Я візьму той рушник простелю наче долю...

 

Сторінками журналу «Я візьму той рушник, простелю наче долю…»

Слайд 1

 

Особа

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Слайд 2                     Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами й листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Слайд 3

 

Особа:  Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

   Привітним гожим словом віншувати.

   Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

   Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Слайд 4

 

Особа:Сьогодні йтиметься про один із наших символів - рушник, наш український рушник. Біжать роки, минають століття, однак у побуті значну роль продовжують відігравати речі, якими користувалися наші далекі предки. Біле полотнище було для українців і скатертиною, і вузликом для харчів, часом елементом одягу й завжди прикрасою оселі. З часом таке полотнище почали називати рушником.

Слайд 5

 

Особа:  Українська рідна хата,

   Рушників у ній багато.

   На столі там хліб лежить,

   Ним родина дорожить.

 

Особа :

 Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушникові - то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало глибоку повагу до тих, хто виявив його. Цей звичай пройшов віки і став доброю традицією і в наш час.

Слайд 6,7,8

 

                         Легенда про вишитий рушник.

       Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.

Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

Звучить пісня

Слайд 9, 10

 Особа:

 Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрашали рушники. Хоч би яке бідне було господарство, а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих рушників. Їх передавали як оберіг із роду в рід, з покоління в покоління. Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Він вражав багатим декором, соковитістю фарб, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку.

Слайд 11, 12

  Особа:

Щоб заяснів рушник у хаті, треба було багато роботи   переробити. Спочатку сіяли коноплі. Коли вони достигали, їх   висмикували і складали корінцями в горшок, щоб був достаток у домі. Потім як висихали, замочували у річці на великій глибині. Через 3 - 4 дні вибирали, мили від глини, несли додому, клали під тин. Потім збирали сухе, терли на терлиці. Отримане волокно м`яли, микали мички. Готові мички закріплювали на гребінь і пряли полотно. Із грубішого полотна шили рушники для повсякденного використання, а з тонкого вибіленого – шили гарні рушники для різних обрядів, для прикрашання оселі.

Слайд 13

Особа:

Рушники за своїм призначенням поділялися на побутові,  декоративні та обрядові. Від цього залежала і їх довжина (від 2,5м до 6м). Побутові рушники виготовляли з цупких невідбілених  ниток. Вони могли бути зовсім не прикрашені, або вишиті непишним візерунком чи виткані кольоровими смужками, мережками. Такими рушниками користувалися при хатній роботі – витирали руки, стіл, лави, ходили до корови, порались біля посуду. Ще ними покривали діжу з тістом, хліб на столі. Обов’язково був рушник призначений для гостей. Він висів окремо на видному місці. Коли в хату приходив гість, йому подавали рушник, зливали на руки воду, показуючи свою повагу до нього.

Слайд 14

Особа:

Рушник  супроводжував людину протягом усього життя -  від колиски до могили. На  рушник приймала новонароджене дитя баба – повитуха. «Родимчик» - рушник на народження – виготовлявся з найтоншого лляного полотна найвищого ґатунку. Вишивався він дрібними вертикальними візерунками вздовж довгих боків полотна, серед яких обов’язково були «колодочки», що нагадують стежку, довгу життєву дорогу новонародженого. Вся середня частина рушника залишалася чистою, незашитою. Баба – повитуха і всі, хто брав участь у родинах, щедро обдаровувалися рушниками.

   А потім замотували у повивач: на білому тлі вишиті  колодочки, дороги, а ближче до кінців була замкнена лінія, щоб не торкалося дитини ніщо лихе. Самі кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починається. Яскраво вишитим  рушником прикрашали колиску.

Особа: Для юної дівчини добирались найсвітліші, найніжніші відтінки червоного кольору. З ростом дівчини густішали і темнішали червоні барви її рушників. Жінкам старшого віку належало декорувати рушники темно-червоними й фіолетовими кольорами.

               Біле поле полотняне,

   Рівно ткане, чисто пране,

   А по ньому голка ходить,

   За собою нитку водить.

   Покрутиться так і сяк

   Зацвіте червоний мак.

   Зазирне і там, і тут

   Волошечки зацвітуть.

   Застрибає навпрошки -.

   Зажовтіють колоски.

   А пройдеться поволі

   Зарясніють листки в полі.

   Біле поле полотняне

   Рушником барвистим стане.

Особа: Для хлопчачих, парубочих та чоловічих рушників використовувались червоні з чорними, усі відтінки синього в поєднанні з чорним та червоним кольорами.

