21 квітня о 15:00Вебінар: Як організувати дистанційний урок «на 12 балів»

Вступ до соціально- економічної географії світу

Про матеріал
1. Об’єкт, предмет, джерела та методи соціально-економічної географії (СЕГ). 2.Структура СЕГ та ії зв’язки з іншими науками. Історія розвитку СЕГ. 3. Історико- географічні регіони. 4. Політична карта світу та етапи ії формування. 5. Сучасна політична карта світу.
Перегляд файлу

Завгородня Т.В.

 

ТЕМА ВСТУП

Мета: сформувати у студентів систему знань про предмет соціально-еко­             номічної географії світу; сформулювати задачі курсу; сис­тематизувати уявлення студентів про цілі і принципи виділення історико-географічних регіонів світу; охарактеризувати сучасну політичну карту світу;    сприяти   розвитку   самостійного аналітичного   мис­лення     студентів.

Обладнання: політична карта світу, атласи, презентація за темою заняття.

Основні поняття: соціально- економічна географія (СЕГ), демографія, соціальна географія, територіальна організація суспільства, країна, монархія, федерація, конфедерація, республіка, незалежна держава, домініон, колонія.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Міжпредметні зв’язки: історія, економіка, фізична географія, історія

Література:

1. Географія (рівень стандарту)» підручник для 10 класу закладів згальної середньої освіти/Бойко В. М., Брайчевський Ю. С., Яценко Б.П. — Ê.; Ірпінь: ТОВ «Видавництво «Перун», 2018 — 256 с.: іл.

2. Географія (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / С. Г. Кобернік, Р. Р. Коваленко. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. – 256 с. : іл.

3. Географія (рівень стандарту): підруч. для 10кл.загальноосвітн. навч.закл.: Рівень стандарту, академічний рівень./Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш., Довгань А.І.-К.:Генеза, 2018.-192с.

4. Географія : Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : профіл. рівень / Л.Б. Паламарчук, Т.Г. Гільберг, А.І. Довгань. - К. ; Генеза, 2011. - 304 с. :іл .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

ПЛАН

1. Об’єкт, предмет, джерела та методи соціально-економічної географії (СЕГ).

2.Структура СЕГ та ії зв’язки з іншими науками. Історія розвитку СЕГ.

3. Історико- географічні регіони.

4. Політична карта світу та етапи ії формування.

5. Сучасна політична карта світу.

 

1. Об’єкт, предмет, джерела та методи соціально-економічної географії.

Сучасна географія є складною системою взаємопов'язаних і взає­модіючих наук, які, в залежності від предмета вивчення, входять до складу однієї з двох великих груп — фізико-географічної або економіко-географічної

Економіч­на і соціальна географія світу — це наука, що вивчає територі­альну організацію суспільного виробництва, умови і особливості його розміщення в різних країнах і регіонах.

Об'єкт   економічної   і  соціальної   географії   в     широкому  розумінні — це   географічне  середовище, тобто освоєна і залучена  до  життя  людського  суспільства  частина географічної обо­лонки  Землі, де  суспільство взаємодіє з природою.  А конкретні об'єк­ти   СЕГ світу — це   господарство, що   розвиваються  в   конкретних   соціально -економічних умо­вах географічного   середовища,   населення   і   природні    ресурси.

Предмет СЕГ- територіальна організація суспільства в міждержавному масштабі, а також у різних країнах, районах місцевостях.

Територіальна організація суспільства- просторова організація життя людей, що включає розміщення населення відносно природного середовища і використання його ресурсів, підприємств матеріального виробництва і невиробничої сфери, що функціонують на певній території

Завдання соціально-економічної географіі:

  •               економіко-географічне вивчення інтеграційних процесів у різ­них регіонах світу; дослідження з географії світового господар­ства і світогосподарських зв’язків;
  •               політико-географічні дослідження країн світу;
  •               пошуки нових закономірностей у територіальній організації суспільства;
  •               вивчення соціально-економіко-географічних аспектів глобаль­них проблем людства за сучасних умов, коли розпались останні найбільші імперії, в тому числі радянська;
  •               здійснення українізації соціально-економічної географії, яка полягає у вивченні глобальних процесів, світових закономір­ностей в контексті їх проявів в Україні;
  •       дослідження окремих країн, регіонів та їх зв’язків із Україною.

Джерела економіко-географічних досліджень

    Розрізняють первинні (отримані в результаті власних польових картографічних досліджень) та вторинні (добуті іншими дослідниками) джерела. Існують різноманітні джерела географічної інформації: статис­тичні, картографічні, історичні документи, наукова література, енциклопедії, періодичні видання. Однак сучасний світ розвива­ється дуже швидко. З метою одержання найсвіжішої інформації потрібно вико­ристовувати ресурси Інтернету. Щоби висвітлювати проблему об’єктивно, доцільно використовувати декілька різних джерел.

    Економічна і соціальна географія світу використовує мето­ди як суто географічні, так і загальнонаукові.

Основними методами економіко-географічних досліджень є: статистичний, картогра­фічний, порівняльний, історичний, економіко-математичний, на­укової систематизації, районування. Особливе місце посідає метод географічного прогнозування. Унікальні мож­ливості визначення взаємозв’язків об’єктів, процесів і явищ нада­ють ГІС (геоінформаційні системи).

2.Структура СЕГ та ії зв’язки з іншими науками. Історія розвитку СЕГ.

У структурі СЕГ виділяють теоритичне ядро- «Загальна теорія СЕГ».

Далі у структурі СЕГ слід виділити 4 блоки основних дисциплін:

  • географія населення, або демогеографія (  завдання- вивчення трудових ресурсів та їх вплив на розміщення і розвиток трудових ресурсів, ектногеографія)
  • соціальна географія – наука про суспільство, життя людей та їх стосунки в суспільстві( «Географія сфери послуг», «Географія споживання», «Географія торгівлі», «Географія транспорту», «Географія освіти», «Географія культури і релігії»)
  • економічна географія («Г АПК», «Г будівництва», «Г промисловості»
  • політична географія ( «Г партій і рухів», «Г виборів»)

Зв’язки СЕГ з іншими науками

        Сучасна СЕГ найбільше пов’язана з такими науками:

-фізичною географією,

-економічною наукою,                         -соціологією,

-демографією,                                      -політологією,

-історією,                                              -статистикою та ін. 

  ?????  Поміркуйте, чому?

                                  3. Історико - географічні   регіони 

   З попередніх років вивчення географії вам відомий поділ світу на материки (континенти) та частини світу. Окрім того, в географічній науці існує поняття «регіон світу».

Регіон світу (від лат. regio – область) – група країн і територій, що мають спільне географічне положення й вирізняються спільними рисами: природними, історичними, геополітичними, економічними, соціальними, культурними, етнічними, демографічними, туристично-рекреаційними та ін.

Статистичний відділ ООН (Організації Обєднаних Націй)) поділив материки на великі регіони світу (макрорегіони), які, в свою чергу, поділяються на менші субрегіони.

Так виникла геосхема ООН, за якою світ поділений на 5 великих регіонів (макрорегіонів), кожен з них поділений на субрегіони :

Регіон

Субрегіони

Європа

Західна, Північна, Південна, Центральна і Східна Європа

Азія

Центральна, Південно- Західна (Блиький Схід), Південна, Південно- Східна, Північна та Східна;

Америка

Північна, Центральна, Південна, Карибський басейн (Кариби)

Африка

Північна, Центральна, західна, Східна і Південна

Океанія

Австралазія, Полінезія, Меланезія, Макронезія

 

Межі регіонів і субрегіонів не завжди збігаються з межами частин світу та материків.

ак, регіон Європа, за класифікацією ООН, поширюється на Північну Азію, яка становить азійську частину Росії;

- площа регіону Азія є меншою, ніж площа частини світу з такою самою назвою;

- субрегіон Північна Америка, який є частиною регіону Америка, тягнеться від Гренландії на півночі до державного кордону США та Мексики на півдні. Територія ж материка Північна Америка простягається далі на південь до Панамського каналу.

Ряд країн знаходиться територіально в межах двох регіонів, наприклад, Рсія (Європа, Азія), Єгипет (Африка, Азія) та ін..

Історико - географічні   регіони  відрізняються   мірою   внутрішньої єдності. Регіон  Західна  Європа є найбільш  цілісним у політичному, культурному,   економічному   відношенні   регіоном,   тоді   як   в  Африці  Республіка   Південна   Африка   набагато   перевершує   інші країни  ре­гіону  за   всіма   показниками  розвитку.  Від чого залежить  міра    внут­рішньої   єдності   регіонів ?    Можна   виділити   кілька  чинників:

     1) історія розвитку регіону (освоєння і заселення земель тощо);

     2) етнічні процеси;

     3) господарські зв'язки регіону;

     4) транспорт;

     5) природні умови  (рельєф, клімат, ґрунти тощо).  Важливою ознакою єдності регіону є наявність внутрішнього  ринку: його відсутність свідчить  про  роз'єднаність  країн,  що  вхо­дять  до  складу  регіону.                                                                                                                  

4.Політична карта світу та етапи ії формування

ПКС- це географічна карта, на якій показано поділ світу на держави та залежні території з нанесенням існуючих кордонів; столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі. У широкому розумінні політична карта світу є зібранням відомостей про політичну географію світу.

Політична карта є нестабільною через територіальні зміни, що відбуваються у часі (наприклад, утворення нових держав, зміна їх політичного статусу, об’єднання країн і втрату ними суверенітету, уточнення кордонів, зміни назв держав та столиць).

Головна  властивість ПКС є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися. Кілька  тисячоліть  триває  формування  політичної  карти. 

Етапи формування ПКС

   1.   Стародавній період:    від  виникнення  перших  форм  державності  до падіння  Римської  імперії в V ст. н. є.  Цей  період характеризується виникненням,   розквітом  і  згасанням  рабовласницької   суспільно-економічної  формації,  яка  була  основою  таких  великих держав дав­нини, як   Єгипет,   Вавилон,  Карфаген,   Крит,   Греція  та  Рим.

   2.Середньовічний період:  VXVІст., епоха феодалізму.  Суттєвих змін зазнали функції держави, швидкими темпами почало розвиватися господарство. Зародження елементів ринкової економіки супроводжувалося поширенням феодальної роздробленості. З розвитком ремесел і торгівлі починають об'єднуватися феодальні і церковні володіння, міста-держави. З'являються передумови для об'єднання країн під владою монархів. Так виникають феодальні держави в Індії, Китаї, могутня Османська імперія. В Європі вже з раннього середньовіччя існували держави Київська Русь, Візантія, Священна Римська імперія, Англія та ін. Зміцнення цих держав сприяло посиленню їхнього прагнення до далеких територіальних завоювань. Наприкінці середньовічного етапу розпочалась епоха Великих географічних відкриттів. За рівнем державно-територіального поділу суходолу попереду безперечно була Європа. Певною мірою до неї наближалась Азія. Африка, Америка, Австралія з Океанією залишалися далеко позаду

   3.  Новий період:    XVІІ ст.—1914р.(до початку Першої світової війни (ПСВ))– період капіталізму. Епоха  Великих  географічних  відкриттів  і  розвиток капіта­лістичних  відносин  поклали  початок  колоніальному  поділу  світу. Першими  метрополіями стали Іспанія і Португалія, потім — Анг­лія, Франція,  Нідерланди,  Німеччина,  в XIX ст.— США (в 1776р. В Північній Америці 13 англійських колоній проголосили незалежність і утворились США, які через 85років збільшили свою територію в 10 раз).

 Країни все більше втягуються в міжнародні господарські зв’язки.

На межі  XIX—XX ст.  відбувається активний колоніальний поділ світу: з 1876 р. до 1900 р,— європейські  країни збільшили  свої  колонії  в Африці з 10 до 90 %  території материка. На початку  минулого  століття  на  планеті  практично  не  залишилося   «нічиїх»   територій.

Найбільша колоніальна імперія- Великобританія (Австралія, Нова Зеландія, Південна Азія, Британська Північна Америка, багато територій Африки). Ії колонії займали ¼ поверхні Землі, де проживала ¼ населення світу.

Друга- Французька (території в Африці, Індокитаї, Океанії, Південній Америці).

Колонії також мали: 

ортугалія (Ангола, Мозамбік, Гвінея- Бісау, о. Зеленого Мису),

спанія (частина Марокко, Філіпіни, Екваторіальна Гвінея),

-Нідерланди (Індонезія),

-Італія (Ліван, Сомалі),

анія (Ісландія, Гренландія).

США, Японія, Німеччина випереджали своїх суперників в економічному розвитку та вимагали перерозподілу колоній.

Німеччина захопила колонії в Африці, острова в Океанії,

Японія- Корею та о.Тайвань,

        США- Філіпіни, Гавайї, Самоа, Пуеро- Ріко.

   4. Новітній період:  із закінчення ПСВ до теперіш­нього часу.  Різноманіття і гігантський масштаб подій,  що відбувалися у світі,  зумовили  виділення  всередині  цього  періоду  кількох  етапів:

   1-й:    1918 р.  (завершення ПСВ) — 1939 р.   (початок   ДСВ). 

1. Розпад  Німецької, Османської,  Російської  і  Австро-Угорської імпе­рій, 

2. Поява нових суверенних  держав —  Австрія,  Чехословаччина,  Угорщина,  Польща, Фінлян­дія, Латвія, Литва, Естонія, Королівство  сербів,  хорватів,  словенців (з 1929р.- Югославія), Туреччина  і  перші   у  світі соціалістичні  держави    СРСР (1922р., з 1924-26 ввійшли Казахстан і Середня Азія),  Монголія (МНР, 1921р.)

3. змінилися  кордони  держав і їх колоніальних  воло­дінь:   німецькі  колонії  були  перерозподілені  між Великою  Британією,  Францією,  Бельгією  і  Японією. При цьому посилилась боротьба за перерозподіл територій на Близькому Сході між Англією, Францією та США. Підмандатними Англії стали Ірак, Трансіорданія, Палестина; Франції- Сирія, Ліван. США отримали право видобувати нафту в Іраці.

4. Почалися визвольні  рухи  в  колоніаль­них країнах і формування соціалістичного табору.

   2-й:    1939— кінець 1940-х рр. (зміни внаслідок Другої світової війни)

-на території Німеччини створені ФРН, НДР та Західний Берлін.

- Японія повернула СРСР піденний Сахалін, Курільські острови; Китаю- Манчжурію; Франції- Індокитай; США- Мікронезію; Англії- Бірму, Сінгапур, Малазію. Корея і Філіпіни  стали незалежними. Створені КНДР та Республіка Корея.

- склався  світовий  соціалістичний  табір:  НДР,  Польща, Че­хословаччина,  Румунія,  Угорщина,  Болгарія,  Югославія,  Албанія, Китай,  Північна   Корея, ДРВ.

- в 1940р.  в склад СРСР ввійшли країни Балтії

- 1939-1945рр.- зуз воз’єднані з УРСР

- 1948-утворено державу Ізраіль 

3-й- сер. 50- 80-ті рр.

- 1959- поява соціалістичної держави Республіка Куба

- виникли військово- політичні союзи- НАТО і ОВД

-розгорнулась в к.50-хрр. національно- визвольна б-ба в краінах Африки, Азії, Америки, Океанії. У  60—70-ті рр.  політичну   незалежність отрима­ли  близько  100 колишніх  колоній  в  Азії, Африці І Латинській Америці.

