Вірш "Початок війни"

Займалась світла вранішня зоря

І солов’ї зворушливо співали,

В серпанку сну дрімала ще земля,

А роси трави перлами всипали.

О, земле рідна, знала б тільки ти,

Що в цей червневий неповторний ранок

Тобі вже не судилося цвісти,

Це був останній мирний твій світанок.

І вже за мить у спокій твій святий

Увірвуться розруха, смерть і горе.

Твої застави приймуть перший бій,

Війна поглине все неначе море.

Бурхливе море туги і жалю,

Де всюди горя пелена страшна,

Все лихо, вся біда, усі жахи

В одному слові зібрані – війна.

О, земле зранена, у попелі заграв

Ти в материнській тузі виплакала очі.

Коли твій син поранений вмирав,

Стискаючи в долонях лист дівочий.

На попелищах випалених сіл.

В скорботі ти заламувала руки,

Ти прокляла безжалісних катів

За кров пролиту і нестерпні муки.

Та серце твоє билось, ти жила,

Ти сили своїм дітям додавала.

Страшна війна тобою, земле йшла,

Забути щоб її і вічності замало.

Тож пам’ятаймо і вклонімось, друзі, тим,

Хто рідну землю боронив завзято,

Потрібно це не мертвим, а живим,

Вшануймо пам'ять нашого солдата.

                                                  (Л. Мовчан).