Вільне есе "Для тебе, мамо!.."(за біографією Т. Шевченка)

Для тебе, мамо!

Монолог

Ранок… Віє свіжістю, прохолодою. Весна пробуджує все живе, насичує світ барвами. Промінь ясного сонця відновлює сили.

Тиша… Самотня оселя, чужа моєму серцю. Бажання жити поступово згасає. І раптом… Що це?

«Тарасе! Тарасе!» - чую крізь сон ніжний жіночий голос. Хто кличе мене в такий час? Мати? Ні. Ви, мамо, уже давно спочиваєте у кращому світі. Залишили мене ще дитиною. Не минає дня, щоб я вас не згадував. А може це дружина, люба, кохана, що подарувала мені сімейний затишок, купу дітей, сміх яких наповнює дзвоном нашу оселю. Нездійснена мрія, фантазія, зруйнована тернами реальності…

«Тарасе! Прокидайся, сину! – знову лунає в моїй свідомості. – Сьогодні твій день народження. Візьми в дарунок цей світлий ранок, сонце, теплий вітер!» Тепер пізнаю: голос рідний, лагідний. Протягом усього життя ти супроводжуєш мене. Були знайомі, друзі, творчість, Україна... Але найрідніша ненька буде завжди в душі до скону, наділяючи мою буденщину яскравими спогадами, пробуджуючи від забуття, надихаючи на творчість. Дійсно, люблю тебе, мамо, безмежно й не цураюся цього. Маю можливість оспівувати тебе і пером, і пензлем. Як багато я вже подарував тобі  слави, ти ж і не знаєш!?

                                                                               Твій люблячий син