Вишиванки моєї родини - традиції нашого роду

 

 

Червоноярський НВК І-ІІІ ступенів

 

 

Родинне свято

 

«ВИШИВАНКИ МОЄЇ РОДИНИ – ТРАДИЦІЇ НАШОГО РОДУ»

 

 

Підготувала  вчитель-методист  

Гиренко Т.Л.

 

Вишаванки моєї родини – традиції нашого роду!

   

Вчитель:

Красиво і світло у нашій світлиці.
    І квіти на вікнах стоять вогняні.
    Сьогодні у класі родинне свято,
    І хочеться всіх привітати мені.

Родина – найдорожче для кожної людини. "З родини йде життя людини", - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові й добра, у сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. З давніх-давен існувала така традиція: кожен повинен знати свій рід до сьомого коліна поіменно. З кожним членом роду були пов’язані цікаві історії, чим більше людина знала про свій рід, тим довше жила пам’ять про померлих родичів, тим більше берегли й підтримували живих.

А учні   підготували для нас свої родинні дерева, надамо їм слова.

 Учень 1

    Родина, рід... Які слова святі!
    Вони потрібні кожному в житті.
    Бо всі ми з вами гілочки на дереві,
    Що вже стоять віки.

Учениця  2

    Це дерево – наш славний родовід
    Це батько, мати, прадід твій і дід.

Учениця  3

    Який великий світ увесь -
    Ти поглядом окинь...
    Один мій дід із Яру ,
     А другий із  Мульчиців.

Учень 4

    Той, що кремезний – дід  Павло

    А той стрункий – Іван.
    А де почавсь твій рід? Звідкіль?
    З яких часів сторіч?

Учень 5

Як могутня ріка бере силу

з маленьких джерел,

так і наша  культура

збагачується маленькими родинними.

Учень 6

Для того, щоб річка завжди була повноводною,

а велика родина українська щасливою,

нам треба любити й шанувати свій народ.                             

Учень 7

 Я землі цієї паросток зелений,
 З цієї висі крапля дощова.
 Заплелось у мене, приросло до мене
 Жито і дерева, квіти і трава.                                    

Учениця 8

 Я чую твій голос,
 Пшеничний твій колос
 У душу мені засіває зерно.
 Моя Україно, білявко хатинка,
 Пізнати тебе мені щастя дано.

Пісня "Родино, родино!” 

 Вчитель

Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні й передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина казк, дідусева порада – все це наша родослівна пам’ять, наші символи, наша історія, може, погана й сумна, але в основі своїй величина й  всествердження. Та найбільшим скарбом з давніх-давен у кожній родині були вишиванки. І сьогоднішнє свято ми присвячуємо їй – величності вишиванці!

– Вас вітаєм, люди добрі!
Хай слова летять за обрій,

Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
На святому рушникові стежкою

Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

Ведуча:

Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!
Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Ведуча:

Доброго дня, великій цій родині!
Шановні гості, ми вітаємо вас!

Учитель:

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Ведуча:

Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча:

Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з виготовленням речей, як практично необхідних, зручних у користуванні, так і ошатних за формою та оздобленням.

Ведуча:

З далекого минулого прийшло до нас рукоділля - в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

Ведуча:

Українська народна вишивка — унікальне явище духовно-матеріальної культури кожної сім’ї, родини і всього народу в цілому. У продовж тисячоліть у народній вишивці знаходили і, на щастя, знаходять відображення думки і настрої людини, що її творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених візерунком нитки й голки.

 Учень1

Якби я вміла вишивати,
Розшила б я дніпрові зорі,
Щоб їх тобі подарувати —
Якби я вміла вишивати!

Учень2

Якби я вміла малювати,
Намалювала б ніжні маки,
Щоб їх тобі подарувати —
Якби я вміла малювати!

Учень3

Благословенні ми життям,
Козацький маєм хист і вдачі.
Під кольоровим вишиттям —
Серця нескорені, гарячі.

Учень4

 Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.

Учень5

В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони
Як і свої ліси, річки й поля...

 

Учень6

Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

 

Учень7

Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..

Учень8

Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.

Звучить пісня «Це моя земля»

Ведуча:

Зійшлася доля на білім полотні,
Що інкрустоване і болем і нитками,
З любов’ю і народними піснями…
Признайтеся, майстрині, ви мені,
Як-бо змогли усе це осягнуть
В маленькім серці наче та пташина?

Ведуча:

 У них відбилися прикмети часу,
І глибочінь, і височінь, і просторінь.
Ось краплі крові, мов дзвінкі корали,
А ось крило пекучої сльози.

 

Ведуча:

Невже ми носим лиш для ретро-моди
Крисані, жупани і кожушки?
У них жива історія народу,
Його талан, прекрасний і важкий.
І їх ні час, ні простір не порушать,
Нехай на порох зітруться роки,
Бо в них живуть людські безсмертні душі
І добрі чари з легкої руки.

Вчитель.

Мабуть, ніколи ми не зможемо довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо тканина і нитки недовговічні і наука не може точно визначити час виникнення цього прекрасного мистецтва. Адже зразки народної вишивки в музеях Європи відносять до п’ятого століття нашої ери, а пам’ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть.

Ведуча. Про вишивку згадується у Біблії і «Ілліаді» Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.

Ведуча. Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів.

Ведуча. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Ведуча. Вісім віків живуть легенди про незвичної краси посаг, яким здивувала Францію донька Ярослава Мудрого. Не перед парчевими шатами завмирали вибагливі французи, а перед вишиванками нареченої.

Ведуча. Арабський мандрівник і письменник Павло Алеппський, який у 1654 році проїздив у Москву через Україну, описуючи побут українців, зазначив, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою. Сорочки дворянок шились із шовкових тканин, вишивались золотою чи срібною ниткою. Бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їх одяг не поступався одягу багатих.

Ведуча. За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали такий самий вигляд, як і сучасні. Так у Німеччині на виставці народного мистецтва у 1945 році серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки, котрим було понад 150 років. Обидві сорочки були вишиті чорними і червоними нитками. На одній був рослинний орнамент, котрий нагадував квітку соняшника, а на іншій – стилізовані квіти, вишиті „ зірочками ”.

Ведуча.

Сорочку-вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Стало все барвистеє.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

Вчитель. Час ішов. На різних українських територіях вишивки зазнавали чималих змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального власне українського стилю, тому їх не важко розпізнати серед вишивок інших народів – слов’янських і неслов’янських.

Ведуча. Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів. За мотивами орнаменти вишиванок розділяють на чотири групи: геометричні, рослинні, із зображенням тварин та людей.

Ведуча. А що ж вони означають?

Ведуча. Про це ми попросимо розказати   майстринь нашої класної родини – Бурлакову Ольгу Іванівну та Городецьку Валентину Миколаївну, які подарували такі чудові рушники-вишиванки в наш клас.

 

Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, лінії, хрести.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, а краси невмирущої. Про калину ми вже згадували як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду.

А зараз трошки відпочинемо і порухаємося.

 

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива. Мотив винограду часто вишивали на жіночих та чоловічих сорочках.

Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжувати свій рід.

Таємницю життя приховує в собі й квітка лілії. В легендах квітка лілії – то символ дівочих чарів, чистоти.

Вчитель. Дякуємо вам, наші майстрині! Це дуже цікаво.

На полотно лягли малюнки:
І рожі, й квіти і листки.
У хрестик шиті візерунки
Із кольорів сімох нитки.

Як дивишся на вишиванку –
В ній бачиш гори, поле, ліс,
І промінь сонця рано-вранці,
І гай розплетених доріг.

Високих полонин простори
І золоті хлібні лани,
І голубе хвилясте море,
А в ньому ген пливуть човни…

А ось рушники особливо багаті на символіку птахів, залежно від того, з якої нагоди вишитий цей рушник.

Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але... все ще попереду. Бо «соловей щебече, собі пару кличе».

Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона – птах сімейного щастя.

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні та лебеді. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева – символі нової сім’ї.

Із великою любов’ю наш народ ставиться до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства.

Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево життя з присутнім філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Розташовували їх при корені, середині стовбура і на вітках з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду.

Вчитель.

Веселкою сплелися кольори
На вишиванці, наче доля.
На ній — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на ній: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На ній і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.

Вчитель. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї…це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.

Вчитель. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Ведучий:

Українська рідна хата,
Рушників у ній багато.
На столі там хліб лежить,
І цим родина дорожить.

Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.

Ведуча: Слово «рушники» в Україні су­проводить постійний епітет «чис­ті». Це означає не лише те, що вони мали зберігатися в чистоті. Чисті рушники—це символи високих ес­тетичних та етичних ідеалів.

Ведучий: Видовжені прямокутники руш­ників формою нагадують поля, до­роги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.

Ведуча. Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі, проводжають у далеку дорогу. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу, він оспіваний у піснях, думах, баладах.

Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні.

Пісня про рушник

Ведуча.

Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.

Вчитель: Для кожної родини тою жінкою-берегинею роду, звичайно ж є бабуся. Бабусі-трудівниці, які все встигають. Вони і наварять, і насмажать, вони  й онуків приголублять, і розуму навчать. Благословенна та сім’я, де є бабуся, яка першою навчить онучечок, як тримати голку, як класти на білосніжне полотно перші хрестики-візерунки. А їхні оселі – це справжні музеї мистецтва української вишиванки. До них можна водити екскурсії, якби вони виклали напоказ всю майстерність свого життя. Бабусі нашої класної родини люб’язно надали нам на виставку частинку своєї праці, своєї майстерності. Подивіться як розцвіла наша класна кімната. І кожний рушничок, кожна картинка, кожен виріб – це шедеври, якими не перестаєш милуватися, захоплюєшся і поринаєш у чарівну казку.

Пісня: «Бабусина вишиванки»

Ведуча: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом пер­шого є любов, а другого—журба; ра­дість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.

Ведуча: «Переплелись, як ма­мине шиття, мої сумні і радісні доро­ги»— співається в відомій нам усім пісні.

Ведуча.

Червоно - чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.

Прості орнаменти, народні,
тягучі як пісні степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.

Ведуча. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща куль­тура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фан­тазію

Ведуча. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка була оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я, про неї народ складав приповідки.

У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься.

Вчитель: А ще у народі кажуть:
1. - У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня.
2. - Рукава як писанка, а личко як маків цвіт.
3. - До Великодня сорочка хоч лихенька, аби біленька.
4. - Як неділя, то й сорочка біла.
5. - Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
6. - Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

Ведучий: В Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов’язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата вишивали це вбрання для наре­чених. 

Вчитель.

В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні.

Звучить пісня «Вишиванка» (З вечора тривожного…) Княжева П.

Вчитель.

Мати вишивала рушники
(Скільки вже проспівано? Не знаю),
Тільки я щедрішої руки
Від тієї першої не маю.

Тільки я вслухаюся в пісні,
Квітами мережані на долю,
Й сокровенно так ступаю по землі
Під цю музику, мою до болю.

Знаю, як скурличуть на біду
Два крила у парі з рушниками,
Я прийду, її я розведу

Донька

Вишийте, мамо, сорочку,
В рідній моїй стороні.
Гори там виший рядочком,
Вишні рясні при вікні.
Хрестиком виший, матусю,
Рідні сади і поля.
А я і у сні повернуся
Вранці стрічать солов'я.

Вишийте, мамо, сорочку,
Вишийте в ріднім краю
Згадку про ласкаві очі,
Спогад про ніжність свою.

Будуть роки пролітати
Вдаль за життєву межу.
Вишиту шовком сорочку
Я у душі збережу.

Мама

Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І українцем йди у білий світ.
Дивуйся світу в росянім серпанку
Й люби цю землю вже з дитячих літ.
А щире й рідне українське слово
Ти гордо через все життя неси.
Живи активно, гідно, веселково
І милостиню в ката не проси.
Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І з чистим серцем в білий світ іди.
Вона зігріє сонцем на світанку
І оберегом стане від біди.

Звучить пісня «А сорочка мамина»

Учитель
Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не мода , адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя.

Ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Це – оберіг. Запрошуючи гостей на наше родинне свято, ми попросили усих бажаючих вдягнути свої вишиванки. І зараз ми пропонуємо їх розглянути.

 Дефіле вишиванок

Учні:

1. Є на вишиванці розмаїті квіти —
   Це ж Україна наша перлами розшита.
   Є на ній і гори, є на ній долини,
   Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
   
   2. Є на ній і півники святкові,
   Є на ній і квіти малинові.
   Синя нитка — птиці прилітають,
   А червона — квіти розквітають.
   
   3. Листя вишиванки зеленаве,
   Голуб із голубкою — до пари.
   Щоб любов до краю розквітала,
   Слава України не пропала.
   
   4. Вишивали прабабусі руки,
   Щоби пам'ятали внуки і правнуки.
   Щоби своїм дітям в пам'ять передали,
   І щоб рідну землю завжди шанували.
   
   5. Матінко Небесна, на руках із Сином
   Від біди й недолі збережи Вкраїну,
   Від рук загребущих, лиха і напасті,
   Щоб як вишиванка розквітало щастя.

 

6. Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

7. Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

8. Вишиванка - писанка чудова,
Зірка ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вчитель:

Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.

Звучить пісня «Вишиванка, моя вишиванка»

Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!

Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
На вишиванках осявають путь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИШИВАНКИ РОДИНИ

БУРЛАКОВОЇ АНАСТАСІЇ

ВИШИВАНКИ РОДИНИ

                          

 ГОРОДЕЦЬКОГО ОЛЕКСАНДРА

ВИШИВАНКИ РОДИНИ

  

КУЗНЄЦОВОЇ АНАСТАСІЇ

 

ВИШИВАНКИ РОДИНИ

                    

ШУТКОВОЇ ЮЛІЇ