Вірш. "Обізвався дзвінок в тиші літа"

Випускникам    

                 ( вірш – побажання)

Обізвався  дзвінок в тиші літа,

І  годинник свій хід сповільнив.

На майданчик, як справжня еліта,

Вийшли ті, хто блукали між нив.

Їх волосся розчісував вітер,

З сонцем граючись в ранішній час.

Загубилось дитинство між літер,

Заховалося десь повсякчас.

У майбутнє покличе дорога,

Що там буде? Та хто його зна…

Невідомість - товаришка строга,

Чи багата у неї казна?

Що продасть? Може, щось подарує?

Кого втішить? Кого розізлить?

І чи вчасно благання почує,

У війною сполохану мить?

Перші кроки, невпевнені й тихі,

По дорозі в доросле життя,

Довгі дні від турботи безликі,

Та не буде назад вороття.

Йдете ви… Вас не хочу лякати,

Побажати лиш хочу добра.

Щиро - щиро, як жінка і мати,

Відпускаю… Це ваша пора.

У небес попрошу допомоги,

В вірних ангелів є оберіг,

Швидше твердо ставайте на ноги,

Я ж молюсь, щоб вам Бог допоміг.

Дивовижні з’явились стежини,

Ген видніє розмірений шлях,

Пам’ятайте про Кодекс Людини,

І примітки життя на полях.

У дорозі хай сонце вас гріє,

Дасть тепло, та не спалить серця.

Хай удачі ріка не міліє,

І натхненню не буде кінця.

Подивіться, там мрія літає.

Ухопіться за неї, держіть…

Хай війна ваші долі не крає,

Чисті барви несе хай блакить.

У майбутнє відкрилися двері,

Затаїлося щастя й мовчить,

Таємниці висять в атмосфері,

Заколисаний розпач вже спить.

Обізвався дзвінок в тиші літа,

І годинник свій хід сповільнив,

Посміхається доля привітно,

Вабить йти всіх Країною Див.

                       Алла Михальчук