Вірш " Непочутий плач Ялинки"...

Зима настала , сніг кружляє,

Легкий, тендітний, чарівний.

І зразу ж в лісі свято стало

Для всіх ялинок і кущів.

Вдягли вони нові наряди,

Із снігу- шубки пухові

І всі красуні такі  раді,

Що вже не змерзнуть тут вони.

Аж ось прийшов у ліс хлопчина

З предметом дивним у руках,

А позад нього ще й торбина

Лежить прим'ята на санках.

Любується, ходить довкола,

Мабуть , сподобалась краса

«Це він на мене подивився!»-

Ялинці мовила сосна.

« Та ні, це в мене шубка краща

На гілочках  моїх  лежить,

І не віддам її нізащо,

Як я без неї буду жить!

Та , що це? Боляче так стало!

І шубка враз на землю впала,

Вже обертом кружляє світ

На стовбурі сокири слід!

Навіщо ти мене рубаєш?

Навіщо плакать заставляєш?

Помилуй, рани не роби!

Покинь мене і звідси йди!

Та не почув цей плач хлопчина…

Зрубав красуню… Ліс так згине

Від рук: тяжких ,, міцних , людських,

Які повинні насаджати дерева, а не руйнувати  усе прекрасне і живе, що в світі і до нас вже є!