Вистава "Не вмре й ніколи не загине одвічна слава Кобзаря"
Про матеріал
Сценарій вистави присвячений Дню української мови. У цьому матеріалі використані історичні факти, що свідчать про гноблення української мови державами-завойовницями.
Луцик Інна Степанівна
вчитель історії
Кам’янець –Подільська
загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 15
Хмельницької області
Сценарій виховного заходу
«Не вмре й ніколи не загине
одвічна правда Кобзаря»
Мета: висвітлити процес становлення української мови у ХІХ ст.. , ознайомити учнів з основними спробами держав-загарбниць знищити українську мову, з впливом творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української мови, з народними прислів’ями та приказками про рідну мову, слово;
виховувати в учнів ціннісне ставлення до суспільства і держави, літератури і мистецтва.
Форма проведення: міні-вистава
Обладнання: вислови з прислів’ями про рідну мову вивішені на дверях аудиторій за день до заходу, листки А-4 з інформацією про заборону української мови, музика (спокійна мелодія), національні костюми, сценічні костюми, вишиті рушники, калина, хліб, смаколики для пригощання гостей, портрет Т. Г. Шевченка, сцена прибрана у вигляді української світлиці, зал прикрашено стіннівками про життя та творчість Т. Г. Шевченка, крилатими висловами.
Дійові особи: двоє ведучих, дівчина-Мова, маленький Шевченко, дві сестри, гості – представники різних країн (кількість може бути різна, але не менше трьох), дівчата-думи (не менше чотирьох).
Хід міні-вистави
Сцена прибрана у вигляді української світлиці, на сцену виходять ведучі.
Ведучий 1:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать із собою
Взять у домовину.
Ведучий 2:
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
Ведучий 1:
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Ведучий 1:
Жив був народ і була в нього доля щаслива, була в нього воля та мова прекрасна, мелодійна, співуча.
Ведучий 2:
Та недовго народ милувався своєю волею, співучою мовою - налетіли на нього вороги кляті, злетілися з усіх сторін і немає порятунку від них. Затужив народ, зігнув свою голову і тільки серце сильно билося, душа співала закликаючи до боротьби. І зрозуміли вороги, що тільки знищивши мову народу можна буде його здолати.
На сцену виходить дівчина в українській формі, у вінку, бусах, пританцьовуючи та співаючи пісню «Садок вишневий коло хати», навпроти виходять дві сестрички – одягнені як середньовічні пані – в капелюшках, рукавичках в пишних платтях.
Сестра 1: (розмовляють перекручуючи слова російської та української мови)
- Здрастє сестрічко. И что это ти поёш? Работать надо, до нас же гості скоро прієдут на посідєлкі…
Сестра 2:
- Взялі на свою голову ледащо, ми ж тебя прінялі, кришу над головой далі, а ти…. Моглі же і вигнать…
Мова:
- Як же, рідненькі, ми ж …
Сестра 1:
- Ми ж, ми ж… А виряділася як - ану скідай негайно, це нє модно і нам нє нравітся… (починають зривати з неї вінок, буси, квіти, фартух вишитий )
Мова захищається, але не може проти двох встояти.
Сестра 2:
- Бистро іді работать, а то нам надо гостей прінімать, а тут ёщо нічево нє готово..
Сестра 1:
- Работай -работай и нє вздумай пєть… всё здесь заменіть, єто викінуть, єто убрать – (з призирством) что за убожество…
(мова покірно починає прибирати рушники, калину, свої речі. Сестри приводять себе до ладу, поправляьтю одяг, поправляють зачіски і т.д. )
Приходять гості – посли різних країн (бажано в національних костюмах).
Гості
- Як ми раді вас бачити, у вас тут так гарно…
Сестра 2:
- Проходите, присаджевайтесь …
Сестра підштовхує Мову, щоб та пригощала їх. На підносі різні смаколики.)
Сестра 1:
- Угощайтёсь, пожалуйста..
Мова:
- Пригощайтесь, смачного.
Гості :
- А це хто тут у вас? Гарненька…
- мила…
- працьовита…
Сестра 2:
- Та ви що, це ж злидня, нічого не умієть, ( відштовхують Мову, забирають піднос і вже пригощають самі)
Сестра 1:
- все треба учіть - і работать, і розмовляти, і ходіть, одеватся… Бездарность.
Мова стоїть в кутку, закривши руками обличчя, плаче..
Поки гості між собою розважаються, сестри виходять на перед і починають розмовляти між собою
Сестра 2:
- Треба, щось з нею робити, так далі неможна. На неї вже заглядаються, ще сподобається комусь
Сестра 1:
- Так на нас навіть уваги не звертають.
Сестра 2:
- Треба її зі світу зжити.
Сестра 1:
- Нехай зовсім зникне! (клацнувши пальцями, кличуть ведучих)
На перед виходять ведучі і починають зачитувати інформацію про заборону української мови.
