Виховання дитини в сім’ї

Про матеріал
Родина завжди була і є первинним осередком суспільства. З неї дитина виносить перші враження, тут формуються ціннісні орієнтації, закладаються моральні цінності, виробляються культурні та гігієнічні навички.
Перегляд файлу

Лекція

«Виховання дитини в сім’ї»

Родина завжди була і є первинним осередком суспільства. З неї дитина виносить перші враження, тут формуються ціннісні орієнтації, закладаються моральні цінності, виробляються культурні та гігієнічні навички.

Мати та батько – перші вихователі. З батьками діти роблять перші кроки, їм задають нескінченні «чому», діляться з ними своїми радощами та невдачами, радяться, мужніють.

Щоб правильно виховати дитину треба дуже добре знати її. Для цього треба вміти помічати ті дрібниці в поведінці дітей, які розкривають народження рис характеру, чутливо вловлювати зміни в думках, відчувати найтонші зміни в настрої.

Син прийшов зі школи дуже радісний.

  • Чим так задоволений? Дванадцять отримав чи товариша з біди виручив ? – запитує батько.
  • Ні. Петько дурний за три дротики віддав мені ножик – відповідає хлопчик, виймаючи з кишені невеличкий ножик.
  • Он воно що! Обдурив друга - і радий.
  • Може і мені радіти, що у мене такий хитрий і безсовісний син ?
  • Та я ж не просив мінятися, він сам.
  • Бачу, що ти не злочинець, але вийшло негарно – уже іншим тоном заговорив батько.

За кілька днів батько знову пригадав випадок з ножиком.

  • Я сказав Петрикові , що дротики ті я йому дав просто так, а ножик мені не потрібний.

Цей випадок показує, як спостережливість батьків може допомогти в самому зародку запобігти розвитку якихось негативних рис в характері дитини.

Вдивлятися в поведінку дітей потрібно вміло, правильно реагувати на вчинки дітей. В цьому одна із причин конфліктів, причина непорозумінь між старшими та молодшими.

  • Дочка забула, прийшовши з магазину, відати здачу, а мати вже приписує їй обман.
  • Це про всяк випадок. Нехай знає, що я за нею стежу – каже вона. І чесній, правдивій дівчинці така несправедлива підозра матері важка й обурлива. Інша мати робить навпаки. І вчителі, і знайомі, і сусіди звертають увагу на те, що син її часто каже неправду, хитрує, звалює провину на інших. Вона ж , замість того, щоб придивитися до поведінки сина, на всіх ображається з усіма лається.

Така материнська «підтримка» робить найгіршу послугу дитині.

А педагогічна спостережливість не підозра і стеження, а потрібна робота - придивлятися до своєї дитини, думок, вчинків. Така спостережливість допоможе батькам вловити внутрішній стан дитини , розібратися в мотивах вчинків, побачити те хороше в дітях, що треба заохочувати і те погане, що треба викорінювати.

Щоб судити про дитину справедливо і правильно, нам треба не переносити її в нову сферу, а самим перенестися в її духовний світ.

Проблема дітей і батьків – стара, як рід людський, і завжди нова, бо кожне наступне покоління йде своїм неповторним шляхом, вибираючи досвід попередніх поколінь..

Для батьків діти завжди лишаються дітьми. І в п’ять років, і в сімнадцять, і тоді, коли вони вже мають своїх дітей. Але батькам не варто забувати, що діти ростуть, що на кожному наступному етапі, вони інші ніж попередні. Стаючи дорослими, діти не повинні забувати, що самостійністю, всім своїм благополуччям вони завдячують насамперед батькам. Отже, батьки заслуговують на повагу і всяку підтримку з боку дітей.

З раннього дитинства малюка виховує все: люди, речі, природа і суспільство, різні явища. Але у всі періоди дитинства і юності, незважаючи на безліч різноманітних (справ) виявів, найвідповідальнішою є роль батьків.

В. О. Сухомлинський пристрасно звертався до батьків: «Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання дитини – майбутньої людини. Скрізь вас можна замінити іншими працівниками – від сторожа до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто».

Розробляючи питання сімейного виховання Макаренко вважав, що правильне виховання можливе тільки в такій сім’ї, яка будується на колективних началах і живе повнокровним життям здорового колективу.

У сім’ї батьки не є безконтрольним господарем, а старшим, досвідченішим і відповідальнішим членом сімейного колективу. Батьки повністю відповідає перед державою, перед суспільством за виховання дітей. Макаренко ганьбив тих батьків, які легковажно відносяться до виховання дітей.

