Вистава "Не вмре й ніколи не загине одвічна слава Кобзаря"

                                                                              Луцик Інна Степанівна

                                                                     вчитель історії

                                                                                                        Кам’янець –Подільська

                                                                                          загальноосвітня школа

                                                                                            І-ІІІ ступенів № 15

                                                                                           Хмельницької області

 

Сценарій виховного заходу

«Не вмре й ніколи не загине

 одвічна правда Кобзаря»

 

Мета: висвітлити процес становлення української мови у ХІХ ст.. , ознайомити учнів з основними спробами держав-загарбниць знищити українську мову, з впливом творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української мови, з народними прислів’ями та приказками про рідну мову, слово;

виховувати в учнів ціннісне ставлення до суспільства і держави, літератури і мистецтва.

Форма проведення: міні-вистава

Обладнання: вислови з прислів’ями про рідну мову вивішені на дверях аудиторій за день до заходу,  листки А-4 з інформацією про заборону української мови, музика (спокійна мелодія),  національні костюми, сценічні костюми, вишиті рушники, калина, хліб, смаколики для пригощання гостей, портрет Т. Г. Шевченка, сцена прибрана у вигляді української світлиці, зал прикрашено стіннівками про життя та творчість Т. Г. Шевченка, крилатими висловами.

Дійові особи: двоє ведучих, дівчина-Мова, маленький Шевченко, дві сестри, гості – представники різних країн (кількість може бути різна, але не менше трьох), дівчата-думи (не менше чотирьох).

 

Хід міні-вистави

Сцена прибрана у вигляді української світлиці, на сцену виходять ведучі.

Ведучий 1: 

У всякого своя доля 
І свій шлях широкий: 
Той мурує, той руйнує, 
Той неситим оком 
За край світа зазирає,— 
Чи нема країни, 
Щоб загарбать із собою 
Взять у домовину. 
 

Ведучий 2: 

Той тузами обирає 
Свата в його хаті, 
А той нишком у куточку 
Гострить ніж на брата. 
А той, тихий та тверезий, 
Богобоязливий, 
Як кішечка, підкрадеться, 
Вижде нещасливий 
У тебе час та й запустить 
Пазурі в печінки,— 
І не благай: не вимолять 
Ні діти, ні жінка. 
 

Ведучий 1: 

А той, щедрий та розкошний, 
Все храми мурує; 
Та отечество так любить, 
Так за ним бідкує, 
Так із його, сердешного, 
Кров, як воду, точить!.. 
А братія мовчить собі, 
Витріщивши очі! 

 

Ведучий 1: 

Жив  був народ і була в нього доля щаслива, була в нього воля та мова прекрасна, мелодійна, співуча.

 

Ведучий 2: 

Та недовго народ милувався своєю волею, співучою мовою -  налетіли на нього вороги кляті, злетілися з усіх сторін і немає порятунку від них. Затужив народ, зігнув свою голову і тільки серце сильно билося, душа співала закликаючи до боротьби. І зрозуміли вороги, що тільки знищивши мову народу можна буде його здолати.

 

 На сцену виходить дівчина в українській формі, у вінку, бусах,  пританцьовуючи та співаючи  пісню «Садок вишневий коло хати»,  навпроти виходять дві сестрички – одягнені  як середньовічні пані – в капелюшках, рукавичках в пишних платтях.

 

Сестра 1: (розмовляють перекручуючи слова російської та української мови)

• Здрастє сестрічко. И что это ти поёш? Работать надо, до нас же гості скоро прієдут  на посідєлкі…

 

Сестра 2:

• Взялі на свою голову ледащо, ми ж тебя прінялі, кришу над головой далі, а ти…. Моглі же і вигнать…

 

Мова:

• Як же, рідненькі, ми ж …

 

Сестра 1:

• Ми ж, ми ж… А виряділася як  - ану скідай негайно,  це нє модно і нам нє нравітся…  (починають зривати з неї вінок, буси,  квіти, фартух вишитий )

Мова захищається, але не може проти двох встояти.

 

Сестра 2:

• Бистро іді работать, а то нам надо гостей прінімать, а тут ёщо нічево нє готово..

