Захід присвячений пам"яті жертв Голодомору

Схилімо голови в скорботі…

Присвячується жертвам Голодомору 1932-1933рр.

 

Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора, виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Обладнання. Приміщення оформлене стендами, що засвідчують голодомор на Україні в 1932 - 1933років. Малюнки та надписи. Підвищення, на якому встановлена свічка, калина, барвінок, половина чорного хліба, колоски обв’язані чорною стрічкою.

Слайд 1«Схилімо голови в скорботі. 1932 - 1933р».

Вчитель

Слайд 2  Звучить мелодія «Реквієм» А.Моцарта, свічка горить

Ведуча на фоні мелодії: Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи! 24 листопада в нашій державі буде відзначатися День пам’яті жертв голодомору. Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя. 1932 рік… тридцять… чорний рік. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця; їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок — Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

Слайд 3 То був страшний навмисний злочин То був такий державний злочин

 

Учень: То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

Учень: То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

Ведуча I: Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932 - 33років.

Ведуча II:  Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

Ведуча I: Пам’ять про тих, хто не дожив,

Ведуча II: Пам’ять про тих, хто недолюбив,

Ведуча I: Пам’ять про живих і ненароджених.

Ведуча II: Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Ведуча I: Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Ведуча II: Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Ведуча I: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

Ведуча II: Ніхто не має права про це забути!

Ведуча II: Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

Ведуча I: Пекло, створене в У раїні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

Ведуча II: Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

Слайд 4 Це остання хлібина, остання

Учень: Вселився голод до сільської хати

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день і ніч пілати,

І день і ніч вівтар журби горів. 

Учень: Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання.

Після неї – голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку,

Пильно дивиться дітвора.

- Тату, їжте ось цю шкуринку.

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче.

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б’ється рівно і хоче жить…

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою – клекіт орлій.

А на вигоні – трупи чорні,

Там, де Саваном сніг білів…

Слайд 5 Законом від 7 серпня 1932року по щелчку 5 картинок

Ведуча I: Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».

Слайд 6 статистика 4 окремих картинки

Ведуча I: Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтували з відома радянського керівництва, світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

Ведуча II: З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

Слайд 7 голодні діти

Ведуча I: Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

Ведуча II: Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки, спасаючи життя, залишали своїх дітей на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

Учень: В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх,

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить – та над полями

Знов ворон каркає біду.

 

Учень: Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти

Що дзвінко скапує із стріх.

Ведуча I: Весна…А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху.

Ведуча II: Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Ведуча I: Люди вмирали на вулицях, під тином, в неопалених хатах. Щоб якось вижити, їли котів, собак, птахів, а навесні — траву, листя, збирали на полях напівзогнилу торішню картоплю. Непоодинокими були випадки людоїдства. Лавина голодомору наростала аж до початку літа 1933 року. Щоб народи світу не довідалися про страшний голодомор в Україні, комуністичні вожді дали вказівку війську, міліції, щоб ті не випускали людей з голодуючих сільських районів. Спадкоємець Леніна Сталін стверджував, що голоду в Україні немає. Історики називають різні цифри жертв організованого більшовиками голоду. Але всі вони страшні. Від голоду вимерло в нашому краї до 10 мільйонів людей. 

Ведуча I: Тут постає ряд запитань: Чому виник страшний голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать, що в деякі роки врожаї були меншими, і набагато, ніж у 1932-1933роках.

Слайд 8 відповідальні за голод

Ведуча II: Та відповіді на поставлені питання жорстокі, але прості: Голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду проти українсько народу.

Слайд 9 Уривок з фільму Великий голод 1932-1933 (2005)(3, 56)

Ведуча I: Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. На нашому столі присутній і хліб і зерно. Зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Ведуча II: Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі! Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 

Слайд 10 визнання

Ведуча: Голодомор 1932-1933 рр. в Україні визнано геноцидом парламентами Грузії, Еквадору, Естонії, Колумбії, Латвії, Литви, Мексики, Парагваю, Перу, Польщі та Угорщини.

Також на парламентському та регіональному рівнях Голодомор визнали як геноцид в Австралії, Канаді та  Португалії, повідомили у прес-службі МЗС України.

Крім того, на регіональному (муніципальному) рівні відповідні рішення ухвалили в Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Іспанії, Італії та США.

Законодавчими органами Іспанії, Франції, Чилі, Чехії, Словаччини, Андорри, Аргентини та Мексики були ухвалені резолюції щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору.

У МЗС також нагадали, що Сенат і Загальні збори штату Нью-Джерсі (США) прийняли спільну резолюцію про визнання листопада  як місяця для вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні у 1932-33 рр.

 

Ведуча: Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. І незгасимим символом очищення має стати поминальна свіча.

Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом.

Слайд 11«Запали свічку» 

Ведуча: «Запали свічку» — загальнонаціонально-міжнародна акція, яка відбувається щорічно у День пам'яті жертв голодоморів, тобто у 4-ту суботу листопада. Традиційно о 16.00 пам'ять загиблих під час геноциду українського народу вшановують хвилиною мовчання та встановлюють запалену свічку на підвіконня як в Україні, так і в багатьох країнах світу. У багатьох містах та населених пунктах на головних майданах у цей час теж запалюють свічки.

Слайд 12 Ролик «Де б ти не був»

Слайд 13 свіча

Ведуча:  Сьогодні, напередодні Дня вшанування пам’яті невинно замученого голодом українського народу, ми також запалимо свою свічку.

Учень Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Слайд 14 Запалюються свічки,  кліп О. Білозір

Слайд 15