Особливо велика небезпека для виховання у дусі колективізму створюється в сім’ї, де лише одна дитина.

В такій сім’ї дитина стає своєрідним фокусом, в якому збирається і зосереджується все сімейне життя, вся батьківська любов. Батьки вільно або невільно весь свій режим, всю свою роботу пристосовують до своєї єдиної дитини. Дитина звикає до того, що всі її бажання задовольняються, що все для неї і нічого для інших. Коли така дитина потрапляє в колектив, то вона не розуміє колективних дій, не мириться з колективом, груба з товаришами, забіякувата, егоїстична – або тримається осторонь всіх. Зрозуміло, що не у всіх сім’ях виховання єдиної дитини приводить до таких небажаних наслідків. Можна знайти немало прикладів, коли єдина дитина в сім’ї одержує правильне виховання. Дуже важливим принципом сімейного виховання Макаренко вважав поєднання любові і вимогливості до дитини. Якомога більше вимогливості і якомога більше поваги до дитини. Бувають сім’ї, де взаємовідносини між дітьми і дорослими настільки безладні, що важко розібратися, хто кого виховує. В таких сім’ях діти нерідко є повними господарями в домі, а для дорослих створюється нестерпна обстановка.

Успіх виховання залежить від того як дитина виховується у молодшому шкільному віці. При уважному вивченні недоліків поведінки підлітка виявляється, що в ранньому дитинстві було допущено серйозні помилки у вихованні.

Коли і з чого починається виховання дитини в сім’ї? Що і як впливає на її характер і поведінку? Поки дитина маленька, такі питання батьків не хвилюють. Навіщо думати над цим питанням, коли кругом і так багато турбот. Але минає якийсь час і ці питання стають на порядок денний. І тільки тоді, коли час в якійсь мірі виявляти певне занепокоєння і шукати відповідь на ці питання, які уже хвилюють.

З питанням виховання власної дитини батькам приходиться стикатися щодня, щогодини. І серед них одне і досить важливе, складне питання: чи треба задовольняти всі бажання дитини і в якій формі? Від того, як воно виконається, вирішиться батькам в ході виховання, залежатиме і формування майбутніх життєвих установок дитини, ї уміння співвідносити свої бажання із бажаннями та інтересами людей, які її оточують. Можливості в батьків є великі і різноманітні.

Ось, наприклад, деякі батьки без кінця стримують дитину, все їй забороняють: не бігай, не шаруди, не бери! Не можна! На перших порах ці слова виступають основними началом, яке стримує дитину при її спробі задовольнити своє бажання. Проте надмірне застосування заборони може призвести до небажаних наслідків:діти, до яких ставляться дуже суворо, постійно їх стримують – виростають нерішучими, безініціативним, понурими.

Зазнавши в дитинстві «дефіциту» тепла, ніжності, дбайливого ставлення, вони самі стають черствими, неспроможні на добрі почуття для людей.

Груба, незрозуміла для дітей для дитини заборона, аж ніяк не зменшує в неї того чи іншого бажання. Забороняти потрібно вміло, дохідливо. Щоб дитина сама зрозуміла: чому не можна гратися сірниками, не їсти снігу, не кричати й бігати по кімнаті, коли хтось спить чи хворий. Діти молодшого шкільного віку дуже не люблять наказу, вираженого в крикливій формі.

  • Мама в’яже. Петрик дивиться телевізор усівшись на високому стільці, весь час махає ногами.

Мама: «Не махай ногами!»

«Скільки разів тобі казати: не махай ногами!»

«Тобі кажу чи стіні!»

А бабусине зауваження: «Петрику, покажи, як дорослі люди сидять» - дає позитивний результат.

Не можна погодитися і з тим, що усяке бажання чи примха дитини повинні безперечно і швидко виконуватися. Подібні дії не є виявом любові й уваги до дитини, як вважають деякі батьки. Ні, це вияв лінощів у питаннях виховання, адже легше дати дитині те, що вона просить, ніж по – справжньому розібратися в її бажаннях і розумно скеровувати їх. Дитина робить що хоче і як хоче. А батьки виправдовуються тим, що вона ще маленька. Є батьки, які додержуються погляду на дітей як на «квіти життя», якими треба тішитися і у всьому потурати.

Безперечно, діти прикрашають життя батьків, вони наше майбутнє. Але це не значить, що ми повинні тільки тішитись ними, їх треба і виховувати.

Важливим завданням сімейного виховання є виховання дітей у дусі працьовитості. Трудова діяльність дітей починається з гри. Перші доручення повинні бути зв’язані з грою. З віком доручення ускладнюються і віддаляються від гри. При всякій завантаженості дітей учбовими заняттями, вони обов’язково повинні виконувати частину домашніх робіт. Причому, виконувати не тільки приємні роботи, а й неприємні.

Одним з найсуттєвіших і найважливіших факторів, які впливають на формування дитини є мікроклімати сім’ї. Саме сімейне оточення, світ і коло інтересів батьків, рівень внутрішньо – сімейних відносин. Діти на протязі всього дитинства дивляться на світ очима батьків: щоденний крок за кроком копіюють батьків. На дитину впливають ваші погляди, дії, вчинки.

Недаремно кажуть, що один батьківський приклад виховує більше, ніж два десятки бесід. Або один вчинок – знищує все попереднє виховання.

  • Сім’я закінчує обід. Прибрано зі столу. Тато пішов до сусіда по лампу до телевізора. Мама береться до прання. Син вчить вірш.

Постукали у двері. Зайшов Микола Петрович. Мама з радістю кинулася до гостя, запросила до кімнати, розпитує про спільних знайомих. При прощанні наказує прийти в суботу з дружиною на «чашку чаю». Закрились за гостем двері. Мама з серцем сказала: «Дідько його приніс невчасно. Зібралася прати і на тобі. Доведеться відкласти на завтра».

Хлопчик здивовано слухає маму, яка тільки що так радісно «щебетала» біля «дорогого» гостя.

Природно, що один такий факт – приклад материнської нещирості – перекреслить всі їхні попередні бесіди про те, що треба бути чесним, щирим, добрим.

Важливим принципом виховання є єдність дій батьків, так звана «єдина» лінія у вихованні. Єдина лінія, єдина вимога – це правильний підхід до дітей. Єдина лінія повинна бути і при покаранні і при заохочені дитини.

Відсутність єдиної лінії приводить до неслухняності дітей. Відомі випадки, коли (в більшості) матері приховують вчинки дітей від батька, або батько звільняє дитину від доручень, покарань матері. Ще й часто в глузливій, грубій формі: «Багато розуміє твоя мама», «Ти ж мужчина, чого ти її слухаєш». Особливо це можна почути в сім’ї тоді, коли батько повернувся напідпитку. Або батько за щось покарав дитину, а мати ( в присутності дитини) починає звинувачувати батька в його несправедливості. Якщо батько й справді вчинив неправильно, дитина про це не повинна знати.

Суттєвим аспектом цієї проблеми є дотримання і здійснення єдиної лінії, єдиних вимог сім’єю і школою. Тут також є свої труднощі. Одні батьки, не розуміючи важливості погоджених і цілеспрямованих зусиль сім’ї і школи, іноді стають на шлях звинувачення вчителів у ніби неправильних впливах на їх дітей. В присутності дітей вони засуджують ці « неправильні» дії вчителя. Інші, взагалі не підтримують контактів з школою і приходять туди тільки по виклику вчителів чи дирекції. Проте дуже важливо, щоб у сім’ї та школи були добрі стосунки. Тільки єдина направленість сім’ї та школи, єдність поставлених завдань сприятимуть розв’язанню спільних завдань у вихованні дитини.

Батьки повинні підносити авторитет школи і вчителя, виховувати дітей в дусі поваги та любові до праці, готувати їх суспільно - корисної праці, привчати до порядку, дисципліни, дотримання норм життя нашого суспільства, дбати про їх фізичний розвиток і зміцнення здоров’я. У свою чергу діти зобов’язані піклуватися про батьків та старших.

Виховання дітей в сім’ї – не особиста справа батька та матері. Це турбота всієї нашої держави. Макаренко, звертаючись до батьків казав : « Наші діти –це майбутні громадяни нашої країни. Вони творитимуть історію. Наші діти –це майбутні батьки й матері. Вони теж будуть виховувати своїх дітей. Якщо ви виховаєте погану людину, горе від цього буде не тільки вам але й іншим людям». Наші діти – це наша старість. Правильне виховання –це наша щаслива старість, погане виховання – це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, країною. Це трагедія для батьків, суспільство отримує брак.

Дитина від дня свого народження потрапляє в такі обставини, які закладають в ній основи нової поведінки, звичок, поглядів – нових моральних якостей. Вести дитину широким шляхом до щастя, благополуччя починає сім’я, а їй допомагають дошкільні заклади, школа, громадськість.

 

 

 

 

 

docx
Додано
7 червня 2019
Переглядів
899
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку