З ІСТОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ СІЛ МУДРІВКА ТА ТОПИЛІВКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З ІСТОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ

 

 

СІЛ МУДРІВКА ТА ТОПИЛІВКА

 

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МОЄ СЕЛО

 

 

 

Село моє розквітло,мов у казці,

Воно палає,грає,мерехтить,

І  пелюстки,загорнуті у ласку

Шепочуть ніжно :”Як же не любить?”

Як можна не гордитись,що кохання

Червоним маком у долонях розцвіло?

Як можна від світання до світання

Намилуватись рідним цим селом?

Погляньте-біло-біло на дорозі,

Будинки всі геть снігом замело,

Але не снігом,цвітом-літо вже в дорозі,

Цвіте,пишається,мов писанка,село.

Веселка.що над обрієм зникає,

Повільно покриває,що було,

Згасає день ,та серце не згасає,

В його обіймах миле це село.

За те,що пахне пишнотою і зітханням,

Люблю я все,що вітром занесло-

Все-листя,цвіт,думки.життя,прохання-

В усе улите ніжнеє „село”.

Затихли співи,соловей затихнув,

Усе живе,так само,як жило,

Та вірить серце,що не повторити

Ту пісню,що співа моє село.

Я наодинці поговорю з вітром,

А із селом турботи розділю.

Село!Повір,у світі кожна гілка

Напевне знає:я тебе люблю.

 

 

 

          

                                   

                                        

                                         Пахне рідне село тишиною лугів,

                                         І роздоллям небес і піснями гаїв,

                                         І полями ,де сонячне світить чоло,

                                         І хлібом,і цвітом,і прадідом-дідом

                                         Гріє душу село,моє рідне село.

 

 

 

 

У нашого народу є величезне багатство,сповна не вимріяне і не пізнане й понині-його історична минувшина ,яка промовляє до нас голосом пам”яті, тими ж думами і піснями,переказами і міфами,бувальщинами і небилицями,прислів”ями,приказками,

звичаями і віруваннями,обрядами і традиціями.

Село Топилівка...Розташоване на березі синьоокого Дніпра.

Мальовничі береги,зелені сади,колосисті поля...

З ранковою зорею приходить в кожен дім турбота про день грядущий.

Краса яка!..Внизу вода блищить, під сонцем грає,на березі сіно косять...Далеко все видно,аж дух перехоплює...

Вулиці рівненькі, всі обрамлені  зеленими садами. А квітники :

мальви, чорнобривці, айстри, жоржини, тюльпани. Ці кольори милують око, допомагають жити, дають наснагу.

Коли дзвенять по весні струмочки, появляються бруньки на деревах, пахне зеленавою травою, то хочеться пірнути у всю цю красу і довго-довго бути в казковій країні природи.

Земля дихає після довгого зимового сну. Піднімається теплий пар, мерехтить кольором сонця, синього неба. Так і прагне сказати:”Люди, живіть!Це ж ваш світ!Ваше село!Ваш дім!”

Бо ж де та сила чарівна, що дає можливість жити селу.

Це його люди, їх прагнення і поривання, вміння дбати, піклува-тися про свій дім . 

 

 

 

 

 

З історії  назв  села Топилівки та Мудрівки

 

   Вперше назва наших сіл згадується в літописі УІІ століття. Існує легенда про заснування наших сіл і їх назв. Назва нашого села Топилівка походить від слова «топити». Існує легенда: Зайшов один чоловік до нашого села і попросився до однієї сім’ї переночувати. Рано, виходячи з хати він сказав господині на російській мові: «Топи ловко». Звідси і пішла назва нашого села Топилівка. А в селі Мудрівка жив розумний, мудрий чоловік. Звідси і пішла його назва.

 

Вигляд  нашого  села  і  заняття  односельчан

 

   Село Топилівка Та Мудрівка розкинулися на правому березі рукотворного Кременчуцького водосховища. До спорудження водосховища понад річкою Боровичка, що впадає в Дніпро, розтягнулися на віддалі понад шість кілометрів села Мудрівка і Топилівка. Села дуже мальовничі, хати розкидані хаотично. Між ними були городи і луги. За селом перед річкою Боровичкою був великий луг. На цьому лузі від річки відходили канали, які називалися мороки. В них було дуже багато риби.

   Мешканці сіл в переважній більшості переживали постійні недостатки, а окремі сім’ї бідували.

