Вистава "Назар Стодоля" (ІІІ дія)

Назар Стодоля

Дія ІІІ

Акт І

Стара корчма. Виходить Стеха, розглядає все навколо.

Стеха. Як страшно! Де ж вони? І коней теж не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Оглядає сліди.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів... Що, як вони пішли іншим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не трапилося чого там. Розкажуть, що я допомогла — тоді усе пропало (хоче йти).

Виходить Назар із Галею на руках.

Стеха. Це ви? А тут так страшно... Чи не трапилось чого?

Назар. (опустив Галю) Нічого не бійсь. А коні тут?

Стеха. Ні, я не бачила.

Назар. Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.

Галя. Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: батюшка прокинеться? Біжи-бо!

Стеха. Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу (іде).

Галя. Ходім на дорогу: мені тут страшно.

Назар. Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.

Галя. (сумно) Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже!На зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! Що я наробила!

Назар. Кращее нічого не можна було зробить.

Галя. Батюшка мене прокляне.

Назар. Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Знімає плащ, розстеляє на землі.) Спочинь, моє серденько, поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя сідає на плащ. Назар кладе її ноги у свою шапку.) Отак тепліш (цілує її), тепліш, моє серденятко.

Галя. О мій голубчику, мій соколе ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.

Назар. Не бійся, моя пташечко, нічого, поки я з тобою.

Галя. Як мені добре з тобою! Чи воно завжди так буде добре? Скажи мені, Назаре.

Назар. Увесь вік!

Галя. Куди ж ми поїдемо?

Назар. У рай.

Галя. Я це знаю, та де ж він?...

Назар. Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками: і чорними, і блакитними, і зеленими - усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, все життя любуватимусь тобою.

Галя. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.

Назар. Ось зараз будуть коні, і вони нас не знайдуть, хоч нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівко.

Галя. Знаєш що? Ходімо додому, розбудимо його, станемо перед ним на коліна... Він нас простить: він мене любить.

Назар. Хіба ж я його не просив! Адже ти бачила?

Галя. Бачила, ти просив. Назаре, він мій батько,

Назар. Краще б не знати такого батька.

Галя. Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула...

Назар. Я піду подивлюсь на дорогу.

Галя. Не ходи, краще зостанься зі мною, або ходімо обоє. Мені важко і на хвилиночку розрізниться з тобою.

Назар. Я не піду... Ти не змерзла?

Галя. Ні, твоя шапка така тепла. (Знімає шапку з ніг і цілує.) Надінь її: ти замерз.

Назар. Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Вона надягає шапку. Назар милується.) Чудо!. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс - і козак хоч куди. (Цілує її.) Козаче мій чорнобривий!

Галя. (Надягає йому шапку) Отак краще!Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Виймає з-за пазухи білу, шиту червоним шовком хустку й аодіє Назару) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.

Назар. Спасибі, серце моє.

Акт ІІ

Виходять Хома і Стеха

Хома. (Скаженіє) Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята! (До челяді) Киями його, собаку! Беріть, рвіть його!

Челядь торопіє.

Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене!

Назар б’ється з челяддю.

Галя підбігає до Хоми.

Галя. (Падає на коліна) Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома. (Відштовхує на землю Галю) Цить, кошеня крадене!

Назар. (Хомі) Цить, сатано люта! (Підбігає до Галі)

Хома. (До челяді) Беріть його!  

Челядь нападає на Назара ззаду і крутить йому руки, відводить у бік сцени. Хома підходить до них.

Хома. Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?

Назар. Цить, жабо погана!

Галя підповзає до Хоми, бере його за коліна.

Галя. Тату, тату, кате мій! Чого забажаєте, все робитиму - не вбивай його... Я за полковника піду….

Хома відштовхує Галю.

Назар. Галю, Галю, ні….

Хома. Зав'яжіть йому рот. У нього, здається, ще й хустка в руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

Зав'язують хусткою рот.

Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить..

До Хоми підходить Стеха.

Стеха.  А що? Скажете, що не люблю вас?

Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом! Нехай тобі присняться рушники!

Хома сідає на лаву, щою відпочити. Несподівано вибігає Гнат.

Гнат. (Погрожуючи шаблею Хомі). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома помалу встає, повільно відходить назад.

Хома. Ні!

Гнат. Здихай же, собако скажена! (Замахується шаблею.)

Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара. Той швидко бідбігає до Гната й зупиняє його.

Назар. Стривай! Пусти його, не вартий він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі бог занапастить мене, а я чужої крові не бажаю. Іди собі!

Хома. (Падає перед Назаром) Назаре! Сину! Батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг, плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я світа не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мій, боже мій!

Назар. (Підводить його) Устань, молися богу, грішний. Коли прощають люди, то бог милостивіший за нас.

Хома. (Вставши, утирає сльози) О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько. (Назар і Галя обнімаються.) Боже вас благослови!