Виступ на загальношкільних батьківських зборах на тему "Виховуємо разом"

«Діти повинні виховуватися не для сьогодні, а для майбутнього, можливо, кращого стану роду людського».

(Е. Кант)

«Наші діти — це наша старість, погане виховання — це наше  майбутнє  горе, це наша провина перед іншими людьми».

(А. С. Макаренко).

«Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води відбивається сонце — так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька. Завдання школи  та батьків — дати кожній дитині щастя».

 (В. О. Сухомлинський).

    Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, досвідченого  вчителя,  який забезпечить її належне навчання і виховання. Хибною є думка окремих батьків, що виховання дітей — справа лише школи.

       У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. Тому в народі найвище цінували людей, які виховали порядних дітей. В одній із українських легенд мовиться:

"Сільська громада вирішила влаштувати свято-огляд результатів праці кожної сім'ї. На майдані всі сім'ї мали виставити надбання своєї праці. Оцінювала досягнення рада старійшин. Люди приносили й приводили добре доглянутих корів, волів, коней, власноручно виготовлені вози, ярма, вироби ткацтва, шитва та інше. А бідна вдова, в якої не було ані землі, ані волів, ані реманенту, прийшла на свято з двома дорослими синами-красенями. Всі в громаді знали їх як добре вихованих: працьовиті, ввічливі, турботливі, шляхетні у взаєминах з молодшими та літніми. Старійшини при підтримці громади віддали вдові вінок першості за її найважливішу працю — достойне виховання дітей".

       Сім’я посідає важливе значення для виховання дітей від перших днів їхнього життя до п'яти-шести років. Проте роль сім'ї з віком дитини не зменшується, а інколи навіть збільшує своє значення.  Школа зосереджує свою увагу, насамперед, на інтелектуальному розвиткові дітей, на розвитку розумових можливостей учнів, а вже  на другому місці – виховний процес, який безпосередньо випливає з уміння дитини поводитися у суспільстві, умінні спілкуватися з однолітками, дорослими людьми без присутності батьків, залишаючись без підтримки мами.  Школа здебільшого теоретично навчає, що  слід робити у певних життєвих ситуаціях. Але, як засвідчує життя, діти й молоді люди краще засвоюють знання тоді, коли їм не лише розповідають, як що має робитися, а й коли вони на власні очі бачать, як дана робота виконується і як поводяться люди за певних обставин. Одного разу до мудреця Румі прийшла жінка та привела свого маленького сина. «Я не знаю, що мені робити, Румі, – мовила  вона.  – Я випробувала вже все, але дитина мене не слухається. Він їсть занадто багато цукру! Будь ласка, поясніть йому, що це погано. Він Вас послухається, тому що дуже поважає.» Румі подивився на дитину, на довіру в її очах і промовив: «Приходьте через три тижні.»

Жінка була в розпачі. Це ж така проста річ! Чому ж ця людина нічого не сказала синові. Незрозуміло… Багато людей приходило до Румі здалеку, й він одразу допомагав вирішувати набагато складніші проблеми. Але що вдієш – вона слухняно прийшла через три тижні. Румі знову подивився на дитину та промовив «Приходьте ще через три тижні.»

Лише коли вони прийшли третього разу,  Румі звернувся до хлопчика: «Синку, послухай моєї поради, не їж багато цукру, це шкідливо для здоров’я.» «Якщо Ви мені радите,  – відповів хлопець,  – я більше не буду цього робити.»

Мати попросила почекати дитину надворі. Вона звернулась до мудреця за поясненнями. І Румі зізнався їй, що сам завжди любив їсти цукор, тому перед тим, як давати іншому пораду, мусив сам позбутися цієї слабкості. Спочатку він вирішив, що трьох тижнів буде достатньо, але помилився…

Свята людина, відома всім своєю мудрістю й духовною силою шість тижнів намагалась кинути їсти солодке, щоб просто мати право сказати хлопчикові «Синку, не їж багато цукру, це шкідливо для здоров’я».

        На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним життям. А тому, працюючи над вирішенням завдань  сьогоднішніх зборів,  я б хотіла створити  невидимий ланцюжок між родиною і школою, який служить на благо усім учасникам навчально-виховного процесу.

Це спільні турботи про те, щоб усім було цікаво і затишно в школі, як у рідній домівці:  вечори, конкурси, спортивні змагання, робота батьківського комітету.

         Останнім часом з тих чи інших  причин школа і сім'я перебувають у стадії  конфронтації.  Звичайно це стосується  не лише нашої школи, а й освіти взагалі. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім'ї, звинувачуючи батьків у такому вихованні власних дітей, у брутальному, навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо ставляться до вчителів.

        У багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають  у вихованні  дітей. Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що  призводить до проявів аморальної поведінки.

         Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків.

-          Школа — не рідний дім, а сім'я ніколи не замінить школи. Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні.  Потрібно враховувати психологію дитинства й дорослішання дитини і, певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя родинне.

-         Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі матеріальних продуктів культури.

         Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному обговоренні з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи, тощо.У цьому плані деколи виникають певні труднощі. Здається, що школу, навчання своїх дітей деякі  батьки зовсім залишають поза увагою. На протязі 3-4 років до школи зовсім не приходять, навіть тоді, коли їх викликають. Батьківські збори не відвідують, а отже не цікавляться шкільним життям своєї дитини.

Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти не усвідомлюють, що тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.

      Кожен учитель прагне  організувати роботу з батьками:

•       пізнати кожну дитину;

•       знати, як вона мислить, відчуває, сприймає;

•       вивчити характер, волю, інтереси дитини;

•       вивчити особливості її організму;

•       максимально зблизити сім'ю та школу;

•       взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.

Та, натомість, це у нас не завжди виходить. Не виходить тому, що батьки не завжди  сприяють  у цьому.  Є випадки, коли вчитель зробить зауваження, розповість про погану поведінку учня, вкаже на недоліки дитини, які спільно з батьками хоче виправити та  водночас залишається наодинці з проблемою дитини та ще повинен переживати: чи не сердяться батьки? Тут проблему я бачу у одному – сьогоднішні батьки не завжди  вміють чути правду і не хочуть чути  її. Але ми повинні пам’ятати, що ви виховуєте своє майбутнє. Ваше слово є досить вагомим для дітей

      Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці,  любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

В. Сухомлинський вважав, що сім'я — «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».

           Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасникам творчого процесу виховання учнів.

Це означає:

-         перейматись шкільним життям дитини;

-         стежити за її успіхами та прогалинами у навчанні;

-         тримати тісний зв'язок з класним керівником;

-         для того, щоб добре знати про поведінку Вашої дитини у класному колективі, реагувати на грубощі, але не тільки до Вашої дитини, а і з боку вашої дитини, тому що всі є чиїмось дітьми;

-         відвідувати заплановані батьківські збори з метою вдосконалення поведінки та заохочення;

-  виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично.

Усі батьки повинні памятатати, що якою б перспективною не була школа,

а,  як говорив  Д. Герберт,: «Один батько важить більше, ніж сто вчителів.» 

Взаємодія школи, сім`ї   - один з головних принципів організації освіти. Він ґрунтується на спільності інтересів держави, народу, на єдності виховних завдань та ідеалів кожної сім`ї й суспільства в цілому. Педагогічний союз учителя і батьків – це могутня сила виховання.

Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне навчальне середовище для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра.

Працюючи у школі вже 27 років, дійшла висновку, що тільки у тісній співпраці педагогів і батьків можна досягнути успіху у справі виховання і навчання школярів.

Але не можливо пройти мимо висловлювання видатного лівансько-американського письменника ХХ століття Джебрана Халіля Джебрана:

«Ваші діти - це не ваші діти. Вони з'являються через вас, але не з вас. Ви можете подарувати їм вашу любов, але не ваші думи, тому що у них є їх думи. Ви можете дати будинок їхнім тілам, але не їх душам. Ви тільки луки, з яких послані вперед живі стріли, які ви звете своїми дітьми»

   Співдружність школи з сім’ю, опора на родинні традиції сьогодні набувають особливої актуальності.

"Йде перехожий і бачить– люди щось будують.

"Що ти робиш?"–запитує він одного будівельника.

"Я укладаю цеглини", – відповідає той.

"А ти, що робиш?"  –запитує він другого.

"Я будую стіну",  – відповідає другий.

"А ти, що робиш ?"  –запитує він третього.

"Я будую Храм", –відповів робітник.

Коли ми будуємо "дім", у якому буде жити наша дитина, треба піклуватися про якості правильність їх укладки. Не треба забувати, що одночасно ми будуємо Храм його життя і долі. І від нас залежить, наскільки цей Храм буде наповнений світлом радості і важливими людськими цінностями".

Пам'ятайте, що дитина — це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами й тата. Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє ваших дітей було прекрасним.

Любові та взаєморозуміння, успіхів, щастя вам і вашим дітям.

Сподіваюсь, що й надалі ми разом пліч – о – пліч будемо співпрацювати, виконуючи тривалу й складну справу назва якої – «виховання».