 

Житло  односельчан

 

      Жили люди переважно в невеликих хатах покритих соломою і околотом. Підлога в хатах та інших спорудах була глинобитна. Хата ділилася на дві частини. Відкриєш двері, відразу попадаєш у сіни. Там є ще троє дверей. Одні з них вели прямо в кладову, тут знаходилося всяке збіжжя (зерно, крупа, борошно). Бокові двері вели в жилу кімнату. Обстановка була дуже проста: посередині хати стояли піч, викладена з цегли серцю. В печі: варили борщ, кашу; пекли хліб, пиріжки, оладки, млинці. Опалювали печі  та груби соломою, лозою, відходами соняшників, кукурудзи та ліпили з кізяків і соломи брикет і лампач. Майже в кожній оселі був стіл, скриня або сундук, лави. А в окремих навіть табуретки і стільці. Відпочивали і спали члени сім’ї на печі, лежанках, на полах, зроблених з досток. А в літній час просто на долі, на простелених доріжках або на соломі. Святковий одяг зберігався в скринях чи в сундуках. Робочий одяг і перемінний висів на жертках. Посуд зберігався в мисниках. Вода у відрі, що висіло на дротині або на крючку, там же і кружка для пиття води. Під відром стояла помийниця, в яку зливали змилки від посуду та відходи харчів. В помийниці готувався харч для худоби та птиці. Треті двері вели до світлиці. Світлиця – це чисто прибрана кімната де стояла койка, навіть у бідняків. Долівка покривалася ряднинками. На стінах висіли рушники. Стіл був застелений скатертиною, і стояв великий сундук, в якому зберігалася чистий святковий одяг, який одягали тільки на великі свята або на весілля. В світлицю проводили гостей. В ній збиралася молодь на досвідки.

      Двір обгороджувався, на подвір’ї були господарські будівлі, клуні (тут зберігалося паливо і утримували худобу).  Кури і кролі жили в землянках. У дворі був погріб – яма, де зберігалися продукти (картопля, буряки, морква, стояли бочки з квашеною капустою, помідорами і огірками).

   Землю обробляли кіньми, волами і коровами, а малоземельники вручну – лопатами, сапами та граблями. На розроблених ділянках вирощували жито, пшеницю, просо, гречку. З олійних культур соняшник, рижій, коноплі, які також вирощувалися, як матеріал для ткання одягу, канатів і ниток. Саджали

 в основному такі овочі: картоплю, цибулю, часник, капусту.

 

 

 

 

 

Спогади бабусі .

Народження мого села Топилівки

 

Топилівка… Золота, чарівна сторона. Коли вийдемо на околицю села, то побачимо безмежну синю гладінь  Кременчуцького водосховища.

Чи можете ви уявити, що 50 років тому тут були села ваших дідів та прадідів Топилівка і Мудрівка.

Існує декілька легенд про назву села Топилівка. Ось одна з них.

Колись давно знаходився тут панський маєток. У господаря була красуня донька. Одного разу на гостини до пана завітав козак. Біля печі поралася дівчина. Козакові вона сподобалася. Коли гість з господарем зібрався на полювання, то дівчину попросили, щоб та топила ловко. Звідси і пішла назва села.

До переселення село Топилівка знаходилось на місці теперішнього Кременчуцького водосховища.

Жили тоді наші односельчани переважно в невеликих хатах, покритих соломою і околотом. У кожній хаті була піч. Топили соломою, лозою, відходами кукурудзи, соняшників. В печі пекли хліб. Варили борщ, кашу.

Були  в селянській оселі стіл, скриня, сундук, лави. А в

глиняний і зберігався в мисниках.

Спали селяни на печах, лежанках, полах.

Люди жили по-різному : були бідніші і багатші. Але були в них будні і святкові дні. Як люди не бідували, але коли приходило свято, вони одягали святковий одяг, ходили до церкви. Збиралися на вулицях, на досвітках співали пісень, танцювали під гармошку.

Школи в селі не було . Діти ходили до школи в сусіднє село Боровицю. Та час ішов вперед, і в нашому селі організували початкову школу. А згодом з”явилися і середні класи.

Поступово води річки розливались і затоплювали все, що було збудовано руками людей. Отже, люди замислилися і вирішили пересилитись на підвищену місцевість. Хто міг, розбирали свої будівлі і переносили в нове село, щоб можна було збудувати якийсь будинок.

Так і з”явилося нове мальовниче село Топилівка.

 

 

Карта Чигиринського району