Він піснею будив народ… (Присвячується композиторові В. Матюку)

Він піснею будив народ…

 

1. Добрий день, шановні учні, вчителі та  всі присутні сьогодні в цьо му залі! Вітаємо вас на літературно - музичному вернісажі, який присвячується  пам’яті українського народного митця, священника,

композитора Віктора Григоровича Матюка, нашого уславленого земляка. Він є гордістю не тільки Сокальщини, але й усієї української культури. Своїм духовним покликанням, творчістю, пасторською і громадською діяльністю показав приклад високого служіння Богу, церкві і своєму народові.

 

2. Він вчив любові і добра

Любити ближнього як брата.

Во ім’я Бога він творив,

Щоб наші душі просвітити.

Во ім’я Господа отця,

Во  ім’я божої науки.

 

3. Всі ми з вами любимо свою батьківщину, але кожен по-різному, по-своєму. І в цьому нам допомагає красне письменство. Воно повертає  нас на шлях служіння рідному народові, виносить на світ красу нашого краю, допомагає глибше пізнати його.Серед таких людей, що присвяти ли своє життя служінню Богові та народу є Віктор Матюк священник  та композитор.

 

4.  Пригадаймо сьогодні народну легенду:

  Якось Господь вирішив наділити людей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу,угорці – любов до господарювання,німці – дисципліну і порядок, люди Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

  Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі свого трону і раптом поба чив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові вінок з червоної калини.

• Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
• Я – українка, а плачу, бо стогне моя Україна від пролитої крові і

пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі. Вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.                         

 

• Чого ж ти до мене не підійшла? Всі таланти я роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

• Постій. Я подарую тобі пісню.

Узяла дівчина дарунок і міцно притиснула до серця. Вклонилася низень ко Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в на род.  Так і все життя композитора В. Матюка – це недоспівана пісня, яку він щиро дарував людям.

 

5. Через усе своє життя він проніс щемливу любов до пісні, називав її божим даром, найсильнішим доказом нашої високої культури, ореолом нації, нашим одягом і прапором. “Вона одна тільки може до серця промовити і духа нашого вознести, як і будити до духовного життя”- так писав Віктор Матюк про пісню.

         Пісня “ ...”

 

6. Віктор Григорович Матюк народився 14 лютого 1852 року в селі Тудорковичі Сокальського повіту в родині сільського дяка. Та скоро щасливе дитинство Віктора повилось тугою сирітства: на другому році життя він втрачає свою маму Марію. ЇЇ замінила бабуся Варвара, яка часто наспівувала йому пісні. І цей безмежний пісенний світ захоплює Віктора і веде його музичною стежиною через усе життя.

 

7. Першу музичну освіту Віктор здобуває в місцевій школі в учителя

 і знаного на той час співака Василя Круп’яка. Батько Віктора Матюка бачив здібності сина до музики, сам не раз співав з ним двоголоссям, тому старався дати йому відповідну освіту. Початкову школу Віктор закінчив у рідному селі, далі Сокаль, Львівська нормальна школа, класична гімназія. Але закінчив гімназію у Перемиш лі, куди переїхав до старшого брата Антонія після смерті батька.

 

8. Навчаючись в сьомому класі  Перемишльської гімназії Віктор Матюк написав музику на поезію Маркіяна Шашкевича “Цвітка дрібная”. Ця пісня стала шедевром. В неї вклали душу три таланти Галичини – Маркіян Шашкевич, Віктор Матюк та Олександр Мишуга. Пісня облетіла всі най кращі сцени Європи, вирізняючись неповторною трепетною задушевністю і ліризмом музичних образів. Це один з найкращих і найпопулярніших творів композитора.

 

                                   “Цвітка дрібная”

Цвітка дрібная молила неньку

Весну раненьку:

“Нене рідная!

Вволи ми волю

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила,

Щоби я була ,

Як сонце, ясна.

Як зоря, красна,

Що бим згорнула

Весь світ до себе!”

“Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко!

Бо вихор свисне,

Мороз потисне

Буря загуде –

Краса змарніє

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш,

Жаль серцю буде!”

 

7. В 1875 році В. Матюк поступає в духовну семінарію у Львові.

Продовжує розвивати свою композиторську і хорову діяльність. Стає диригентом семінарського хору, бере уроки композиції та робить свої перші творчі спроби. Відома з того часу його піспя “Прошу я тя, любий сину” та “На розвалинах Галича”. Тісні стосунки складаються у В. Матюка з митцями Львова, особливо із співаком Олександром Мишугою, дружбу з ним він проніс через усе життя.

 

8. Також під час навчання у семінарії В. Матюк вільним слухачем відвідував заняття на медичному факультеті Львівського університету і це згодиться йому в подальшому житті, бо щоденно надавав медичну допомогу селянам.

 

11. Як лікар тіло лікував,

      Як пастор – він давав душі розраду,

      Як композитор – серце чарував,

      В віршах писав про вірність і про зраду.

      Його любили й люблять до тих пір,

      Бо в нім шукають порятунку й правди.

         Йо вустами в душі Бог входив,

         Щоб в тій душі лишитися назавжди.

 

12.Впродовж усіх років навчання у Сокалі, Львові, Перемишлі композитор співав у хорах церковних , шкільних, гімназійних, семінарському. Мав надзвичайно гарний голос – спочатку сопрано, а потім тенор, тому часто виконував сольні партії.

 

13. В 1876 році В. Матюк зустрічається з Сидором Мидловським, автором кількох драматичних  творів і вони домовляються про спільну творчу працю. Разом створюють мелодрами: “Капрал Тимко”, “Інвалід”, “Наші поселення”. У цей період з-під його пера вийшло багато пісень, солоспівів на слова Г. Гейне, романсів.

 

12. Це була пора, піднесена на крилах високого почуття, адже у 1880 році В. Матюк одружується з Юлією Борисович, донькою пароха з села Кунина. У 1882 році В. Матюк висвячується і приступає до праці. Спочатку у Перемишлі, а потім працював священником у різних селах Галичини. У 1889 році переїхав у с. Карів, де працював до кінця своїх днів. Де б не трудився Віктор Матюк. Всюди організовував музичні гуртки, хори, якими диригував, для них писав музику і світську і духовну. Багато своїх духовних творів присвятив Матері Божій.

                             Пісня”Просимо тя, Діво”

13. Знаючи, яку велику роль у пробудженні самосвідомості мала б відіграти культура, освіта, священник – композитор з перших

днів своєї праці в с. Карові береться до організації “Просвіти”, стає першим її головою, організовує будівництво першої в селі читальні. Крім своїх обов’язків священника, крім  творчої і видавничої праці, активно береться за громадську. Він був людиною порадником в господарських, економічних, правових справах.

14. Піклуючись про розвиток підростаючого покоління, композитор створює і видає у м. Лейпцігу власним коштом першу в Галичині музичну грамоту для дітей. В. Матюк завжди переконував, що “діти – це наша будучність, і о них конче треба дбати”.

 

15. В той же час композитор ще впорядковував музичні твори своїх соратників і учителів-композиторів М. Вербицького, І. Лаврінського, С. Воробкевича та цілу низку власних творів, а також власним коштом видає співаник для чоловічого хору ”Боян”, куди входять понад 50 пісень. Серед них пісня “Як ніч мя покриє”, слова і мелодія якої настояні на віковічних народних традиціях. В ній задушевно передані людські почуття.

                                              Пісня”Як ніч мя покриє”

 

16. Віктор Матюк – автор славнозвісного збірника “Співаник церковний для шкіл народних”. Він вміщує 67 творів. Багато з них присвячені зимовим і весняним обрядам. Сам виходець із гущі народної отець Віктор Матюк любив і глибоко шанував простих трудівників і для них творив свої пісенні перлини; колядки, щедрівки, веснянки.

                      Веснянка “Діти, в гай”

19. Творчість композитора В. Матюка дуже близька і зрозуміла широким народним масам, бо брала свою наснагу з безсмертного джерела народної мудрості, віковічних скарбів українського пісенного мелосу. Його пісням характерна мелодійність, яка нікого не залишить байдужим.

                                              Пісня

17. Віктор Матюк писав статті до газет та журналів на тему української музики. Підготував і видав підручник з теорії музики”Короткий начерк гармонії і композиції”. Не дивлячись на те, що жив і працював у селі В. Матюк підтримував особисті зв’язки з широким колом творчої інтелігенції – І. Франком, Осипом Маковеєм, О. Партицьким, листувався з Миколою Лисенком. Дружні стосунки були у отця Віктора Матюка з митрополитом Андреєм Шептицьким, який завжди підтримував його у творчих починаннях.Окрім цього він займався просвітницькою, публіцистичною діяльністю.

