З досвіду роботи" Планування виховної роботи з учнями початкової школи"

Про матеріал
Ділюся досвідом щодо планування виховної роботи з учнями в початковій школі
Перегляд файлу

    Я, Водолазська Галина Іванівна, працюю в ІІ-Іванівській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 1980 року. Професію педагога обрала за покликом серця. Закінчивши в 1977 році Харківське педагогічне училище за спеціальністю «вчитель початкових класів», прийшла працювати в Дмитрівську восьмирічну школу Барвінківського району Харківської області. На початку педагогічної діяльності отримала  і досвід класного керівництва, працюючи в класі - комбінаті, де були учні 2-3 класів. За ці роки я пройшла шлях виховання молодших підлітків, де відбувається формування цінностей колективу.

    Ми живемо у час глобальних суспільних змін, глибокого осмислення життя. Який «шлях» обере юна особистість – таким і буде її майбутнє, наше майбутнє, майбутнє нашої держави. Там, де виховання відкладають «до кращих часів» і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші, як здається, питання, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання – це саме життя, а життя «на потім» відкласти не можна. Я вважаю,  що саме школа покликана навчити дітей вмінню дотримуватися високих моральних принципів.

    Виховна робота – це безмежне поле, на якому потрібно завзято та наполегливо працювати. Щодня пошук, щодня несподіванки, то прикрі, то кумедні, щодня – відкриття, які неможливі без натхнення. Плануючи виховну роботу,  я   пам’ятала про унiкальнiсть i неповторнiсть кожної дитини, її особливостi та здiбностi.  І виходячи з цього, переді мною постало основне завдання –   забезпечити умови для розвитку цих унiкальних рис окремої особистостi,  надати кожнiй дитинi  можливостi  для самовираження. Формування духовного обличчя дитини, її культури, залежить вiд того, як ми зумiємо розвинути в ній уміння знаходити красу в тому, що її щоденно

оточує.  І  я намагаюся навчити дитину бачити прекрасне в оточуючому та

насолоджуватись ним.

    Вчитель,  який   тільки   вирішує   і   дає   вказівки,  на   сьогодні  є неефективним.  Педагог має стати зацікавленим і рівноправним учасником спільної діяльності.  Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, мати характер опіки чи педагогічного диктаторства.

  Я знаю,  що в кожнiй дитинi  закладенi  тi  величезнi  можливостi,  якi можуть дозволити їй подолати будь-якi  труднощi  та вiдчути радiсть вiльного й,  водночас,  свiдомого життя.  Рівноправне спілкування з дітьми; прояв повної довіри до можливостей і здібностей дитини;  визнання дитини як особистості,  незважаючи на співвідношення її достоїнств і недоліків; оцінювання не особистості дитини, а її вчинків; відкрите пред’явлення дітям своїх етичних переконань,  цінностей,  інтересів;  співпраця з дітьми для досягнення спільних цілей;  створення ситуації успіху для кожної дитини; надання реальних можливостей для самореалізації і самовизначення дитини.

  А.С. Макаренко зазначав, що «…діти – це життя, і життя прекрасне, і ставитися до них треба як до товаришів і громадян, поважати їхнє право на радість і обов’язок відповідальності».

   У виховній роботі зі своїми учнями я керуюся  Конституцією України, Концепцією громадянського виховання, Концепцією національного виховання ,Законами України «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН про права дитини, Національною програмою «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»,  нормативними документами, наказами, розпорядженнями Президента України, Міністерства освіти та науки, обласного управління та районного відділу освіти та новими концептуальними підходами до виховання дітей, підлітків і молоді у національній системі освіти, спрямовую свою діяльність на створення у класі сприятливого середовища для формування особистості дитини, пошук найбільш ефективних прийомів і методів здійснення виховного впливу на кожного вихованця, адже взаємодія з дітьми – це справа душі і серця, яка крок за кроком веде до загального успіху.

        На мою думку, діяльність класного керівника дуже цікава, багатогранна, трудомістка. Вона пов’язана з непередбаченими труднощами, невдачами, навіть розчаруваннями, а іноді – з безсонними ночами, сльозами… Все це так. Але коли бачиш, як на твоїх очах  виростає Людина, як збагачується її духовний світ, як дитина починає усвідомлювати своє місце в житті, а у вирішенні проблем шукає підтримки в тебе і вдячна за це, забуваєш про прикрощі і безсонні ночі, а душу наповнює почуття глибокого задоволення. Сподіваюсь, що моя любов зігріє їх серця та торкнеться дитячих душ.

         В чому полягає моя позиція класного керівника? В роботі вважаю головним забезпечення розвитку особистості кожної дитини, її творчого потенціалу. Творчість - це двигун усіх шкільних справ: навчання, праці, позакласної роботи. Необхідно виховати особистість, яка зуміла б творчо й різнобічно реалізувати свої здібності в житті.
Творча особистість - це результат виховання. Тому система виховної роботи 
має передбачати допомогу кожному учневі свідомо обрати лінію життя, 
позицію й осмислити потреби свого «Я». Відносини з дітьми будую на принципах співробітництва, співтворчості і пам’ятаю, що вчитель може допомогти дітям розвивати почуття прекрасного, пробудити творчі сили. Вчитель повинен виховувати учня так, щоб з перших днів перебування у школі він чимось цікавився, розвивав свої творчі здібності, щоб у нього сформувалось певне життєве захоплення.

   В своїй роботі керуюсь принципом: 

  •  допомогти дитині знайти свій ключ до успіху,
  •  створити умови, у яких вона розкриватиме свої здібності, творитиме своє життя, зростатиме духовно, творчо, інтелектуально й самовдосконалюватиметься.
  • підтримки здорового способу життя;
  • виховання позитивного ставлення до праці;
  • залучення до духовної культури,скарбів української та світової культури.

     Одним із основних пріоритетів є згуртування учнів та батьків класу в єдиний, дружній колектив через участь у спільних творчих та соціально-важливих справах. З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання дітей –  як святий обов’язок.  Сучасна сім'я –  головна ланка у вихованні дитини. Вона має забезпечувати їй достатні матеріальні та педагогічні умови для інтелектуального, морального та духовного розвитку.

   Виховання –  це співпраця з дітьми,  відповідальність за яку несуть дорослі.  Спілкуючись зі своїми дітьми,  батьки не тільки допомагають їм дорослішати,  розвиватися,  але водночас змінюються й самі.  Зв'язок між батьками й дітьми є одним із найміцніших людських зв’язків!

     Щоб рости і бути щасливою, дитині потрібна любов, впевненість у своїх силаху своїй значущості для нас, дорослих.  А ми – батьки, учителі –повинні зрозуміти наших дітей,  допомагати їм,  підтримувати.  Ми повинні пам’ятати:  кращі людські риси формуються тоді,  коли дитина стає співучасником виховного процесу,  союзником дорослих.  Чи буде так, залежить від плідної співпраці вчителів і батьків.

    Залучаю батьків до проведення загальношкільних заходів та конкурсів.

   До батьківських зборів готуюся ретельно та заздалегідь. Усім батькам на зборах завжди готую  поради  в друкованому вигляді. Інформування батьків про хід і результати навчання,  виховання і розвитку учнів здійснюється за допомогою листування через щоденник учня. Планую  вклеювати  таблиці результатів навчальної діяльності учнів, інструктажі. Щоденник я використовую для того, щоб своїм записом відзначити успіхи і досягнення учня,  підтримати в скрутну для нього хвилину.

   Головне моє завдання,  на мою думку,  у роботі   з батьками -

  • забезпечити єдність вимог до виховання учнів з боку сім'ї та школи, створити нормальні умови для домашнього навчання дітей, 
  • спрямувати виховну діяльність сім'ї.

Переконана,  що в умовах родинного і шкільного виховання учень

реалізує своє право мати власну думку,  позицію в розв’язанні будь –  яких

проблем, завдань.

         Прагну працювати творчо, а тому завжди пам’ятаю слова В.Сухомлинського: «Якою талановитою не була б людина, але якщо вона не вчиться на досвіді інших, то ніколи не буде хорошим педагогом». І вірю у слова М.Свєтлова:

«...Жизнь – это чудо,

                а чуда не запретишь.

                             Да здравствует амплитуда

                                      – то падаешь, то летишь!»,

   Маю надію, що майбутнє країни – це мої учні,  для   яких   девізом  у   житті   стануть  слова  Д. Кеннеді: «Не  питайте, що ваша країна може зробити для вас, запитайте себе, що ви можете зробити для своєї країни».

   Я добре розумію, що маю стати прикладом для учнів. Від себе я вимагаю енергії й відданості, самопожертви й натхнення. І лише тоді я буду

                                 прикладом для своїх учнів.

 

 

docx
Додано
22 лютого
Переглядів
110
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку