"Я син народу, що вгору йде…" До вшанування пам’яті Івана Яковича Франка

 

 «Я син народу, що вгору йде…»

 

Мета: поглибити знання учнів про творчу діяльність класика української літератури; сприяти вивченню, популяризації творів письменника; виховувати почуття гордості за свій народ, українську літературу,  прагнення вивчати її

Обладнання: портрет Івана Франка у вишитому рушнику, вишитий уривок із вірша поета, виставка творів письменника, стіл накритий скатертиною, а на ньому книга, вислови: «Вогонь в одежі слова», «Кожна пісня моя – віку мого день»

Учасники: Іван Франко, учитель, учні

Місце проведення: фойє школи

Хід лінійки

До столу підходить Іван Франко, бере в руки книгу і читає

 «Моєму читачеві»  із збірки Semper Tiro

Іван Франко.

Мій друже, що в нічну годину тиху
Отсі рядки очима пробігаєш
І в них народному заради лиху
Чи власним болям полекші шукаєш, —

Коли тобі хоч при одному слові
Живіше в грудях серце затріпоче,
В душі озветься щось, немов луна в діброві,
В очах огонь сльозу згасить захоче, —

Благословлю тебе, щоб аж до скону твого
Доніс ти серце чисте й щиру душу
І щоб ти не зазнав сирітства духового,
В якому я свій вік коротать мушу.

Учитель. «Після Тараса Шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу, як Іван Франко. Шевченко і Франко – це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на світові простори – писав О. Гончар. Світлій пам’яті Івана Франка та до відзначення 100-річчя з дня смерті та 160-річчя  з дня народження поета присвячується наша лінійка.

Звучить "Гімн" ("Вічний революціонер") слова І. Франка музика М. Лисенка

Учениця 1. Називаємо його Каменярем, який проклав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо титаном праці, що високо підніс українське слово. У його особі поєдналися великий письменник, глибокий учений – гуманітарій, активний громадський діяч, який жив і

 

працював в ім’я народу  і для народу, до останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у створення власної держави.

Виходить Іван Франко і читає уривок вірша «Якби ти знав, як много важить слово…» із збірки Semper Tiro

Іван Франко.

Якби ти знав, як много важить слово,
Одно сердечне, теплеє слівце!
Глибокі рани серця як чудово
Вигоює — якби ти знав оце!
Ти, певно б, поуз болю і розпуки,
Заціпивши уста, безмовно не минав,
Ти сіяв би слова потіхи і принуки,
Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, —
Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одно сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить, і поганить,
І троїть на весь вік, — якби ти знав оце!
Ти б злість свою, неначе пса гризького,
У найтемніший кут душі загнав,
Потіх не маючи та співчуття палкого,
Ти б хоч докором не ранив нікого, —
Якби ти знав!

Учениця 1. Вперше ім’я Івана Франка з’явилось на сторінках журналу «Друг» у 1876 році. Це була збірка поезій «Баляди і роскази». Так заявив про себе в українській літературі майбутній Каменяр.

Звучить сонет з ранньої поезії Івана Франка «Дві дороги»

Учениця 2.

Ввік до заслуги дві ведуть дороги,
І дві корони жизнь нам може дати:
Одна - трудиться і калічить ноги,
А друга - з вірою й молитвою страждати.
Щаслив муж і народ, якого воля
Судьби веде з одної та на другу,
Із поля праці до терпіння поля,
Щоб мовчки йшов через огні й наругу.
Аби ступав, мов ніччю путник в полі,
З сльозою в оці та з надією в душі,
Що ще діждеться ранку, світла й волі.
І нас, брати, отак веде рука судьби,

Йдучи з молитвою наперекір недолі,
Ідім до світла, щастя та любви.

Учениця 1. За тридцять років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Іван Франко видав сім поетичних збірок: «Баляди і роскази», «З вершин і низин», « Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Поеми», «Із днів журби», «Semper Tiro».

Учитель. Думаю найкраще оцінив поетичну творчість Івана Франка Максим Рильський в статті «Франко  - поет»: « Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, як не здатний був Ломоносов бути тільки хіміком або тільки поетом, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й таланту спрямувати якимось одним річищем».

Виходить Іван Франко, бере книгу і читає  вірш «Земле, моя всеплодющая мати…» із збірки «З вершин і низин»

Іван Франко.

Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глубині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!

Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить 
Чисту любов!

Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!

Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам - в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати.
В праці сконать!

Учениця 1. Іван Франко – титан праці! І цим сказано усе. «Усім своїм життям, своєю літературною творчістю великий Каменяр стверджував, що неробство – зло, а праця – добро, що ледарство – то злочин супроти гуманності, людяності» - писав Дмитро Павличко.

Учениця 2. Його працездатності могли б позаздрити навіть найзатятіші книгомани і вчені. 16 – 18 годин на добу за письмовим столом, з олівцем у руці і обов’язково з книгою. Франкова бібліотека у студентські роки уже налічувала до 500 примірників, а в роки творчого розквіту – до 10000 томів. Унікальна, найбільша у той час бібліотека у Львові. 

 

Учитель. « Життя, - говорив поет, - мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце». Саме для дітей Франко написав чимало творів, але особливого значення надавав казкам – байкам. Його «Лис Микита» вперше знайомить учнів з літературною казкою, а « Маленький грішник» та « Грицева шкільна наука» відкривають нам світ життя сільських дітей, побут і звичаї українського народу Галичини.

Учениця 1. А поезія Івана Франка – це воістину пісня, народжена у глибинах його пристрасної і щедрої душі. Його пісня – це стогін у панському ярмі і заклик лупати скалу, боротись, перемагати і жити; його пісні – це гомін волі і сяйво променів, що линуть згори на край занапащений, і голос Мойсея, якого чекають мільйони.

Звучить пісня "Не пора, не пора..." на слова І. Франка.

Учениця 2. Франкові пісні – це тиха зажура і спалах сердець, що кохають, це жмутки зів’ялого листя, що летять – осипаються над чиєюсь долею.

Виходить Іван Франко і читає  вірш із циклу «Спомини», збірки «Із днів журби»

Іван Франко.

Я не скінчу тебе, моя убога пісне,

В котру бажав я серце перелить

і виспівать чуття важке та млісне,

все, що втіша, і все, що веселить,

всі радощі шаленого кохання,

все пекло мук, що й досі грудь в’ялить.

Мої ви сльози, і мої зітхання,

і пестощі короткі, й довгий жаль,

надії і зневіри колихання,

не перелити вас мені в кришталь

поезії, немов вино перлисте,

ні в римів блискітливую емаль!

Мов дерево серед степу безлисте

в осінній бурі б’ється і скрипить,

і скріп той чує поле болотисте, -

отак душа моя тепер терпить

слаба, безкрила, холодом прибита,

мов ластівка у річці зиму спить.

Учитель. І ще одна важлива сторінка із життя Івана Франка. Це любов поета до України, віра в майбутнє українського народу. Ця любов свята, ця любов вічна і передана великим поетом нам, як найдорожчий скарб.

 

Учениця 1. Україна – це непохитна віра в силу народного духу, в національне й державне відродження нашої  Вітчизни – це теж нетлінна сторінка великої синівської любові Мойсея українського слова – Івана Франка.

Учениця 2. Читає уривок із вірша «Моя любов» І.Франко

І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!

Виходить Іван Франко і читає  уривок вірша «Розвивайся ти, високий дубе...»

Іван Франко.

Розвивайся ти, високий дубе.
Весна красна буде!
Гей уставаймо, єднаймося.
Украïнськi люди!

Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Най братерством, щирими трудами
Вкраïна воскресне!

Учитель. Так, Іван Франко – безсмертний, пам'ять про нього житиме вічно. Він заслужив визнання і пошану не тільки українського народу, а й світової громадськості. Сьогодні творчість Івана Франка так само актуальна  як і сто років назад. Франкова непохитна віра в силу народного духу, в національне і державне відродження України, в її процвітання окрилює і сучасних патріотів.