Захід-реквієм "Герої не вмирають... Просто йдуть..."

 

 

 

ЗАХІД-РЕКВІЄМ

ПРИСВЯЧЕНИЙ ВШАНУВАННЮ ПАМ’ЯТІ САВЧЕНКА ІВАНА ТА ФИЛЕНКА ПАВЛА, УЧАСНИКІВ АТО

 

«ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ…

ПРОСТО ЙДУТЬ…»

 

 

               Мета:  ознайомити учнів із трагічною сторінкою нашої історії, розповісти про воїнів-земляків,

                         Филенка Павла та Савченка Івана, які служили і загинули  у зоні АТО, віддати данину

                         пам'яті героям та всім полеглим воїнам; виховувати гордість за свій народ, шанобливе

                           ставлення до військових, учасників АТО; зміцнювати почуття патріотизму учнів; формувати у

                           дітей гуманний світогляд, спрямований на недопущення жахів війни; сприяти збереженню

                           пам’яті про тяжкі випробування нашого народу.

 

    Місце проведення: сільське кладовище.

    Час проведення: 10 год.

ПЕРЕБІГ  ЗАХОДУ

1-Й ВЕДУЧИЙ:

Вони співали: «Ще не вмерла…» і вмирали…

Земля тремтіла, під ногами ж твердь…

Їм янголи обличчя прикривали…

А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

    Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, присвячується!  Серед них – наші захисники-земляки

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

    Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Українська земля…Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності неньки-України.

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

    Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Споконвіків українці боронили свою волю, незалежність, прагнення до свободи. Скільки довелось пройти шляху у боротьбі із ворогами. Але вистояли, вибороли свободу! Ціною власних життів…

 

 2-Й ВЕДУЧИЙ:

 

Народу мир потрібен як вода,

Як хліб і сіль

І він його доб’ється.

Ганьба і смерть тому, хто напада,

І вічна слава тим, хто не здається!

    Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Пам’ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

    Роки… Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО.

    Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі.

    Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірки Івана Савченка та Павла Филенка спалахнули на небосхилі своїми діями, вчинками, подвигами. Відійшовши в молоді роки за межу вічності, вони залишили по собі вагомий спадок, так і не доживши, не долюбивши…

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Теплого квітневого дня 1981-го року в селі Копашнево Хустського району Закарпатської області у простій селянській багатодітній родині народився Іван Миколайович Савченко. Там проходили його дитячі та юнацькі роки. Закінчив дев’ятирічку місцевої школи і одразу пішов у самостійне життя. Сам навчався заробляти на прожиття. Нелегкі були заробітки, не такі великі гроші, але життя змушувало так чинити.

    У 1999 році Івана призвали до лав Збройних Сил України, служив у повітряно-десантних військах, старанно навчався військовій справі, а пізніше, уже будучи старшим сержантом, свої знання передавав молодим військовослужбовцям.

    Після демобілізації повернувся до рідної домівки, а у 2004 році з бригадою працівників приїхав у Филенкове виконувати різні сільськогосподарські роботи у місцевому господарстві. Доля розпорядилася так, що назад не повернувся, бо ж у филенківському краї знайшов своє кохання. У 2005 році Іван та Вікторія створили сім’ю, в якій згодом дзвінкоголосо защебетали донечка Леся та синочок Максимко. Радів діткам, яких любив понад усе на світі, старався працювати там, де потрібні були його робочі руки: і у господарстві, і по найму, адже сім’я потребувала великої уваги й підтримки.

    З 2012-го старанно трудився на Скороходівській Філії ТОВ СП «НІБУЛОН». Завжди позитивно відгукувався про свою роботу, керівників. Життя налагоджувалося, тільки б жити…

    Та трапилося так, що через неоголошену війну на Сході України Іван Миколайович у 2014 році одним із перших одягнув військову форму і зі зброєю в руках пішов боронити незалежність України і мирне небо над нею. Він завжди говорив: «А хто, як не я?». Говорив і діяв…

    А 26 січня 2017 року сумна звістка увірвалася до Филенкового: 25 січня трагічно загинув Іван Савченко. Але герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях…

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

    Прізвище Павла Федоровича Филенка типове для жителів Филенкового, бо ж филенків тут чимало. А от він один з небагатьох односельців, який захищав територіальну цілісність країни на Сході…

    Народився 2 липня 1968 року в селі Филенкове. Навчався у филенківській середній школі, закінчив 10 класів.

    З 10 жовтня 1986 року по 2 грудня 1988 року служив у Германії в селі Мальвінкін у званні молодшого сержанта. Працював на топогеодезійній машині.

    Після служби в армії працював у місцевому господарстві та у місті Харкові на будівництвах.

    Коли Павлові Федоровичу в січні 2014 року вручили повістку з військомату, йому вже було повних 45 років. Не міг похвалитися відмінним здоров’ям, однак від виконання військового обов’язку не  відмовився. Тож разом з новобранцями, які підпали під

четверту хвилю мобілізації, пройшов підготовку в навчальному центрі на базі Полтавського інституту зв’язку. А невдовзі потрапив на передову. Старшому навіднику автоматичного гранатомету роти вогневої підтримки 22-го окремого механізованого батальйону 93-ої бригади сектору «Луганськ» одразу дали позивний «Філ». Після демобілізації мріяв влаштувати своє особисте життя. Та доля вирішила по-іншому…  

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Іван та Павло загинули як Герої, до останньої миті виконуючи свій військовий обов’язок на передовій. Рідна Филенківська земля прийняла їх у свої обійми, щоб навіки зберегти пам’ять про гідних синів.

    На нашому зібранні з Увічнення пам’яті  про загиблих-односельців -  захисників Вітчизни   -  присутні:

 

1.___________________________________________________________________________

 

2.___________________________________________________________________________

 

3.___________________________________________________________________________

 

4.___________________________________________________________________________

 

    Надаємо слово…………………………………………………………………………………

    Слово надається……………………………………………………………………………….

    До слова запрошуємо…………………………………………………………………………

Виступи гостей

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

    Не стало професійних захисників, прекрасних чоловіків, синів, друзів та товаришів. Такі люди не мають права вмирати молодими…

    … Тиша, цілковита тиша навкруги, навіть повітря застигло, тільки чутно, як б’ються в унісон такт метроному сотень сердець – це хвилина мовчання.

    Найвищою нагородою тих, хто уцілів, - є життя, а для загиблих – пам’ять.

    Вічна пам’ять героям нашого часу.

    Давайте вшануємо  світлу пам’ять наших земляків - воїнів АТО  Івана Миколайовича Савченка та Павла Федоровича Филенка  хвилиною мовчання.

 

Хвилина мовчання на фоні пісні «Пливе кача»

 

Учень декламує вірш «Не плач за мною, мамо…»

 

Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…

Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...

Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом виріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
 

Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
 

Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього

Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край!

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

    Це велика кривава рана, яка залишиться назавжди в нашій пам’яті, в історії України.

    Наші хлопці-земляки були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

    Пам’ять про них назавжди залишиться у серцях вдячних односельців.

Нехай пам’ятають  про наших героїв,

Що за волю поклали безцінне життя,

Що творили історію, наше минуле,

У яке вже нема вороття.

 

2-Й ВЕДУЧИЙ:

Сьогодні я молюсь за Україну,

За всіх померлих і за всіх живих,

Які будь-що боронять вже руїну,

Допоки стукіт серця не затих.

Сьогодні я молюсь за батька й брата,

За чиюсь матір і її синів.

Всіх кривдників чекає вже розплата,

На жаль, ціною багатьох життів…

 

1-Й ВЕДУЧИЙ:

Давайте, друзі, будем пам’ятати

І щовесни журавликів стрічати.

Вони померли за нашу свободу,

Це Гордість Українського Народу!

    Ще раз хочемо подякувати всім, що прийшли на захід, щоб разом згадати наших Героїв. Героїв України!

    Слава Україні!

 

ВСІ:

    Героям слава!

Урочисте покладання квітів та вінків до могил загиблих воїнів АТО