Загальна характеристика та значення основних рухів для дітей раннього віку.

Загальна характеристика та значення основних рухів для дітей раннього віку.

У системі фізичного виховання дітей дошкільного віку одне з головних місць посідає формування основних рухів: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.

Основні рухи характерні для повсякденної та трудової діяльності людини. Вони є органічною складовою частиною дитячих ігор, важливим засобом фізичного виховання і становлять необхідну основу для загального всебічного розвитку дошкільнят: допомагають їм глибше пізнати навколишній світ, активно сприймати його, долати труднощі на своєму шляху.

Систематичне виконання основних рухів позитивно впливає на гармонійний фізичний розвиток дитини, сприяє вдосконаленню роботи серцево-судинної, дихальної, нервової систем, зміцнює м'язи та опорно-руховий апарат, розвиває фізичні якості (швидкість, спритність, силу, гнучкість та витривалість). Правильно поставлена робота з формування рухів позитивно впливає на активізацію зору та слуху.

Позитивні емоції, емоційна насиченість занять є основними умовами при навчанні дітей рухам. Наслідування народжує емоції, які активізують, зосереджують дитину і при необхідності, наприклад, в захоплюючій, цікавій грі навіть змушують стримуватися в потрібний момент. Крім того, зацікавленість позитивно діє на рухову активність дітей, особливо малорухомих і інертних.

Освоєння рухів добре впливає і на розвиток мовлення дитини. На другому році життя інтенсивно формується друга сигнальна система: удосконалюється розуміння мови дорослого, розширюється словник активної мови.

Рухи у дітей раннього та дошкільного віку мають свої особливості і постійно змінюються за своїм кількісним і якісним показником. Добре організована робота допомагає кожній дитині швидше опанувати основні рухи. Той чи інший рух з'являється і формується в одних дітей раніше, у інших пізніше, оскільки це залежить від індивідуальних особливостей, від умов розвитку малюків, від організації їх діяльності і від впливу дорослих, від навчання та виховання.

Більшість рухів людини розвиваються в процесі її життя, в результаті нагромадження індивідуального досвіду. Дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяковська, Т.І. Осокіна, Е.С. Вільчковський та ін.), які проводилися у плані вивчення даної проблеми, свідчать про те, що завдяки високій пластичності нервової системи, нові рухи краще засвоюються дітьми, тому формування рухових навичок потрібно починати з дошкільного віку. Чим раніше починається навчання, тим краще розвиваються рухи у дітей і тим міцніші набуті ними рухові навички.

Формування навичок багатьох життєво важливих для людини основних рухів, таких, як ходьба, біг, лазіння та ін., починається у перед дошкільний період. Однак становлення цих навичок, їх удосконалення та автоматизація відбуваються у дитини протягом дошкільного віку.

Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів рук. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172  кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років).

В ходьбі активно бере участь весь опорно-руховий апарат дитини, одночасно в роботу включається до 56% м’язів тіла. При дотриманні правильної техніки ходьби значно укріплюються м’язи тулуба, спини, живота, тренуються дрібні м’язи стопи, формується правильна постава.

Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі.

Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою – циклічність рухів, їх  послідовність, перехресну координацію рухів ніг та рук. Однак найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза «польоту» – безопорне положення тіла після відштовхування ногою від землі. У цьому русі тривалість безопорних та опорних фаз майже однакова.

Якщо порівняти з ходьбою, то біг – це більш інтенсивний рух. Робота рук під час бігу також має відмінності від ходьби. Руки дитини зігнуті в ліктях, і мах ними більш енергійний. Біг значно більше навантажує м'язовий апарат, і особливо дихальну та серцево-судинну системи.

Техніка бігу в різному темпі також має свої відмінності. При збільшенні швидкості бігу кут відштовхування стає більш гострим, приземлення здійснюється під кутом, близьким до прямого, збільшуються амплітуда та швидкість рухів ніг та рук. Швидкість бігу, як і ходьби, залежить від довжини та частоти кроків.

Становлення локомоторики бігу дітей починається з 16-18-місячного віку на основі ходьби (Є. Палаускене, С. Лайзене). У період від одного до двох років у дитини відбувається постійна диференціація бігу від ходьби, у наступні вікові періоди удосконалюються окремі елементи біодинаміки бігу (Т.С. Попова).

Вміння швидко та спритно бігати необхідно в основній діяльності дитини – грі. Біг частіше за інші рухи використовується в повсякденній діяльності всіма дітьми не залежно від того, відвідують вони дитячий садок чи грають на майданчиках у дворах.

Біг як новий вид рухливих дій з’являється у дітей на другому році життя після того, як вони навчаться впевнено ходити.

Як відомо, швидкість бігу залежить від двох факторів – довжини і частоти кроків. З віком дошкільників вона зростає за рахунок зміни обох цих показників, проте більшою мірою за рахунок збільшення довжини бігових кроків. У цьому виді рухів довжина кроку не має прямої залежності від довжини ніг. Основним фактором, який впливає на довжину бігових кроків у дошкільнят, є сила відштовхування ногами від землі. Чим енергійніше відштовхується дитина і виносить вперед-угору стегно махової ноги, тим ширше її бігові кроки.