   3-й:  з кінця  1980-х рр. до  нашого часу-

- Крах світової соціалістич­ної системи  (соціалістичний  устрій  досі  в  якійсь  мірі зберігають Китай, Північна  Корея,  В'єтнам,  Куба,  Лаос), 

- Возз'єднання  НДР  і  ФРН 1990р.,

- Розпад   СРСР на  15 незалежних  республік .

-Поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину 1993р., Ефіопії — на  Ефіопію  і  Ерітрею,   Югославії — на 5  держав  (  Боснія   і Герцеговина,  Хорватія,  Македонія,  Словенія,  Югославія).  

- анексія Росією Криму

Сучасні проблеми, що можуть змінити ПКС

  1. регіональні і локальні конфлікти (150), в основі яких прикордонні, релігіозно- етнічні суперечки (Боснія і Герцоговина, Косово і Південна Сербія, Ічкерія і Росія, Україна і Росія тощо)
  2. боротьба за нерозповсюдження ядерної зброї (за договором 1970р. до клубу ядерних держав отримали право входити США, СРСР, Великобританія, Франція і Китай. Але нелегальною розробкою займались Індія. Пакістан, Іран, Ірак, Ізраїль, Північні Корея.
  3. розширення військо-політичного блока НАТО після розпаду СРСР.

 Подібні  зміни   політичної  ситуації  в глобальному масштабі    конт­ролюються світовою   спільнотою,   її   різними   організаціями, переважно ООН.

5.Сучасна політична карта світу (ПКС)

Важливим поняттям політичної географії є «територія».  

Територія (від лат. territorium – область) - простори земної кулі з її сухопутною й водною поверхнями, надрами й повітряним простором, а також космічний простір з небесними тілами в ньому.

Акваторія (від лат. aqua – вода)- ділянка водної поверхні певної водойми або її частини (моря, затоки, порту).

За правовим режимом виокремлюють три типи територій:

-державну територію (перебуває під суверенітетом певної держави)

-територію з міжнародним режимом (перебуває поза межами державних територій та перебувають у загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права)

-територію зі змішаним режимом (континентальний шельф і морські економічні зони у Світовому океані).

На сучасній політичній карті світу 235 країн,  194 з яких є державами ((див. дод. 1):

Європі - 44 суверенні держави,

-в Азії  – 47,

-в Океанії – 14,

-в Америці – 35,

-Африці – 54.

193 суверенні держави входять до міжнародної Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка створена для підтримки та укріплення міжнародного миру, безпеки та розвитку співробітництва між країнами. Україна входить до складу ООН з моменту створення організації (1945р.). Місцем перебування центральних установ ООН є Нью-Йорк (США).

Особливий статус має Антарктида  (за договором 1959р. є нейтральною, демілітаризованою територією, де заборонена будь- яка військова, господарська діяльність (розробка родовищ) та політичні поділи територій, а дозволена наукова діяльність).

Основні об’єкти ПКС- краіни, держави та території.

Країна- територія,   що   має  певні   кордони, користується  дер­жавним   суверенітетом    або   перебуває  під  владою  іншої  держави   (ко­лонія, підопічна  територія).

Держава- це країна, яка здійснює внутрішню і зовнішню політику на основі суверенної волі своїх громадян і здатна проводити свою політику та відстоювати нац. інтереси під впливом інших держав та міжнародних організацій. Суверенітет держави полягає в її праві на власний розсуд ви­рішувати свої внутрішні і зовнішні справи без втручання інших держав і без порушення прав інших держав.

Територія держави (державна територія) — це певна частина земної поверхні, що пе­ребуває під суверенітетом даної держави і обмежена з усіх сторін кордоном.

До складу державної території входять:

  •            суходіл (материковий і/чи острівний);
  •            внутрішні води — ріки, озера, водосховища, канали в межах суходолу, а також деякі морські води (акваторії портів, води бухт, заток, проток, морів, береги яких повністю належать да­ній державі);
  •            територіальні води — смуга вод в океанах, морях, затоках, про­токах завширшки до 12 морських миль від берегової лінії мате­рика і островів, а також від лінії, що є межею внутрішніх мор­ських вод (конкретна ширина територіальних вод визначається відповідними угодами);
  •            надра суходолу і шельфу під внутрішніми морськими і терито­ріальними водами разом із наявними в них мінеральними ре­сурсами;
  •            повітряний простір над державаю;
  •            так звані умовні території — морські судна і літаки, окремі тех­нічні споруди під прапором даної держави, що перебувають за її межами і дотримуються законодавства країни перебування, по­сольства даної держави в інших країнах.

     Державний кордон відділяє територію держави від територій сусідніх країн і від вод відкритого моря. Особливий статус у ньому має морська  економічна зона держави — морський район, що при­лягає до її територіальних вод і поширюється на відстань до 200 морських миль від берегової лінії або ж до межі континенталь­ного шельфу у тих місцях, де він (шельф) перевищує 200-мильну ширину. В економічній зоні прибережна держава має виняткове право на розвідування, експлуатацію і збереження природних ре­сурсів (мінеральних і біологічних), що є на дні, в його надрах, у са­мій воді, а також на управління цими ресурсами. У даний час май­же всі країни світу встановили свої економічні зони, які охоплюють загалом 40 % Світового океану.

