ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ.
Тема №3. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ РУСІ.
Базові поняття теми
Племінний союз – об’єднання декількох племен.
Племінні союзи – об’єднання племен, які склалися у VII-Xст. На території України мешкали сім племінних об’єднань: поляни, древляни, волиняни (дуліби, бужани), сіверяни, уличі, тиверці, хорвати (білі хорвати). Згадуються в «Повісті минулих літ», назви перестають вживатися в XI ст.
Князь – у давніх слов'ян - керівник війська, племені чи союзу племен, пізніше - правитель держави на Русі.
Князь – глава держави-князівства або окремого політичного об’єднання у багатьох слов’янських народів. До IX ст. князем називали воєначальників племен чи союзу племен, які виконували деякі судові й адміністративні функції. У середині IX ст. суть влади князя змінилася, набрала монархічного характеру і поступово стала спадковою.
Полюддя – збір данини, під час якого князь об’їжджає свої володіння.
Полюддя (від «ходіння по людях») – щорічний об’їзд у Київській державі князем з його дружиною власних володінь і підлеглих племен з метою збирання данини у X-XIII ст. Збирали полюддя натурою (хутрами, медом, воском) або грішми. Розмір не був визначений, що вело до зловживань. (Після повстання древлян 945 княгиня Ольга упорядкувала стягнення данини та визначила пункти для її збирання.)
Язичництво – релігія давніх слов'ян, поклоніння силам природи, віра в багатьох богів.
Язичництво (поганство) – релігії, для яких характерними є віра в багатьох богів, поклоніння явищам природи, предметам тощо.(Збруцький ідол-язичників ідол)
Християнство (від мені Христа) – одна із трьох світових релігій, яка виникла в I ст. у Палестині. Віра в Бога-отця, Бога-сина, Бога-духа в одній особі, пришестя Спасителя. Християнами були князі Аскольд та Ольга. Як державна релігія прийнята в Київській державі за часів правління Володимира 988.
Шлюбна дипломатія – встановлення дипломатичних зв’язків засобом укладання шлюбів між правлячими родинами (династіями).
Шлюбна дипломатія – політика укладення між династичних шлюбів для вирішення зовнішньополітичних питань, відома з давніх часів, особливо успішно використовувалася Володимиром Великим і Ярославом Мудрим.
Роздробленість – процес децентралізації Русі, послаблення влади київського князя в період феодалізму. Поділ держави на окремі князівства (феодальні володіння).
Роздробленість (політична або феодальна роздробленість) – розпад великих середньовічних держав на окремі незалежні держави. З єдиної Київської держави Волинське, Галицьке, Київське, Переяславське та Чернігівське князівства стали основою формування Української держави, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Рязанське стали основою Московської держави, Полоцьке, Мінське, Турівське, основа Білоруської держави.
Віче – загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.
Віче – народні збори стародавніх слов’ян у Київській державі, на яких вирішували важливі громадські та державні справи. Вперше згадується в літописах у Новгороді (1016), Києві (1068), згодом набуває все більшого значення. Віче скликалися нерегулярно, за ініціативою населення або влади. На них оголошувалася війна або укладався мир, обирався чи усувався князь і головні посадові особи, чинився суд, ухвалювалися закони. Рішення приймалися шляхом схвалення тієї чи іншої пропозиції криком. Віче, як орган державної влади занепадають з втратою українськими землями незалежності.
Умовне землеволодіння - земельне володіння, яке надавалось за умови несення служби.
В період панування вотчинного господарства помітного значення набуває помісне або умовне землеволодіння. Князі, бояри, монастирі все частіше запрошували до себе на військову службу різноманітний люд: молодших князівських і боярських дітей, феодалів, що розорилися. За несення служби землевласники наділяли їх ділянками землі - "помістями" - в умовне володіння, тобто на період несення служби. Із такої категорії людей формувався певний прошарок "служилих людей", які по відношенню до селян набували таких же прав, як і феодали. Зазвичай феодали направляли служилих людей в свої віддалені землі управляючими, організаторами виробництва і за це були змушені надавати їм частину свого володіння у формі помістя на певних умовах. Пізніше феодали стали надавати служилим людям, як у винагороду, право збирати з селян податок ("корми"), що приводило до посилення економічної залежності населення. Служилі люди складали так званий "двір" князів і бояр, тому пізніше їх стали називати "дворянами".
Вотчинне землеволодіння – земельне володіння, що належало феодалу за спадковістю.
Вотчинне землеволодіння (вотчина; від укр. «отчина», тобто батьківська власність) – одна із форм феодальної земельної влади в часи Київської держави. Її власник має право передати у спадщину, продати, поділити тощо ( у IX - XIст. були князі, дружинники та земські бояри – нащадки родоплемінної верхівки). В епоху Київської держави володіння вотчиною не було прирівняне до права власності на неї. У період роздробленості стала основною формою феодального землеволодіння (у цей період так називали також окремі удільні князівства, що успадковувалися від батька). Після переходу більшої частини українських земель під владу Литви та Польщі вотчинне землеволодіння суттєво зросло. Велике землеволодіння було ліквідоване національно. - визвольною війною під проводом Б.Хмельницького. Однак згодом на Правобережжі було відновлено. (Люблінська унія «хай кожен держить вотчину свою!»)
Бояри – збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.
Бояри (від старослов’янського «бой» - воїн, або «болій» - вел., можливо, від тюркського «вельможа,багатій», чи староісландського «знатна людина») – збірна назва представників правлячого стану в Русі-Україні, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою. Виникли в VI-IXст. Бояри були васалами князя, зобов’язаними служити в його війську за право володіння земельними наділами. Могли переходити від одного князя до ін. без втрати своїх наділів. У часи Київської держави не були замкнутим станом, до них могли потрапляти представники міщан, духовенства і навіть селянства (смердів). В епоху роздробленості посилилася економічнаі політична міць бояр. Особливо великим Був їхній вплив у Галицькому князівстві. Бояри займали найважливіші посади при князівському дворі. Найбільш заслужені входили до складу Боярської ради, що була дорадчим органом при князі.
Смерди – вільні селяни-общинники на Русі.
Смерди – особисто вільні члени сільської громади у Київській державі, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платити князеві данину.
Ізгої – вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею.
Ізгої – категорія неповноправних людей у Київській державі XI-XIIст., які вийшли зі свого звичайного середовища у зв’язку з різними обставинами. Ізгоєм міг стати навіть князь, позбавлений уділу. У XIVст. і як окрема категорія людей перестали існувати.
Закупи – селяни, що потрапили в залежність від феодала за борги (купу);
Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі XI-XIIст. і в Україні XIV-XVIст.; у Київській Русі так називалися люди, які брали у землевласника позику ( «купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності. Закупам дозволялося піти від феодала, щоб заробити гроші для сплату боргу. Він отримував від землевласника знаряддя праці та коня і був зобов’язаний працювати на його полі. Сплата боргу робила закупа вільним, хоча умови виплати залишалися невідомими.
Рядовичі – це тимчасово залежні селяни, які укладали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві.
Ікони – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.
Ікона (від гр. «зображення, образ») – живописне, мозаїчне, рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих подій Святого Письма. Виникли у II ст. н.е. Культ ікони був офіційно прийнятий 787р. Перші з них в Україні були візантійського походження. Найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються XI- XIIст. Найвідоміші з особливо шановних ікон: Вишгородська («Володимирська», XI ст., пограбована князем Андрієм Боголюбським і вивезена у Владимир-на-Клязьмі), Чернігівська (XIIст.), Печерська (XIVст.), Холмська (XII ст., знайдена у 2000р. на Волині), Зарваницька, Покрови з Січової церкви на Запоріжжі та ін. (Вишгородська, Свенська, Холмська, Дорогобузька, святого Юрія Змієборця, Богородиці з пророками, Успіння Богородиці, Покрова Богородиці, Вознесіння Богородиці)
Мозаїка – багатокольорове зображення з камінців, шматочків скла, керамічних плиток тощо.
Мозаїка (від гр. «святилище муз») – сюжетні або орнаментальні композиції, зроблені з окремих, щільно припасованих один до одного шматочків смальти, мармуру, камінчиків тощо; мистецтво складати такі композиції. Переносно – строката суміш різнорідних елементів (Оранта, Христос Вседержитель)
Фреска – церковний розпис по вологій штукатурці.
Фреска (від іт. «свіжий») – живопис фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вологій штукатурці (тиньку); твір, виконаний у цій техніці.
Книжкова мініатюра – мініатюрні малюнки на рукописних книгах Русі.
Книжкова мініатюра (від фр. «кіновар або сурик, фарба) – невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі. Переносно «мініатюра» - будь-що невеличкого розміру. (Євангеліст Лука з Остромирового Євангелія (1056 -1057р.); родина князя Святослава Ярославича з «Ізборника» 1073, мініатюри з Пересопницького Євангелія 1556-1561р.)
Билини – народні епічні пісні героїко-патріотичного характеру.
Билини (старини) – пам’ятки давньоруської усної народної творчості, народні пісні про подвиги богатирів. Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими в художньому й історичних аспектах вважаються билини Київського або Володимирського циклу (X-XI ст.). У XIII -XIVст. билини наповнюються новими сюжетами.
Літопис – послідовний запис історичних подій.
Літописи – історичні твори в Київській державі, а згодом українських, білоруських і російських землях, у яких розповідь велася по роках. За своєю формою і змістом подібна до анналів і хронік. Істори к М. Брайчевський припускає, що літописання на Русі почалося в часи князя Аскольда (IXст.). Перше літописне зведення, що дійшло до нас, славетна «Повість минулих літ», укладена і відредагована на початку XII ст. ченцем Нестором, згодом ігуменом Сильвестром і ще одним невідомим автором. Літописи Русі є визначними пам’ятками історичної лірики, головним джерелом для вивчення цього періоду української історії. У XII-XIII ст. відомим літописами були Київський і Галицько-Волинський. У XIV ст. складалися літописні зведення Лаврентіївський та Іпатіївський (поч. XV ст.).
Основні постаті теми
|
Іконописець, мозаїст, чернець Києво - Печерського монастиря. Навчався у візантійських майстрів. Брав участь у розписі Успенського собору (нині у Києво-Печерській лаврі). Існує припущення, що він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Малював ікони, які не збереглися до наших днів. Давньоруський живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря. З 1083 р. Існує припущення, що він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, зруйнованого у 1934 р. |
|
Київський князь другої половини ІХ ст. За деякими даними - нащадок Кия. 860 очолював похід Київської дружини на Константинополь . У багатьох джерелах згадується про хрещення цього князя. Є повідомлення про укладення договору між Візантією і Руссю (бл.873-875). Убитий Олегом у Києві бл.882, похований на Угорській горі( «Аскольдова могила»). Підпорядкував Києву племена деревлян, дреговичів, частину сіверян. 860 р. здійснив морський похід на Константинополь, там він прийняв християнство і спробував запровадити його на Русі. 866р. виступив проти Візантії, однак поблизу Константинополя раптова буря розмітала більшу частину суден, тож прийшлось повернутись до Києва. Прийняв християнство. 875 р. між Руссю та Візантією укладено угоду про ненапад і розподіл сфер впливу. Вів війну з печенігами, дунайськими болгарами, уличами, деревлянами. |
|
Політичний, державний і військ, діяч. Походив з норманів. Вихователь малолітнього Ігоря Рюриковича, правитель у Новгороді (879-882). Київський князь (882-912). Прийшов до влади, убивши князів Аскольда і Діра. Підкорив сіверян, древлян, успішно воював проти хозарів, здійснив вдалі походи проти Візантії, уклавши вигідний договір. Розширив кордони держави, підпорядкувавши Києву сіверян, радимичів, деревлян, а також неслов’янські племена меря, чудь, весь. Звільнив підкорені племена від сплати данини Хозарському каганату. Князь Київської Русі у 882—912 рр., об’єднав північні та південні руські землі, здійснив переможні морські походи на Візантію 907 (кораблі на колесах), 911 рр., уклав вигідні для Русі договори з Візантією, які надавали пільги руським купцям і послам.(руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора) «Ви оба не є ні князі , ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. - А се- син Рюриків» «Хай буде се (Київ) мати градам руським» На сіверян наклав легку данину і не велів їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати». |
|
Політичний і державний діяч. Великий князь київський (912-945). Фактичний засновник династії Рюриковичів. Син Рюрика, який почав правити після смерті Олега. Дав відсіч кочовим племенам печенігів і навіть найняв їх у військо. Здійснив походи на Кавказ (913, 943) внаслідок яких оволодів містами Дербент і Бердаа. Здійснив походи на Візантію: 941р.-руські кораблі знищені грецьким вогнем; 944р.- руські купці сплачували мито за торгівлю, а князі мали надавати допомогу Візантії в боротьбі з печенігами та хозарами в Криму. Мав сина Святослава та дружину Ольгу. Був убитий деревлянами під час повстання проти повторного збору данини – полюддя.
|
|
Державна діячка. Велика княгиня київська (945-957, за ін. відомостями 945-964). Дружина князя Ігоря. Управляла державою в роки неповноліття свого сина Святослава Ігоровича. Розправилася з повсталими деревлянами, але провела податкову реформу. 957 здійснила візит у Константинополь, де прийняла християнство (християнське ім’я Олена, за ін. даними — у Києві 955). Налагодила стосунки з німецьким королем Оттоном І. Канонізована православною церквою. Княгиня Київської Русі у 945—964 рр., підпорядкувала землі деревлян безпосередньо Києву, упорядкувала збирання данини, чітко визначивши її розміри (уроки) і місця зберігання (погости), підтримувала дипломатичні зв’язки з Візантією та Німеччиною. Вдова Ігоря, яка правила до повноліття Святослава. Придушила древлянське повстання, спаливши їх столицю Іскоростень. Знищила древлянську знать та ліквідувала місцеве княжіння. Встановила устави, визначила оброки й уроки, створила погости. На могилі Аскольда збудувала(або відновила) церкву Св. Миколая.Уклала договір з Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину. Відновила привілеї для руських купців у Візантії. Визнана Святую і шанується як рівноапостольна. Спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією. |
|
Політичний і військовий діяч. Син Ігоря Старого (Ігоря Рюриковича) і Ольги. Великий князь київський (945-972, фактично з 957, за ін. відомостями-з964). Залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми. Приєднав племена в’ятичів. Підпорядкував племена Ясів і Касогів (Північни Кавказ). Захопив місто Ітіль. Бл. 965 розгромив Хозарський каганат, закріпив владу Києва на Таманському і Керченському півостровах. Здійснив два походи у Болгарію, допомагаючи Візантії придушити болгарське повстання, перший з них припинив у зв` язку з нападом печенігів на Київ, відбивши який, посадив своїх синів як намісників у Києві (Ярополка), Деревлянській землі (Олега в Овручі) та Новгороді (Володимира) (969). Наступні два роки воював з імператором Візантії Іоанном Цимісхієм, 971 підписав з ним мир, відмовившись від дунайських володінь (Зазнавши поразки під Доростолом). Мав намір перенести столицю до Переяславця на Дунаї. Загинув від рук печенігів поблизу Дніпрових порогів. М. Грушевський назив «козаком на престолі». «Мертві сорому не знають» «Іду на Ви» «Не посоромимо землі Руської» «Чужого шукаючи власне втратив» |
|
Політичний державний і військовий діяч. Князь київський (980, за ін. даними 978-1015). Син Святослава Ігоровича і Малуші. Переміг свого брата Ярополка у боротьбі за владу. Значно розширив і зміцнив кордони країни. Приєднавтиверців, уличів, в’ятичів, радимичів. Захопив Червенські міста (Перемишль, Белз, Червень тощо), приєднав Закарпаття, захопив Придністров’я, здійснив походи проти Волзької Болгарії. 988-989 запровадив християнство як державну релігію Русі-України. Діяльність цього князя сприяла розквіту Київської держави і зміцненню її міжнародного авторитету. Після смерті канонізований церквою. Князь Київської Русі у 980—1015 рр., завершив об’єднання руських земель, запровадив християнство як державну релігію 988 р., збудував систему укріплень для захисту кордонів від печенігів, налагодив відносини з Візантією, Чехією, Угорщиною, Німеччиною, Болгарією, Римом, започаткував політику «шлюбної дипломатії». Завершив формування території Київської Русі: остаточно підкорив тиверців, уличів, в'ятичів, радимичів; захопив Червенські міста (Перемишль, Белз, Червень); приєднав Закарпаття; захопив Придністров'я; здійснив походи проти Волзької Болгарії. Таким чином держава Володимира перетворилася на імперію. Провів адміністративну управлінську реформу: ліквідував племінні князівства; синів та довірених дружинників, як намісників посадив у головних містах для контролю над місцевої знаті; намісники управляли землями, чинили суд, збирали данину. Здійснив воєнну реформу: сформував військо з дружинників-слов’ян, а не з вар’яг; відмовився від племінних військових формувань. Запровадив закон «Устав земляний». Першим почав карбувати золоті та срібні монети (Золотники та срібляники) на яких було зображено образи Христа і Володимира та тризуб. Для оборони від кочовиків -печенігів побудував застави з військовими гарнізонами. Деякі історики твердять що так звані Змієві вали було зведено саме за Володимира. Зведено церкву Пресвятої Богородиці (Десятинна) князівський палац шляхом династичних шлюбів зміцнив дипломатичні зв'язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегію, Швецію. Започаткував відносини з Вірменією. Близько 980 р. Володимир спробував реформувати язичництво з метою об'єднання держав навколо Києва: головними богами призначено Перуна, Хорса, Дажбога, Симаргла, Стрибог, багатобожжя не могло забезпечити єдність держави та міцність князівської влади.У 988 році Володимир прийняв хрещення за візантійським православним обрядом і запровадив на Русі християнство як державну релігію.(Одружився на візантійській принцесі Анні. Херсонес-вено, весільний дарунок) |
|
Видатний політичний, державний і військ, діяч. Великий князь київський (1019-1054). Син князя Володимира Святославича (Великого). Протягом 1015-1019 вів завзяту боротьбу за київський престол з братом Святополком Окаянним. Воював і з братом Мстиславом Володимировичем, 1024 зазнав поразки, змушений був передати йому всі землі на Схід від Дніпра, приєднав їх тільки 1036, після смерті Мстислава. Відвоював 1030-1031 Червенські міста, заснував над р. Сян місто Ярослав (тепер у Польщі), яке стало форпостом Русі на Заході. Здійснив ряд походів проти племен естів і ятвягів, заснував над Чудським озером місто Юр’єв (нині Тарту, Естонія). Переміг печенігів 1036. Розширилися і зміцнилися міжнародні зв’язки Київської держави, його називали «тестем Європи». За його правління було укладено збірку законів «Правда Ярослава», що становить найдавнішу частину «Руської правди». Сприяв розвитку церкви, було засновано Київську митрополію, перші монастирі, що стали церковними та освітніми центрами. За його розпорядженням створено школу та бібліотеку при Софійському соборі, перекладено на руську мову чимало книг Похований у Софійському соборі. Син Володимира Великого. Мав правителем брата Мстислава. Переміг свого брата Святополка міжусобиці. Польща повернула владу на червень скіни містами.. Площа Києва зросла за правління цього князя в 7 разів. місто обнесли волами з трьома брамами одна з яких Золоті ворота. Організував будівництво Святої Софії на честь перемоги над печенігами Георгіївської та Ірининська церкви. Був прибічником династичних шлюбів сам одружений на шведській принцесі Інгігерді, дочка Анна одружена з французьким королем Генріхом І, Єлизавета вийшла заміж за норвезького короля Гарольда Сміливого, Анастасія вийшла заміж за короля Угорщини Андрія І. Свекор і тесть Європи. За його правління святий Антоній, боярський син з Любеча, заснував Києво-Печерський монастир в майбутньому Києво-Печерську лавру. Боровся за незалежність церковної ієрархії від Візантії, у 1051 році князь скликав собор єпископів на якому без згоди константинопольського патріарха було, призначено митрополитом Київським -Іларіона. Заснував на річці Сян місто Ярослав тепер у Польщі. Заснував місто Юріїв (нині Тарту, Естонія). За його розпорядженням створено школу та бібліотеку при Софійському соборі. Похований в Софіївському соборі. Князь Київської Русі у 1019—1054 рр., розширив кордони Київської Русі на Заході, прийняв перший писаний звід законів «Руська Правда», сприяв утвердженню християнства, установив династичні зв’язки з Візантією, Францією, Польщею, Угорщиною, Швецією, Норвегією тощо. |
|
Видатний державний і політичний діяч, полководець, письменник. Великий князь київський (1113–1125 рр.). Син Всеволода Ярославича (внук Ярослава Мудрого) і дочки візантійського імператора Константина Мономаха, звідси й прізвисько. 1093 – 1113 був переяславським князем, вів активну боротьбу з половцями. Ініціатор князівських з’їздів, організовував спільні походи у степ, відігнав половців аж на Кавказ. Ставши великим князем київським, зумів об’єднати під своєю владою більшість руських земель, припинити усобиці. Автор «Повчання», адресованого його дітям. Похований у Софійському соборі. Дитинство провів в Переяславі, у 13 років був направлений батьком князювати в далекий Ростов. Після того як Всеволод Ярославич став Великим Князем Київським, Володимир Мономах отримав в уділ Чернігів. Після смерті батька Київський престол уступив Святополку Ізяславичу, а Чернігівське князівство своєму старшому брату Олегу Святославичу, оскільки вони мали переважні права, а сам повернувся до Переяслава. Здійснив 83 походи проти половців, в 60 років став Великим Князем Київським. Князь Київської Русі у 1113—1125 рр., тимчасово об’єднав під своєю владою більшу частину Київської держави, відновив одноосібну монархію, зміцнив міжнародний авторитет Київської Русі, здійснив переможні походи проти половців, установив династичні зв’язки з Англією, Швецією, Угорщиною. |
|
10. Ярослав Осмомисл
|
Політичний і державний діяч. Князь галицький (1153-1187). Син Володимирка Володаровича. За його правління Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Вів активну зовнішню політику. У князівстві збудовано і укріплено багато міст, у Галичі 1153-1157 споруджено Успенський собор. Названий у «Слові о полку Ігоревім» Осмомислом, тобто мудрим, який має вісім думок, там же наголошується на могутності Галицького князівства за правління цього князя. Галицький князь у 1153—1187 рр., за правління якого Галицьке князівство досягло найбільшої могутності, зміцнив князівську владу й боровся зі спробами бояр утручатися в державні справи, воював з половцями, підтримував дружні відносини з Угорщиною, Польщею, Візантією тощо. «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі. Підперши гори угорські своїми залізними військами, заступився королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунай.» Слово о полку Ігоревім. |
|
11. Іларіон
|
Церковний діяч і письменник, оратор. Перший митрополит з руських (1051), даних про перебування на митрополичому престолі після 1054 немає. Автор видатного твору «Слово про закон і благодать» (між 1037 і 1050). Був прихильником політичної і культурної самостійності Київської держави. Традиція приписує цій людині авторство ще декількох богословсько-догматичних творів. Митрополит Київський та всієї Русі, перший митрополит русин (українець) Уславився також як оратор і письменник, був причислений до лику Святих. Автор твору «Слово про закон і благодать».
|
|
12. Нестор |
Видатний письменник і літописець, засновник давньоруської історіографії. 1074-1078 був ієродияконом Києво-Печерського монастиря. Нестор — автор творів «Читання про життя і загублення … Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія, ігумена Печерського» (бл. 1091), «Повість минулих літ» (бл. 1113, перша редакція, використав матеріали своїх попередників). Ім’я цього діяча — першого вітчизняного історика, видатного письменника і мислителя європейського середньовіччя — стало символом ученого і патріота, діяльність якого спрямована на встановлення історичної істини, на добро рідній землі. Ченець Києво-Печерського монастиря, письменник, літописець Київської Русі, автор і упорядник «Повісті минулих літ», закликав князів боротися за єдність руських земель. |
Триумвірат Ярославичів
Ключові дати і події теми
|
860 р. |
Похід Аскольда на Константинополь, укладення першого відомого договору Русі з Візантією. Аскольд прийняв християнство-воював з печенігами, дунайськими болгарами, уличами на чолі флоту із 200 лодій несподівано для греків вдерся до бухти Золотий Ріг і обложив Константинополь. Імператору Михаїлу III довелося за допомогою багатих дарів досягти угоди з русами і їхнього повернення додому. 867 було підписано нову русько-візантійську угоду, яка, певно, підтверджувала попередню і зафіксувала прийняття київським князем і його дружиною християнства, а також відправлення на Русь єпископа для організації церкви. Однак наступні угоди з Візантією характеризують русів як язичників. Надзвичайна важливість цього походу усвідомлювалася ще в часи Русі. Зокрема, датована частина «Повісті временних літ» розпочинається роком початку правління візантійського імператора Михаїла III. Таким чином, саме цим походом і угодою київського князя Аскольда Київська Русь уперше вийшла на світову арену та заявила про себе як держава.
|
|
882 р. |
Об'єднання північних та південних руських земель Олегом.
Об’єднав Північну (центр Новгород-Славія) і Південну Русь (центр Київ-Куявія), що стало основою для Київської Русі |
|
907 р. |
Похід князя Олега на Константинополь. Олег справив панічне враження на візантійських воїнів, які одного дня побачили з високих міських стін Царгорода дивовижне явище: прямо по суші до їхнього міста одна за одною повзли руські лодії. Візантія схилилася перед русами. На знак перемоги Олег прибив на брамі Царгорода свого щита. Договір Участники: Карл, Фарлаф, Вермуд, Рулав и Стемид («посла к ним в град карла фарлоф. вельмуда. и стемид») Когда приходят русские, пусть берут содержание для послов, сколько хотят; а если придут купцы, пусть берут месячное на 6 месяцев: хлеб, вино, мясо, рыбу и плоды. И пусть устраивают им баню — сколько захотят […] и торгуют, сколько им нужно, не уплачивая никаких сборов… Когда же русские отправятся домой, пусть берут у царя на дорогу еду, якоря, канаты, паруса и что им нужно […] Если русские явятся не для торговли, то пусть не берут месячное; пусть запретит русский князь указом своим приходящим сюда русским творить бесчинства в селах и в стране нашей. Приходящие сюда русские пусть живут у церкви святого Мамонта, и пришлют к ним от нашего царства, и перепишут имена их, тогда возьмут полагающееся им месячное, — сперва те, кто пришли из Киева, затем из Чернигова, и из Переяславля, и из других городов. И пусть входят в город только через одни ворота в сопровождении царского мужа, без оружия, по 50 человек…
Олега с мужами его водили присягать по закону русскому, и клялись те своим оружием и Перуном, своим богом, и Волосом, богом скота, и утвердили мир. |
|
941 р. |
Похід князя Ігоря на Константинополь.
За словами літописця візантійський флот, як блискавка, попалив київські кораблі, застосувавши так званий «грецький вогонь». Багато руських воїнів загинуло. |
|
944 р. |
Похід князя Ігоря на Константинополь.
Завершився укладенням мирного договору. За ним київський князь зобов `язовувся не нападати на володіння Візантії у Криму та не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра. Київська держава та Візантійська імперія домовилися надавати одна одній у випадку потреби воєну допомогу. Визначались умови торгівлі. |
|
988 р. |
Запровадження християнства як державної релігії. Укріпилася центральна князівська влада, освячена церквою. Зміцнилося міжнародне становище Київської Русі. Християнство сприяло розвитку культури: кам’ яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески тощо; Запроваджено слов янську писемність- кирилицю; започатковано літописання. |
|
1019-1054 р.р. |
Князювання Ярослава Мудрого в Києві. Мав співправителем брата Мстислава. Склав «Руську правду».
Зведено Софійський собор, Георгієвську та Іринську церкви, «Золоті ворота». Засновано Києво-Печерський монастир. Сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона. |
|
1036 р. |
Розгром печенігів князем Ярославом Мудрим.
На місці,де, за словами літопису, в 1036 році Ярослав відбив останній натиск печенігів, 1037 року почали будувати Софійський собор. Собор,як головний храм держави,відігравав роль не тільки духовного,а й політичного та культурного центру. Під склепінням Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на престол, церковні собори,прийоми послів,затвердження політичних угод. При соборі велось літописання і була створена перша відома на Русі бібліотека. |
|
911 р. |
Договір встановлював дружні відносини Візантії та Київської Русі, визначав порядок викупу полонених, покарання за кримінальні злочини, вчинені грецькими і руськими купцями у Візантії, правила ведення судового процесу і спадкування, створював сприятливі умови торгівлі для русичів і греків, змінював берегове право. Відтепер замість захоплення викинутого на берег судна та його майна, власники берега зобов'язувалися надавати допомогу в порятунку. Також за умовами договору руські купці отримали право жити в Константинополі терміном на півроку, імперія зобов'язувалася утримувати їх протягом цього часу за рахунок скарбниці. Їм було надано право безмитної торгівлі у Візантії. І ще допускалася можливість найму русичів на військову службу у Візантії.
|
|
Софійський собор у Києві. Перша половина ХІ ст. Сучасний вигляд (архітектурний спадок багатьох поколінь: візантійський (романський) стиль і монументальний живопис, монастирський ансамбль – українське бароко) |
Спасо-Преображенський собор в Чернігові. 1036. Сучасний вигляд (архітектура Київської Русі)
|
|
Успенський собор Києво-Печерської лаври. 1073–1078 Реконструкція. Сучасний вигляд (архітектурний спадок багатьох поколінь: візантійський (романський) стиль, монастирський ансамбль – українське бароко) |
П’ятницька церква в Чернігові. Кінець ХІІ – початок ХІІІ ст. Реконструкція. Сучасний вигляд (архітектура Київської Русі)
|
|
Михайлівський Золотоверхий собор. 1108–1113. Реконструкція. Сучасний вигляд (архітектура Київської Русі)
|
Вишгородська ікона Богородиці. Перша половина ХІІ ст. (візантійська традиція) |
|
Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерським |
Мозаїка Богоматері Оранти із Софійського собору в Києві. Перша половина ХІ ст. (візантійська традиція, монументальний живопис)
|
|
Мозаїка Христа Вседержителя із Софійського собору в Києві. Перша половина ХІ ст. (візантійська традиція, монументальний живопис).
|
Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056–1057 (одна із найдавніших давньоруських мініатюр, що дійшли до нашого часу)
|
Родина князя Святослава Ярославича. Мініатюра з «Ізборника». 1073 (прижиттєве зображення людей, який дослідники назвали «першим давньоруським малюнком»)
про публікацію авторської розробки
Додати розробку