Позакласний захід «Доля велична й трагічна» (Вечір-портрет до 105-річчя від дня народження Олени Теліги та Олега Ольжича)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Вечір-портрет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   (до 105-річчя від

              дня народження

Олени Теліги та Олега Ольжича)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збараж - 2012

 

 

 

Ведучий 1.

Тож нам не було запасного обходу,

 Єдине вело нас під кулі й ножі:

Чи впасти під небом достойно народу.

 Чи гідність зарити в приватній межі.

Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга — митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям.

Ведучий 2. Олег Ольжич та Олена Теліга належать до багатьох замовчуваних героїв-патріотів. Їхні імена поступово, але все ж таки впевнено займають належні їм місця в українській літературі, в історії визвольної боротьби. Вони повертаються в Україну у своїх віршах, прозових творах, листах, у спогадах сучасників, друзів, у фотографіях та інших документах.

«Держава не твориться в будучині, держава будується нині......— заявляв Олег Ольжич. «Тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги...» — твердила Олена Теліга.

Ведучий 1. Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба народитися. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи речі, не доступні простим смертним. Поетами з Божою ласки були Олена Теліга й Олег Ольжич Оригінальні в образах та ідеях, горді в житті і поезії.

Вітрами й сонцем Бог їхній шлях позначив. Ступали ним в екстазі свого гарячого серця. Йшли по життю, ніби по лезу ножа: під високою напругою небезпеки.

Ведучий 2. Їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся, то наближався, але завжди був священним...

У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Кандиба. Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до кінця, незвичайно обдарований природою, він досяг високих злетів у різних сферах науки і громадського життя.

 Ведучий 1.  Олег Ольжич — яскравий представник дітей першої еміграційної хвилі, які спромоглися не лише зберегти, а й примножити пасіонарну енергію українського народу, зруйновану на Наддніпрянщині (репресії, голодомор, вигублення культури). «Хай воскресне столиця Андрія, Дух вояцький в народі!» — такою метою і жив Ольжич, як і його покоління за межами Батьківщини. Його вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках емігрантської періодики, здебільшого у редагованому Д. Донцовим львівському журналі «Вісник» поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги, згодом Юрія Клена. Відтак поети отримали умовну назву «вісниківської квадриги».

Ведучий 2. Збірки Олега Ольжича «Рінь» (Львів, 1935), «Вежі» (Прага, 1940), «Підзамчя» (1946) відмінні як за змістом, так і за формою. Першій та останній властива витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в якій вчувається почерк ученого. Проте вірші живилися чистим ліричним джерелом, у них немає сухого сцієнтизму. Друга — пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю політичного гасла. Водночас три книжки мають спільну рису: підкреслену історіософічність, де минуле і сучасне витворюють складну й нерозривну проблему. Фах археолога чи не найбільше виявився у збірці «Рінь», історія тут постала як жорстоке самоствердження чи фатальна розірваність, і лише зрідка спалахувала світла тональність естетизованого первісного гомеостазу

Скільки сонця ллється на землю,

 Як зітхає земля по зливі!

 Від води обважніла зелень,

 Від проміння – брунатне тіло.

Влучна палиця, жовтий кремінь,

 У долоні медові смокви.

 Чи не ласка на чолі мине,

 Чи не щастям іскриться око?

Наше плем’я не є велике,

 Та по шатрах доволі страви.

 Лев пругастий, загнуті ікли,

 Заховався в пожовклих травах.

Ведучий 1. Літературознавець Леонід Череватенко так визначив його індивідуальний художній почерк: «Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму.

Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття («Пророк», «Господь багатий нас благословив»). Ряду віршів («Захочеш — і будеш», IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України (цикл «Незнайомому воякові»).

Ведучий 2. Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями.

«Україну може врятувати новий тип українця», «Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини», — наголошувала поетеса у своїх статтях .

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, — я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Ведучий 1. В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно названих критикою «приватними листами світові», вимальовується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами в Києві у Бабиному Яру 21 лютого (за іншими джерелами — 13 лютого) 1942p. Може, тоді й збулося її кассандрівське передбачення:

Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання.

Ведучий 2. Непохитна цілеспрямованість до виборення незалежної України притаманна її поезіям «Відповідь», «Племінний день», «Безсмертне», «Засудженим».

Лірика від цього не стає «монохромною», вона переповнена жагою іскристого життя, що «не чіпає лише раба»:

П'яним сонцем тіло налилося,

Тане й гнеться в ньому, як свіча, —

І тремтить схвильоване колосся,

Прихилившись до мого плеча.

Ведучий 1. О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Так, вірш «Вечірня пісня» — це поезія думки, яка виповнює строфи, відбиваючи гострі суперечності людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». Рядок «Я плакать буду пізніш!» поступово розгортається у парадоксальному образі:

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань — Тверді, як лезо меча.

Ведучий 2. На думку В. Державина, цей вірш свідчив «про безмежні сили, які велика поетка таїла в собі і які вона саможертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації».

Роль жінки у суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Це не квола істота, не рабиня («Я руки, що била, не пробачу...»), це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба («Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних радісних джерел!»), який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів:

Коли ж зійду на каменистий верх

Крізь темні води й полум'яні межі —

Нехай життя хитнеться й відпливе,

Мов корабель у заграві пожежі.

 Ведучий 1. Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі «Незнаному воякові») читали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.

Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є «Зимовник».

З  кедрових  квадрів,  тісно  при  собі,

 Вона  стоїть,  простора  і  широка,

 Ця  хата  з  ганком,  що  в  його  різьбі

 Відбився  блиск  гетьманського  барокка.

Ведучий 2. Саме слово, винесене в назву, означає козацьке, самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значного товариша, представника козацької старшини з Низового братства. Читач ніби повільним поглядом самого господаря — запорожця — охоплює його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Усе тут добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак хмуриться, його не тішить навіть красуня донька, бо в Києво-Могилянській Академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша.

Козацька тематика простежується і в поезії «На темних кладках сивої ріки», де в образах молодих матерів втілено власне образ України.

Ведучий 1. У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки:

 І бачили очі дитячі твої,

Широкі і схожі на рану,

Як люди, що знали визвольні бої,

Улесливо кланялись пану.

 І слухали уші, коли вчителі

Учили, нечесно-лукаві,

 Лучити гонори своєї землі

У службу ворожій державі...

 І встала потворна оголена суть

Повільно зради ідеї.

Не може, не може, не може ж так буть,

 Облудники і фарисеї!

Ведучий 2. У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.

Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх – сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги — це її життєпис.

Наскрізна тема її творчості — протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще — боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги — це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти всякого міщанства і самозадоволення.

Не раз кажу: змагайся і шукай!

Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!

«Напередодні»

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.

«Усе — лише не це!

Не ці спокійні дні»

Ведучий 1. Вражає поезія «Гострі очі розкриті в морок». Сподобалась вона мені якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч... У кімнаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година... Чотири... п'ять... вічність... і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті — ось головна думка поезії. Бо

Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятись зміг!

Ведучий 2.  «Підзамчя» — посмертна збірка Ольжича, хоча він її підготував ще 1940р. Вона синтезувала творчі пошуки поета часів «Ріні» та «Веж», засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність до філософських узагальнень духовної дійсності, її драматичних колізій. Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті («Муки св. Катерини», «Пророк»).

Давно  не  збирають  смокви, 

 Не  душать  важкі  виногрона. 

 Річки  течуть  не  водою  — 

 Камінням  сухим  і  чорним. 

 О  очі  мої  гарячі, 

 Уства  мої  сірі,  спраглі, 

 Щоб  бачите  тільки  Сонце, 

 Щоб  тільки  кричати  Правду!

Ведучий 1. Його лірика — це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам'яті народу («Триптих»).

Гроза  спивала  в́ологість  грозову,

 Розвиті  кучерявились  луги.

 Князь  наказав  збиратирать.  І  знову

 Ясольда  припадала  до  ноги.

 Не  борті,  певні  золотого  меду,

 Не  чорні  шкури  оксамитних  кун,

 Не  чеське  срібло  -  сяйвом  попереду

 Огненна  слава  йде  Войовнику.

Ведучий 2. Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім'я високої мети — визволення України , Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності:

Чорно кругом чи біло — не зупинить рух.

Може зламатись тіло, але ніколи — дух.