У результаті територіальних конфліктів на ПКС виникли самопроголошені країни – невизнані держави.

Невизнані держави, або квазідержави (від лат. quasi – ніби, немовби; начебто держави) – це країни, які в односторонньому порядку проголосили незалежність, але не одержали загального міжнародного визнання.

Наприклад, Тайвань (офіційно є частиною Китаю, визнаний 24  країнами), Турецька Республіка Північного Кіпру (визнана лише Туреччиною), Абхазія та Південна Осетія (на території Грузії, визнана 4 країнами), Придністров’я (частина Молдови, не визнана жодною країною світу), Косово (на території Сербії, визнана 111 країнами світу) та ін. У 2014 р. на частинах територій Донецької та Луганської областей України було створено т. зв. Донецьку Народну Республіку (ДНР) та Луганську Народну Республіку (ЛНР).

Окрім держав на ПКС існують різні за своїм статусом території:

-залежні території (колонії, протекторати)

-території з невизначеним статусом,

-міжнародні території.

Залежна територія – це країна, яка перебуває під владою іноземної держави –метрополії (сьогодні на ПКС понад 40 залежних територій; їх позначено тим самим кольором, що й країну-метрополію, яка ними володіє).

Види залежних територій :

  1. колонії  (залежні території, що не мають політичної та економічної самостійності; зараз у між­народній практиці щодо них вживають поняття «володіння», «залежні тери­торії») – напр., Гібралтар (Велика Британія), Гвіана (Франція), Французька Полінезія, Фарерські Острови (Данія) та ін.

Най­більшими метрополіями за кількістю володінь залишаються Вели­кобританія і Франція, найбільшими ж територіями володіють Да­нія і Марокко (майже не заселені простори льодовикової Ґренландії та пустельної Сахари відповідно).

  1.  протекторати  (мають відносну внутрішню незалежність, проте у зовнішній політиці повністю залежать від країни –протектора)- напр., США та Пуерто-Ріко або Північні Маріанські Острови
  2. -підопічні території, які тимчасово передано ООН під контроль не­залежних держав унаслідок виникнення певних політичних умов.

Існують території з невизначеним статусом:

-окуповані території (напр., частково окупована Ізраїлем Палестина (визнана 134 країнами світу), Західна Сахара, що окупована Марокко, Крим, що окупований Росією

- нейтральні (напр., Антартида)

-спірні (державна приналежність є предметом суперечки між двома (або декількома) ; сьогодні існує близько 300 спірних територій через етнічні, прикордонні, територіальні суперечки між країнами. Часто це пов’язано з колоніальним минулим. Через це відбуваються регіональні збройні конфлікти.

До міжнародних територій належать

-відкриті моря (тобто частини моря, які не входять ні в територіальні води, ні у внутрішні води будь-якої держави),

-моря, які безпосередньо сполучаються з океанами (наприклад, Середземне море). У мирний час вони не є власністю жодної держави й відкриті для користування всіх держав. Кожний корабель у відкритому морі вважається плаваючою територією держави, під прапором якої він перебуває.

-міжнародні річки,

-протоки та канали,

-глибоководні частини морського дна за межами континентального шельфу

- космічний простір (у т. ч. Місяць та інші небесні тіла).

Держави розрізняють:

1. за формами правління:                        

      І.  Республіка     форма   правління,   при   якій   глава   держави (на­приклад   президент)  обирається   населенням   або   спеціальною вибор­чою   колегією- парламентом.   Законодавча   влада   в   республіці   належить виборному   представницькому   органу   (парламенту).   Більшість сучасних   держав   є   республіками (140). Види :

-президентська- президент очолює уряд і має значні повноваження (США, Франція, деякі країни Південної Америки)

-парламентська – роль президента менша, уряд очолює прем’єр міністр (Італія, Німеччина, Індія, Канада, Австралія)

-змішана (парламентсько- президентська і президентсько- парламентська)

    ІІ. Монархія    форма   правління,   при   якій   глава    держави володіє одноосібною   владою,   яка,  як  правило,  успадковується.

- якщо влада монарха не обмежена, монархія називається абсолют­ною   ( Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Бруней),   

-якщо обмежена —  конституційною  (більшість  сучасних монархій,   Великобританія. Іспанія, Бельгія, Норвегія, Данія, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко) У конституційних монархіях зако­нодавча влада належить   парламенту,   виконавча -уряду,  т.т.   здійснюється принцип   «монарх  царює,  але  не  править» (Велика Британія, Норвегія, Швеція).  

-якщо   монарх  одночасно   є   головою   церкви, а політична влада належить духівництву,   то   форма правління  в  державі   називається   теократичною монархією (Ватикан).

 Всього   30  монархій ( Азія-14,   Америка -0,  Європа-12,  Африка - 3,  Океанія- 1). Різновиди монархій:  королівство,  султанат,  емі­рат,  князівство, герцогство.

2. за формами   адміністративно- територіального устрою(АТУ) 

- проста (унітарну)  

-складна (федеративну).