                          Рушники, рушники ..

   Тут червоне із чорним

   Так магічно сплелось,

   Що нагадує віхи життя.

   І здається, він крилами зараз пригорне

   І залежить тобі те зболіле, святе каяття.

Слайд 15

Особа:

    З рушником мати випроводжала сина в далеку дорогу, промовляючи слова «На, руш, благословляю», що означає – на щасливу дорогу. Такий рушник з оберегами мав берегти дитину від злої долі та нагадувати про рідну домівку, про лагідні й добрі матусині руки.             

                                          Дай мені, мамо, рушник на щастя,

                                          Вишитий півнями червонястими,

                                          Хмелем – любистком шитий квітчасто,

                                          Ніжно мережаний зоряним рястом.

    Рушника, а часом і не одного, брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі, хто надовго відлучався від рідної домівки. Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим, і кожний колір являв собою певний символ: червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі; зелена – зустрічей із добрими людьми; коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба; а жовта – була символом здоров’я і удачі.

Музична заставка

Слайд 16

Особа:

    Чільне місце посідають рушники у весільному обряді. Обрядові рушники весільного (шлюбного) призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини.

 Українські дівчата, починаючи з 10 - річного віку, дбали про свій весільний посаг, до якого іноді входило 80 - 100 рушників. В процесі заручин - вінчання – весілля використовувались такі рушники: перев'язаний», «шлюбний», «подарунковий», «вітальні». Декорування обрядових рушників весільного призначення святкове, багате. Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева, символу нової сім'ї.

Слайд 17

    Використовували рушник і в обряді будівництва хати. Рушник стелили на підмурівок, сволок піднімали на рушниках, їх вішали  вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. Потім ці рушники  дарували майстрам за роботу.

                                    Щоб фундамент і підвали

                                    сто років стояли,

                                    Щоб у вікна широкі

                                    Лились сонячні потоки.

Слайд 18

   Рушника вивішували біля вікна на знак того, що в хаті хтось помер. Ним зав’язували ворота після виносу домовини – щоб смерть не повернулася; накидали на двері, закривали дзеркало у хаті, щоб похорон не відображався, не було плачу. Рушниками перев’язували всіх, хто був причетний до похоронної процесії. Такий рушник по краях був вишитий чорними смужками.

Слайд 18

Вишиваними рушниками прикрашають ікони в церкві. Обв’язують хрести, що стоять на перехрестях доріг і битих шляхах. Виготовляли рушники «обиденники» з охоронною метою. Ними могли обв’язати хрест, оперезати церкву, вистелити дорогу, вулицю і переганяти через полотно худобу чи давали проходити людям.

     Як і раніше, сьогодні рушниками прикрашають образи, портрети    родичів,   дзеркала. В традиційній українській хаті рушники обов’язково мали бути над вікнами і дверима, на покуті. Це обереги від всього злого, що може зайти в дім. Ними прикрашали оселю під час великих релігійних свят: накривали столи (поверх ряден, ковдр, скатерок) вздовж та навхрест, на них викладали посвячені в церкві продукти, які і святилися на таких рушниках.

 

 

 

Слайд 20

 Особа:

 -   Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу.

Музей (по слайду)

В місті Черкаси у педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького. При цьому університеті працює музей «Українського рушника. Збирали українські вишивані рушники понад 20 років. У музеї зберігається і виставляється 250 рушників з різних регіонів України, але найбільше їх з Черкаської області.

 

Сьогодні в Україні відбувається відродження народних християнських обрядів і звичаїв, пов'язаних із народженням і смертю людини, створенням нею сім'ї, вихованням дітей. I наше покоління теж сприймає рушник як символ материнського благословення та любові, як символ рідної оселі, родини. I нині рушник пов'язує кожну людину з її особистим історичним минулим.

 

Слайд 21, 22 ( по слайду)

Слайд 23

Рушник. Він пройшов крізь віки він і нині щедро розстелений для всіх, хто не черствіє душею, близьким і далеким друзям і гостям. То ж нехай цей символ завжди буде в нашій оселі, як ознака великої любові і незрадливості.

Особа:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте те, що дала мати.

 

Це все твоя земля, твоя Вкраїна.

Це рук твоєї матері тепло.

Хай святиться рушник, яким дочку й сина

Благословляє мати на добро.

 

Тож нехай у кожного з вас буде завжди щастя і  світла доля у житті!

Слайд 24