Вишиту шовком сорочку, я в душі збережу

Ведуча. Уклін вам,добрі люди,

              Хто завітав на наше свято,

              Хто хоче притулитись

              До щирості й краси.

Ведучий. ! Дорогі друзі! Ми живемо з вами в Україні, чудовому і благодатному краї. У нас чарівна природа, казкові ліси і загадкові поля, безмежні степи, сині моря, повноводні ріки, цілющі джерела, родючі ґрунти — це наша матінка Земля. Вона жива, вона промовляє до нас живими квітами, повіває прохолодою легкого вітру, співає нам щирі пісні про свою любов до людей, шепоче ніжні слова... Вона жива!

 

Ведуча. І з давніх-давен наші предки знали про це і глибоко шанували ясне Сонце, живу Землю, рідну Матір, святу Берегиню, вічне Дерево життя. Адже це все, без чого вони не уявляли свого буття і тому ставились з глибокою пошаною до них, як до могутніх і святих першооснов усього сущого.

 

Ведучий. Люди любили і шанували все це і вірили, що без цього не було б самого життя, тому складали казки і легенди, повір’я і думи. І, найголовніше, свою любов наші предки висловлювали в чарівних природних узорах, якими прикрашали свій одяг, взуття, помешкання, бо здавна в благородній душі українця жила краса і любов до всього земного. Україна — це чарівний і благодатний край і в ній із сивої давнини живе мудрий і добрий, творчий і натхненний народ.

 

Вірш «Україно моя!»

Україно моя, найчарівніший краю,

Де билини, казки і легенди живуть.

Линуть щирі пісні із зеленого гаю,

І струмочки з джерел відправляються в путь.

Тут усе найрідніше, найкраще, пісенне,

Рушники вишивані й простори ясні,

Дороге, миле серцю, святкове й буденне,

Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

Я до серця горну оберіг полотняний,

Бо у ньому минуле і доля моя.

Прохолодний од вітру, од поля духмяний,

В ньому мамине серце і спів солов’я.

Вишиванко моя, я з тобою повсюди,

У хвилини щасливі і в миті круті

Українцем іду й пізнають мене люди.

Ну, а я славлю мамині руки святі,

Що з любов’ю сорочку мені вишивали,

Додавали у неї і світла, й тепла,

Щиру пісню і думу у виріб вкладали,

Щоб щаслива в дітей їхня доля була.

Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,

Оберегів святих, що живуть у віках.

Бо без них українців із нас вже не буде,

Як і квітів зимою у білих полях.

 

Ведуча. Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

 

Ведучий. Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

 

Ведуча. Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Ведучий. Сьогоднішнє наше свято називається «Вишиту шовком сорочку я в душі збережу». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.

Пісня «Вишиванка»

 (українська народна пісня)

Як вечірні зорі

Падали над нами,

Вишивала мила

Двома кольорами.

ПРИСПІВ (2):

А тоненька нитка,

Як барвінок в’ється.

А синенька квітка

Милому сміється.

Вишивала щастя,

Вишивала долю,

Бо дівоче серце,

Друже мій, з тобою.

ПРИСПІВ (2).

Цю сорочку білу,

Вишиту душею,

Пронеси, коханий,

Гідно над землею.

ПРИСПІВ.

 

 

Ведуча. Вишивання — це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу і найдорожчу святиню, бо хліб — це саме життя. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами і над світлинами дорогих людей; над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

 

Ведучий. Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.

           

Вірш « Дитино»

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І українцем йди у білий світ.

Дивуйся світу в росянім серпанку

Й люби цю землю вже з дитячих літ

А щире й рідне українське слово

Ти гордо через все життя неси.

Живи активно, гідно, веселково

І милостиню в ката не проси.

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І з чистим серцем в білий світ іди.

Вона зігріє сонцем на світанку

І оберегом стане від біди.

 

Ведуча. І донечці мати вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла і сама навчилася уміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання...  Вишиванням займалися переважно дівчата й жінки. Багато вишивали дівчата на вечорницях довгими осінніми та зимовими вечорами.

Дівочі посиденьки-теревені

Дві сестри сидять, вишивають сорочки. Вони чекають на подруг, яких запросили на посиденьки.

1-ша сестра. Десь наші дівчата забарилися…

2-га сестра. Та,  мабуть, знову з хлопцями жартують!..

1-ша сестра. Нам вступати цього року треба, а вони тільки про хлопців думають.

Стукіт і голос із-за сцени.

--Відчиняйте, дівчата! Це ми .

1-ша сестра. А ось і дівчата! Заходьте, просимо гостинно.

Заходять троє дівчат, сідають.

1-ша дівчина. Що, дівчата, не сумували тут без нас?

2-га сестра.  Не сумували! Хіба не бачиш, сорочки вишивали!