   Унітарним   називається  суцільне  державне  утворення,  що  скла­дається  з  адміністративно - територіальних   одиниць (провінцій, областей, районів),   які    підлеглі центральним  органам  влади  і  не  мають  ознак  суверенітету. Законо­давча і виконавча влада в унітарних державах єдина   (Франція, Україна, Ізраїль, Японія, Італія, Польща, Угорщина, Естонія, Греція тощо), єдина конституція. Області мають лише виконавчу владу, вони не наділені законодавчими функціями.

     Федеративною   називається  держава,  що складається з федераль­них одиниць — штатів, земель  тощо. У федерації  єдина  конс­титуція,  єдині  федеральні   органи   державної   влади, єдине   громадянство,  єдина   валюта   тощо. Часто федеральні  одиниці мають власну  конституцію,  законодавчі,  вико­навчі  і  судові органи. До них належать переважно багатонаціональні держави   (Німеччина,   США,   Індія, Росія, Бразилія).  

     Конфедерація- союз держав, що передбачає збереження незалежності органів влади  об’єднаних держав ( напр.,     Швейцарія  з  1291 р.  до  1818 р.).

3. за особливостями  географічного положення (виходу до морів )

1.  морські (є вихід до моря)  ( США,  Мексика,  Україна,  Росія,  Індія,  Чилі тощо).

2.  внутріш­ньоконтинентальні      (  Чад ,   Малі,   Параґвай,    Непал,    Бутан).

4. Залежно від приналежності  країни  до  однієї  з  двох політико-економічних формацій:

1.  капіталістичної (ринкова економіка), напр. США

2.  соціалістичної (  планова централізована економіка), нап.. Куба.

    5. За структурою господарства:

1. Аграрні  (провідна галузь- сільське господарство (с/г), в якій зайнято до 90% населення і вона дає більшу частину національного доходу, промисловість відіграє другорядну роль).

2. Індустріальні  (провідна галузь- обробна промисловість, яка покриває не тільки внутрішні потреби, а й йде на експортує Ці краіни мають інтенсивне с/г).

3.Постіндустріальні (розвивають галуі високих технологій, мають високорозвинуту науку, освіту; кількісь зайнятого населення в невиробничій сфері перевищує кількість зайнятих  у виробничій. Ці країни постачають на світовий ринок готову продукцію промислову і с/г, капітал.

4. Індустріально- аграрні і аграрно- індустріальні

5. за типом економічної системи:

  1. ринкова економіка- форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.
  2. планова економіка (або командно-адміністративна)- система, де панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування (Куба, КНДР).
  3.  змішана економіка -об’єднує елементи ринкової і планової систем (США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, ВБ.

6. за типом політичної системи:

- демократичні

- авторитарні

-тоталітарні  

  • Демократія –  форма правління, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади (США, Франція, Україна тощо)
  • Тоталітаризм – форма правління, що характеризується повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства – економікою, релігією, сім'єю тощо. Тоталітаризм характерний для диктаторських режимів XX ст. (напр.., Північна Корея)
  • Авторитаризм –форма правління, коли вся чи більша частина влади зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. При авторитаризмі роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Авторитаризм характерний для абсолютних монархій (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати), військових диктатур (у різні часи: Аргентина, Уругвай, Чилі, Камбоджа), персональних тираній (у різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі), вождистських режимів (Лівія, Куба).

7.  За рівнем розвитку економіки та забезпеченості ВВП на душу населення країни: 

1. Економічно розвинені країни (60)

- всі країни цієї групи- індустріальні або постіндустріальні

- багатогалузева структура економіки з високим рівнем розвитку промисловості і інтенсивного с/г

- високий рівень екон. розвитку ( 3/5 промислової продукції світу, в т.ч. 2/3 продукції машинобудування

- володіють великими фінансовими ресурсами (90% іноземних інвестицій, ВВП- 20-30тис. доларів на душу населення), контролюють світовий фінансовий ринок

- високий рівень життя

- економіка мілітарізована, великі видатки на ВПК

- деякі мають колонії

2. Середньоровинуті країни перехідної економіки

Прискореному індустріальному розвитку сприяють:

  • значні іноземні інвестиції
  • використання передових технологій ровинутих країн
  • дешева робоча сила
  • вигідне ЕГП
  • проведення реформ і створення сучасної управлінської та галузевої структури господарства.

Ці країни за ВВП  на душу населення наблизились до економічно розвинутих країн. Активно беруть участь в світовій торгівлі.

3.  Постсоціалістичні країни перехідної еко­номіки

В 90- х рр. Більшість колишніх соціалістичних держав стали на шлях побудови ринкового господарства. Це 15 республік колишнього СРСР, 5 колишніх республік Югославії,  Чехії, Словакії, Польщі Угорщини, Румунії, Болгарії, Албанії.

