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому не­обхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомен­дуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуд­жених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хо­чете вирішити. В одних випадках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. На перший план в окремих іграх рекомендуємо висувати і виховні завдання. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх виконання яких залежить від узгодженості дій учасників, їхньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і твор­че мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних спо­собів виконання рухових дій. (Закон України "Про фізичну культуру і спорт")

 

2.3. Організація спортивних свят і спортивних ігор

Спортивні свята і ігри повинні включати в себе не тільки діяльність дітей та педагога. Бажано залучити до участі у святі батьків; домовитися з відповідними торгівельними організаціями про продаж учасникам свята спортивної фор­ми, відповідної літератури, інвентаря й атрибутики, значків, марок, конвертів, художніх листівок, наклейок, а також функціонування продуктових кіосків (морозиво, печиво, фруктові напої тощо).

У фізкультурно-художніх святах можуть брати участь працівники культових і громадських організацій, Рад народних депутатів, закладів культури.

У селах і селищах такі свята повинні проводитися з ініціативи школи під егідою відповідних рад і культурно-спортивних комплексів. (Закон України "Про фізичну культуру і спорт")

Програмою передбачаються фрагменти не тільки для школярів, а й для ді­тей дошкільного віку і навіть дорослих та спільні заходи (класами, сім'ями).

Виняткове місце у програмі свята, котре переважно, триває два дні (субо­та і неділя), посідають чисто спортивні заходи, а саме: змагання, народні ігри та розваги, товариські зустрічі та показові виступи, "Веселі старти" й еста­фети, конкурси і вікторини.

Складаючи сценарій, доцільно чергувати художні та спортивні фраг­менти, щоби постійно підтримувати в учасниках і гостях зацікавленість у святі. (Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.)

 

2.4. Дні здоров'я і спортивні ігри

Найбільш повного практичного втілення ідеї комплексного використання засобів, зв'язку фізичного виховання з іншими шкільними предметами та ідеї гармонії тіла і розуму можна досягти, проводячи у школі дні здоров'я. Такі дні викликають підвищени              й інтерес учнів, оскільки це не просто тривіальне заняття, обмежене одним уроком. Спостерігається тенденція до підвищення ініціативи участі у таких заходах, тому що, ми відхиляємося від звичного рутинного шкільного курсу.

Це є досить цікавим і водночас складним завданням, оскільки ці комплексні заходи потребують координації зусиль більшості вчителів-предметників (історії, біології, географії, літератури та ін.), батьків і громадських організацій. По-друге, вони проводяться у природних умовах складом усієї школи і насичені елементами романтики (при цьому розв'язу­ються питання влаштування побуту і безпеки). По-третє, у цих заходах об'єднуються майже всі форми фізичного виховання (туризм, змагання, ранко­ва гімнастика тощо). Для їх проведення заздалегідь підготувати фізкультурний актив із учнів, учителів, батьків і шефів.

Вивчення практики проведення днів здоров'я у школах показало, що в їх організації припускаються суттєвих помилок переважно від нерозуміння завдань цієї оригінальної форми роботи. Чимало днів здоров'я проводяться нецікаво, змагання обмежуються одним-двома видами легкої атлетики або кросом. У ряді шкіл до проведення днів здоров'я не залучаються всі педаго­ги й учні школи, не кажучи вже про батьків. Не беруть участі в таких заходах і дитячі громадські організації. (Закон України "Про фізичну культуру і спорт")

Проведення такого заходу навіть один раз на рік потребує від колективу школи великих зусиль і організаторської роботи вчителів, батьків. Але ці зу­силля окупляться, як свідчать результати опитування учасників, незабутніми враженнями дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Говорячи на початку роботи про актуальність даного питання, можна дійти висновку, що спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Він займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Фізичне виховання учнів не повинно обмежуватися тривіальними уроками фізичної культури. Заняття спортом у дітей варто урізнобарвити різними рухливими іграми та естафетами, тому що протягом усього дослідження, можна дійти висновку, що саме рухливі ігри стають важливим фундаментом і орієнтиром у майбутньому розвитку школяра. Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Адже гра – це одна з основних форм діяльності людини. Особливо важливе місце вона займає у житті дітей. Однією з характерних особливостей ігрової діяльності є її відносна незалежність від суто практичних потреб життя. Гравці керуються в основному безпосереднім інтересом до самого процесу гри або її смисловим змістом.

Щодо об’єкту дослідження, то педагогічна діяльність учителя фізичної культури повинна бути спрямованна на отримання учнями задоволення від фізичного виховання у школі, шляхом введення у шкільній програмі різноманітних методів ведення занять, окрім як уроки (усі ці методи викладені у Розділі 2). Учитель фізичного виховання повинен встановити доволі близький контакт зі школярами у моральному плані, тобто розуміти потреби учнів, та керуючись цим розвивати своїх учнів не тільки у фізичному, а і пізнавальному та духовному напрямках. Правильним засобом для цього стають ігри, тому що саме в період гри у дитини виховуються такі моральні якості як командний дух, повага до інших членів команди, поняття про взаємодопомогу та конкуренцію.

Зміст, форми й методи організації й проведення педагогічного процесу, характеристики діяльності учня й учителя в процесі використання рухливих ігор на уроках фізичної культури, себто предмет дослідження докладно викладені у Розділі 2 та у Додатку. Усе це розроблено, відібрано та уточнено виключно в педагогічних цілях, що надають їм виховно-освітню цінність.

Метою роботи було дослідження теоретичних засад фізичного виховання,  визначення місця спортивних ігор у фізичному вихованні, особливості та форми проведення спортивних ігор, їхні види та особливості проведення в навчальних закладах, відповідно до якого ми з’ясували, що саме рухливі ігри регулюють ступінь напруження уваги і м'язової діяльності дитини. Це сприяє розвитку спостережливості, кмітливості, здатності орієнтуватися в мінливих умовах навколишнього середовища, знаходити вихід із складної ситуації, швидко приймати рішення і виконувати його, виявляти сміливість, спритність, ініціативу, вибирати самостійно спосіб досягнення мети. Особливості ж, форми та методи проведення ігор викладені у Розділі 2 та Додатку.

Окрім теоретичної частини, було проведено ряд практичних занять, перевірені висловлені у роботі ідеї. Відповідно до цього, висловлена мною педагогічна технологія виправдала усі поставлені завдання та цілі. Роль рухливих ігор у системі фізичного і спортивного виховання величезна. Рухлива гра, як і будь-яка інша супроводжує людину все його дитячі роки, рухливі ігри не тільки зміцнюють здоров'я і розвивають організм, але вони такожє засобом культурно - морального виховання і залучення людини до суспільства. Національні рухливі ігри прищеплюють дитині культурну спадщину йогонавколишнього суспільства, готують до виходу у великий світ.

Кожна дитина, яка у ранньому віці відкривала для себе світ рухливих ігор навіть на подвір’ї власного будинку, починає раніше розуміти про цінність колективу, формує певні уявлення про поняття друг і ворог, розкривається не тільки в моральному а й в фізичному плані.

Через ігрову діяльність школяр входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку. Адже саме граючись, дитина може відчути себе у будь-якому амплуа, а під розумним керівництвом такі ігри приносять не леше задоволення а й неабияку користь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.

2. Закон України "Про фізичну культуру і спорт".

3. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.

4. Куц О.С., Леонова В.А., Галайдюк М.А. Модель спеціалістів по спеціальності 7010201 і професійно-педагогічна діяльність // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матераіли П-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Київ-Луцьк, 1996. — С. 68-72.

5. Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических сочинений. — М.: ФиС, 1951. — Т. 1.— С. 295.

6. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.

7. Сатиров Г.Н. О связи, коротую не расторгнуть //Физическая культура в школе. — М., 1994. — № 5. — С.16.

8. Сінгаєвський С.М., Сінгаєвська О.С. Оптимізація системи підготовки вчителя фізичної культури у педагогічному вузі // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. — Луцьк, 1994. — С. 241-243.

9. Теория й методики физического воспитания / Под. ред. Ашмарина Б.А. — М., 1990.

10. Фізичне виховання. Словник-довідник. – К., 1998.

11. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах. – К., 1998.

 

 

 

 

 

ДОДАТОК

РУХЛИВІ ІГРИ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ

НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

“Стрибунці”

Для проведення цієї гри потрібні волейбольні м’ячі відповідно до кількості команд. Затиснувши волейбольний м’яч між колінами, гравець за командою вчителя починає стрибати вперед. Дострибавши до повороту, він бере м’яч у руки й пробігає шлях у зворотному напрямі. Передавши м’яч у руки гравцеві, що стоїть попереду, займає місце в кінці колони. Наступний гравець набирає таке саме вихідне положення, як і перший. Перемагає та команда, яка першою закінчила виконувати вправу.

 

“Вудочка”

гравці стають у коло обличчям до центру. Відстань між ними 1-2 кроки. Керівник стоїть у центрі і крутить мотузку з мішечком на кінці (вудочку), так, щоб вона ковзала по підлозі під ногами гравців. Діти стрибають, а якщо когось вудочка зачепить – той вибуває.

 

“Бігуни-скакуни”

Беруть участь дві команди – бігуни і скакуни. Позначається лінія, біля якої розташовані скакуни. За 15-20 м від неї – зона завширшки 1,5-2 м – “канава”. За першим сигналом обидві команди займають певне положення старту, за другим – прямують уперед. Скакуни намагаються швидко досягти канави і перестрибують через неї, а бігуни – наздогнати і захопити стрибунів.

 

“Лисиця і курчата”

На одному боці майданчика за однією лінією ставлять перешкоду. Це – “курник”. На протилежному боці позначають  нору для “лисиці”. Середина майданчика – це подвір’я. З гравців вибирають ведучого – “лисицю”, решта дітей – “курчата”. Вони ходять по майданчику, шукають собі їжу. На сигнал керівника “Лисиця!” “курчата” тікають до “курника”, ховаючись від неї. Гра закінчується, коли “лисиця” спіймає визначену кількість “курчат”.

 

“На прогулянку”

Гравці розміщуються по всьому майданчику, стоячи у накреслених колах. Ведучий залишається поза колами. Він говорить: “На прогулянку!” – всі вибігають зі своїх кіл і рухаються по майданчику. Закомандує “Дощ іде!” стараються зайняти кола, а кому їх не вистачило, той стає ведучим.

 

“Поїзд”

Гравці поділяються на дві команди. Креслять лінію старту і фінішу. Діти стоять у колоні по одному, кладуть руки на плечі свого гравця, який стоїть попереду. Перший у колоні “тепловоз”, а інші – “вагончики”. За сигналом керівника поїзд починає їхати. Виграє команда, яка швидше перетне лінію фінішу.

 

“М'яч ведучому”

команди шикуються в колону перед стартовою лінією. Направляючі роблять 2-4 кроки вперед і повертаються кругом, обличчям до своїх команд. М’ячі в руках направляючих. За командою вчителя вони кидають м’яч переднім гравцям своїх команд. Останні одержавши м’яч, кидають його раніше засвоєним способом (від грудей, з-за голови і т.д.) направляючому. Гравець, що виконав вправу, стає в кінець колони. Направляючий тим самим способом передає м’яч наступному гравцеві і так далі.

 

“Передай сусіду”

Учасники шикуються у шеренгу й розмикаються на витягнуті руки. М’яч у руках направляючого. За командою вчителя він його кидає партнеру праворуч, той – далі. Коли м’яч дійде до останнього гравця той біжить на правий фланг своєї команди, стає праворуч і так далі.