Ведучий 1, 2: (читають по черзі)
- 1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні із переведенням на російську мову навчання.
- 1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
- 1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
- 1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр
Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева
…обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах малороссийского языка нигде не допущено … никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши …
- 1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
- 1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
- 1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
- 1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
- 1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
- 1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
- 1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
Мова:
(коли зачитують, схиляється, йде на край сцени, присідає, закриває обличчя руками – як у страшному горі, звертається до залу
- А я? А мені, що йти? Зникнути? Померти?
Опускається на коліна, схиляючи голову. На Мову кидають документи.
Сестра 2: стають горді, голови до гори, важні ідуть до гостей
– вот як ми умєємо господарювать, ми такіє гаспадині….. А тепер прошу на прогулку .
Сестри сміються та разом з гостями ( гості здивовані, з нерозумінням дивляться на Мову) виходять за куліси – важно, з гордовитою ходою.
Лунає мелодія….
Виходить хлопчик, розказує віршик «Ну що б, здавалося, слова…»
Маленький Шевченко:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …..
Зупиняється біля Мови
Мова:
- Що я чую?! Ти хто?
Маленький Шевченко:
- Я український хлопчик Тарасик.
Мова:
- Хто тебе навчив так розмовляти Тарасику?
Маленький Шевченко:
- Мати рідна, пісні співала, щоб засинав, вірші розповідала, щоб розумним зростав, говорити вчила – щоб людиною був.
Мова:
- Та ж мене заборонили, викреслили, і в документах ніде немає і згадки (показує документи)
Маленький Шевченко:
сміється, забирає документи та рве їх:
- Серцю і душі документи не потрібні - коли душа співає ніхто не в змозі це вбити. Ніхто не зможе всім матерям рота закрити, а материнська мова – рідна, серцю мила, з біди виручить, в тяжку хвилину підтримає, в щасливу – звеселить, крила розправить!
Мова:
- То народ мене не забув, я можу жити ?!
Маленький Шевченко:
- Без мови народ не виживе, не вистоїть.
- Давай спитаємо у народу – обертається до залу і запитує:
- Яка наша мова?
Глядачі:
- УКРАЇНСЬКА!
Маленький Шевченко:
- А хто з вас пам’ятає мудрість народну?
Ведучі з мікрофонами підходять до глядачів і просять назвати відоме прислів’я, приказку про мову, навчання, і т.д. (Перед проведенням даного заходу рекомендується вивісити на дверях кабінетів школи прислів’я про мову для ознайомлення учнями.) Наприклад:
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Більше діла — менше слів.
Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Гостре словечко коле сердечко.
Де мало слів, там більше правди.
Діла говорять голосніше, як слова.
Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
Добре слово краще, ніж готові гроші.
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
І від солодких слів буває гірко.
Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.
Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
Красне слово — золотий ключ.
Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.
Краще переконувати словами, як кулаками.
М'які слова і камінь крушать.
На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.
Не кидай слова на вітер.
Не так то він діє, як тим словом сіє.
Шабля ранить тіло, а слово — душу.
Учні із зали відповідають – при цьому Мова починає піднімати голову, випрямляється, але продовжує сидіти. (Ведучі можуть називати початок прислів’я, а учням пропонується завершити (все залежить від обізнаності глядачів)).
Маленький Шевченко:
- Ось бачиш, народу ти потрібна, без тебе ми не народ! Я тобі допоможу… (бере за руку Мову і піднімає з колін).
- Допоможіть мені думи-сестриці…
Починає звучати музика, на сцену виходять дівчата в українських костюмах. Звучить вірш «Українська мова» Володимира Самійленка, а дівчата під музику обходять Мову по кругу – вона здивовано дивиться на них, і починають одягати Мову – у буси, вишиту камізельку, зачісують і закладають вінок з стрічками. Прибирають сцену, ставлять вишиті рушники, хліб, калину, портрет Шевченка Т. Г. і т.д.
Ведучий 1:
|
Діамант дорогий на дорозі лежав,
Так в пилу на шляху наша мова була, |
Дівчата, прибравши Мову, розступаються і маленький Шевченко виводить Мову наперед.
Під сценою проходять Сестри із гостями, розмовляють сміються – і тут бачать на сцені Мову – і німіють, стають як вкопані. Сестри люті, злі, а гості здивовані.
Мова: співає пісню «А я просто українка, україночка».
Гості:
- Та це ж прекрасно!
- Вона чудова!
- (Цей народ унікальний, ми хочемо більше дізнатись про нього)
Сестри зі злістю тупають ногою і повертаюся та йдуть геть.
Маленький Шевченко:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Дівчина-дума:
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Дівчина-дума:
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому. …
Мова:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Дівчина-дума:
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
Дівчина-дума:
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Маленький Шевченко:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
На сцену виходять всі учасники вистави і беруться за руки. Виконується пісня «Українська – мова єднання»
Всі разом вклоняються.
Зареєструватись за допомогою Google