- це аграрно- індустріальні країни

- негативний зовнішньоторгівельний баланс

-розпочата економічна перебудова

- великий зовнішній борг (Україна- 15 млрд долл)

- низькі показники ВВП на душу населення

-кризовий стан економіки

4. Країни, що розвиваються (більше 150, 3/5 населення світу)

- мають великі природні та людські ресурси

-аграрні, з низьким доходом на душу населення

-відстала економіка з феодальними пережитками с господарстві

-слаборозвинуті підприємства обробної промисловості

-в експорті переважає сировина

- хронічне відставання від світового рівня технологій

- гостро стоять проблеми зайнятості, грамотності, продовольства тощо

- велика фінансова залежність

5. Країни централізовано керо­ваної економіки- правління країни стримує проникнення ринкових відносин в економіку країни. Китай- найбільш розвинута країна не тільки цієї групи, але й світу. В країні розвинуті ринкові відносини. Але із «китайською специфікою»- іноземний капітал діє разом з національним. (Див. дод. 3)

Для характеристики країн важливе значення має визначення параметрів людського розвитку.

 З 90-х років XX ст. у щорічних звітах Програми розвитку ООН (ПРООН) широко використовується інтегральний показник - індекс людського розвитку (ІЛР)-показник, що дає загальне уявлення про розвиток людини в окремих країнах і регіонах ( він також враховує рівень життя населення, рівень освіти (показник письменності населення) і стан здоров'я (показник очікуваної тривалості життя при народженні, який відображає всю реальну сукупність умов життя і праці людини - розвиток медицини, якість харчування, чистоту довкілля тощо).

Згідно з даними ООН,

-30 % населення світупроживає в країнах з високим рівнем людського розвитку,

-40 % - в країнах, які відносяться до середньої категорії,

-30 %  - у країнах з низьким рівнем людського розвитку.

У глобальній шкалі ІЛР 63 країни світу належать до групи з високим рівнем людського розвитку, 64 країни входять у групу країн із середнім, а 47 - з низьким рівнем людського розвитку. За ІЛР найвищі місця займають Норвегія, Ісландія, Австралія, а найнижчі - Нігер, Сьєрра-Леоне.

   

                                              ВИСНОВКИ:

- курс  СЕГ світу,  присвячений особливостям  світового  і  регіонального  господарства  планети,  її на­селенню  і  природним  ресурсам,  дає бачення  цілісного сучасного світу;

 - на   території   планети   виділяються    історико – географічні   регіони:   Європа,   Азія,    Африка,    Австралія,    Океанія,    Англо -  Америка, Латинська   Америка;

- ІГР світу  виділяються  за  такими озна­ками:   історія  розвитку   (освоєння  і  заселення  земель тощо),  етнічні  процеси,  господарські  зв'язки,   транспорт,  природні  умови  ( рельєф, клімат,  ґрунти  тощо )

- політична карта світу пройшла тривалий процес формування

-держави розрізняють за формами правління та адміністративно- територіальним устроєм, політичною та економічною системами, рівнем соціально- економічного розвитку.

 

Питання для самоперевірки

1.  Який об'єкт соціальної і економічної географії світу? Предмет?

2.  Які  джерела   знань   використовує   соціальна   і   економічна  географія?

3.  На  які  історико-географічні регіони поділена територія планети?

4.  За  якими  ознаками  виділяються  історико-географічні  регіони  світу? Покажіть на карті найбільші регіони світу та країни, що до них належать.

5. Користуючись картою регіонів світу за класифікацією ООН (мал. 1), назвіть субрегіони Європи, Азії, Океанії, Америки, Африки.

6. З’ясуйте, до якого субрегіону Європи відносять Україну та сусідні держави.

7. З’ясуйте, до якого регіону, субрегіону, частини світу та материка належать такі держави: Німеччина, Мексика, Індія, Єгипет, Австралія, Росія.

8. Які етапи формування пройшла політична карта світу? Які етапи формування політичної карти світу припали на XX ст.?  Чому?

9. Як розрізняють держави за формою правління, за формою адміністративно- територіального устрою, за рівнем розвитку?

10. Яка типологія країн світу, на вашу думку, є найзручнішою?  Найповнішою?

Додаток 1 Сучасна політична карта світу

Європа (44), ще 4 країни (території) мають обмежене визнання

Австрія, Албанія, Андора, Білорусія, Бельгія, Болгарія, Боснія й Герцеговина, Ватикан, Велика Британія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словаччина, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія

Всі держави — республіки (більшість) або конституційні монархії (виділені в лівій колонці). Винятки: Ватикан (це абсолютна теократична монархія, якою управляє Святий Престол). Переважають унітарні держави, є федеративні (наприклад, Австрія, Німеччина, Росія)

Азія (47), ще 2 країни (території) мають обмежене визнання

Азербайджан, Вірменія, Афганістан, Бангладеш, Бахрейн, Бруней, Бутан, Східний Тимор, В’єтнам, Грузія, Ізраїль, Індія, Індонезія, Йорданія, Ірак, Іран, Ємен, Казахстан, Камбоджа, Катар, Кіпр, Киргизстан, Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Кувейт, Лаос, Ліван, Малайзія, Мальдіви, Монголія, М’янма, Непал, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Пакистан, Саудівська Аравія, Сінгапур, Сирія, Таджикистан, Таїланд, Туркменістан, Туреччина, Узбекистан, Філіппіни, Шрі-Ланка, Південна Корея, Японія

Представлено республіки (більшість), конституційні й абсолютні монархії (всі монархії виділені в лівій колонці). Переважають унітарні держави, є федеративні (наприклад, Індія, ОАЕ, Пакистан, Малайзія)

Африка (54), ще 3 країни (території) мають обмежене визнання

Алжир, Ангола, Бенін, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Габон, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джибуті, Єгипет, Замбія, Зімбабве, Кабо-Верде, Камерун, Кенія, Поморські Острови, Конго (Браззавіль), Конго (Кіншаса), Кот-д’Івуар, Лесото, Ліберія, Лівія, Маврикій, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Марокко, Мозамбік, Намібія, Нігер, Нігерія, Південна Африка, Руанда, Сан-Томе й Принсипі, Свазіленд, Сейшельські Острови, Сенегал, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Туніс, Уганда, Центрально-Африканська Республіка (ЦАР), Чад, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Ефіопія, Республіка Південний Судан

Всі держави — республіки (більшість) або конституційні монархії (виділені в лівій колонці). Переважають унітарні держави, є федеративні (наприклад, Нігерія, Ефіопія)

Північна Америка (12)

Антигуа й Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Гренада, Домініка, Канада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент- Кітс і Невіс, Сент-Люсія, США, Тринідад і Тобаго, Ямайка

Всі держави — республіки. Переважають унітарні держави, є федеративні (Канада, Мексика, Сент-Кітс і Невіс, США)

Латинська Америка (23)

Аргентина, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сурінам, Уругвай, Чилі, Еквадор

Всі держави — республіки. Переважають унітарні держави, є федеративні (Аргентина, Бразилія й Венесуела)

Океанія (14)

Австралія, Вануату, Кирібаті, Маршаллові Острови, Науру, Нова Зеландія, Палау, Папуа — Нова Гвінея, Самоа, Соломонові Острови, Тонга, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі

Всі держави, крім Тонга, — республіки. Переважають унітарні держави, федеративні- Австралія, Федеративні Штати Мікронезії та Палау

* Зазначені тільки держави, визнані світовим співтовариством.

Додаток 2 Колонії та залежні території

Метрополія

Колонії та залежні території

Частина світу

Великобританія

Ангілья,Бермудські о- ви

Вергінські о-ви, О-ви Кайман

Монтсеррат, Піткерн

Теркс і кайкон

Гібралтар

Фолклендські о-ви

о. Святой Єлени

Америка

 

 

 

Європа

Океанія

Азія

Франція

Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Сент- П’єр і Мікелон

Майота, Реюньйон

Нова Каледонія, Уолліс і Футуна; Фр. Полінезія

Америка

 

Африка

Океанія

США

Віргінські о-ви, Пуерто- Ріко

Мідуей, Мікронезія, Уейк

Америка

Океанія

Австралія

Кокосові о-ви

Норфолк

Азія

Океанія

Нідерланди

Антильські о-ви

Америка

Нова Зеландія

О-ви Кука, Ніуе

Океанія

Португалія

Макао

Азія

Іспанія

Сеута і Меліл’я

Африка

Данія

Гренландія

Америка

 

Додаток 3

Типи країн за рівнем соціально- економічного розвитку (за Б. П. Яценком)-

Типи країн

Підтипи

Країни

Економічно розвинені країни

 

 

 

 

країни «Великої сімки»

Малі промислово- розвинені країни

Промислово роз­винені країни Пів­денної півкулі

США, Японія, Німеччи­на, Франція, Велика Британія, Італія, Канада.

Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та ін.

Австралія, Нова Зелан­дія, Республіка Півден­на Африка

Середньорозвинені країни перехідної еконо­міки

Країни, які із за­пізнен ням стали на шлях капіталістичного розвитку

Країни нової інду­стрі алізації

Іспанія, Португалія, Греція, Турція та ін.

 

 

 

Сінгапур, Мексика, Ар­гентина, Уругвай, Бра­зилія, Чилі, Південна Корея

Постсоціалістичні країни перехідної еко­номіки

 

 

 

 

Постсоціалістичні країни Євразії

 

 

Молоді незалежні держави

 

Угорщина, Румунія, Польща, Чехія, Словач­чина, Болгарія, Югосла­вія (Сербія та Чорного­рія), Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Албанія, Монголія.

Росія, Україна, Біло­русь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Гру. зія, Вірменія, Азербай­джан, Казахстан, Узбе­кистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан

Країни, що розвиваються

Країни з порівняно зрілою структурою господарства

Країни, що видобувають нафту

Менш розвинені країни

Індія, Пакистан, Таї­ланд, Філіппіни, Індоне­зія, Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ма­рокко, Туніс, Єгипет та ін.

Саудівська Аравія, Ку­вейт, ОАЕ, Ірак,  Іран та ін.

Ефіопія, Сомалі, Танза­нія, Чад, Малаві, Банґладеш, Ємен, Афгані­стан та ін.

Країни централізо вано керо­ваної еко номіки

 

Китай, КНДР, В'єтнам, Лаос, Куба

 

 

Типологія країн за рівнем соціально-еконічного розвитку (С.Г. Кобернік)

 

 

 

1

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
4.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.7
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Александрова Ірина Олексіївна
    Дуже хороший, змістовний матеріал. Дякую автору і беру собі для користування
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
Додано
11 жовтня 2020
Переглядів
219
Оцінка розробки
4.7 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку