Віршована казка "Під грибком"

Під грибком

Автор. У зеленому лісочку, на веселому горбочку

Дощикові навздогін виріс гриб. Казковий він!

В право, в ліво нахилився, на сонечко подивився,

Може б кудись пострибав, якби другу ногу мав,

Та тихенько задрімав, і нікого не чекав.

Гульк, аж знову дощ пустився

І грибочок похилився.

Мурашка. Я – малесенька мурашка,

Де ж мурашник мій? Ой, тяжко!

Заблукала, буде лихо,

Сяду під грибком я тихо.

Пересиджу дощ бігом я,

Й побіжу тоді додому!

Мишка. Ох і холодно мені,

Лютий дощ оцей пустився!

Так тепленько у норі,

Та я, мабуть вже спізнилася!

Ой, а тут вже хтось сидить,

Від дощу сховався!

Гей,  привіт , пусти мене,

Швидко посувайся!

Мурашка. Місця тут для всіх нема,

Йди собі додому!

І шукай свою нору,

Хоч і маєш втому!

Мишка. Ти ж маленька, ну пусти,

Трішечки посунься,

Бач, он дощик з висоти!

Я ж бо простуджуся!

Мурашка. Добре, мишко, присідай,

Разом веселіше!

Автор.  І така взялася лісова негода,

Вітер, дощ і злива. Ох і непогода!

Біг додому швидко й зайчик-побігайчик,

Весь промок до нитки наш малий вуханчик!

Та біда на нього не одна настигла,

Бо за ним ще бігла і лисиця хитра!

Зайчик. О, грибок! Сховаюсь я хоч на хвилинку!

Пережду негоду під оцим грибком!

Затягли все небо дощові хмаринки,

Ще й від лиски - злюки я біжу бігом!

Мишка. Ні. Не пустим. Тісно і без тебе нам.

Швидко йди додому по своїм стежкам!

Лисичка. О, сховатись можна! Я ж промокла вся!

Капосний зайчисько так мене зморив!

Не даремно, друзі, я сюди прийшла?

Бо мій шлунок вже без їжі утомивсь…

Мурашка.  Геть, руда, до лісу! Зайця тут нема!

Там шукай поживу, швидко утікай!

Нам тут і без нього місця всім нема.

Ти така голодна, то ж біжи і край!

Лисичка.  Як же побіжу я! Люта злива там,

Дайте переждати тут або і там.

Мишка. Ну гаразд, хитрунко. Скраю тут сідай.

Лисичка. О, та ви й зайчиська посадили тут!

Він змінив , напевно, до нори маршрут!

Та не бійся, білий, я тебе не з'їм!

Ти скажи спасибі друзям цим усім!

Синичка. Ой, нема вже сил летіти,

Мокре пір'ячко моє.

Може тут пересидіти?

Гей, агов! Чи хтось тут є?

Звірі.Є!

Синичка. То пустіть синичку зливу переждать,

Адже в лісі треба всім допомагать!

Мокрі мої крильця, лапки мокрі теж,

Трішки я погріюсь й висохну я все ж!

Автор. І сховалось стільки друзів під грибком!

Не страшна їм злива тут усім разом!

Та гляди і сонце показалось вже,

Й ожило тихенько навкруги усе!

Усі. Як же ми  вмістились, був же гриб малий!

Жабка. Ква-привіт звірятам,

Ква-привіт пташкам,

Ква-привіт усім слухняним дітлахам.

Не боюсь я зливи! Дощ – це гарно так!

Я така щаслива! Не змочусь ніяк!

Зайчик. О , і ще в нас гості!

Жабка теж прийшла!

Де ж була ти , жабко?

Нас ти як знайшла?

Жабка. Я в ставку сиділа,

Дощик я люблю.

Та я вас почула –

Поруч я живу.

Синичка. Ми міркуєм тихо,

Як вмістились всі?

Не було нам лиха,

Ми сухенькі всі?

Та було спочатку тісно і самій,

А тепер всі разом сидимо мерщій.

Жабка. Хочу вам сказати,

В чому тут секрет.

Треба вміть дружити,

Знаю наперед!

А грибочок, друзі, виріс від дощу,

І тепер говорить : «Вас не відпущу!»

Автор. Ось така у лісі трапилась пригода,

Дружба збереглася навіть в непогоду!

Хочу вам, малята, дещо я сказать,

Що одне одному в біді треба помагать!