 

“Захист фортеці”

гравці стають у коло. У центрі його “фортеця” – м’яч. Біля “фортеці” – “учасник”. Гравці перекидаючи м’яч один одному намагаються влучити у “фортецю”. Захисник відбиває м’яч. Гравець, який влучив у “фортецю”, стає захисником.

 

“Оса”

Діти утворюють пари. Той, хто залишився сам – “оса”. Вона займає визначене місце. Пари розлучаються, і діти юрбою прибігають до “оси” і питають: “Оса, оса, а чи ти дуже лиха?” Та відповідає “Як укушу, так і знатимете! Я не зла, не лиха, а кого захочу, того й зловлю”. Після цих слів вона ловить тих дітей, що біжать або стоять поодинці. У момент наближення “оси” гравці швидко об’єднуються в пари, при її віддаленні – розлучаються і переміщаються довільно. Той, кого “оса” спіймає, змінює її.

 

“Баба-сліпунка”

усі довільно розміщуються на майданчику. Кожне місце обмежують (квадратиком, колом). Міняти його не можна. Гру розпочинає “баба-сліпунка”. Їй закривають очі, обводять довкола й залишають на середині грища. Після цього учасники просять “бабку” в гості. Тоді “сліпунка” шукає навпомацки дітей, які встають, приклякають, сідають і т.п. Це все вони роблять з метою обману “сліпунки”, проте мусять при цьому бодай рукою або ногою дотикатися до свого місця.

Коли “сліпунка” торкнеться або спіймає когось, стане на його місце, то сама визволяється, а її роль виконує спійманий.

 

 

“На сторожі”

Гру розпочинає “”жовнір-стрілець”, який стоїть на сторожі в кінці грища. На віддалі декількох кроків від нього розміщуються в шеренгу інші часники (“неприятелі”). За  поданим сигналом “жовнір” спить (закриває на короткий час очі), “не приятелі” тихенько наближаються до нього, щоб спіймати у сні. Та він несподівано прокидається (відкриває очі). Тоді діти повинні стати нерухомо. “Неприятель”, який поворухнувся, повертається назад, у вихідне положення. Гра продовжується до тих пір, поки комусь не вдасться вдарити легенько по плечу “сплячого стрільця”. Той, хто це зробив стає новим “жовніром” на сторожі.

 

“Повінь”

Діти утворюють коло, присідають і вдають, що сплять. Один із учасників (“вартівник” ходить усередині, сторожує і кричить: “Повінь, рятуйте!”). Тоді всі розбігаються, шукаючи собі пристановище (вилазять на жердки, линви, драбини, лавочки і т.п.) примостившись, перебігають із місця на місце, а “вартівник” намагається їх спіймати. Котру дитину спіймає, то стає “вартівником”.

 

“Моргання”

Усі стають обличчям до середини кола, утвореного парами (один з одним). Віддаль між парами 2-3 кроки. Дитя, що не має пари, проходжується посередині і мимохідь “моргає” до одного з гравців, який стоїть у внутрішньому колі. Той біжить до “моргаючого”, але партнер намагається його затримати. Коли ж викликаний усе ж втече, то він веде гру далі.

 

“Пінгвін з м’ячем”

На кожну команду виділяється по 2 м’ячі. Перші учасники команд беруть один м’яч у руки, а другий – між коліна і пересуваються стрибками до фінішу. Пройшовши відстань учасники повертають м’ячі до своєї команди кидками, а самі залишаються за лінією старту.

 

“Увага на старт”

Команди вистроюються на майданчику і виконують команди ведучого: “Увага: руки вперед, стиснути в кулак, розтиснути, опустити, присісти, встати, стій, кругом марш”. Якщо він просто називає і показує вправу, то виконувати її забороняється. Гравець, який зробив помилку, одержує штрафне очко. Гра триває три хвилини. Виграє команда, яка менше штрафувалась.