 

20.  Дивуєшся багатогранності цієї людини.Своєю працею священник і композитор Віктор Матюк творив на землі добро і красу:

   Вірш

У кожного своя життєва доля.

І свій талант, як дар від Бога.

Одному суджено пасти овець,

А другому вести народ до божого порога.

                             Отець Матюк був другим, тим, що вів

                              Виводив із пітьми людей до світла.

                              До серця кожного знайти стежину вмів.

                               Всіх чарувала усмішка привітна.

Матюк був композитор, лікар, пастор і поет.

Він мав талант і божу виправдав надію.

І став відомим він на цілий світ,

Бо божий дар він серед людей сіяв.

 

18. Багато було планів у отця В. Матюка, але не судилось. 8 квітня 1912 року перестало битися серце улюбленого галицького композитора. Йому було всього 60. Пам’ять старожилів зберегла і донесла нам образ В. Матюка, як людини високого духовного покликання . Своїм життям він показав нам приклад беззастережного служіння християнським ідеалам – любові до ближнього, до свого народу, своєї релігії.

 

19. Шумлять поміж цвинтарними хрестами на Карівському кладовищі стрункі високі ясени. Вхопившись корінням за правічність нашого роду, буйними кронами виспівують у небі; розколишують нескінченною мелодією часу його безмовну думу.

 

20. Зеленіють у своїм пробудженні, осипаються при засипанні тихим шелестом на супокій минувшини. Приходять сюди по століттях втоптаній стежині все нові і нові уже відбувші– несуть ту неминущу ношу прощання все нові і нові на світ прийшовші.

 

21. Хай дзвони б’ють і сурми грають ,

Пісні про волю гомонять

Й тобі, Бояне, величальні

Слова до Карова летять.

                 Кобзарства цар живе понині

                 Й ще більша слава жде тебе,

                 Бо ти віддався Україні,

                Як веснам сонце золоте.

Віддав себе ти рідній справі

І вірі нашій пресвятій,

Щоб ми жили в своїй державі,

А не в невольнії землі.

                  Не згасне пісня , не поляже,

                  Звеличить край наш у віках,

                  Онукам – правнукам розкаже
                  Про наш важкий, тернистий шлях.

З джерел твоїх ми воду пили,

Ставали дужими в борні,

Як скарби знайдені цінили

Твої окрилені пісні.

 

22. І над тими вічними акордами цвинтарної тиші, у скорботі схиливши голову стоїть муза, перед якою ми сьогодні з вами низько схиляємо голови, а внизу напис – “Композиторові – громадянинові Вікторові Матюку...”

 

25. Горіти свічкам, не згасати.

      Трояндам довкола цвісти –

      Тут спить наш рідний побратим .

      Вклонімось йому до землі.

23. Ось дзвони кличуть нас до храму

Радіє світ - Великдень на порі.

А парох Віктор відчиняє браму,

Бо він за нас там молиться вгорі.

        З висот небесних тішиться він з нами,                      

        Що дочекались світлого ми дня,

        І що гаївка знов піде лугами,

        І задзвенить мелодія проста

А в пісні тій ми дякуємо Богу

За хліб насушний, що зійшов з небес.

Отець Матюк все зорить на дорогу –

Співає арфа, бо Христос Воскрес!

 

24. Отці у храмах! Будьте ж ви святими.

Вогонь даруйте божий із грудей.

Хай милосердя йде в народі зримо - 

Любов до ближнього й усіх людей 

     Щоб стали храми справжнім божим домом.

     Не одяг щоб увагу привертав

      І шепіт: - Глянь, прийшла вона у чому,

     А той чсьогодні мало дуже дав.

Бо поки що за грішми лиш гонитва.

Без грошей не народимся , не вмрем.

В той час, як Богові потрібна лиш молитва

І ве те цінне, що в душі знайдем.

      Задумайтесь сьогодні над словами

      Всі заповіді божі хай живуть.

      І хай народ ведуть величні храми

      На праведну, щасливу божу путь.

Коли народ відчує в серці свято

          Поставить крапку швидше скрізь над і,

          Тоді не важко буде так лежати

          Синам Вітчизни у сирій землі.

 

 

Матеріали на це свято використано із збірника С. Івасейко “Віктор Матюк, з життя і творчої діяльності”, 1992 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Климчак Марія Євстахіївна

                               вч. фізики і математики Карівської ЗШ І-ІІ ст..