Взаємодія вчителя і учнів з особливими освітними потребами

взаємодія вчителя і учнів з особливими освітніми потребами. Підготувала. Викладач. Тетяна Коптенко

Проблема. В сучасних умовах детермінуючого впливу інклюзивних процесів у освітніх закладах України підсилюється потреба в мобілізації професійних, життєво-творчих, вольових ресурсів педагогів і родини, покликаних реалізувати права дітей із особливими потребами на якісну освіту. Для успішної реалізації інклюзивних програм у закладах освіти надзвичайно важлива ефективна співпраця педагогів і сім’ї дітей із особливими потребами. Необхідність розробки проблеми налагодження ефективної взаємної співпраці між педагогами і батьками учнів з особливими освітніми передусім тим, що більшість аналізованих досліджень присвячені процесу взаємодії закладів освіти з родинами у загальній чи спеціальній освіті, без урахування умов інклюзивного освітнього середовища та особливостей порушення розвитку дитини.

Неповноцінність і непотрібність людей з порушеннями було визнано в основах Римського права. . «Ми вбиваємо калік і топимо дітей, які народжуються слабкими й потворними. Ми вчиняємо так не через гнів та досаду, а керуючись правилами розуму: відділяти неприродне від здорового» – таке право відстоював у Давньому Римі Сенека.

Історія спеціальної освіти й інклюзії 2 період (поч. 18 ст. – поч. 19 ст) Формування передумов виникнення національної системи спеціальної освіти (період характеризується від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення необхідності навчати частину з них). Так, у Франції – 1770 р. - відкриття спеціальних шкіл для глухонімих і сліпих, а у Російській державі – відкриття перших спеціальних шкіл для глухих та сліпих (1806‐1807 рр.).

Історія спеціальної освіти й інклюзії

моделі порушень. Медична модель (сегрегація) – початок ХХ століття – середина 60 років ХХ століття. Ця модель припускає, що людина з проблемами розвитку – хвора людина, яка потребує довготривалого догляду і лікування, що найкращим чином може здійснюватись лише у спеціальних закладах. У період після 2‐ої Світової війни змінювалися ідеологічні установки у суспільстві в цілому, зокрема, припинилося панування расистсько‐нацистської ідеології у більшості європейських країн. Дещо пізніше Організацією Об’єднаних Націй були ухвалені декларації «Про права розумово відсталих» (1971) та «Про права інвалідів» (1975)2. У 70‐х роках ХХ ст., як альтернатива медичній моделі, виникла теорія «соціальної співвіднесеності» (соціальна модель). В основі соціальної моделі лежить положення: людина не зобов’язана бути «готовою» для того, щоб брати участь в житті суспільства, вчитися у школі, працювати. Соціальна модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні їхніх прав і надавало їм таку можливість.

Поняття інклюзивної освіти. Основоположним в інклюзивних підходах є те, що не особистість має прилаштовуватися до суспільних, соціальних, економічних стосунків, а навпаки – суспільство має створити умови для задоволення особливих потреб кожної особистості. Термін «інклюзія» відмінний від терміна «інтеграція» за своїм концептуальним підходом.Інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір (засобами підготовки їх до цього). Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у навчальновиховному процесі. Тобто, не особистість з вадами повинна пристосовуватись до освітнього простору, а ми повинні змінити суспільство, аби воно врахувало й пристосувалась до індивідуальних потреб «особливих» людей. 

Виклад матеріалу дослідження. Успішність впровадження інклюзивної практики значною мірою залежить від культури ставлення суб'єктів освітнього процесу до дітей з особливими освітніми потребами, готовності вчителів та батьків до співпраці. Однією з вагомих характеристик поточних змін в освітньому просторі є позиція батьків як суб'єктів інклюзивного освітнього процесу. Самостійність мислення та активна позиція батьків визначає освітню траєкторії дитини з особливими освітніми потребами, партнерську позицією батьків у ставленні до школи та їхню відповідальність за освітній результат

Дуже важливо, щоб батьки були партнерами, але дуже часто ми позбавляємо їх права відповідального вибору. Тоді рекомендації фахівців стають вироком, а консультації не відкривають можливостей і варіантів поведінки. У процесі розвитку інклюзивного підходу в освіті позиція батьків буде набувати дедалі більшої самостійності й активності. Можливість організувати продуктивний діалог з батьками, залучити їх до участі та співпраці, обговорити освітні умови дитини – це важливе завдання шкільного колективу.

В інклюзивній освіті дітей з особливими освітніми потребами батьки бачать потребу в навчанні у закладі загальної середньої освіти не стільки, щоб здобути нові знання для дітей, а й для соціалізації в суспільстві та колективі однолітків. Проте в рамках інклюзивної освіти завдання закладу освіти набагато ширші:

Робота з сім’ями дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзії ґрунтується на таких принципах:

У співпраці педагогів і батьків можна виділити три етапи.

Реалізація процесу інклюзії Батьки повинні бути включені в безпосередній процес навчання і виховання, стати не просто замовником освітніх послуг, а активним учасником системи індивідуального корекційно-розвиваючого супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Батьки дітей з особливими освітніми потребами мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо. Першим кроком для усвідомлення ролі батьків у навчальній команді є розгляд можливостей їх участі в навчальному процесі дитини та його підтримки. Завдання батьків як членів навчальної команди – мати інформацію та бути відповідальним членом навчальної команди дитини. Працівники освітнього закладу разом з батьками мають сформувати команду, яка спрямовує зусилля на задоволення індивідуальних потреб кожної дитини. У цій команді батькам відводиться вирішальна роль. Співпраця закладу освіти і сім’ї створює умови для ефективного включення дітей з особливими потребами в середовище здорових однолітків, освітній процес, сприяє гармонійному, усесторонньому особистому розвитку кожної дитини, її соціалізації і підготовці до самостійного життя.

Мета психолого-педагогічної роботи з батьками таких дітей: підвищити педагогічну компетентність батьків і допомогти сім’ям в адаптації й інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у суспільство. Для досягнення цієї мети у співпраці вирішуються наступні завданні:

Найбільш ефективними формами організації спільної роботи

ДЯКУЮза УВАГУ!