1-ша сестра. Поки ви з хлопцями нажартуєтеся, я дві сорочки встигну вишити!

2-га дівчина. Не сердься, (ім’я). То все я дівчат затримала. Листа ходила надсилати. Строк завершується, а я ще на ЗНО не зареєструвалася.

3-тя дівчина. Уважніше заяву треба було заповняти, то не повертали б тобі назад документи і клопоту з тим би не мала!

1-ша дівчина. Та що зробиш, як (ім’я) у нас така нерозторопна!..

1-ша сестра. Не про навчання вона думала, мабуть, …а про хлопців!

Заходить мама.

Мама. « Хлопці… Хлопці… хлопці». Тільки одне від вас і чути. Доброго вечора, дівчата. Ось я вам ласощі принесла. Почастуйте та розважайтесь собі!

2-га сестра. Дякуємо, матусю!

2-га дівчина. А давайте сорочки наші вишивати. А за вишиванням і вечір приємнішим стане.

Дівчата сідають вишивати.

1-ша дівчина. Ой, ви вже стільки вишили! А тільки починаю ( береться вишивати з передньої частини).

1-ша сестра. (Ім’я) Чи ж ти десь бачила таке, щоб сорочку починали вишивати з переду? Її слід починати з країв: манжетів, рукавів, поділу.

1-ша дівчина. Чому?

1-ша сестра. Уважають, що манжети, рукави—місця, через які до людини може просочитися негативна енергія. Тому краще починати з країв. Так ти закриваєш доступ усій поганій енергії до себе і до своєї сорочки!

1-ша дівчина. починає вишивати з країв.

2-га дівчина. Кажуть, що коли приходили в дім незнайомі люди, то господарі одягали вишиванку навиворіт і негативна енергія поверталася до того, хто її випромінював. Мабуть, господарі були дуже кумедними у вивернутих сорочках!

За сценою чути гуркіт.

2-га сестра. (до 1-ї сестри) Вивертай швидко свою сорочку, незнайомці ідуть!

1-ша сестра. Та то, мабуть, хлопці знову бешкетують.

1-ша дівчина. Хай бешкетують, поки є час. Після весілля ми вже їх будемо під контролем тримати.

2-га сестра. Справді. Є повір’я, що коли молода наречена шиє молодому сорочку, то перш ніж її надіти, беруть сорочку за комір, б’ють об одвірок і приказують: «Сорочка на тіло, а ліньки у двері».

2-га дівчина. Краще тою сорочкою нареченого бити. Хоча лінь усе одно не вийде.

3-тя дівчина. А ще бабуся,  пам’ятаю розповідала таке: наречена напередодні весілля дарувала вишиванку не лише нареченому, а і його батькам. А сорочку,  яка була призначена матері нареченого, потрібно було перед вишиванням відбілювати у солоній воді, щоб не було сліз.

1-ша дівчина. Як на мене, у якій би солоній воді сорочки не відбілювали, а така наречена, як ти, будь-яку свекруху до сліз доведе!

1-ша сестра. Ой, у тебе сорочка така сама буде, як і в мене!

2-га дівчина. Та ні, придивись уважніше, лише схожі деякими елементами візерунки. Та я ж сама знаю, що візерунки вишиванок повторювати заборонено, тому що можна перейняти чужу долю.

Усі затихли.

2-га сестра. Чому ж ми мовчимо? Заспіваймо пісню!

Співають.

З вечора пригожого аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала, дівчина, вишивала,
Чорну і червону нитку брала.

А що чорна ниточка – розставання,
А червона ниточка – то кохання.
Щоб та чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка гладко слалась.

Встану я в неділеньку спозаранку,
Подарую милому вишиванку.
Сердься, мій соколику, чи не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.

За сценою  знову чути гуркіт. На сцену виходять троє хлопців.

1-й хлопець. А хто це тут так чарівно співає?

2-й хлопець. Чиї це тоненькі голосочки чути на всю округу?

2-га сестра. Ой, дівчата, погляньте, хто до нас завітав!

3-тя дівчина. Ви до нас на гостину чи накапостити хочете?

3-й хлопець. (Ім’я), не гнівайтесь на нас!

2-га дівчина. ( до 1-ї сестри). Скоро бери сорочку та бий нею, поки не втік.

Дівчата сміються, хлопці не розуміють, чому ті сміються.

1-й хлопець. А що ж такі красуні, та в хаті сидите?

1-ша сестра. Ох… Чи ж винна я, що такою гарною народилася…

Замислено дивиться в дзеркало.

2-й хлопець. Що ж ви робите тут?

2-га дівчина. Вишиваємо сорочки, хіба не бачите?

1-й хлопець. Це зовсім не весело…Нудно якось у вас…

3-тя дівчина. А вам лише веселощі подавай… Ой не знаєте ще ви, як ми веселитись уміємо!

1-ша дівчина. А що, дівчата, покажемо їм, які у нас веселощі є?

Співають і танцюють. Звучить пісня  «Виший, мамо, мені сорочку»

Виший мамо мені сорочку 
До схід сонця щоб сяяли роси 
Бігли хвильки у чистім струмочку 
Аж до річеньки через покоси 
Виший мамо мені сорочку 
В барвінковому цвіті долину 
Біля серця вишневий садочок 
Намистинами стиглу калину

Приспів:

Ой мамо, мамо виший сорочку 
На щасливу долю дівочу 
Ой мамо, мамо буду носити 
І за тебе Бога молити

Виший мамо мені сорочку 
Рідну стріху у лузі лелеки 
Шовком золотом пісню дівочу 
Що блукає в дібровах далеких 
Виший мамо мені сорочку 
По рукавах гаї щоб і луки 
Щоб у кожнім розшитім листочку 
Відчувать твої лагідні руки

Приспів:

Виший мамо мені сорочку 
До схід сонця щоб сяяли роси 
Бігли хвильки у чистім струмочку 
Аж до річеньки через покоси 
Виший мамо мені сорочку 
По рукавах гаї щоб і луки 
Щоб у кожнім розшитім листочку 
Відчувать твої лагідні руки

Приспів: /2р/

 

2-й хлопець. Ох і втнули!

1-ша сестра. А ми ще не так уміємо.

3-й хлопець. Таки-так … Весело у вас…

2-й хлопець. Але все ж таки, ходімо на вулицю.

2-га сестра. Та нам і тут непогано!

1-й хлопець. Та годі сердитись, ходімо! Ми  вас не образимо!

1-ша сестра. А хто вас,  хлопців, знає? Говорите одне … А робите інше.

1-й хлопець. Та досить уже!  Пішли!

2-га дівчина. Це що, виходить, я знову вишити не встигну!

2-й хлопець. Вигадаєш щось. Скажеш, що світла не було або ще щось. Не перший раз!

1-й хлопець. Швидше, швидше! Там ще інші чекають на  нас!

1-ша сестра. Хлопці, хлопці…. Чого заради вас тільки не зробиш!..

 

 

Ведучий. Крім того, вишивання, як національна традиція, сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості, відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому-судженому сорочку, хустинку, рушники — це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний узор, який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу. В цьому була закладена глибока народна філософія.

 

Вірш «Моя вишиванка»

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе...

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

 

Пісня «Мені сорочку мати вишивала»

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

 

Приспів (2):

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

 

Літа неначе птахи пролітали

Матусі коси дивом зацвіли

І я сорочку білу вишиваю

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів. (2)

 

Ведуча. Все частіше стали ми заглядати до бабусиних стареньких скринь. Виймаємо речі, які переходили у спадок, і завмираємо. Кольорова плахта, яскрава корсетка, шовкова запаска і барвиста вишивана сорочка—серед цих речей чи не найголовніша, найпрекрасніша.

 

Ведучий. Виникла сорочка в сиву давнину, і тому вона  належить до найстаршої одежі наших предків.По-різному називають її: вишиванка, страчеця,  кошуля, стільниця, станки.

Ведуча. Наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки, приписували їй чарівну силу. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг.

Легенда про сорочку.

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.

Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому…

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Пантрує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим.

Але не вберегла… Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька.

Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?

— А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

— Присягаю… Донечкою!

— Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно… Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи… Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки вздриш на очах…

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

— А виший іще терен… А калину…

Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу.

З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар.

Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

…А діти мруть…

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

…А люди мруть… Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:

— Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся!

Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися.

Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

— Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода…, — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту.

Дитина на очах зчорніла і померла.

— Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки…

З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Носять оту красну одіж і понині.

Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей…

 

 

Ведучий. Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було і є біле лляне чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Кожна господиня дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Говорили: «Хоч латана, аби біленька». Вибілювали в попелі та в дерев’яних ночвах на морозі.

 

Ведуча. Білий колір українських сорочок  – це найстарша й найхарактерніша їх особливість. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьої народних приповідках:

К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька

 

Ведучий. Як неділя, то й сорочка біла

 

Ведуча. Як мати рідненька, той сорочка біленька

 

Ведучий.Як сорочка біла то і жінка мила

 

Ведуча. Другою особливістю української  сорочки є вишиванка. За вишиттям  сорочки можна поділити на 3 типи: наддністрянські, галицькі та подільські. Наддністрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками. А також сірими або білими нитками по білому полотні. Характерний рослинний орнамент.

 

Ведучий. Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характерним є геометричний і багатокольоровий орнамент.

На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом.

Ведуча.  Процес народження сорочки був довгим і трудомістким. 

 

Вірш «Народження сорочки»

Нечутно ступає вже вечір чорнявий

Од лиску сніжинок спалахує вишня

Он прясти сідає бабуся на лаві,

І серце торкається лагідна пісня

(дівч. тихенько співають “При долині кущ калини”)

Ось човник лежав в такт пісні початій

Сувої полотен лежать сіруваті

Як тільки роса висихала на квітах,

З бабусею йшли ми полотна білити

І сонце їх пестить палкими долонями,

А вітер цілує устами прозорими

Ще й блискітки хвилі на них осідають,

За тиждень сувої біліють, аж сяють

Вже вітер осінній колише калину

Чекаю пісень, що до мене прилинуть

Бабуся сорочку сідає кроїти,

А там забувають небачені квіти

На ній оживають прадавні веснянки

І спів чорнобривців, ромашок зітхання

Та промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання

То ж я зберігаю сорочку і досі

Милуюся, які чепурні ці віночки

Вдихну її запах, чолом притулюся

Гаптована ж сонцем і серцем бабусі

 

Ведучий. Спочатку сорочку не оздоблювали. Вона була простого покрою. Складали тканину вдвоє, вирішували горловину і приточували рукави – два зшиті прямокутні полотнища. З часом технологія пошиття сорочки ускладнилася. І тепер чоловічі і жіночі сорочки істотно відрізняються.

 

Ведуча. Сорочки найчастіше шили в четвер, бо це був благополучний день тижня.

Ведучий. Здавна наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки. Приписували її чарівну силу. Вважали, що той, хто одягнув чисту сорочку почував себе здоровим. А щоб бути здоровим, треба носити лляні або конопляні сорочки з прядива, бо вони мають такі ефірні масла, що захищають жіночу утробу від шкідливого атмосферного впливу і випромінюють із тіла усіляке накопичення там зла.

 

Ведуча.  Переодягалися щонеділі. Дітям давали сорочку в суботу ще за днини. На тижні, особливо у понеділок або п’ятницю, переодягатись в чисту сорочку не можна було. Хто переступав засторогу, мав неприємності.

 

Ведучий. Сорочку, яка сушилася знімали до заходу сонця, щоб в неї не вселився злий дух. Люди вірили, що рано одягнена сорочка – для Бога, в полудень – для людей, а ввечері – для нечистої сили.

 

Ведуча. Першу сорочку дитині шили з полотна, яким обвивають свічки хрещені батьки. Бо це полотно при охрещені отримує великий позитивний заряд, до нього дотикаються найваговитіші руки – руки свідків великої події, “Приписування до царства Христа”. Така сорочина загартовує тіло і дущу. Ці перші сорочки називали --льолями.

 

Ведучий. За сорочкою судили про жінку, добра вона господиня чи ні, багата чи бідна. Без сорочки дівчина не йшла заміж. Дбали про багато сорочок.  Заможні дівчата мали багато різних вишиванок. Деякі мали 50-80 і 100 сорочок. Сорочки призначались для буденної роботи, свята, посагу, весілля, навіть смерті...

 

Ведуча. Існував звичай, подекуди ще зберігся й досі: дарувати у день весілля нареченому , свекру, свекрусі вишиванку.

Ведучий. Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.

Ведуча: В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

Пісня «Україна-вишиванка»

Нитка сонячного ранку.

Нитка пісні солов'я,

Україна-вишиванка,

Ніжна матінко моя,

Ти і грішних і невинних

Пригортаєш до грудей,

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

 

Приспів:

Будьте красиві, будьте здорові,

Білі, русяві і чорноброві,

Будьте веселі, будьте багаті

В кожній оселі і в кожній хаті!

 

Вишиваю візерунки

Диво-травами степів,

Смаком перших поцілунків

І коханням вечорів.

Вишиваю як уклінно

Ти запрошуєш гостей,

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

Приспів.

 

Може є у світі кращі

Кольори на полотні,

Але ти єдина наша,

А у тебе ми одні.

Я тебе святу і грішну

Пригортаю до грудей!

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

Приспів. (3)

 

Ведуча. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, наволічки, килими, скатертини і штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси і затишку.

Ведучий. І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

               Народе мій, краяни і краянки!

               Плекаймо паросток зелений навесні, 

               Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

               І стоголосо лине пісня , по землі.

Ведуча. Нехай слова і пісні милозвучні 
              Для вас лунають знов і знов, 
               Хай будуть в серці нерозлучні 
              Добро, надія, віра і любов! 

Ведучий.Хай вам сміється доля журавлина, 
                 Поля розлогі колосом цвітуть, 
                 Нехай червоні ягоди калини 
                 Щасливу вашу осявають путь.