 

Сестра 1:

• Работай -работай и нє вздумай пєть…  всё здесь заменіть,  єто викінуть, єто убрать –  (з призирством) что за  убожество…

 

(мова покірно починає прибирати рушники,  калину, свої речі. Сестри приводять себе до ладу, поправляьтю одяг, поправляють зачіски і т.д. )

 

Приходять гості – посли різних країн (бажано в національних костюмах).

Гості

• Як ми раді вас бачити,   у вас тут так гарно…

 

Сестра 2:

• Проходите, присаджевайтесь …

Сестра підштовхує Мову, щоб та пригощала їх. На підносі різні смаколики.)

 

Сестра 1:

• Угощайтёсь, пожалуйста..

 

Мова: 

• Пригощайтесь, смачного.

 

Гості :

• А це хто тут у вас? Гарненька…
• мила…
•  працьовита…

 

Сестра 2:

• Та ви що, це ж злидня, нічого не умієть,  ( відштовхують Мову, забирають піднос  і вже пригощають самі) 

 

Сестра 1:

• все треба учіть  - і работать, і розмовляти, і ходіть, одеватся… Бездарность.

 

Мова стоїть в кутку, закривши руками обличчя, плаче..

Поки гості між собою розважаються, сестри виходять на перед і починають розмовляти між собою

 

Сестра 2:

• Треба, щось з нею робити, так далі неможна. На неї вже заглядаються, ще сподобається комусь

Сестра 1:

• Так на нас навіть уваги не звертають.

Сестра 2:

• Треба її зі світу зжити.

Сестра 1:

• Нехай зовсім зникне! (клацнувши пальцями, кличуть ведучих)

 

На перед виходять ведучі і починають зачитувати інформацію про заборону української мови.

 

Ведучий 1, 2:  (читають по черзі)

• 1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні із переведенням на російську мову навчання.
• 1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
• 1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
• 1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр 

                          Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева
…обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах малороссийского языка нигде не допущено   … никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши …

• 1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
• 1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
• 1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
• 1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
• 1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
• 1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
• 1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

 

Мова:

 (коли зачитують, схиляється, йде на край сцени, присідає, закриває обличчя руками – як у страшному горі, звертається до залу

 

• А я? А мені, що йти? Зникнути?  Померти?

Опускається на коліна, схиляючи голову. На Мову кидають документи.

 

Сестра 2:  стають горді, голови до гори, важні ідуть до гостей

– вот як ми умєємо господарювать, ми  такіє гаспадині….. А тепер прошу на прогулку .

 

Сестри сміються та разом з гостями ( гості здивовані, з нерозумінням дивляться на Мову) виходять за куліси – важно, з гордовитою ходою.

 

Лунає мелодія….

Виходить хлопчик,   розказує  віршик  «Ну що б, здавалося, слова…»

Маленький Шевченко:

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …..

Зупиняється біля Мови

 

Мова:

• Що я чую?!  Ти хто?

 

Маленький Шевченко:

• Я український хлопчик Тарасик.

 

Мова:

• Хто тебе навчив так розмовляти Тарасику?

 

Маленький Шевченко:

• Мати рідна, пісні співала, щоб засинав, вірші розповідала, щоб розумним зростав, говорити вчила – щоб людиною був.

 

Мова:

• Та ж мене заборонили, викреслили,  і в документах ніде немає і згадки (показує документи)

 

Маленький Шевченко:

 сміється, забирає документи та рве їх:

• Серцю і душі документи не потрібні  - коли душа співає ніхто не в змозі це вбити. Ніхто не зможе всім матерям рота закрити, а материнська мова – рідна, серцю мила, з біди виручить, в тяжку хвилину підтримає,  в щасливу – звеселить, крила розправить!

 

Мова:

• То народ мене не забув, я можу жити ?!

 

Маленький Шевченко:

• Без мови народ не виживе, не вистоїть.
• Давай спитаємо у народу   – обертається до залу і запитує:
• Яка наша мова?

 

Глядачі:

• УКРАЇНСЬКА!

 

Маленький Шевченко:

• А хто з вас пам’ятає мудрість народну? 

 

Ведучі з мікрофонами підходять до глядачів і просять назвати відоме прислів’я, приказку про мову, навчання, і т.д. (Перед проведенням даного заходу рекомендується вивісити на дверях кабінетів школи прислів’я про мову для ознайомлення учнями.) Наприклад:

 

  Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

  Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

  Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.

  Більше діла — менше слів.

  Будь господарем своєму слову.

  Мовивши слово, треба бути йому паном.

  Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.

  Від красних слів язик не відсохне.

  Від солодких слів кислиці не посолодшають.

  Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

  Від теплого слова і лід розмерзається.

  Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.

  Впік мене тим словом, не треба й вогню.

  Гостре словечко коле сердечко.

  Де мало слів, там більше правди.

  Діла говорять голосніше, як слова.

  Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.

  Добре слово краще, ніж готові гроші.

  Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

  За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.

  З пісні слова не викидають і свого не вставляють.

  І від солодких слів буває гірко.

  Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.

  Коня керують уздами, а чоловіка — словами.

  Красне слово — золотий ключ.

  Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.

  Краще переконувати словами, як кулаками.

  М'які слова і камінь крушать.

  На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.

  Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.

  Не кидай слова на вітер.

  Не так то він діє, як тим словом сіє.

  Шабля ранить тіло, а слово — душу.

 

Учні із зали відповідають – при цьому Мова починає піднімати голову, випрямляється, але продовжує сидіти. (Ведучі можуть називати початок прислів’я, а учням пропонується завершити (все залежить від обізнаності глядачів)).  

 

Маленький Шевченко:

• Ось бачиш,  народу ти потрібна, без тебе ми не народ! Я тобі допоможу… (бере за руку Мову і піднімає з колін).
• Допоможіть мені думи-сестриці…

 

Починає звучати музика, на сцену виходять дівчата в українських костюмах. Звучить вірш «Українська мова» Володимира Самійленка, а дівчата під музику  обходять Мову по кругу – вона здивовано дивиться на них, і починають одягати Мову – у буси, вишиту камізельку, зачісують і закладають вінок з стрічками. Прибирають сцену, ставлять вишиті рушники, хліб, калину, портрет Шевченка Т. Г.  і т.д.

 

Ведучий 1:

Діамант дорогий на дорозі лежав, Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець І уставив його у коштовний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористо блищить, І проміння його усім очі сліпить.   Ведучий 2:  Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш! Хай коштовним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, Щоб, поглянувши сам на створіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Дівчата, прибравши Мову, розступаються і маленький Шевченко виводить Мову наперед.

 

Під сценою проходять  Сестри із гостями, розмовляють сміються – і тут бачать на сцені Мову – і німіють, стають як вкопані. Сестри люті, злі, а гості здивовані.

 

Мова: співає пісню «А я просто українка,  україночка».

 

Гості:

• Та це ж прекрасно!
• Вона чудова!
• (Цей народ унікальний, ми хочемо більше дізнатись про нього)

Сестри зі злістю тупають ногою і повертаюся та йдуть геть.

 

Маленький Шевченко: 

Учітесь, читайте, 
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь. 

Дівчина-дума:

Бо хто матір забуває, 
Того бог карає, 
Того діти цураються, 
В хату не пускають. 

Дівчина-дума:
Чужі люди проганяють, 
І немає злому 
На всій землі безконечній 
Веселого дому. …

Мова:

Обніміте ж, брати мої, 
Найменшого брата – 
Нехай мати усміхнеться, 
Заплакана мати. 
 

Дівчина-дума:

Благословить дітей своїх 
Твердими руками 
І діточок поцілує 
Вольними устами. 
І забудеться срамотня 
Давняя година, 

Дівчина-дума:
І оживе добра слава, 
Слава України, 
І світ ясний, невечерній 
Тихо засіяє… 

Маленький Шевченко: 

Обніміться ж, брати мої, 
Молю вас, благаю!

На сцену виходять всі учасники вистави і беруться за руки. Виконується  пісня «Українська – мова єднання»  

Всі разом вклоняються.