Види бігу різноманітні. Враховуючи вікові особливості, дітям дошкільного віку доступні наступні види бігу: звичайний біг в спокійному темпі, біг на швидкість, з перешкодами і поєднанням з іншими рухами, біг зі зміною темпу. Вихователю слід знати ці особливості, щоб попередити помилки, легше та швидше їх виправити, правильно з’ясувати завдання та методику навчання.

Стрибки. Вправи із стрибків позитивно впливають на організм дитини: зміцнюють м'язи і зв'язки нижніх кінцівок, удосконалюють координацію рухів, сприяють розвитку спритності і вихованню сміливості. Однак потрібно пам'ятати, що невміле застосування стрибків (непідготовленість місця приземлення, недотримання програмних вимог щодо висоти стрибка і т.д.) може призвести до виникнення у дітей плоскостопості та травм.

Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення).

Виконання стрибка вимагає узгодженої роботи багатьох м'язів, складної координації рухів, що можливе лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора і підготовленості опорно-рухового апарата дитини. Тому, виходячи з анатомо-фізіологічних можливостей дошкільників, тільки в певній віковій групі їх навчають тому або іншому виду стрибків.

Перші спроби дитини виконати стрибки проявляються рано. Спочатку це ритмічні присідання, потім підскоки з незначним відривом від опори, або тільки з підніманням на носки, тримаючись за дорослого або предмети.

Для дітей починаючи з раннього віку доступні наступні види стрибків і вправ в порядку підвищення складності: підплигування – стрибок вверх, в довжину з місця, в глибину, стрибки з просуванням вперед, вистрибування на підвищення, стрибок у висоту з розбігу, стрибок в довжину з розбігу, стрибки зі скакалкою.

Метання предметів відносять до одноактних локомоторних рухів. Вправи з метання предметів розвивають окомір, влучність, координацію рухів, зміцнюють м'язи рук та тулуба. З цих видів вправ у дошкільному віці застосовують метання предметів (м'ячів, торбинок з піском, сніжок та ін.) на дальність і в ціль, а також різноманітні вправи у киданні та ловінні м'яча.

Дії з м’ячем займають важливе місце в роботі з фізичної культури, використовуються усіма дітьми в самостійних іграх та вправах.

Вправи з рівноваги сприяють розвитку координації рухів, спритності, вихованню сміливості, наполегливості, рішучості, впевненості в своїх силах, формують правильну поставу у дошкільників.

Під час виконання вправ з рівноваги на підвищеній опорі (гімнастична лава, колода) вихователь здійснює страховку дітей, особливо молодших вікових груп (підтримує деяких з них за руку, йдучи поряд з дитиною).

Вміння зберігати рівновагу розвивається у дошкільників поступово, у процесі удосконалення функцій вестибюлярного, м'язового та зорового аналізаторів, якими керує центральна нервова система.

Удосконаленню рівноваги сприяє виконання спеціальних фізичних вправ у статичних та динамічних положеннях. До статичних вправ відносять збереження рівноваги в певній позі (присідання на носках, стійка на одній нозі та ін.), динамічні – в русі (ходьба по дошці, гімнастичній лаві або колоді, зміна напрямку під час бігу, раптові зупинки в рухливих іграх та ін.).

Дослідження Т. І. Осокіної свідчать про покращання у дошкільників з віком усіх показників, що характеризують функцію рівноваги як у статичних, так і в динамічних положеннях. При цьому найбільш інтенсивний розвиток зафіксовано у дітей п'ятого року життя.

Гарний розвиток функції рівноваги полегшує удосконалення знайомих навичок і засвоєння нових рухів. Воно пов’язане з усіма видами основних рухів. Вправи з рівноваги допомагають регулювати перенесення центру тяжкості і м’язового зусилля, які направлені на збереження рівноваги.

Вправи з лазіння і повзання відносять до циклічних рухів. Процес їх виконання має короткочасну повторність елементів: перемінні рухи рук та ніг при лазінні по гімнастичній стінці та повзанні по підлозі. За даними досліджень М.Ю.Кистяковської та З.С.Уварової повзання формується на першому році, а лазіння на другому році життя дитини. Спочатку діти повзають на животі, а потім в упорі стоячи на долонях та колінах. При виконанні лазіння поступово діти засвоюють циклічність у рухах рук та ніг. Приставний крок поступово змінюється на перемінний (однойменний та різнойменний способи).

Вправи з лазіння та повзання мають велику користь для дітей. У їх виконанні беруть участь великі м'язові групи (спини, живота, ніг і рук). Ці вправи супроводжуються значно більшим фізичним напруженням, ніж інші основні рухи, і сприяють підвищенню фізіологічних функцій органів і систем дитини. Вправи з лазіння позитивно впливають на виховання сміливості, рішучості, спритності, координації рухів, допомагають перебороти відчуття страху перед висотою. Вони мають велике прикладне значення.