Владика - хліб священним є для українців

Владика - хліб священним є для українців Виховна година Мета: Ознайомити дітей із працею хліборобів колись і тепер. Викликати бажання берегти хліб, поважати працю трудівників поля Розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас учнів, логічне мислення. Виховувати пошану до хліба. Обладнання: Хліб на рушнику, колоски жита і пшениці, плакати з прислів’ями, картина ,,Жнива”. Учитель: Діти, відгадайте загадку. В полі ріс я, колосився. На стеблинці уродився. А тепер мене ви ріжте Й на здоров’я смачно їжте. (Хліб) Є у нашій мові слова, дорогі серцю кожної людини: земля, хліб, вода, праця, Батьківщина. Споконвіків наші люди шанували землю, побожно називали її матінкою, годувальницею. Землею клялися, їй сповідалися. Грудочку рідної землі брали з собою, вирушаючи в далеку дорогу, її шанували, бо вона дає все необхідне людині. На землі вирощують хліб. Вирощування хліба – це велика духовна і фізична праця, велике таїнство і вміння. І тому у житті українців все, що пов'язано з цим дійством, має і великий духовний зміст. Побожно кидали зернинку у землю і побожно жали першого снопа. У народі кажуть: "Як є хліб і вода – то людина з голоду не помре". Хліб на рушнику. Чи це не найбільша повага до хліба? Хліб. Яке коротке це слово. Всього 4 літери, а скільки в ньому тепла. З хлібом так багато пов’язане в нашому житті, цей продукт харчування став символом праці, й миру. З давніх - давен наш народ цінує хліб. Хліб - це достаток. У всі часи слово ,,хліб” люди вимовляли з пошаною він – основа нашого життя. Як правило до всіх страв подають хліб ,,бо без хліба нема обіду’’ . У молитві "Отче наш" є 7 прохань, які людина просить у Бога. Одним із них є: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні". У Біблії це не лише універсальний продукт харчування, а ще й дивовижний небесний дарунок. Хто не знає, що таке праця і хліб, той перестає бути сином свого народу. А які прислів’я склав народ про цінність хліба. • Сила від хліба, хліб від землі. • Хліб батько, вода – мати. • Зима без снігу, літо – без хлібу. Сьогодні ми й поговоримо про хліб. Коли і як з'явився він на цій землі? Як люди навчилися вирощувати це диво? Чому жодне свято в Україні не обходиться без хліба? Чому така глибока йому шана? Як починалося хліборобство? Поблизу міста Асуана знайшли зерна ячменю, вік яких близько 15 тис. років. Коли в Єгипті вперше з'явився печений хліб, його подавали як окрему вишукану страву. А на письмі хліб зображали тими ж знаками, що й сонце і золото, – кружечком з крапочкою посередині. Хто і коли спік першу хлібину – чіткої відповіді нема. Але в музеї міста Цюріха зберігається хліб, випечений 6 тис. років тому. Круглу хлібину, випечену 3400 р. тому, можна побачити в музеї мистецтв Нью-Йорка. В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходили стоянки первісної людини. І скрізь було зерно. У країнах Сходу – рис, у Південній Америці – кукурудза... Коли ж людина відкрила злакові рослини. «Ніхто не знає точної дати. Було це дуже давно. У закіптюженому склепінні печери полум'я освітило похмуре обличчя хранительки вогню – старійшини племені. Чоловіки вкотре повернулися з полювання ні з чим. Невдача за невдачею переслідувала плем'я. На світанку старійшина сама вирушила шукати їжу. Поблизу стоянки всі їстівні кореневища були зібрані. Довелося йти далеко. У пожовклій уже траві, в чагарникових заростях вишукувала вона хоч що-небудь їстівне. Зупинилася у видолинку, по якому протікав струмок, опустилася до нього. «Хоч би що-небудь знайти!» – думала жінка. І раптом на протилежному схилі побачила незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски. «Що в них?» Старійшина перейшла струмок, схилилась до однієї з рослин. З колоска на долоню впали золотаві зерна. Жінка кинула їх до рота, пережувала. Це харч! Ось, де порятунок!» З того часу, на які б злакові рослини не натрапляла людина, знахідка виявлялася щасливою. Борошнисті зерна давали приємне відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів. Хліб народжений нашою прекрасною землею, широкими річками й тихими озерами, чистим повітрям небес і вогнем людської праці. Народження хліба завжди диво: і багато віків назад, коли наші предки вперше скуштували шматочки обвугленої зернової каші, і тепер, коли ми їмо батони, булки, калачі. Кривавим потом зрошений, Гарячими сльозами змочений, У печалі загартований Оцей хлібець петльований. Важко давався хліб. До того ж більшість земель належала поміщикам. Доводилось працювати на панській ниві. Біднякам не вистачало хліба до нового врожаю, доводилося і голодувати. Селяни часто мріяли і про те, що у них буде своє поле, вдосталь хліба. Учень. Час народження хліба. Це було справжнє священнодійство. Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки і зі словами ,,Бог на поміч’’ готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли у жіночий день – п’ятницю. Учениця. Коли паляницю мали саджати у піч, щільно зачиняли двері хати, щоб зберегти тепло і щоб не було протягів. У цей день у сім’ї не повинно бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, ,,умивали водою’’ і зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі святим хлібом, як на свято, збиралася уся сім’я. Батько відламував хліб притискаючи його до грудей. Учитель. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. ,, Доїж, дитино, хліб – у ньому залишилася вся твоя сила’’, - учили батьки своїх дітей. Учень. Не можна було хлібину класти на стіл перевернутою. А коли окраєць падав зі столу, його піднімали і цілували, щоб хліб не образився. Учитель. А які ще в Україні є звичаї, традиції, які без хліба не відбуваються? Учень. Коли народжується дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина – зав’язує у рушник окраєць житнього хліба. У нову хату чи квартиру теж йдуть із хлібом. Дорогих гостей зустрічають із хлібом – сіллю. Красивим, духмяним короваєм з шишками, барвінком і калиною, прикрашали весілля, а потім частували всіх гостей. Вчитель. Глибока і незабутня пам'ять хліба. Ми цінуємо по-справжньому хліб лише тоді, коли його немає, коли на очах вмирають від голоду діти. Пекельні цифри і слова У серце б'ють неначе молот. Немов прокляття ожива Рік 33–ій. Голод. Голод. Не звільняється пам'ять, Відлунює знову роками. Я зітхну. Запалю обгорілу свічу. Піднялись, озиваються в десятиліттях 3 далини, аж немов з кам'яної гори надійшли. Придивляюсь: "Вкраїна. Двадцяте століття". І не рік, а криваве клеймо: "Тридцять три". ...1932–1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів". На багатих чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді місяці не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він вповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері настіж. Мертво. Люди не плакали, вмирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло з видноколу? Жили терпіли – і з життя пішли, терплячи. Це було не стихійне лихо. В селах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб з колгоспів було наказано здати і вивезти. Вивезли навіть той, що залишився на насіння. Потім почали забирати хліб і у селян. Коли хліб було відібрано, відбирали все, що можна було їсти. По селах ходили спеціальні бригади із своїх же селян і забирали все, навіть у піч заглядали, дивилися, що господиня варила на обід. Перекидали навіть горщики з борщем. Ходила ця зграя селом, шукала, чи не заховав господар десь хліб у хліві чи на городі. Люди з'їли все ще до Нового року. Різдво було голодним. Вижили ті, у кого хтось працював в місті. Там видавали пайок, хоч він був бідненьким. У селах Східної України вимирали цілі села, славні козацькі родини. Люди були доведені до відчаю. Пухли від голоду і божеволіли. Їли полову, парили солому. Повірте, коли нічого їсти – найбільше хочеться хліба. Коли хліб є – людина про нього не думає. Їй хочеться чогось іншого: щось пізнати, щось прочитати, чогось навчитись. Тобто хліба духовного. Але коли немає хліба насущного – ніщо не миле. Учитель. Тож пом’янемо сьогодні, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян – жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору хвилиною мовчання. (Всі встають) Учитель. Болісно слухати, коли говорять, що хліб поганий. Поганим хліб не буває, його просто невдало спекли. Скибка хліба для людини є дорогоцінним скарбом і ніхто не сміє змітати крихти додолу. Мрії про достаток хліба відбилися і в прислів’ях. Учень. • Якщо є хліб та вода, Нестрашна селянові біда. • Як є хліб, то й до хліба буде. • Хліб усьому голова. Учитель. Хліб створюється не за один день. Його вирощують протягом цілого року. Подивіться діти сценку ,, Ледар і Трудівник’’. - Нащо тримаєш хліб у руках. Дай мені,- просить ледар. - Я б тобі дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніше виорати землю. - Тоді вже можна їсти? - Ні, треба ниву як слід заволочити, зерно посіяти. - Тоді вже можна їсти? - Ні, треба дочекатись літа, коли з зерна виростає злак. - Тоді вже можна їсти? - Ні, треба його скосити. - Тоді вже можна його їсти? - Ні, його треба просушити і змолоти,замісити тісто, спекти. - Тоді вже можна їсти? - Так, але ледачому не дають. А які твори про хліб ви знаєте? ( ,,Півник і двоє мишенят” ,,Колобок”,,На комбайні” ). Гра Маленький хлібороб ( діти угадують яке зерно насипане в мисочку: пшениця, ячмінь, овес ). Учитель. От бачите, діти, який довгий час від зернини до хлібини. Український народ любить і шанує не легку працю хлібороба. Учениця. Пахне хлібом трава , Що купала мене з дитяти. Пахнуть хлібом слова, Що навчила мене їх мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли. Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Пахне хлібом земля, Пахне хлібом Україна, Що дала мені сонце й крила. Учитель. Ви познайомилися із працею хлібороба. Дізналися, як вирощують хліб. Що повчального для себе ви взяли із сьогоднішньої виховної години? ( Діти висловлюють свої думки) - Тож давайте вшануємо хліб ( Учениця виразно читає надруковане на листку ,, Звернення’’) Звернення Шелестить хлібне поле, ніби шепчуть щось колоски. Кожний колосок – то праця сталеварів і хіміків, шахтарів і агрономів, трактористів і льотчиків, комбайнерів і бухгалтерів – всіх не перелічиш. Хіба можна вибачити тому, хто звернув з дороги на поле, пішов по колосках, почав давити їх ногами? Також сумно бачити скошене поле, на якому залишились одинокі забуті колоски. Але найбільше гірко тоді, коли кидають кусок хліба, навіть малесенький. У цьому куску хліба солоний піт , безсонні ночі трударів. Кинути хліб , то все одно, що образити всіх, хто його вирощував! Ми вчимося. Підростемо і, можливо сядемо за кермо трактора чи комбайна придумаємо нову машину, виведемо новий сорт насіння. Все буде. Золота пшениця – символ нашої України. Недарма ж частина нашого прапора символізує сонце або золоті пшеничні лани. Хліб на столі... Хліб у серці... Висновок: Тож шануйте і бережіть наш святий, насущний хліб, бо він закріпив нас на цій землі!